Порівняння Creative Sound Blaster Play! 4 vs Creative Sound Blaster G3

— Звичайна. У цю категорію включені всі звукові карти, не мають яскраво вираженої спеціалізації і не належать ні до одного описаному нижче увазі. Зазвичай, мають набір характеристик початкового або середнього рівня і призначені для нескладних повсякденних завдань: прослуховування музики і ігрового звуку через звичайні колонки або навушники, спілкування в Мережі через мікрофон і т. ін. Звичайні звукові карти оснащуються як цифро-аналоговим, так і аналого-цифровим перетворювачем, вони можуть бути як внутрішніми, так і зовнішніми.

— Аудіофільскій (Hi-Fi). Звукові карти, розраховані на любителів високоякісного звуку; також вони можуть стати в нагоді фахівцям, які займаються професійною обробкою аудіо і потребують максимально точному відтворенні отриманого сигналу. Відповідно, моделі цього типу відрізняються високою якістю збірки, прогресивними компонентами, а також наявністю додаткового оснащення, великою кількістю інтерфейсів і розширеними можливостями по настройці (причому як програмними, так і апаратними, включаючи навіть можливість заміни окремих компонентів схеми). Однак і коштують такі карти відповідно.

— Геймерська. Звукові карти, першопочатково створені як компоненти для прогресивних ігрових систем. Відповідно, головним призначенням таких моделей є високоякісна передача ігрового звуку, в т. ч. тривимірного і багатоканального. Зазвичай геймерсь...кі аудіокарти оснащуються прогресивними ЦАП і підтримують різні спеціальні стандарти (див. нижче); крім того, вони можуть мати додаткове оснащення на зразок виносних модулів керування (див. нижче). Абсолютна більшість моделей цього типу робиться внутрішніми, проте вони часто мають досить оригінальне оформлення (що стане у нагоді любителям моддінгу, використовують прозорі корпусу).

— ЦАП. Абревіатура від «цифро-аналоговий перетворювач». Зазвичай під цим терміном розуміють складовий елемент звукової карти, проте в даному випадку мова йде про окремий вид аудіокарти, відмінною рисою яких є відсутність аналого-цифрового перетворювача (АЦП). Відповідно, ЦАП здатні лише передавати звук з комп'ютера на навушники, колонки тощо, та не можуть використовуватися для оцифровки звуку з мікрофона або іншого зовнішнього джерела сигналу. Відзначимо, що в цю категорію входять різні моделі — від найпростіших адаптерів «USB-навушники», розміром з «флешку», до прогресивних рішень аудіофільского класу.

— Аудіоінтерфейс. Свого роду противагу описаним ЦАП: аудіоінтерфейси призначені насамперед для оцифровки надходить на вхід звуку (наприклад, з мікрофона або електрогітари). Відповідно, вони не тільки в обов'язковому порядку оснащуються аналого-цифровими перетворювачами — зазвичай, ці АЦП мають досить прогресивні характеристики і великі можливості по підстроюванні звуку (а в деяких моделях для цього передбачаються навіть апаратні перемикачі). Водночас аудіоінтерфейси можуть працювати і в режимі конвертації цифрового звуку в аналоговий (простіше кажучи — на вивід звуку на навушники/колонки). Вартість таких пристроїв досить висока, тому купувати їх має сенс тільки тим, хто планує багато працювати з записом звуку.

Основний інтерфейс, який використовується для підключення звукової карти до комп'ютера або іншого пристрою.

Як і самі звукові карти, використовувані у них інтерфейси діляться на внутрішні ( PCI, PCI-E USB, USB C, FireWire, Thunderbolt, 3.5 мм mini-jack, Bluetooth). Ось детальніший опис кожного з цих варіантів:

– PCI-E. Основний сучасний інтерфейс підключення внутрішньої периферії (зокрема звукових карт) до материнських плат комп'ютерів. Використовується у більшості моделей внутрішнього типу (див. вище). Головною перевагою рішень з PCI-E є те, що роз'єми для їх підключення можна знайти практично на будь-якій сучасній «материнці». Правда, ці роз'єми можуть знадобитися для інших комплектуючих – відеокарти, ТВ-тюнера або навіть SSD-накопичувача; проте навіть на найпростіших материнських платах слотів PCI-E зазвичай кілька, тому цей момент не можна назвати серйозним недоліком.

– PCI. Інтерфейс підключення плат розширення до материнської плати ПК. Є попередником PCI-E, має значно меншу пропускну спроможність і скромніші можливості, тому загалом є застарілим. Тим не менш, у наш час продовжують випускатися і материнські плати з такими роз'ємами, і звукові карти під інтерфейс PCI (у тому числі досить прогресивні). Це пов'язано з тим, що для роботи зі...звуком досить порівняно невисокої пропускної спроможності; а встановлення аудіокарти в слот PCI залишає вільними роз'єми PCI-E, які можуть знадобитися для комплектуючих, більш вимогливих до швидкості підключення. У будь-якому разі перед покупкою подібної звуковий карти не завадить окремо переконатися, що на «материнці» є роз'єм для її підключення.

– USB. Підключення через стандартний порт USB. Донедавна це був найбільш популярний інтерфейс для зовнішньої периферії, що зустрічався практично у всіх ПК та ноутбуках. Саме під USB робили більшість зовнішніх звукових карт. Недолік цього способу підключення – роз'єми USB можуть знадобитися і для інших пристроїв, що утворює проблеми при невеликій кількості портів і периферії. З іншого боку, подібні ситуації виникають не так часто, а для їх вирішення достатньо мати під рукою USB-розгалужувач (хаб).

Окремо зазначимо, що на зміну повнорозмірним гніздам USB у сучасних ПК та ноутбуках прийшли компактніші USB С (див. нижче).

– USB С. Периферійний роз'єм із симетричною контактною групою, яким часто замінюються повнорозмірні USB-порти на борту сучасних ПК та ноутбуків. Під цей інтерфейс робляться багато нових моделей зовнішніх звукових карт. Винятком із правила є лише окремі екземпляри під Thunderbolt (див. нижче) — для них як периферійний роз'єм підключення вказується саме Thunderbolt, а не USB С.

– Thunderbolt. Універсальний периферійний роз'єм, який застосовується переважно в комп'ютерах та ноутбуках Apple. Варто враховувати, що різні покоління Thunderbolt розрізняються за типом фізичного роз'єму: версії v1 і v2 використовують гніздо miniDisplayPort, версія v3 – гніздо USB С. Так що при виборі звукової карти з таким підключенням потрібно обов'язково уточнити цей момент. З іншого боку, версії Thunderbolt із різними роз'ємами цілком взаємно сумісні через відповідні перехідники.

– FireWire. Він же IEEE 1394. Інтерфейс для зовнішніх пристроїв, який деякий час тому користувався певною популярністю, проте на сьогодні практично вийшов із вжитку.

– 3.5 мм (mini-jack). Mini-jack є одним із найпоширеніших аудіороз'ємів. Однак він зазвичай передбачається як один із аудіовходів (див. нижче) і вкрай рідко використовуваний як основний інтерфейс підключення звукової карти до зовнішнього пристрою. Подібне підключення зустрічається переважно в спеціалізованих геймерських моделях, розрахованих у тому числі на використання з консолями. При цьому в таких моделях роз'єм mini-jack може робитися комбінованим, з можливістю підключення як лінійного (аналогового) сигналу по звичайному електричному дроту, так і оптичного (цифрового) сигналу по кабелю TOSLINK. Нагадаємо, оптичний інтерфейс примітний повною нечутливістю до зовнішніх перешкод, він дає змогу передавати багатоканальний звук, проте кабелі для такого з'єднання потребують акуратності в обігу.

– Bluetooth. Бездротове з'єднання за стандартом Bluetooth. Зустрічається в основному в моделях, розрахованих на використання зі смартфонами та планшетами — дротових роз'ємів у таких гаджетах небагато, а ось Bluetooth-модулі є практично гарантовано. Щоправда, спочатку при подібній передачі звук сильно стискається, що помітно впливає його якість; однак для виправлення цього недоліку в сучасних Bluetooth-аудіокартах зазвичай передбачається підтримка aptX. Зрозуміло, цю технологію має підтримувати й джерело сигналу — в цьому варто переконатися перед покупкою.

Найбільша частота дискретизації, що забезпечується цифро-аналоговим перетворювачем (ЦАП) аудіокарти. Про роль ЦАП докладніше див. п. «Розрядність» вище. Тут же відзначимо, що якість його роботи прямо залежить від частоти дискретизації: чим вона вище, тим менше спотворень виникає при перетворенні звуку.

Зазвичай у звукових картах зустрічаються стандартні значення максимальної частоти дискретизації:

44,1 кГц — відповідає якості звуку Audio CD;
48 кГц — DVD;
96 кГц — DVD-Audio 5.1;
192 кГц — DVD-Audio 2.0 (з низки причин двоканальний звук має більш високу частоту дискретизації, ніж багатоканальний); 384 кГц.

Ще один специфічний момент полягає в тому, що якість звуку, відтвореного на комп'ютері, не може бути вище можливостей звукової карти. Іншими словами, якщо звуковий файл записаний з більшою частотою дискретизації, ніж здатна забезпечити аудіокарта — якість його звучання буде знижена: наприклад, на 44,1-кГц карті навіть звук DVD-Audio буде звучати як Audio CD. Тому якщо Ви хочете повною мірою насолодитися високоякісним звучанням — варто вибрати модель з високою частотою дискретизації.

Цей параметр визначає співвідношення чистого звуку, що видається на виході ЦАП, до всіх сторонніх шумів. Таким чином, він є досить яскравим показником чистоти звуку. За співвідношенням сигнал/шум ЦАП в сучасних звукових картах можна поділити наступним чином:

до 90 дБ — початковий рівень;
90-100 дБ — середній рівень, прогресивні «домашні» моделі;
понад 100 дБ — професійний рівень.

Найбільша частота дискретизації, яку може забезпечити аналого-цифровий перетворювач (АЦП) звукової карти при оцифрування звуку. Не вдаючись у подробиці, можна сказати, що роль цього параметра практично повністю аналогічна розрядності, описаної пунктом вище. А його стандартні значення, що зустрічаються в сучасних аудіокартах, відповідають таким показникам якості звуку:

44,1 кГц —Audio CD;
48 кГц — DVD
96 кГц — DVD-Audio 5.1
192 кГц — DVD-Audio 2.0 (з низки причин двоканальний звук має більш високу частоту дискретизації, ніж багатоканальний), найбільш високий показник в сучасних звукових картах споживчого рівня.

Кількість в конструкції звукової карти входів, використовують роз'єми стандарту 3.5 мм mini-Jack. Цей роз'єм, який застосовується зазвичай для передачі аналогового сигналу, є одним з найбільш популярних у сучасній аудіотехніці. Говорячи про входах, варто відзначити, що більшість комп'ютерних мікрофонів призначені для підключення до роз'єму 3.5 мм; це також стосується окремих мікрофонних штекерів у гарнітур. Водночас конкретне призначення гнізд mini-jack у різних звукових картах може бути різним; мало того, в деяких моделях одне і те ж гніздо може перенастроюватися і навіть змінювати призначення (з входу на вихід і навпаки). Ці моменти, зазвичай, уточнюються в характеристиках.

До роз'єму 3.5 мм можна, за допомогою найпростішого перехідника, підключити штекер 6.35 мм (Jack).

Кількість в конструкції звукової карти входів, використовують роз'єми стандарту 6.35 мм Jack. Цей роз'єм багато в чому аналогічний вищеописаному 3.5 мм mini-Jack (і сумісний з ним через простий перехідник), проте за рахунок великих розмірів він слабо підходить для портативної електроніки. З іншого боку, в стандарті 6.35 мм простіше реалізувати триканальну схему підключення та забезпечити передачу балансного сигналу (докладніше див. «XLR»), що часто потрібно при професійній роботі зі звуком. Тому роз'єми цього типу досить популярні в просунутій стаціонарної техніки, де надійність з'єднання і якість сигналу важливіше компактності. Вхід з роз'ємом Jack може використовуватися для різних цілей, про що вказується в характеристиках; однак саме його наявність, зазвичай, говорить про досить високому класі звукової карти.

Відзначимо, що в моделях з балансовими XLR (див. нижче) вхід 6.35 мм може бути вбудований прямо в роз'єм XLR; в таких випадках ці інтерфейси не можна використовувати одночасно.