Порівняння Yamaha TRBX304 vs Yamaha TRBX174

Схема розташування звукознімачів електрогітари. Літери, що використовуються в даній схемі, позначають типи звукознімачів:

– S – сингл (single). Однокотушковий звукознімач, що має вигляд вузької смужки, нерідко з рядом «кнопочок» (магнітів) за кількістю струн. Такі модулі забезпечують чисте та дзвінке звучання, що добре підходить для джазу, блюзу та інших аналогічних жанрів. З іншого боку, насиченість звуку від синглів не дуже висока, вони погано сумісні з дисторшном та іншими аналогічними ефектами, через що вони слабо підходять для «важких» стилів музики. Крім того, такі звукознімачі піддаються впливу зовнішніх магнітних полів, які можуть погіршити звук.

– H – хамбакер (humbucker). Різновид звукознімачів, що має дві котушки, першопочатково створений для компенсації недоліків синглів — зокрема, зниження рівня перешкод від зовнішніх магнітних наведень. Однак у результаті виявилося, що хамбакери помітно відрізняються за забарвленням звуку: він виходить менш виразним, але більш щільним і насиченим, завдяки чому відмінно підходить для гри «на перевантаженні» (дисторшн, овердрайв тощо). Класичний звукознімач цього типу має дві котушки, розташовані пліч-о-пліч, за рахунок чого він помітно ширший за сингл; а хамбакери класу Standard взагалі виглядають як два сингли, встановлені впритул один до одного. Однак, крім цього, трапляються й інші варіанти конструкції — наприклад, хамканселер, як...ий має котушки «в два поверхи» і порівнюваний за шириною з синглом. Також відзначимо, що існують хамбакери, здатні перемикатися в режим синглу (докладніше див. «Відсікання котушки»).

– J. Підвид звукознімачів типу S з однією котушкою та додатковим полюсом на кожну струну. Вперше цей різновид з'явився на легендарній бас-гітарі Fender Jazz Bass. Звукознімачі J мають універсальне звучання і підходять практично під будь-який стиль музики.

– P. Звукоснімачі P мають по два намагнічені полюси на кожну струну, але у них є унікальна особливість: вони розрізані навпіл і намотані у зворотному напрямку. Перевагою такого намотування є ефект хамбакера (див. тип H). Широка та довга форма звукознімача P забезпечує потужне та наполегливе звучання у таких жанрах як рок, метал, панк тощо.

– P90. Особливий різновид однокотушкових синглів з ширшою, але вкороченою шпулькою. Встановлюються такі звукознімачі в області бриджу або грифу гітари. Їхньою відмінністю є характерний «рок-н-рольний» звук з теплими, м'якими і багатими тембрами. Інструменти зі звукознімачами P90 часто використовуються у стилях альтернативного року, блюзу, інді тощо.

Схема звукознімачів описує їх типи, кількість та взаємне розташування. У нашому каталозі використовується позначення за принципом «від бриджу до грифу»: наприклад, схема HSS означає, що гітара оснащена одним хамбакером біля самого бриджу та двома синглами ближче до грифу.

Цей параметр визначає, перш за все, загальне забарвлення звуку інструмента. Наприклад, наведений вище варіант HSS даватиме звук досить чистий і виразний, але водночас трохи щільніший і нижчий, ніж на чисто «сингловій» електрогітарі. Випускається чимало моделей, що оснащуються лише одним типом звукознімачів. При цьому чим більше звукознімачів — тим, як правило, глибший і насиченіший звук. Крім того, на звучання інструменту впливає чимало інших моментів, так що при виборі не варто дивитися тільки на схему звукознімачів.

Кількість регуляторів гучності передбачена в електрогітарі.

Якщо регулятор лише один – це означає, що музикант може регулювати лише загальну гучність інструменту. Однак зустрічаються моделі, що мають кілька ручок керування гучністю, зазвичай їх не менше, ніж звукознімачів (2 або 3), що дає змогу окремо регулювати гучність кожного звукознімача. А оскільки особливості звучання залежать від типу звукознімача (див. «Схема звукознімачів») і навіть його розташування, то, змінюючи взаємну гучність окремих звукознімачів, можна домагатися різного забарвлення звучання. При цьому в конструкції може передбачатися загальний регулятор гучності, що дає змогу регулювати її класичним способом і не возитися з налаштуваннями кожного звукознімача.

Кількість регуляторів тембру, передбачена в конструкції електрогітари.

Один регулятор тембру відповідає за звук електрогітари в цілому; а от якщо таких ручок декілька, вони можуть мати різні формати роботи. Наприклад, кожна ручка може відповідати або за власний звукознімач, або за окрему смугу частот. У другому випадку набір ручок відіграє роль еквалайзера, що дозволяє налаштовувати звук за рахунок зміни гучності низьких та високих (іноді окремо середніх) частот.

У будь-якому випадку наявність кількох регуляторів тембру розширює можливості зміни кольору звуку засобами самої гітари, без застосування додаткового обладнання.

Тип перемикача звукознімачів, який використовується в електрогітарі.

Цей перемикач відповідає за ввімкнення та вимкнення окремих звукознімачів, а також може керувати відсіканням котушок (див. вище). Відповідно, виробник вибирає його тип насамперед залежно від кількості звукознімачів (див. «Схема звукознімачів»). Наприклад, 3-позиційні перемикачі характерні переважно для моделей з двома звукознімачами - вони зазвичай дають змогу включати кожен із них окремо або використовувати обидва одночасно. 5-позиційні регулятори характерні для моделей із трьома звукознімачами, що мають корпуси типу stratocaster або superstrat (див. «Форма (вид)»). Зазначимо, що конкретні комбінації звукознімачів, доступні в таких інструментах, можуть бути різними, цей момент не завадить уточнити окремо. Найпросунутіший варіант - 6-позиційний перемикач - зустрічається вкрай рідко, переважно в дорогих інструментах класу custom.

Окремий різновид перемикачів є регуляторами балансу, що застосовуються переважно в бас-гітарах (див. «Тип»). Вони відповідають не за відключення окремих звукознімачів (їх зазвичай два), а за зміну їхньої гучності щодо один одного. Грубо кажучи, це два регулятори гучності для окремих звукознімачів, об'єднані в одній ручці (самих звукознімачів, закономірно, у таких інструментах також два). По суті, управління балансом в даному випадку забезпечує ще й плавну зміну тембру: звукознімач біля бриджу краще вловлює високі частоти, звукознімач біля грифа - нижчі, ві...дповідно і забарвлення звуку змінюється в залежності від того, що з них звучить голосніше.

Матеріал, з якого виконаний корпус електрогітари. Для моделей з вирізами (напівакустичних, див. «Тип») в даному випадку може враховуватися тільки матеріал нижньої деки і бічних поверхонь, а дані по верхній деці наводитися окремо (докладніше див. «Матеріал кришки деки»).

Зараз на ринку представлені корпусу з таких дерев: червоне, клен, вільха, ясен, вільха.

Немає сенсу докладно зупинятися на кожному з матеріалів, що зустрічаються в сучасних електрогітарах. Їх різноманітність дуже велика, однак, на відміну від акустичних гітар, корпус в даному випадку грає не таку значну роль при формуванні звуку, і його матеріал порівняно слабко впливає на акустичні властивості інструменту (хоча яка конкретна ступінь такого впливу — питання спірне). При бажанні можна знайти детальні дані щодо того чи іншого матеріалу в спеціальних джерелах, однак на практиці має сенс дивитися передусім на зовнішній вигляд інструменту і його цінову категорію.

Ширина грифа електрогітари у районі верхнього поріжка. Ближче до корпусу гриф може дещо розширюватись, проте це не обов'язково, та й кут розширення може бути різним. Тому основним розміром вважається саме ширина у районі верхнього поріжка.

Цей параметр має двояке значення. З одного боку, широкий гриф незручний для музикантів з маленькими руками та короткими пальцями — діставати до далеких струн у таких випадках важко. З іншого боку, велика ширина означає більшу відстань між окремими струнами, що знижує ймовірність зачепити сусідню струну при неточному натисканні і може полегшити гру (особливо якщо гітарист має великі товсті пальці). Втім, ці моменти не є абсолютними, і зручність ігри — справа вельми суб'єктивна, яка залежить від багатьох особливостей музиканта і техніки, яку він використовує. Також не варто забувати, що грифи можуть мати різний профіль (див. вище), і інструменти з різним профілем грифа будуть по-різному відчуватися в руках навіть за однакової ширини у верхнього порожка. Тому найнадійніший метод вибору — випробувати грифи різного розміру та профілю «наживо», визначитися з оптимальним варіантом та вибирати на основі цього.

Найменша ширина грифа у верхнього поріжка у сучасних електрогітарах становить близько 39 мм. Такій розмір зустрічається переважно в бас-гітарах (див. «Тип»), що мають 4 струни і гриф, що помітно розширюється до корпусу (завдяки чому зверху його можна зробити досить вузьким, тим більше що при грі на басу ноти рі...дко затискаються у самого грифа) . Електрогітари (включаючи напівакустичні) дещо ширші – від 41 мм, показник у 43 – 48 мм вважається середнім, а у найбільших інструментах гриф може мати завширшки до 55 мм (втім, такі розміри характерні переважно для інструментів, що мають більше 6 струн) .

Матеріал, з якого виконаний корпус електрогітари.

Найбільш часто при виготовленні грифа використовують червоне дерево і клен. В теорії акустичні властивості інструменту визначаються усіма його деталями, тим більше на ці властивості впливає якість грифа. Водночас відзначимо, що цей вплив не так вже сильно в порівнянні з іншими характеристиками гітари (тип і кількість звукознімачів, розмір мензури, тип корпусу тощо). Так що в даному випадку немає сенсу докладно розписувати кожен тип матеріалу, що зустрічається в сучасних інструментах — тим більше, що одним і тим же терміном (наприклад, «червоне дерево») можуть позначатися різні породи деревини, помітно розрізняються за робочим властивостями і загальному якістю. При оцінці матеріалу грифа цілком можна виходити з того, що виробник підбирає його у відповідності з ціновою категорією і загальної спеціалізацією гітари.

Матеріал, з якого виконана накладка грифа електрогітари.

Накладка грифа встановлюється під струнами, там, куди струни притискаються при грі. Необхідність застосування накладок пов'язано з тим, що породи деревини, з яких робиться сам гриф, нерідко бувають недостатньо твердими, і від постійного контакту зі струнами на їх поверхні могли б виникати вм'ятини. Відповідно, накладки виконуються з більш твердого матеріалу, що зберігає форму поверхні навіть після багаторазового притиснення струн. В якості такого матеріалу можуть використовуватися як особливі породи деревини (чорне дерево, палісандр), так і високоякісні фенольні полімери.

Загалом якість накладки зазвичай цілком відповідає ціновій категорії інструменту, зупинятися на детальних характеристиках кожного матеріалу навряд чи має сенс (вони не настільки критичні для нормального використання електрогітари). Зазначимо тільки, що матеріал накладки безпосередньо впливає ще й на зовнішній вигляд інструменту.