Порівняння Philips 32PFT41 32 " vs Philips 32PFT4100 32 "

Тип матриці, що використовується в телевізорі. Серед них найбільшої уваги заслуговують OLED, QLED, QD-OLED та NanoCell, які зустрічаються у телевізорах відповідної цінової категорії. Тепер детальніше про кожну з них і про інші класичні варіанти:

— OLED. Телевізори з екранами, що використовують органічні світлодіоди. Такі світлодіоди можуть застосовуватися як для підсвічування традиційної LCD-матриці, так і як елементи, з яких будується екран. У першому варіанті перевагами OLED перед традиційним LED-підсвічуванням є компактність, надзвичайно невисоке енергоспоживання, рівномірність підсвічування, а також відмінні показники яскравості та контрастності. А в матрицях, що повністю складаються з OLED, ці переваги виражені ще яскравіше. Головні недоліки OLED-телевізорів – висока ціна (яка, втім, постійно знижується в міру розвитку та вдосконалення технології), а також схильність органічних пікселів до вигоряння при тривалій трансляції статичних зображень або картинки зі статичними елементами (логотип телеканалу, інформаційна панель тощо).

— QLED. Телевізори з екранами, що використовують технологію «квантових точок» — QLED. Від звичайних LED-матриць такі екрани відрізняються конструкцією підсвічування: багатошарові світлофільтри у такому підсвічуванні замінені на тонкоплівкове світлопропускаюче покриття на основі нан...очастинок, а традиційні білі світлодіоди — на сині. Це дає змогу досягти значного збільшення яскравості і насиченості кольорів одночасно з підвищенням якості кольоропередачі, до того ж зменшує товщину і знижує енергоспоживання екрану. Недолік QLED-матриць традиційний – висока ціна.

— QD-OLED. Своєрідний гібридний варіант матриць, що поєднують в одному флаконі «квантові точки» (Quantum Dot) та органічні світлодіоди (OLED). Модифікація QD-OLED була представлена компанією Samsung під завісу 2021 у відповідь на прогресивні OLED-панелі від LG. Технологія взяла краще у QLED і OLED: в її основу лягли сині світлодіоди, пікселі, що самосвітяться (замість зовнішнього підсвічування) і «квантові точки», які відіграють роль кольорових світлофільтрів, але в той же час практично не послаблюють світло (на відмінність від традиційних світлофільтрів) . Завдяки використанню низки прогресивних рішень творцям вдалося досягти дуже вражаючих характеристик, що помітно перевершують багато інших OLED-матриці. Серед них — висока пікова яскравість від 1000 ніт (кд/м²), відмінні показники контрастності та глибини чорного, а також охоплення кольорів понад 90 % за стандартом BT.2020 та понад 120 % за DCI-P3. Зустрічаються такі матриці переважно у флагманських ТВ-панелях.

— IPS. Тип матриці, першопочатково розроблений у розрахунку на високу якість кольоропередачі. І дійсно, IPS-екрани видають яскраві та насичені кольори, мають гарне колірне охоплення, демонструють великі кути огляду. Від початку недоліком даної технології був невисокий час відгуку, однак у сучасних модифікаціях IPS цей момент практично усунений. Матриці цього типу користуються значною популярністю в прогресивному бюджетному і середньому ціновому сегменті ТВ-панелей.

— *VA. В даному випадку мається на увазі один із різновидів матриць типу VA (Vertical Alignment) – MVA, PVA, Super PVA тощо. Конкретні різновиди можуть дещо відрізнятися за властивостями, проте вони мають спільні риси. По суті, матриці *VA є доступнішою альтернативою IPS-панелям: вони коштують відносно недорого, забезпечують досить непогану кольоропередачу і кути огляду до 178°. Головний недолік подібних екранів – великий час відгуку, однак у сучасних моделях він практично усунений завдяки постійному вдосконаленню технології. Матриці *VA застосовуються в телевізорах, що позиціонуються як функціональні та водночас доступні моделі.

— PLS. Фактично – один з різновидів описаних вище IPS-матриць, розроблений компанією Samsung. За заявою виробника, в таких матрицях вдалося досягти більш високої яскравості та контрастності, ніж у традиційних IPS, а також трохи знизити вартість.

— NanoCell. Матриця заснована на квантових точках. Цей різновид матриць використовується в телевізорах компанії LG і вперше був представлений в 2017 році. Матриці NanoCell використовують структуру класичних РК-дисплеїв. Але на відміну від останніх, вони використовують так звані квантові точки замість класичного загального фонового підсвічування, які забезпечують монохроматичне світло. Технологія NanoCell дає змогу знизити енергоспоживання, разом з тим підвищуються охоплення кольорів і кут огляду. Варто окремо відзначити, що матриці NanoCell не єдині, що використовують технологію квантових точок. Аналогічні рішення пропонують: Samsung (матриця QLED), Sony (матриця Triluminos), Hisense (ULED).

Максимальна яскравість зображення, забезпечувана екраном телевізора.

Зображення на екрані повинно бути досить яскравим для того, щоб для його розгляду не доводилося надмірно напружувати очі. Однак і занадто висока яскравість небажана — вона теж буде призводити до стомлення. При цьому оптимальний рівень яскравості залежить від навколишніх умов: чим інтенсивніше навколишнє світло — тим яскравіше повинен бути і екран телевізора. Так, у сонячний день екран, можливо, доведеться «викрутити» на максимум, а ввечері, при приглушеному світлі, більш комфортним буде порівняно тьмяне зображення. Крім того, зазначимо, що для великих екранів вимагається більш висока яскравість, оскільки вони розраховані на більшу відстань до глядача.

Таким чином, чим вище число в даному пункті — тим більший запас по яскравості має дана модель, тим краще вона покаже себе при інтенсивному зовнішньому освітленні. Найменшим показником, достатнім для більш-менш комфортного перегляду в будь-яких умовах, вважається 300 кд/м² для моделей з діагоналлю до 32", 400 кд/м² для моделей в діапазоні 32 – 55" і 600 кд/м² для великих екранів на 60" і більше. При цьому запас по яскравості в будь-якому разі зайвим не буде. А ось при менших показниках, можливо, для комфортного перегляду доведеться кілька затемнювати кімнату.

Найбільша частота зміни кадрів, що підтримується телевізором.

Зазначимо, що в даному разі мова йде саме про власну частоту кадрів екрану, без додаткового оброблення зображення (див. «Індекс динамічних сцен»). Ця частота має бути не нижче, ніж швидкість зміни кадрів у відтворюваному відео — інакше можливі ривки, перешкоди та інші неприємні явища, що погіршують якість картинки. Крім того, чим вище частота кадрів — тим більш плавним і згладженим буде виглядати рух в кадрі, тим краще буде деталізація рухомих предметів. Проте тут варто відзначити, що швидкість відтворення нерідко обмежується властивостями контенту, а не характеристиками екрану. Приміром, фільми нерідко записуються з частотою 30 к/с, а то і 24 – 25 к/с, тоді як більшість сучасних телевізорів підтримує частоти 50 або 60 Гц. Цього достатньо навіть для перегляду висококласного контенту в роздільній здатності HD (швидкості вище 60 к/с у такому відео зустрічаються вкрай рідко), проте на ринку зустрічаються і більш «швидкі» екрани: на 100 Гц, 120 Гц і 144 Гц. Подібні швидкості, зазвичай, свідчать про досить високий клас екрана, також вони нерідко передбачають застосування різних технологій, покликаних поліпшити якість динамічних сцен.

Підтримка телевізором тієї чи іншої технології покращення яскравості / контрастності.

Зазвичай, в даному випадку мається на увазі програмне оброблення зображення, з таким розрахунком, щоб покращити яскравість і/або контрастність (при необхідності). Конкретні способи оброблення можуть бути різними — зокрема, в деяких випадках фактично йдеться про перетворення звичайного коетенту в HDR (див. вище), а деякі виробники взагалі не уточнюють технічних подробиць. Ефективність різних технологій також може бути різною, до того ж вона сильно залежить від конкретного контенту: в одних випадках покращення буде очевидним, в інших воно може виявитися практично непомітним. Також відзначимо, що дана функція не завжди виявляється до речі, тому в більшості моделей вона робиться іакою, що вимикається.

Декодер загалом можна описати як стандарт, у якому записаний цифровий звук (нерідко — багатоканальний). Для нормального відтворення такого звуку необхідно, щоб відповідний декодер підтримувався пристроєм. Першими ластівками багатоканального декодування були Dolby Digital і DTS, поступово поліпшуючись і додаючи нові фішки. Завершальною стадією у 2020 році стали декодери Dolby Atmos і DTS X.

— Dolby Atmos. Декодер, який використовує не жорсткий розподіл звуку по каналах, а обробку аудіооб'єктів, завдяки чому може використовуватися практично з будь-якою кількістю каналів на відтворювальній системі — звук буде розподілений між каналами з таким розрахунком, щоб кожен аудіооб'єкт було чути максимально близько до визначеного для нього місця. При використанні Dolby Atmos вкрай бажаною вважається наявність стельових колонок (або динаміків, спрямованих у стелю). Утім, у крайньому разі можна обійтися і без них.

— DTS X. Аналог описаного вище Dolby Atmos, коли звук розподіляється не за окремими каналами, а через аудіооб'єкти. У цифровому сигналі міститься інформація про те, де (за задумом режисера) повинен знаходитися об'єкт, який добре чує користувач, і як він повинен переміщуватися, а процесор відтворювального пристрою обробляє цю інформацію та визначає, як саме потрібно розподілити звук по наявних каналах, щоб досягти необхідної локалізації. Завдяки цьому DTS X не прив'язаний до конкретної кількості звукових каналів — їх мож...е бути скільки завгодно, система автоматично розподілить звук по них, досягаючи потрібного звучання. Також відзначимо, що даний декодер дає змогу окремо регулювати гучність діалогів.