Порівняння Digitalfury Basic CHALLENGER R1 vs Impression CoolPlay A2415

Загальний тип комп'ютера. Крім класичних настільних моделей (у тому числі ігрового призначення), в наш час зустрічаються і більш незвичайні рішення: моноблоки, неттопи, мікрокомп'ютери. Ось особливості кожного типу:

— Настільний. Традиційні настільні ПК, іншими словами — моделі, які не належать ні до однієї з більш специфічних категорій. В більшості своїй є навіть не настільними, а швидше «підстільними» — виконуються у вертикальних корпусах, що розміщуються найчастіше під стільницею, горизонтальні системні блоки серед таких пристроїв зустрічаються вкрай рідко.

— Ігровий. Різновид настільних комп'ютерів, розрахований на професійних гравців і геймерів-ентузіастів. Подібні моделі обов'язково комплектуються потужною «начинкою», яка дає змогу з комфортом грати навіть в сучасні вимогливі ігри. Крім того, в них нерідко передбачаються різні додаткові функції, корисні з урахуванням спеціалізації: вбудовані інструменти для розгону, висококласні настроювані системи охолодження тощо. Ще одна особливість ігрових ПК — характерний дизайн, нерідко досить оригінальний: в «агресивному стилі», з підсвічуванням, незвичайною формою корпусу, прозорими вставками тощо.

— Моноблок. Моноблоки являють собою пристрої, які об'єднують в одному корпусі екран, електроніку системного блока, набі...р роз'ємів і акустику; простіше кажучи — це монітори з вбудованою комп'ютерної «начинкою». Така конструкція має дві основні переваги. По-перше, в системі від початку є дисплей, причому досить великий і такий, що оптимально підходить під її конфігурацію — так що користувачеві не потрібно шукати окремий екран. По-друге, такий комп'ютер займає дуже мало місця — лише трохи більше, ніж монітор з тією ж діагоналлю екрана; до того ж і відсутність окремого системного блока можна записати в переваги. З іншого боку, якщо в звичайному ПК «системник» і монітор можна вибрати окремо, на свій розсуд, то в моноблоках такої можливості немає — доводиться обходитися тими комбінаціями, які першопочатково пропонує виробник. Крім того, можливості з модифікації та апгрейду у таких моделей помітно скромніше, ніж у традиційних, а про заміну екрана мови взагалі не йде.

— Неттоп. Пристрої, також відомі як «міні-ПК». Мають невеликі розміри і скромне оснащення — зокрема, досить обмежений набір портів. Крім того, багато неттопів не відрізняються продуктивністю і розраховані переважно на роботу з документами, серфінг по Інтернету і інші нескладні завдання. Втім, зустрічаються і досить потужні продуктивні рішення. У будь-якому разі основна перевага неттопа — компактність.

— Мікрокомп'ютер. Згідно з назвою, комп'ютери цього типу мають надзвичайно мініатюрні розміри — за габаритами вони порівняні з «флешками» і виглядають швидше як портативні адаптери для зовнішніх екранів, ніж як самостійні пристрої. На корпусі такого «адаптера» зазвичай є власний HDMI-конектор, за допомогою якого здійснюється підключення до монітора або телевізора; цей же порт забезпечує живлення. А в корпусі найчастіше передбачається «мобільний» енергозберігальний процесор з вбудованою графікою, компактний SSD або eMMC накопичувач і бездротові модулі. Периферія на зразок клавіатур і мишей підключається переважно через Bluetooth, однак у багатьох моделях є дротові роз'єми на зразок USB, причому іноді — в цілком пристойній кількості (2, а то й 3). Загалом подібний пристрій може стати непоганою альтернативою планшета або ноутбука для тих, хто часто переміщується між різними робочими місцями — головне, щоб на цих місцях були відповідні екрани для підключення. Потужність мікрокомп'ютерів, закономірно, невисока, проте вони і не призначені для «важких» задач.

— Тонкий клієнт. Тонкими клієнтами називають комп'ютери, розраховані на використання в режимі терміналів для зовнішніх серверів. При цьому всі ресурсомісткі обчислення здійснює сервер, а функції тонкого клієнта обмежуються введенням вихідних даних і прийомом результатів. Більшість таких комп'ютерів взагалі не передбачають самостійної роботи, однак це не недолік, а особливість спеціалізації. Взагалі ж подібний формат роботи не застосовується в побуті і звичайній діловій сфері, проте ідеально підходить для деяких вузькопрофесійних завдань. А оскільки тонкому клієнту не потрібна висока продуктивність, можна зробити його максимально компактним, легким і недорогим.

Модель чипсета, використовуваного в штатній комплектації ПК.

Чипсет можна описати як набір мікросхем, що забезпечує спільне функціонування центрального процесора, оперативної пам'яті, пристроїв введення-виведення і т. ін. Саме такий набір мікросхем лежить в основі будь-якої материнської плати. Знаючи модель чипсета, можна знайти і оцінити його детальні характеристики; більшості користувачів така інформація нема чого, проте для фахівців вона буває вельми корисною.

Основними виробниками процесорів в наш час є Intel і AMD , також у 2020 році свої CPU серії M1 представила Apple (з подальшим розвитком у вигляді M1 Max і M1 Ultra), а потім і другу серію M2 (M2 Pro, M2 Max, M2 Ultra). У список актуальних серій Intel входять Atom, Celeron, Pentium, Core i3, Core i5, Core i7, Core i9 і Xeon. Для AMD, зі свого боку, цей список виглядає так: AMD Athlon, AMD FX, Ryzen 3, Ryzen 5, Ryzen 7, Ryzen 9 і Ryzen Threadripper.

В цілому кожна серія включає процесори різних поколінь, схожі за загальним рівнем і позиціонуванням. Ось більш детальний опис кожного з описаних вище варіанті...в:

— Atom. Процесори, першопочатково розроблені для мобільних пристроїв. Відповідно, відрізняються компактністю, високою енергоефективністю і низьким тепловиділенням, однак «не блищать» продуктивністю. Прекрасно підходять для мікрокомп'ютерів (див. «Тип»), серед більш «великоформатних» систем зустрічаються вкрай рідко — переважно в найбільш скромних конфігураціях.

— Celeron. Процесори бюджетного рівня, найбільш прості і недорогі десктопні чипи споживчого рівня від Intel, з відповідними характеристиками.

— Pentium. Сімейство бюджетних настільних процесорів від Intel, дещо більш прогресивне, ніж Celeron, яке проте поступається моделям з серій Core i*.

— Core i3. Найпростіша й найбільш недорога серія серед настільних чипів Core від Intel, включає чипи бюджетного і недорогого середнього класу, які, тим не менш, перевершують за характеристиками «селерони» і «пентіуми».

— Core i5. Середнє за рівнем сімейство серед процесорів Intel Core; і загалом чипи цієї серії можна віднести до середнього рівня за мірками настільних систем.

— Core i7. Серія високопродуктивних процесорів, яка довгий час була топовою серед чипів Core; лише в 2017 році поступилася цією позицією сімейству i9. Втім, наявність процесора i7 все одно означає досить потужну і прогресивну конфігурацію; зокрема, такі CPU зустрічаються в моноблоках преміумрівня, а також досить популярні в ігрових системах.

— Core i9. Топова серія серед процесорів Core, найпотужніша серед настільних чипів Intel загального призначення. Зокрема, кількість ядер навіть у найскромніших моделях складає не менше 6. Використовуються такі чипи переважно в геймерських ПК.

— Xeon. Висококласні процесори Intel, можливості яких виходять за стандартні рамки десктопних чипів. Розраховані на спеціалізоване застосування, серед ПК зустрічаються переважно в потужних робочих станціях.

— AMD FX. Сімейство процесорів від AMD, що позиціонується як високопродуктивні і водночас недорогі рішення — в тому числі для геймерських систем. Цікаво, що в комплект постачання деяких моделей штатно входить рідинне охолодження.

— Ryzen 3. Чипи AMD Ryzen (всіх серій) позиціонуються як висококласні рішення для геймерів, розробників, графічних дизайнерів і відеоредакторів. Саме серед цих чипів компанією AMD була вперше застосована мікроархітектура Zen, яка представила одночасну багатопотоковість — це дало змогу значно збільшити кількість операцій за такт при тій же тактовій частоті. А Ryzen 3 являє собою найбільш недороге і скромне за характеристиками сімейство серед «райзенів». Такі процесори випускаються за тими ж технологіями, що і старші серії, однак у Ryzen 3 деактивована половина обчислювальних ядер. Тим не менш, дана лінійка включає досить продуктивні моделі, розраховані в тому числі на ігрові конфігурації і робочі станції.

— Ryzen 5. Сімейство, що належить до середнього рівня серед процесорів Ryzen. Друга за рахунком серія на цій архітектурі, випущена в квітні 2017 року як більш доступна альтернатива чипам Ryzen 7. Чипи Ryzen 5 мають більш скромні робочі характеристики (зокрема, меншу тактову частоту і, в деяких моделях, об'єм кешу L3). В іншому вони повністю аналогічні «сімкам» і також позиціонуються як високопродуктивні чипи для ігрових і робочих станцій.

— Ryzen 7. Історично перша серія процесорів на мікроархітектурі AMD Zen (докладніше див. «Ryzen 3» вище). Одне з найстарших сімейств серед «райзенів», за продуктивністю поступається лише лінійці Threadripper; велика кількість ПК на базі цих чипів належать до ігрових.

— Ryzen Threadripper. Спеціалізовані процесори класу Hi-End, створені в розрахунку на максимальну продуктивність. Встановлюються переважно в геймерські системи і робочі станції.

– Apple M1. Серія процесорів від компанії Apple, представлена ​​в листопаді 2020 року. Належать до мобільних рішень (див. «Тип» вище), які виконуються за схемою system-on-chip: єдиний модуль об'єднує в собі CPU, графічний адаптер, оперативну пам'ять (в перших моделях - 8 або 16 ГБ), твердотільний NVMe-накопичувач і деякі інші компоненти (зокрема, контролери Thunderbolt 4). Відповідно, серед ПК основною сферою застосування подібних чіпів є компактні неттопи. Що стосується характеристик, то в початкових конфігураціях процесори M1 оснащуються 8 ядрами - 4 продуктивних і 4 економічних; останні, за заявою творців, споживають в 10 разів менше енергії, ніж перші. Це, в поєднанні з техпроцесом в 5 нм, дало змогу досягти дуже високої енергоефективності та водночас продуктивності.

- Apple M1 Max. Безкомпромісно потужна SoC із прицілом на забезпечення максимальної продуктивності праці настільних комп'ютерів Apple при виконанні завдань складного характеру. Лінійку Apple M1 Max представили восени 2021 року, дебютувала вона на борту комп'ютерів Mac Studio.

Apple M1 Max складається з 10 ядер: 8 із них продуктивні, а ще 2 – енергоефективні. Максимальний обсяг вбудованої об'єднаної пам'яті сягає 64 ГБ, стеля її пропускної спроможності - 400 ГБ/с. Графічна продуктивність у Max-версії однокристальної системи M1 приблизно вдвічі більша, ніж у Apple M1 Pro. Чип вміщує понад 57 млрд. транзисторів. Також у його конструкцію впроваджено додатковий прискорювач для професійного відеокодеку ProRes, що дозволяє запросто відтворювати кілька потоків високоякісного відео ProRes у 4K та 8K-роздільна здатність кадру.

- Apple M1 Ultra. Формально чип M1 Ultra складається із двох процесорів Apple M1 Max на єдиній підкладці UltraFusion, що допускає передачу інформації зі швидкістю до 2.5 Тбіт/с. Мовою «сухих» цифр ця зв'язка складається з 20 обчислювальних ARM-ядер (16 високопродуктивних та 4 енергоефективних), 64-ядерної графічної підсистеми та 32-ядерного блоку нейронних обчислень. Система на кристалі підтримує до 128 ГБ об'єднаної пам'яті. У корпус процесора упаковано близько 114 млрд. транзисторів. Основне призначення Apple M1 Ultra - впевнена робота зі складними ресурсомісткими додатками на кшталт обробки 8К-відео або 3D-рендерінгу. У житті процесор можна зустріти на борту настільних комп'ютерів Mac Studio.

Крім описаних вище серій, в сучасних ПК можна зустріти такі процесори:

— AMD Fusion A4. Все сімейство процесорів Fusion першопочатково було створено як пристрої з інтегрованою графікою, які об'єднують в одному чипі центральний процесор і відеокарту; такі чипи називають APU — Accelerated Processing Unit. Серії з індексом «A» оснащуються найбільш потужною в сімействі вбудованою графікою, здатною в деяких випадках на рівних конкурувати з недорогими дискретними відеокартами. Чим більше цифра в індексі серії — тим більш прогресивною вона є; A4 — найскромніша серія серед Fusion A.

— AMD Fusion A6. Серія процесорів з лінійки Fusion A, відносно скромна, проте дещо більш прогресивна, ніж A4. Про загальні особливості Fusion A див. «AMD Fusion A4» вище.

— AMD Fusion A8. Досить прогресивна серія процесорів Fusion A, середній варіант між порівняно скромними A4 і A6 і висококласними A10 і A12. Про загальні особливості Fusion A див. «AMD Fusion A4» вище.

— AMD Fusion A9. Ще одна прогресивна серія з сімейства Fusion A, що дещо поступається лише серіям A10 і A12. Про загальні особливості Fusion A див. «AMD Fusion A4» вище.

— AMD Fusion A10. Одна з топових серій в лінійці Fusion A. Про загальні особливості цієї лінійки див. «AMD Fusion A4» вище.

— AMD Fusion A12. Топова серія в лінійці APU Fusion A, представлена в 2015 році; позиціонується як процесори професійного рівня з розширеними (навіть за мірками APU) можливостями графіки. Про загальні особливості лінійки Fusion A див. «AMD Fusion A4» вище.

— AMD E-серія. Ця серія процесорів належить до APU, як і описані вище Fusion A, однак принципово відрізняється за спеціалізацією: основною сферою застосування E-Ѕегіеѕ є компактні пристрої, у разі ПК — переважно неттопи (див. «Тип»). Відповідно, ці процесори характеризуються компактністю, невисоким тепловиділенням і енергоспоживанням, однак їх обчислювальна потужність також невисока.

— Athlon X4. Серія бюджетних процесорів споживчого рівня, першопочатково випущена в 2015 році як порівняно недорогі і водночас порівняно продуктивні рішення під сокет FM+.

— AMD G. Сімейство ультракомпактних та енергоефективних процесорів від AMD, виконаних за принципом «система на кристалі» (SoC). На відміну від багатьох аналогічних чипів, використовує архітектуру x86, а не ARM. Позиціонується як рішення для пристроїв з акцентом на графіку, зокрема, ігрових. Втім, про ігрові ПК не йдеться: як і більшість процесорів аналогічної «вагової категорії», AMD G зустрічається переважно у тонких клієнтах (див. «Тип»).

— VIA. Процесори від однойменної компанії, що переважно належать до енергоефективних «мобільних» рішень — зокрема, велику кількість моделей VIA безпосередньо порівнюють з Intel Atom. Втім, незважаючи на скромну продуктивність, такі CPU зустрічаються навіть серед настільних систем; а в перспективі компанія планує створити повноцінні настільні чипи, склавши конкуренцію AMD і Intel.

— ARM Cortex-A. Група процесорів від компанії ARM — творця однойменної мікроархітектури і найбільшого виробника чипів на її основі. Особливістю цієї мікроархітектури порівняно з класичною x86 є т. зв. скорочений набір команд (RISC): процесор працює зі спрощеним набором інструкцій. Це дещо обмежує функціонал, однак дає можливість створювати більш компактні, «холодні» і водночас продуктивні чипи. З низки причин архітектура ARM застосовується переважно в мобільних процесорах, розрахованих на смартфони, планшети тощо. Це справедливо і для серії ARM Cortex-A; в ПК такі CPU встановлюються рідко, і зазвичай мова йде про компактний скромний пристрій на кшталт «тонкого клієнта» (див. «Тип»).

— nVidia Tegra. Першопочатково ці процесори були створені для портативних пристроїв, проте з недавніх пір стали встановлюватися і в ПК, переважно в моноблоки. Вони являють собою пристрої типу «system-on-chip» і використовують не «настільну» архітектуру x86, а «мобільну» ARM, що потребує застосування відповідних операційних систем; найчастіше використовується Android (див. «Передвстановлена ОС»).

— Armada. Ще один різновид процесорів на архітектурі ARM, який позиціонується як високопродуктивні рішення для «хмарних» обчислень і домашніх серверів, включаючи NAS. Зустрічається в одиничних моделях «тонких клієнтів» (див. «Тип»).

— Tera. Спеціалізоване сімейство процесорів, що розроблене спеціально під «тонкі клієнти» (див. «Тип») і принципово відрізняється від класичних CPU (як повнорозмірних, та й компактних). Системи на базі Tera зазвичай являють собою повноцінні «нульові клієнти» (zero client), абсолютно не здатні до автономної роботи. Іншими словами, це пристрої, призначені для створення «віртуального робочого столу»: користувач працює з інтерфейсом та обладнанням терміналу (монітор, клавіатура, миша тощо), однак всі операції відбуваються на сервері. Це дозволяє забезпечити підвищену безпеку під час роботи з секретними даними. А от у більш традиційних ПК процесори Tera практично незастосовні.

Із застарілих серій процесорів, які все ще можна зустріти у використанні (але не в продажу), можна згадати Sempron, Phenom II і Athlon II від AMD, а також Core 2 Quad і Core 2 Duo від Intel.

Зазначимо, що у продажу зустрічаються конфігурації, не оснащені процесором — у розрахунку на те, щоб користувач міг підібрати його самостійно; втім, це досить рідкісний варіант.

Конкретна модель процесора, встановленого в ПК, вірніше — його індекс в межах своєї серії (див. «Процесор»). Повна назва моделі складається з найменування серії і цього індексу — наприклад, Intel Core i3 3220; знаючи це назва, можна знайти докладну інформацію про процесор (характеристики, відгуки тощо) і визначити, наскільки він підходить для Ваших цілей.

Тактова частота процесора, встановленого у ПК.

Теоретично вища тактова частота позитивно впливає на продуктивність, оскільки дає змогу процесору здійснювати більше операцій за одиницю часу. Однак цей показник досить слабко пов'язаний із реальною продуктивністю. Справа в тому, що фактичні можливості CPU сильно залежать від низки інших факторів – загальної архітектури, об'єму кешу, кількості ядер, підтримки спеціальних інструкцій тощо. За підсумком порівнювати за цим показником можна лише чипи з однієї або з подібних серій (див. «Процесор»), а в ідеалі –ще й одного покоління. І це досить приблизно.

Тактова частота оперативної пам'яті, що поставляється в комплекті з ПК. Це один з параметрів, що визначають можливості RAM: при однаковому обсязі і типі пам'яті (див. вище) більш висока тактова частота буде означати більшу швидкодію. Правда, такі подробиці рідко потрібні пересічному користувачеві, зате вони бувають важливими для ентузіастів і професіоналів

Зазначимо також, що за даним показником можна визначити можливості для апгрейда системи: материнська плата зможе нормально працювати з планками, які мають таку ж або меншу тактову частоту, а ось сумісність з більш «швидкої» пам'яттю варто уточнювати окремо.

Тип відеокарти, що використовується в ПК. Сучасні комп'ютери можуть оснащуватися як інтегрованими модулями (серед таких можна зустріти продукцію Apple и Intel — HD Graphics, UHD Graphics і Iris), так і дискретними відеокартами (у тому числі професійного рівня), які можуть встановлюватися по декілька штук з використанням технології SLI або CrossFire. Крім того, у продажу можна зустріти конфігурації, які взагалі не укомплектовані графічними адаптерами. Ось більш докладний опис кожного варіанта:

— Інтегрована. Відеокарти, що вбудовані прямо в процесор (рідше — в материнську плату) і не мають власної виділеної пам'яті: пам'ять для обробки відео відбирається із загальної «оперативки». Головні переваги таких модулів — невисока вартість, низьке енергоспоживання, мінімальне тепловиділення (яке не потребує спеціальних систем охолодження) і максимально компактні розміри. З іншого боку, і продуктивність у цього типу графіки невисока: її вистачає для нескладних повсякденних завдань на зразок вебсерфінгу, перегляду відео і невимогливих ігор, а ось для більш серйозних цілей бажано все ж мати в системі дискретний відеоадаптер. Та й той факт, що інтегрова...ні системи займають під час роботи частину системної RAM, теж не сприяє продуктивності.

— Дискретна. Відеокарти у вигляді окремих модулів зі спеціалізованим процесором і власною пам'яттю. Коштують помітно дорожче інтегрованих, займають більше місця і споживають більше енергії, проте всі ці недоліки компенсуються ключовою перевагою — високою продуктивністю. Це дозволяє працювати навіть з «важким» графічним контентом на зразок сучасних ігор, 3D-рендерінгу, відеомонтажу у високих роздільних здатностях тощо (хоча конкретні характеристики дискретної графіки, зрозуміло, можуть бути різними). Крім того, оброблення графіки в таких системах не задіює основну оперативну пам'ять, що теж є важливою перевагою. Для додаткового підвищення продуктивності дискретні відеокарти можуть об'єднуватись в системи SLI / CrossFire, цей варіант вказується окремо (див. нижче). Також зазначимо, що у більшості сучасних ПК така графіка поєднується з процесором, що має вбудоване графічне ядро, і часто працює в гібридному режимі: інтегрований модуль застосовується для нескладних завдань, а при зростанні навантаження система перемикається на дискретну відеокарту.

— SLI / CrossFire. Декілька дискретних відеокарт (див. вище), об'єднаних у зв'язку з технологією SLI (застосовується NVIDIA) або Crossfire (використовується AMD). C точки зору пересічного користувача принципових відмінностей між цими технологіями немає: і та, і інша дають змогу об'єднати обчислювальні потужності декількох відеокарт, підвищивши таким чином графічну продуктивність. Однак і коштує подібна графіка недешево, а тому застосовується вона виключно в високопродуктивних ПК з упором на графічні можливості — зокрема, геймерських.

– Купується окремо. Відсутність будь-якої відеокарти в першопочатковій комплектації ПК. Досить рідкісний варіант, що зустрічається в окремих висококласних робочих станціях, такі конфігурації оснащені професійними процесорами без вбудованого графічного ядра і не мають дискретної графіки – передбачається, що такий адаптер користувачеві зручніше купити окремо.

Основними виробниками відеокарт у наш час є AMD, NVIDIA та Intel, причому кожен має свою специфіку. NVIDIA випускає переважно дискретні рішення; серед найпоширеніших – серії GeForce MX1xx, GeForce MX3xx, GeForce GTX 10xx (зокрема GTX 1050, GTX 1050 Ti та GTX 1060), GeForce RTX 20xx , GeForce RTX 20xx, GeForce RTX 20xx 060 Ti, GeForce GeForce RTX 3070 Ti, GeForce RTX 3080 Ti , GeForce RTX 4060 Ti, GeForce RTX 4060 Ti , GeForce RTX 4060 Ti ,, GeForce RTX 4080, GeForce RTX 4080 SUPER, GeForce RTX 4090 та окрема серія Quadro. AMD пропонує як дискретну, так і вбудовану графіку – зокрема в рамках популярних серій Radeon RX 500, Radeon RX 5000, Radeon RX 6000, Radeon RX 7000 та AMD Radeon Pro. А Intel займається виключно модулями, інтегрованими в процесори свого виробництва – це може бути HD Graphics, UHD Graphics і Iris.

Зазначимо, що багато конфігурацій з дискретною графікою мають також інтегрований графічний модуль; у таких випадках вказується назва дискретної відеокарти, як більш прогресивної.

Об'єм власної пам'яті, передбаченої в дискретній відеокарті (див. «Тип відеокарти»).

Чим більший цей обсяг, тим більш потужним і сучасним є відеоадаптер, тим краще він справляється зі складними завданнями і тим, відповідно, дорожче коштує. У наш час обсяги в 2 ГБ і 3 ГБ вважаються досить скромними, 4 ГБ — непоганими, 6 ГБ і 8 ГБ — досить солідними, а понад 8 ГБ означає, що перед нами спеціалізований ПК, створений у розрахунку на максимальну графічну продуктивність.