Порівняння Benro A-200F/BH0 vs Manfrotto 190XB/496RC2

Мінімальна висота відносно підстави, на якій можна встановити майданчик штатива.

Чим менше мінімальна висота — тим краще штатив підходить для макрозйомки і предметної зйомки; крім того, від цього показника залежить доступний користувачеві діапазон регулювання висоти. Зазначимо, що для моделей з можливістю перевороту штанги (див. нижче) мінімальна висота наводиться для традиційного положення штанги, майданчиком вгору. А якщо заявлений мінімум значно менше, ніж довжина штатива в складеному вигляді (наприклад, 15 см при довжині 50 см) — це означає, що ніжки можуть «разьезжаться» до горизонтального або близького до нього положення, занижуючи таким чином всю конструкцію.

Максимальна висота відносно підстави, на якій можна встановити майданчик штатива.

Для настільного застосування (див. «Установка») велика висота не потрібно, тому в більшості таких моделей цей показник не перевищує 20 см — винятками є лише деякі специфічні моноподи. Відповідно, і різниця по висоті між різними настільними конструкціями здебільшого не має особливого значення. А ось в підлогових моделях найбільш низькорослі» мають максимальну висоту близько 40 – 50 см, а найбільш високі здатні розкриватися на 2,5 м і навіть вище. В таких випадках при виборі варто враховувати специфіку використання. Так, спеціально шукати модель на 150 – 160 см має сенс у тому випадку, якщо камеру принципово важливо встановити на рівні очей (рівень очей зазвичай десь на 10 см нижче росту людини). Водночас більшість відеокамер і багато фотоапарати мають поворотні екрани, що дозволяють із зручністю дивитися на пристрій зверху вниз; і навіть за відсутності такого екрана пригнутися до рівня камери буває не так складно. А на штативи заввишки до 170 см і вище має сенс звертати увагу переважно в тих випадках, коли планується зйомка поверх голів — наприклад, репортажі з масових заходів.

Діаметр центральної штанги штатива або основний штанги монопода (див. «Тип»). І в тому, і в іншому варіанті більш товсті штанги збільшують вагу і габарити конструкції, однак позитивно позначаються на міцності. А для класичних триніжків велика вага може бути і перевагою — масивна штанга позитивно позначається на стійкості, особливо в опущеному положенні.

Можливість перевернути центральну стійку класичного штатива (див. «Тип») «догори ногами» — щоб майданчик перебувала не над вершиною триніжка, а під нею, між ніжок. Завдяки цьому можна встановити камеру на дуже малою (у багатьох моделях практично нульовий) висоті, що може стати в нагоді, наприклад, при макрозйомці.

Можливість повороту центральної штанги традиційного штатива (див. «Тип») в горизонтальне положення. Таке положення дозволяє направити камеру вертикально або майже вертикально, що буває незамінне при макрозйомці або предметної фотографії. Зокрема, «горизонтальні» штативи дуже зручні для професійної зйомки їжі. Водночас варто враховувати, що ця функція помітно позначається на вартості і ускладнює конструкцію, а тому застосовується переважно в професійних штативах.

Наявність у штативі вбудованого рівня — приладу, що дозволяє контролювати горизонтальне положення камери.

Найчастіше використовуються бульбашкові рівні — у вигляді герметичній колби з рідиною і бульбашкою повітря: якщо бульбашка знаходиться між позначками на колбі, значить, камера стоїть по горизонту. Найпростіший варіант передбачає одну колбу, для контролю нахилу вправо-вліво, щоб уникнути «заваленого горизонту»; проте в конструкції може передбачатися ще один рівень, що відслідковує нахил вперед-назад, або одна загальна двухосевая колба. А в моделі з горизонтальним поворотом штанги (див. вище) нерідко встановлюється додатковий рівень — для горизонтального режиму. У будь-якому разі ця функція значно полегшує виставлення камери «по горизонту».

Максимальна вага камери, допустима для даного штатива.

Якщо штатив купується для використання зі смартфоном або екшн-камерою, на даний параметр можна не звертати особливої уваги: вага подібних гаджетів зазвичай не перевищує 200 мг таке навантаження без проблем переносить будь-який штатив відповідної спеціалізації (див. «За призначенням»). Компактні фотокамери-«мильниці» переважно важать до 300 г, а аматорські відеокамери — до 700 г; але в обох випадках зустрічаються і більш масивні моделі. Це варто врахувати при виборі настільного штатива (див. «Встановлення») під таку техніку — у деяких настільних моделей обмеження за вагою досить скромні; а от з підлоговими труднощів зазвичай не виникає.

А ось якщо штатив купується для професійної техніки — на допустиму вагу варто звернути особливу увагу. Так, професійна відеокамера може «потягнути» на 2,5 кг і навіть більше; середня вага дзеркального фотоапарата — 600 – 800 г, але це тільки «тушка», до якої додається вага оптики — а в деяких потужних телеоб'єктивах вона може перевищувати 2 кг. Так що для таких пристроїв можуть знадобитися досить «витривалі» штативи.

Спеціальний гачок, встановлюваний на нижньому кінці штанги класичного штатива (див. «Тип»). Як випливає з назви, найчастіше використовується для підвішування сумки фотографа/оператора, хоча, зрозуміло, може застосовуватися і для інших предметів. Це не тільки забезпечує додаткову зручність, але і покращує стійкість конструкції: вантаж на гачку відіграє роль баласту, додатково утримуючого штатив у вертикальному положенні.

Наявність чохла в комплекті поставки штатива. Чохол забезпечує зручність в зберіганні і транспортуванні: він захищає конструкцію від різних забруднень і контактів зі сторонніми предметами, а також може мати ручки, лямки та інші пристосування, що полегшують перенесення. З цією ж метою можна використовувати і імпровізовану упаковку, але комплектний футляр зазвичай набагато зручніше і функціональніша.