Порівняння TESCOMA Azza 884531 vs SAMURA Bamboo SBA-0093

Назва марки сталі, з якої виконано лезо ножа.

Від різновиду стали безпосередньо залежать її робочі властивості — твердість, крихкість, схильність до корозії, здатність тримати заточку і т. ін. Відповідно, цей параметр багато в чому визначає особливості ножа загалом. У сучасних кухонних ножах використовується безліч різних марок сталі; знаючи назву конкретної марки, можна знайти детальні дані про неї (фізичні характеристики, огляди, відгуки користувачів) і оцінити якість і загальний рівень інструменту.

— Пластик. Пластик нерідко вважають дешевим і не дуже якісним матеріалом, проте для кухонних ножів це не зовсім так. Річ у тім, що під терміном «пластик» в даному випадку можуть матися на увазі різноманітні типи полімерів, нерідко — з досить прогресивними характеристиками. Найчастіше якість пластикової рукоятки безпосередньо залежить від цінової категорії ножа. При всьому цьому пластикові рукоятки досить міцні для використання ножа за прямим призначенням як мінімум протягом декількох місяців, легко миються, а також стійкі до вологи і кухонної «хімії».

— Дерево. Дерево, приємне на вигляд і на дотик, без проблем витримує удари і падіння, а міцні його різновиди не обов'язково коштують дорого. Водночас цей матеріал чутливий до вологи — «насичується» водою, втрачає товарний вигляд, стійкість до тріщин, сколів та подряпин (яка і так не дуже висока) і навіть може «зацвісти», що для кухонного приладу взагалі неприпустимо. Застосовуються дерев'яні ручки не дуже широко — або в найбільш дешевих ножах, де довговічність не важлива в принципі, або навпаки, в моделях преміумкласу, де дерево відіграє роль іміджевого матеріалу.

— Сталь. Цей матеріал вважається одним із самих гігієнічних: він легко миється, а конструкція ножа практично не має щілин, в яких може накопичуватися бруд. Крім того, сталеві ручки вигляда...ють дуже солідно, міцні і тверді, без проблем переносять удари і падіння, а також стійкі до подряпин. З іншого боку, сталева ручка більше схильна вислизати з рук, ніж дерев'яна або пластикова.

— Сталь з вставкою. Варіант, створений у розрахунку на усунення головного недоліку сталевих ручок (див. вище) — підвищеної ймовірності вислизання. Саме для цього використовуються вставки: вони робляться з гуми, пластику або іншого аналогічного матеріалу, які підвищують «зчеплення» долоні з ручкою ножа. Наявність вставок є єдиною відмінністю ручок цього типу від сталевих; інші особливості повністю аналогічні.

— Силікон. Матеріал, зовні і на дотик схожий з описаним вище пластиком, однак має свою специфіку. Основна практична відмінність полягає в тому, що силікон значно м'якший, деякі його різновиди схожі на гуму. Це забезпечує більш зручне і надійне утримання в руках; крім того, силіконова поверхня нерідко робиться злегка шорсткою, що покращує зчеплення і ще більше знижує ймовірність вислизання. З іншого боку, даний матеріал обходиться дорожче пластику, а описані переваги не є вирішальними; тому силіконові ручки зустрічаються нечасто, переважно серед ножів преміумкласу (хоча бувають і винятки).

Довжина леза зазвичай вимірюється від вістря до шийки (потовщення між лезом і рукояттю). Значення цього параметра обумовлено насамперед типом ножа. Наприклад, в моделях для очищення воно рідко перевищує 12 см — інакше було б незручно працювати з невеликими круглими продуктами). Серед хлібних, навпаки, рідко трапляються леза коротше 20 см — буханця хліба можуть бути доволі товстими, що вимагає відповідного ножа, і т. д. Однак ножі одного типу також можуть відчутно відрізнятися по довжині. Здебільшого можна користуватися таким принципом: більш довгий ніж дозволяє працювати з більш великими шматками продуктів, однак менш «повороткий», та й на ціні довжина леза може позначатися.

Твердість металу, який використовується в лезі ножа. Вказується в стандартних одиницях HRC (за Роквеллом); чим вище значення - тим твердіше лезо. Даний параметр у ножах має подвійне значення. З одного боку, лезо має бути досить твердим, щоб не тупитися завчасно, не утворювати задирок і не деформуватися при згинанні; з іншого - воно повинно зберігати м'якість, щоб нормально заточуватися, не тріскатися і не ламатися (зі збільшенням твердості зростає і крихкість). У більшості кухонних ножів твердість знаходиться в діапазоні 52 - 62 HRC - вважається, що саме цей діапазон дає оптимальне співвідношення міцності, надійності та легкості у заточенні. Загалом за інших рівних ніж із більше м'якої сталі доведеться частіше точити або правити мусатом, проте самі такі процедури забиратимуть трохи сил і часу. І навпаки, тверде лезо довго утримуватиме заточування, однак і над його відновленням доведеться постаратися.

Країна походження бренду, під яким кухонний ніж представлений на ринку. Як правило, вказується за «батьківщиною» компанії-виробника або за місцем розташування її штаб-квартири.

Існує безліч стереотипів, пов'язаних з «національністю» брендів і товарів, проте більшість з них в наш час не мають під собою підстав. По-перше, фактичне місце виробництва нерідко відрізняється від країни походження бренду. По-друге, якість товару залежить не стільки від географії, скільки від політики конкретної компанії і того, як ретельно в ній ведеться контроль цієї самої якості. Тому звертати увагу на країну походження бренду варто лише в тому разі, якщо ви принципово хочете (або не хочете) підтримати виробника з певної держави. Якість же краще оцінювати за репутацією конкретного бренду і загальною ціновою категорією. Проте японські кухонні ножі явно відрізняються на тлі інших виробників своєю якістю. Бельгійські та швейцарські відомі своєю репутацією завдяки брендам BergHoff, Vinzer та Victorinox. Але і бразильські ножі можуть успішно використовуватись на домашній кухні через гарне співвідношення ціни і якості бренду Tramontina.