Порівняння LG 55SJ950V 55 " vs LG 55SJ930V 55 "

Тип покриття, використовується в екрані телевізора.

— Матове. Історично перший тип покриття LCD-екранів, нерідко зустрічається і в наші дні. Екрани з таким покриттям загалом мають середні характеристики яскравості, насиченості і якості передачі кольору, за цим показником вони поступаються глянцевим аналогам. Однак матове покриття має одну важливу перевагу: на ньому практично відсутні відблиски від зовнішнього освітлення. У деяких ситуаціях це буває важливою перевагою — наприклад, якщо телевізор встановлений навпроти вікна. А деяким користувачам чисто суб'єктивно приємніше дивитися на екран без відблисків, нехай і відносно тьмяний.

— Глянцеве. Покриття, створене в розрахунку на те, щоб поліпшити яскравість і якість перенесення кольорів видимого зображення в порівнянні з матовими екранами. Творцям вдалося досягти цієї мети: «глянцеві» екрани дійсно забезпечують насичені, соковиті кольори і більш яскраве зображення. Ключовим недоліком подібних екранів є поява на них відблисків від зовнішнього освітлення — це може зіпсувати все враження від перегляду. У світлі цього класичне глянсове покриття на сьогодні практично не використовується, його місце зайняли антивідблискові рішення (див. нижче).

— Глянсове (антивідблискове). Модифікація глянсового покриття, створена, як випливає з назви, в розрахунку на усун...ення головного недоліку класичного глянцю — відблисків від зовнішнього освітлення. Не можна сказати, що такі екрани зовсім не блікують, однак відблисків на них значно менше, ніж на звичайних глянцевих. Що стосується якості зображення, то воно як мінімум не гірше, а часто — навіть краще (тим більше що подібні покриття постійно поліпшуються і вдосконалюються). Завдяки всьому цьому більшість сучасних телевізорів всіх цінових категорій оснащуються саме антивідблисків екранами.

Індекс динамічних сцен (ІДС), забезпечуваний екраном телевізора.

ІДС — досить специфічний параметр, який можна назвати «видима частота кадрів». Його поява пов'язана з тим, що для динамічних сцен вкрай бажана висока швидкість зміни кадрів — вона забезпечує плавність зображення і хорошу деталізацію рухомих об'єктів. Однак з технічних причин у більшості екранів неможливо досягти показників вище 200 Гц. Для того, щоб виправити ситуацію, виробники застосовують спеціальні технології, що створюють ефект збільшення частоти кадрів.

Такі технології можуть мати різні назви, проте принцип роботи у них один — вставка додаткових кадрів між «власними» кадрами відео, що відтворюється. А індекс динамічних сцен описує загальну ефективність такої технології, використовуваної в телевізорі. Приміром, ІДС 200 Гц означає, що якість зображення на екрані приблизно відповідає частоті кадрів 200 Гц, хоча реальна швидкість зміни кадрів нерідко становить 50 – 60 Гц.

У найбільш прогресивних моделях індекс динамічних сцен може становити до 3000 Гц, а телевізорами з високим індексом динамічних сцен вважаються варіанти з показником понад 3000 Гц. Проте варто відзначити, що подібні характеристики є скоріше рекламним ходом, ніж реальною перевагою: фактично порогом для людського сприйняття є 400 – 500 Гц, подальше підвищення ІДС не дає явно видимого поліпшення зображення.

Інтернет-сервіси, підтримка яких передбачена в телевізорі. В цей список можуть входити, зокрема, мультимедійні ресурси (YouTube, Vimeo, Netflix тощо), соціальні мережі (Facebook, Twitter), системи онлайн-телетрансляцій, а також більш специфічні ресурси, іноді — досить далекі від початкового призначення телевізора (наприклад, ігровий центр для онлайн-збережень і взаємодії з іншими гравцями.

Підтримка того чи іншого сервісу, зазвичай, означає, що в телевізорі є спеціальний додаток для доступу до нього (або кількох сервісів відразу). Багато хто з подібних ресурсів можуть бути доступні через звичайний браузер (див. «Функції і можливості»), але спеціальна підтримка нерідко забезпечує додаткову зручність і розширені можливості.

— Коаксіальний S/P-DIF). Інтерфейс для передачі звуку в цифровому форматі, що дозволяє передавати багатоканальний звук по одному кабелю з роз'ємом RCA («тюльпан»). По стійкості до перешкод даний стандарт дещо програє оптичному (див. нижче) — це зумовлено принциповими відмінностями між цими інтерфейсами. З іншого боку, електричний кабель більш надійний, ніж оптоволокно, і не такий чутливий до тиску і перегинів.

— Оптичний. Вихід для передачі цифрового аудіосигналу по оптоволоконному кабелю; допускає передачу багатоканального звуку. Примітний повною нечутливістю до електромагнітних перешкод. З іншого боку, оптоволоконний кабель досить крихкий, його потрібно берегти від перегинів і сильних натискань.

— Mini-Jack (3.5 мм) на навушники. Стандартний роз'єм 3.5 мм для підключення навушників. Навушники можуть стати у нагоді, якщо потрібно дотримуватися тиші і використовувати динаміки телевізора не можна — наприклад, в пізній час доби; або навпаки, якщо навколо шумно і звук телевізора погано чути. Велика частина сучасних «вух» використовує штекер mini-Jack, тому саме цей роз'єм є стандартним виходом на навушники в телевізорах. А в деяких моделях такий вихід може застосовуватися також в ролі лінійного — наприклад, для підключення окремих колонок, звукозаписуючого пристрою тощо.

— На сабвуфер. Окремий вихід для підключення до телевізора сабвуф...ера — динаміка для відтворення низьких і наднизьких частот. Аудіосистеми без сабвуферів зазвичай відтворюють ці частоти досить слабо. Застосування «саба» дозволяє досягти максимально глибокого і насиченого звучання, що особливо актуально при перегляді фільмів з великою кількістю спецефектів або високоякісних записів з концертів. Водночас варто відзначити, що подібні виходи в телевізорах зустрічаються досить рідко: передбачається, що вимогливому слухачеві скоріше підійде повноформатна зовнішня аудіосистема, ніж окремий сабвуфер.

— Лінійний. Стандартний аналоговий інтерфейс для передачі звуку; зазвичай, передбачає передачу двоканального стерео. Використовується насамперед для підключення до телевізорів активних колонок та іншої аудіотехніки (наприклад, аудіоресиверів або підсилювачів потужності). Може використовувати різні типи роз'ємів, однак найчастіше передбачається або mini-Jack 3.5 мм, або пара гнізд RCA під кабелі «тюльпан». Зазначимо, що тут мається на увазі саме окремий лінійний вихід; в деяких моделях цю функцію може виконувати роз'єм 3.5 мм для навушників (див. вище), однак для них наявність лінійного виходу не вказується.

Левова частка телевізорів має настінне кріплення VESA, яке може відрізнятися за розміром. Основа для такого кріплення являє собою прямокутну пластину з чотирма отворами під гвинти по кутах. Головною характеристикою такого кріплення є відстань між отворами — вона вимірюється по сторонах прямокутника і виражається двома цифрами. Оригінальний формат VESA — 100х100, такі кріплення застосовуються для більшості РК-телевізорів середнього розміру. Для невеликих екранів передбачені кріплення 75х75, для великих — 200х200 і більше (аж до 800х400).

Однак існують моделі, які оснащені штатним (фірмовим) кріпленням від виробника. Переважно це або ультратонкі телевізори, або дизайнерські лінійки. У будь-якому випадку, наявність кріплення на стіну входить в комплекті і підходить тільки обраній моделі.

Електрична потужність, штатно споживана телевізором. Даний параметр сильно залежить від діагоналі екрана і потужності звуку (див. вище), проте він може визначатися іншими параметрами — насамперед додатковими функціями і технологіями, реалізованими в конструкції. Варто відзначити, що більшість сучасних LCD-телевізорів досить економічні, і найчастіше даний параметр не відіграє суттєвої ролі — здебільшого енергоспоживання складає порядку декількох десятків ватів. І навіть великі моделі з діагоналлю 70 – 90" споживають близько 200 – 300 Вт — це можна порівняти з системним блоком малопотужного настільного ПК.