Порівняння Cort CM15R vs Line 6 Spider Classic 15

Вид пристрою визначається елементною базою – основним типом деталей, на якому побудовані контури підсилювача потужності. Відповідно, даний параметр актуальний тільки для апаратури, що має такі підсилювачі; для кабінетів (див. «Тип») він не вказується.

Найбільшою популярністю в наш час продовжують користуватися традиційні види підсилювачів – транзисторні і лампові. Цифрові моделі помітно менш популярні, а гібридні рішення і взагалі зустрічаються рідко. Ось докладний опис кожного з цих варіантів:

– Транзисторний. Підсилювачі цього типу порівняно прості і недорогі, при цьому здатні забезпечити цілком прийнятну якість звуку (хоча все, зрозуміло, залежить від класу). Саме «транзитор» рекомендується гітаристам-початківцям в якості першого «комбіка», хоча серед подібних пристроїв зустрічаються і досить прогресивні моделі. З однозначних переваг транзисторних схем можна назвати довговічність компонентів і здатність без проблем переносити часте перенесення з місця на місце. Що стосується звуку, то в таких пристроях він виходить більш «сухим», «плоским» і «холодним», ніж в лампових моделях, що багато хто вважає однозначним недоліком. Водночас у разі електрогітар навіть цього цілком вистачає для початкового навчання, репетицій і не особливо «наворочених» виступів; крім того, в деяких транзисторних підсилювачах застос...овується специфічне оброблення сигналу, що надає звуку схожість з ламповим. А комбопідсилювачі для акустичних гітар у переважній більшості робляться саме транзисторними.

— Ламповий. Історично перший різновид підсилювачів, яка, тим не менш, до цих пір вважається чи не еталоном, якщо мова йде про електрогітару (для акустичних гітар лампові схеми практично не застосовуються). Головна перевага подібних пристроїв — відомий «теплий ламповий звук», характерне м'яке, тепле і водночас насичене забарвлення звучання. При цьому зазначимо, що рівень спотворень у лампових схем вище, ніж у транзисторних, однак ці спотворення більш приємні для слуху, багато в чому саме вони забезпечують згадане забарвлення. Широкому поширенню лампових підсилювачів перешкоджає насамперед їх висока вартість — в рази вище, ніж у транзисторних з аналогічними характеристиками. Крім цього, з недоліків подібних пристроїв варто відзначити делікатність (лампи погано переносять удари і поштовхи), швидкий знос ламп і необхідність їх регулярної заміни, а також необхідність прогрівання після вмикання. Тим не менш, професійні музиканти воліють користуватися переважно ламповими пристроями.

— Цифровий. Підсилювачі на основі мікросхем, що використовують цифрове оброблення звуку. Головною перевагою таких пристроїв є великі можливості з моделювання звучання і забезпечення різних ефектів. Зокрема, існує чимало моделей, які копіюють лампові підсилювачі: імітація виходить досить достовірною, а іноді — такою, что практично не відрізняється від оригіналу. При цьому цифрові моделі позбавлені багатьох недоліків лампової техніки: вони простіше, дешевше, довговічніше і стійкіша до ударів і струсів. Водночас вважається, що цифрове оброблення позбавляє звук індивідуальності, і багато прихильників високоякісного звуку з підозрою ставляться до цифрових рішень.

— Гібридний. Гібридними називають пристрої, що поєднують в собі транзисторні і лампові схеми; зазвичай ламповим робиться передпідсилювач, а транзисторним – підсилювач потужності. Фактично це компромісний варіант між чисто ламповими і чисто транзисторними моделями, що дає змогу об'єднати переваги і частково компенсувати недоліки. Так, гібридні рішення обходяться помітно дешевше лампових, вони легше, компактніше, не такі делікатні і мають менше ламп, що потребують регулярної заміни. А звук при цьому виходить більш м'яким, чистим і «теплим», ніж у транзисторних аналогів. Водночас подібний компроміс вибирають не так багато музикантів: ті, хто прагне до максимально якісного і достовірного звуку, вважають за краще витратитися на лампову апаратуру, а невибагливим користувачам (таким, як аматори та гітаристи-початківці) цілком вистачає транзисторних моделей. Тому гібридних моделей у продажу представлено порівняно небагато.

Імпеданс, заявлений в характеристиках пристрою

Взагалі імпеданс – це номінальний опір змінному струму (такому, як акустичний сигнал), що створюється пристроєм, розрахованим на такий сигнал (наприклад, динаміком). Стандартні значення імпедансу, що зустрічаються в гітарній апаратурі – 2, 4, 8 і 16 Ом; але ось конкретний сенс даного параметра залежить від типу цієї апаратури (див. вище). Наприклад, для кабінетів і комбопідсилювачів в даному пункті вказується фактичний опір динаміків, встановлених в пристрої. При цьому для кабінету імпеданс напряму визначає сумісність з конкретним підсилювачем (перш за все «головою»): зовнішній підсилювач повинен бути першопочатково розрахований на можливість роботи з таким навантаженням, інакше він або перевантажить динаміки, або не зможе їх ефективно «розгойдати». А ось у другому варіанті вбудований підсилювач за визначенням оптимально сумісний з динаміками. Так що для комбопідсилювачів даний параметр має переважно довідкове значення; виняток становлять лише ситуації, коли до динаміка такого пристрою підключається зовнішній підсилювач потужності — в таких ситуаціях діють ті ж правила, що і для кабінетів (втім, в подібному форматі «комбіки» використовуються вкрай рідко).

Що стосується підсилювачів-«голів», то для них в характеристиках наводиться імпеданс кабінетів і іншої зовнішньої пасивної акустики, на які розрахований пристрій. При цьому багато «голів» мають можливість роботи відразу з декількома стандартними значеннями...імпедансу (наприклад, 4 і 8 Ом) — в таких варіантах в характеристиках вказується максимальне значення (в нашому прикладі — 8 Ом). Однак варто мати на увазі, що максимальну потужність такі моделі здатні видати лише при мінімальному значенні навантаження; докладніше див. «Потужність».

Кількість каналів, передбачена в комбопідсилювачі або окремій «голові» (див. «Тип»).

Даний параметр вказується тільки в тому разі, якщо пристрій має більше одного каналу. Канал в даному разі можна описати як свого роду «шлях» для аудіосигнала, що має свій специфічний набір налаштувань. Якщо таких «шляхів» кілька — то кожен з них можна налаштувати на свій розсуд і перемикатися між варіантами звучання буквально одним натисканням кнопки (в крайньому разі — перемиканням інструменту на інший вхід). Найбільш характерний приклад застосування даної функції виглядає так: один канал застосовується для чистого звуку, а другий — для «перевантаження» з використанням вбудованого дісторшена або овердрайву (див. «Ефекти»). Без поділу на канали звук доводилося б змінювати або переналаштуванням підсилювача (всякий раз виставляючи параметри заново, що просто незручно), або використанням зовнішніх «примочок» (а це не завжди є оптимальним варіантом з низки інших причин).

Що стосується числа каналів, то в багатоканальних моделях їх найчастіше яксамераз два — це дає згадані додаткові можливості і водночас не особливо впливає на вартість пристрою. Цей варіант є оптимальним для музикантів-початківців, проте зустрічається і в професійній апаратурі. Збільшення числа каналів дає змогу передбачити більш прогресивні варіанти передвстановлених налаштувань (наприклад, «чистий дзвінкий», «чистий теплий», «Crunch» і «Overdrive»), проте помітно усклад...нює і здорожує конструкцію. Тому чим більша дана кількість – тим менше моделей з такими характеристиками представлено на ринку. Максимальний показник, що зустрічається в сучасних гітарних підсилювачах – 6; подібну кількість можна зустріти в окремих професійних моделях, переважно з цифровою елементною базою (див. «Тип»).

Наявність в підсилювачі функції аналогового моделювання.

Зміст даної функції полягає в тому, що за допомогою аналогової обробки звуку підсилювач певним чином змінює звучання, надаючи йому ту чи іншу забарвлення. Так, у багатьох моделях передбачається моделювання звуку тих чи інших класичних гітарних підсилювачів і/або кабінетів; про абсолютну подібність, зрозуміло, мова не йде, але іноді копія може бути майже неотличимой від оригіналу. Інші моделі, побудовані на транзисторах (див. «Тип»), можуть копіювати звучання лампової техніки. А аналоговий спосіб обробки звуку для такого моделювання обраний тому, що він дозволяє обійтися без зайвих перетворень (на відміну від цифрового); це позитивно позначається як на якості і атмосферності звучання, так і на ціні і надійності обладнання.

Конкретні особливості аналогового моделювання в кожному разі варто уточнювати окремо, проте воно в будь-якому разі значно розширює функціонал підсилювача і дає додаткові можливості щодо тонкого підстроювання звучання.

Наявність блока цифрових ефектів в підсилювачі.

Відзначимо, що дана особливість може передбачатися в будь-яких моделях, не тільки в цифрових (див. «Вид»). А означає вона, що всі або як мінімум частина передбачених в пристрої ефектів (див. нижче) реалізуються не аналоговим, а цифровим способом. Відбувається це наступним чином: вхідний сигнал конвертується аналого-цифровим перетворювачем в набір цифрових даних, модуль ефектів (по суті — спеціалізований мікрокомп'ютер) прописує в цих даних необхідні зміни, а далі інформація надходить в цифро-аналоговий перетворювач і перетворюється назад в аналоговий звук, але вже доповнений ефектами.

Цифровий формат оброблення має ряд переваг перед більш традиційним аналоговим. По-перше, в ньому можна передбачити більший набір ефектів — включаючи «фішки», які недоступні або важко реалізовані за допомогою аналогових схем. По-друге, конкретне забарвлення звуку після аналогового оброблення може дещо змінюватися через сторонні фактори – такі, як перегрівання ламп, збої в окремих деталях, сторонні перешкоди тощо; цифрове оброблення набагато менш схильне до таких збоїв — результат на виході зазвичай виходить незмінно стабільним, а при серйозних неполадках він або пропадає взагалі, або стає «непридатним до застосування». Зворотною стороною цих переваг нерідко називають те, що цифрове оброблення нібито знижує достовірність звучання і надає йому неприродного забарвлення. Однак завдяки розвитку технологій навіть в недорогих суча...сних підсилювачах для такого оброблення застосовуються перетворювачі з високим бітрейтом, які роблять «цифровий» звук таким, що не відрізняється від аналогового навіть для досвідченого вуха.

Відзначимо, що конкретні можливості цифрового оброблення можуть бути різними, для кожної моделі їх варто уточнювати окремо.

Вбудовані ефекти, передбачені в комбопідсилювачі. Досягати різних ефектів можна і з допомогою зовнішніх «примочок», однак такі примочки потрібно шукати і підключати окремо, тоді як вбудовані ефекти доступні відразу і без зайвих налаштувань.

— Overdrive. Спотворення у вигляді характерного електро «дзижчання» на низьких частотах і «завивання» на високих, трохи більш м'яке, ніж distortion. Популярно, зокрема, в хард-році.

— Distortion. Достатньо жорстке і різке спотворення, схоже за звучанням з overdrive, але більш інтенсивне і яскраве. Широко використовується в різних стилях металу, зустрічається і в році.

— Reverb. Ефект, заснований на імітації багаторазової затухаючої луни від кожного звуку. Залежно від тривалості і інтенсивності повторень може надавати різне забарвлення звучанню. Використовується як художній прийом; крім того, може створювати ефект того, що гітара звучить у певному приміщенні (концертна зала, кімната з кам'яними стінами, відкрита площадка в горах тощо). Відзначимо, що налаштування реверберації може здійснюватися як за окремими параметрами (інтенсивність, тривалість луни та ін), так і шляхом вибору встановленого набору параметрів (наприклад, «різкий звук в кімнаті» або «м'який звук в залі»).

— Tremolo. Першопочатково тремоло — це ефект тремтіння звуку, що виникає...за рахунок невеликих і швидких коливань гучності кожної ноти. Іноді під цим терміном розуміють вібрато (див. нижче) — аж до того, що самі виробники гітарних підсилювачів під ефектом тремоло мають на увазі ефект вібрато, і навпаки. Так що конкретну специфіку даного ефекту в кожному разі варто уточнювати окремо. У будь-якому разі тремоло може бути «фіксованим» або налаштовуватися по глибині (діапазону зміни гучності) і швидкості (частоті тремтіння).

— Vibrato. Ще один ефект «тремтіння» звуку, який часто плутають з тремоло (див. вище) — аж до того, що обидва терміни використовуються як тотожні. Однак це невірно; різниця полягає в тому, що вібрато здійснюється за рахунок швидких коливань ноти не по гучності, а по частоті. Аналогічного ефекту можна досягти на гітарі за рахунок «пульсуючої» підтяжки струни, проте використовувати вбудований інструмент підсилювача здебільшого значно зручніше.

— Chorus. Ефект, покликаний імітувати хорове звучання інструменту. Для цього підсилювач копіює звук гітари і відтворює декілька копій одночасно з оригінальним сигналом, дещо зрушуючи їх за часом (десь на 20 – 30 мс з постійною зміною) і частоті. Правда, повноцінного хорового звучання таким способом добитися неможливо, однак ефект є досить оригінальним сам по собі.

— Delay. Специфічний різновид реверберації (див. «Reverb»), що отримав поширення як окремий ефект. Delay імітує чітку одноразову луну від відтвореного звуку; для цього вихідний сигнал копіюється і відтворюється з певною затримкою у часі (не менше 50 мс).

Крім описаних вище, в сучасних гітарних комбопідсилювачаї можуть зустрічатися і інші ефекти, зокрема:

— Flanger. Ефект, що нагадує посвист реактивного двигуна; нерідко його порівнюють з літаком, що злітає. Створюється аналогічно описаному вище Chorus'у, відрізняється від нього меншим часом затримки і наявністю зворотного зв'язку.

— Echo. Ще один різновид реверберації, аналогічний ділею (див. «Delay»). Відрізняється тим, що в даному разі ехо відтворюється багаторазово.

— Octaver. Ефект, при якому до сигналу додається його копія, зрушена на октаву або дві.

— Wah-Wah. Ефект, що забезпечує характерне «квакаюче» звучання.

У будь-якому разі даний список не є вичерпним: у сучасних гітарних підсилювачах можна зустріти і інші, більш специфічні варіанти оброблення звуку. Уточнити конкретну специфіку таких ефектів можна за документацією виробника.

Тип виходу на навушники, передбаченого в конструкції підсилювача.

Навушники будуть корисні перш за все в ситуації, коли не можна шуміти — наприклад, при вправах на гітарі в пізній час. А варіанти їх підключення можуть бути такими:

— Mini-Jack (3.5 мм). Вихід під стандартний штекер 3.5 мм mini-Jack. Таким штекером оснащується більшість сучасних навушників, особливо початкового і середнього рівня. Однак за якістю і надійності з'єднання він помітно поступається більш великому Jack 6.35 мм (див. нижче), тому в комбоусилителях зустрічається порівняно рідко.

— Jack (6.35 мм). Роз'єм досить великого розміру, розрахований переважно на стаціонарну аудіотехніку. Як основний спосіб підключення рідко зустрічається серед навушників, переважно це професійні моделі. Водночас підключити в таке кубло навушники з роз'ємом 3.5 мм mini-Jack можна за допомогою найпростішого перехідника (у багатьох «вухах» такі перехідники навіть включаються в стандартний комплект поставки); а саме з'єднання виходить щільним, надійним і з мінімумом перешкод від точки контакту. Завдяки цьому більшість «комбіків» використовує саме цей тип роз'єму.

Тип лінійного виходу, передбаченого в конструкції комбоусилителя.

На такий вихід, згідно з назвою, подається аналоговий аудіосигнал лінійного рівня. При цьому, на відміну від виходу передпідсилювача (див. вище), рівень сигналу на лінійному виході не регулюється. Цей інтерфейс використовується переважно для підключення записуючих пристроїв, хоча може використовуватися і для виведення сигналу на зовнішній підсилювач (власне, за відсутності виходу Pre-Amp єдиним варіантом такого підключення залишається лінійний вхід). А типи роз'ємів, що застосовуються для лінійного виходу, можуть бути такими:

— Mini-Jack (3.5 мм). Класичний «мініджек» відрізняється невеликими розмірами, однак по надійності і якості підключення поступається великим роз'ємам; компактність у разі комбопідсилювачів найчастіше не грає вирішального значення. А тому зустрічаються подібні виходи вкрай рідко, переважно в найбільш компактних «комбиках».

— Jack (6.35 мм). Роз'єм, досить популярний у стаціонарній аудіотехніці, в т. ч. досить прогресивною. Теоретично може забезпечувати навіть балансне підключення (див. нижче), однак дана можливість є далеко не обов'язковою, її наявність варто уточнювати окремо. Також відзначимо, що в таке кубло за допомогою найпростішого перехідника можна підключити штекер 3.5 мм mini-Jack.

— Балансний XLR. Вихід XLR — характерний цілий трьохконтактний роз'єм — з балансним типом підключення. При тако...му підключенні сигнал передається по трьох проводах замість двох, причому особливим чином, завдяки якому гасяться наводяться на дріт перешкоди. Це дозволяє застосовувати навіть досить довгі кабелі без шкоди для чистоти сигналу, завдяки чому даний тип підключення підходить навіть для професійної аудіоапаратури. Власне, XLR теж вважається професійним інтерфейсом — як через можливості працювати з балансним сигналом, так і через досить великих габаритів і підвищеної надійності (роз'єми часто оснащуються замками для фіксації штекерів).

— Джек / XLR. Зазвичай, в даному випадку мається на увазі комбінований роз'єм, що поєднує в собі 6.35 мм Jack і XLR. Про особливості того й іншого див. вище; а комбінований роз'єм виглядає як гніздо XLR, доповнене в центрі отвором під штекер Jack.

— Jack / RCA. Наявність в пристрої відразу двох лінійних виходів, з різними типами роз'ємів. Про інтерфейсі Jack докладніше див. вище. А RCA являє собою роз'єм під коаксіальний кабель зі штекером-«тюльпаном»; це один із самих популярних інтерфейсів в стаціонарній аудіотехніці початкового і середнього рівня, однак в гітарних підсилювачах він зустрічається порівняно рідко.

— Фірмовий. Фірмовий роз'єм, не відноситься до якого-небудь загальноприйнятого стандарту. Використовується переважно для підключення обладнання тієї ж марки, що і «комбік».