Порівняння Sven MS-2100 vs Sven HT-200

Кількість окремих колонок, передбачених в комплекті поставки. Здебільшого тут, по суті, вказується формат звуку, підтримуваний комплектом, йому ж відповідає і фактичне число колонок. Наприклад, комплект 2.0 включає звичайну пару стереоколонок (без сабвуфера); цього найчастіше вважається цілком достатньо для прослуховування музики. 2.1 — це дві основних колонки плюс сабвуфер, 5.1 — п'ять колонок (центр, пара фронт, пара тил) і сабвуфер. Тут варто зазначити, що 5.1 — це найбільш прогресивний формат, зустрічається у сучасної комп'ютерної акустики. Він вже дозволяє добитися ефекту об'ємного звуку «з усіх боків» і при цьому обходиться порівняно недорого. Більш великі комплекти — 7.1 тощо — варто шукати вже в акустиці загального призначення.

Специфічним випадком є моделі у вигляді однієї колонки. Зазвичай, вони являють собою стереосистеми (2.0), виконані в форматі «саундбаров» — двох динаміків (або двох комплектів динаміків) в одному загальному корпусі. У деяких ситуаціях подібні пристрої більш зручні, ніж окремі колонки; з іншого боку, саундбари більш громіздкі і не дають змогу змінювати взаємне розташування динаміків, підлаштовуючи звучання. Тому даний варіант в наш час зустрічається рідко.

Кількість окремих частотних смуг, відтворюваних колонкою. На кожну таку смугу виділяється мінімум один спеціалізований динамік.

Сенс використання декількох частотних смуг полягає в тому, що для різних частот оптимальна конструкція динаміків теж буде різною (наприклад, ВЧ-динаміки краще робити невеликими, а НЧ — великими). Таким чином, поділ звуку на смуги дозволяє поліпшити звучання. Зі свого боку, гідністю односмугових колонок є компактність і менша вартість.

Класичними варіантами багатосмугових комп'ютерних колонок вважаються моделі на 2 (НЧ/ВЧ) або 3 смуги (НЧ/СЧ/ВЧ). Зустрічається також акустика 2.5 — вона має 2 окремих динаміка для НЧ і ВЧ плюс комбінований НЧ+СЧ.

Діапазон звукових частот, підтримуваний акустикою. Чим ширше цей діапазон, тим повніше відтворений звук, тим нижче ймовірність, що якісь із цих деталей на низьких або високих частотах залишаться «за кадром». Водночас людське вухо здатне чути частоти близько 16 – 22000 Гц, а з віком цей діапазон ще більше звужується. У сучасній аудіотехніці, особливо топового рівня, можуть зустрічатися більш широкі діапазони, однак з практичної точки зору в цьому немає особливого сенсу. Крім того, варто відзначити, що сам по собі широкий частотний діапазон не гарантує високоякісного звуку — багато що залежить також від АЧХ.

Електричне опір колонок змінному струму. Цей параметр важливий насамперед для нормальної сумісності з підсилювачем: занадто низький імпеданс динаміків може призвести до спотворень, перевантажень і навіть псування колонок, а надто високий — до зниження гучності звучання. Водночас абсолютна більшість сучасної комп'ютерної акустики має власні підсилювачі і підключається через лінійний вхід. Тому дані про імпедансі мають довідкове значення; на практиці цей показник може знадобитися тільки при підключенні колонок до «неродному» підсилювача потужності, в обхід штатного.

Номінальна потужність кожної окремої фронтальної колонки, передбаченої в акустичній системі. Цей параметр може зазначатися для системи з будь-якою кількістю колонок (див. вище) — всі формати звуку, що застосовуються в комп'ютерної акустики, передбачають пару фронтальних колонок.

В самих загальних рисах чим вище потужність, тим голосніше здатна звучати колонка. Детальніше про це параметр див. «Сумарна потужність» вище. Тут же відзначимо, що для стереосистем без сабвуфера потужність одного фронтального каналу складає половину від загальної потужності, більш прогресивної акустиці співвідношення потужностей між каналами може бути різним.

Номінальна потужність кожної окремої тиловий колонки, передбаченої в акустичній системі. Зазвичай таких колонок дві.

Цей параметр актуальне виключно для багатоканальних систем на зразок 5.1 (див. «Кількість колонок») — в більш простий акустиці тилові канали не використовуються. Про номінальної потужності загалом див. «Сумарна потужність», тут же відзначимо, що в разі тилових каналів цей показник має другорядне значення: потужність тилових колонок підбирається виробником відповідно з потужністю інших компонентів акустики, щоб всі колонки нормально працювали «у поєднанні».

Номінальна потужність центральної колонки, передбаченої в акустичній системі. Зазвичай така колонка всього одна, і її потужність відповідає загальній потужності на центральний канал.

Загалом цей параметр актуальне для систем з розширеним форматом звучання — 5.1 (див. «Кількість колонок») і порівняно рідкісних 3.1; у звичайних стереосистемах 2.0 окремий центральний канал не передбачається. Про номінальної потужності загалом див. «Сумарна потужність», тут же відзначимо, що у випадку центрального каналу цей показник має другорядне значення: потужність центральної колонки підбирається виробником відповідно з потужністю інших компонентів акустики, щоб всі колонки нормально працювали «у поєднанні».

Номінальна потужність комплектного сабвуфера акустичної системи.

Нагадаємо, сабвуфер — це спеціалізований динамік для низьких і наднизьких частот; такий динамік особливо корисний для ігор і фільмів, саме для такого контенту найбільш важливі добре виражені баси. Відповідно, від потужності такого динаміка залежить насиченість і (до певної міри) загальну якість звучання низьких частот. «Саби», зазвичай, підбираються під потужність решти компонентів системи, однак комплекти зі схожою загальною потужністю основних каналів можуть все-таки відрізнятися за характеристиками сабвуферів.

Також варто відзначити, що потужність цього компонента може становити досить значну частину від сумарної потужності всієї акустики: у деяких моделях близько половини загальних ватт» (а то й більше) припадає саме на сабвуфер. Це варто враховувати при порівнянні; більш докладно див. «Сумарна потужність».

— mini-Jack (3.5 мм). Роз'єм 3.5 мм використовується як стандартний аналоговий аудіовихід практично у всіх сучасних ПК і ноутбуках; крім того, він встановлюється в більшість смартфонів, планшетів і кишенькових плеєрів, та й в багатьох інших різновидах техніки дуже поширений. У світлі цього штекером mini-jack оснащується більшість сучасних комп'ютерних колонок (за винятком хіба що Bluetooth моделей). Це може бути штекер на незнімному або знімному кабелі, або ж перехідник з іншого роз'єму — наприклад, «2 RCA — mini-jack».

— RCA. Роз'єм RCA, також відомий в просторіччі як «тюльпан», у цьому разі застосовується як лінійний вхід, для прийому аналогового аудіосигналу — аналогічно тому ж 3.5 мм mini-jack. Відмінності полягають в декількох важливих моментах. По-перше, RCA працює за принципом «один роз'єм на канал», і кількість таких роз'ємів буде залежати від формату звуку. Приміром, стереоакустиці знадобиться комплект з двох таких роз'ємів, системі 5.1 — з шести тощо. По-друге, RCA досить популярний в традиційній аудіотехніці, проте досить слабо поширений серед комп'ютерів. Тому комп'ютерній акустиці цей вхід зустрічається відносно рідко – переважно досить прогресивних моделях (у тому числі рішеннях з зовнішнім підсилювачем). Крім того, відзначимо, що в комплектах з сабвуфером для підключення «саба» в головному сателіті може також передбачатися роз'єм RCA, який грає в даному разі роль виходу.
...
— Вихід на сабвуфер. Наявність роз'єму для підключення сабвуфера дає можливість ще більше збагатити звучання системи нижніми частотами. Звичайно сабвуфер можна придбати додатково. А сам вихід служить як опція і дає змогу розширити акустику за потреби.

— Вихід для навушників. Вихід для підключення навушників, розташований безпосередньо на корпусі однієї з колонок. Такий роз'єм буває особливо зручний при використанні навушників з традиційним настільним ПК: підключати «вуха» до корпусу колонки, що знаходиться на столі, буває помітно зручніше, ніж тягнути дріт до системного блоку. Зазвичай, роль даного виходу грає стандартне гніздо mini-Jack 3.5 mm — саме під нього робиться більшість сучасних «вух» (як комп'ютерних, та й загального призначення).

— Вхід для мікрофона. Вхід для підключення зовнішнього мікрофона, розташований безпосередньо на корпусі колонок. Сенс цієї функції такий же, як і у описаного вище виходу для навушників: підключати мікрофон до колонки, що стоїть на столі, нерідко буває зручніше, ніж безпосередньо до системного блоку. Самі колонки з цією особливістю, зазвичай, мають додатковий штекер, що підключається до мікрофонного входу звукової карти.

— USB B. Інтерфейс, що дає змогу підключати колонки до USB-порту комп'ютера, ноутбука тощо в якості зовнішнього периферійного пристрою. Подібне підключення може стати в нагоді, наприклад, в тих ситуаціях, якщо стандартний аудіовихід зайнятий або знаходиться у важкодоступному місці; крім того, воно дає можливість колонкам працювати навіть за відсутності в системі звукової карти (хоча таке на сьогодні зустрічається дуже рідко). При цьому через USB може здійснюватися ще й живлення колонок, що, при невеликій потужності, дає можливість обійтися без окремого джерела живлення (докладніше див. «Живлення від USB-порту»). Крім того, даний роз'єм може відповідати за додаткові функції — наприклад, управління функціями колонки з ПК, через спеціальне ПЗ.

— Оптичний вхід. Цифровий вхід для передачі високоякісного звуку, зокрема багатоканального. Таке з'єднання примітне повною нечутливістю до електричних перешкод, однак оптоволоконний кабель погано переносить перегини і сильний натиск.

— Коаксіальний вхід. Вхід для передачі звуку в цифровому вигляді. Передбачає можливість передачі багатоканального звуку. Використовує роз'єм RCA (що іменується в просторіччі «тюльпаном»), однак з описаним вище інтерфейсом RCA несумісний. Коаксіальне з'єднання, на відміну від оптичного, схильне до електромагнітних перешкод, зате не потребує особливої делікатності у поводженні з кабелем.