Порівняння Lenovo V15 G3 ABA [82TV004MRM] vs HP ProBook 455 G9 [455G9 724Q6EA]

Технологія, за якою виготовлена матриця ноутбука.

Найбільшого поширення в наш час отримали матриці типу TN+film, IPS і *VA; рідше зустрічаються екрани типу OLED, AMOLED, QLED, miniLED, а також більш специфічні рішення на зразок LTPS або IGZO. Ось детальніший опис всіх цих варіантів:

— TN-film. Найстаріша, найпростіша і найбільш недорога із застосовуваних у наш час технологій. Ключовими перевагами дисплеїв цього типу є невисока вартість і відмінний час відгуку. З іншого боку, подібні матриці не характеризуються високою якістю зображення: яскравість, достовірність передачі кольору і кути огляду у екранів TN-film знаходяться на середньому рівні. Цих показників цілком достатньо для роботи з документами, вебсерфінгу, більшості ігор тощо однак для серйозніших задач, що потребують якісної і достовірної картинки (наприклад, дизайну або кольорокорекції фото/відео) такі екрани практично непридатні. У світлі цього матриці TN-film в наш час зустрічаються порівняно нечасто, в основному серед бюджетних ноутбуків; більш прогресивні пристрої оснащуються якіснішими екранами, найчастіше IPS.

— IPS (In-Plane Switching). Найпопулярніший тип матриці для ноутбуків середнього і топового цінового діапазону; втім,...все частіше зустрічається в бюджетних моделях, а для трансформерів і пристроїв «2-в-1» (див. «Тип») і взагалі є практично стандартним варіантом. Екрани цього типу помітно перевершують TN-film за якістю «картинки»: вони дають яскраве, достовірне і насичене зображення, яке майже не змінюється при зміні кута огляду. Крім того, дана технологія дає змогу передбачити широке колірне охоплення за різними спеціальними стандартами (див. нижче) і підходить для створення дисплеїв з прогресивними особливостями — на зразок підтримки HDR або сертифікації Pantone / CalMAN (також див. нижче). Першопочатково матриці IPS відрізнялися високою вартістю і мали низьку швидкість відгуку; однак у наш час використовуються різні модифікації цієї технології, в яких ці недоліки повністю або частково компенсовані. При цьому різні модифікації можуть розрізнятися за практичними характеристиками: наприклад, одні створені в розрахунку на максимальну достовірність картинки, інші характеризуються доступною вартістю тощо. Так що фактичні характеристики IPS-екрану перед покупкою не завадить уточнити окремо — особливо якщо ноутбук планується використовувати для специфічних задач, де якість зображення є критичною.

— *VA. Різні модифікації матриць типу «Vertical Alignment»: MVA, PVA, Super PVA, ASVA тощо. Відмінності між цими технологіями полягають переважно у назві і фірмі-виробнику. Першопочатково матриці цього типу були розроблені як компромісний варіант між IPS (високоякісною, але дорогою і повільною) і TN-film (швидкою, недорогою, але скромною за якістю зображення). У результаті екрани *VA вийшли доступнішими, ніж IPS, і більш прогресивними, ніж TN-film — вони мають непогану кольоропередачу, глибокий чорний колір і великі кути огляду. Водночас варто відзначити, що колірний баланс зображення на такому дисплеї дещо змінюється при зміні кута огляду. Це ускладнює застосування матриць *VA при професійній роботі з кольором. В цілому даний варіант розрахований в основному на тих, кому не потрібно ідеальної точності кольоропередачі і водночас хочеться бачити яскраве і барвисте зображення.

— OLED. Матриці на основі так званих органічних світлодіодів. Ключовою особливістю подібних дисплеїв є те, що в них кожен піксель сам по собі є джерелом світла (на відміну від класичних РК-екранів, в яких підсвічування виконане окремо). Подібний принцип конструкції, у поєднанні з низкою інших рішень, забезпечує відмінну яскравість, контрастність і кольоропередачу, насичений чорний колір, максимально широкі кути огляду і невелику товщину самих екранів. З іншого боку, ноутбучні OLED-матриці в більшості своїй виходять досить дорогими і «ненажерливими» в плані споживання енергії, а зношуються вони нерівномірно: чим частіше і яскравіше світиться піксель — тим швидше він втрачає свої робочі властивості (втім, це явище стає помітним лише після кількох років інтенсивної експлуатації). Крім того, з низки причин подібні екрани вважаються такими, що слабо придатні для ігрового застосування. У світлі всього цього матриці даного типу в наш час зустрічаються рідко, переважно в окремих висококласних ноутбуках, що призначені для професійної роботи з кольором і мають відповідні особливості на зразок підтримки HDR, широкого колірного охоплення та/або сертифікації Pantone / CalMAN (див. нижче).

– AMOLED. Різновид матриць на органічних світлодіодах, створений компанією Samsung (втім, застосовується і іншими виробниками). З основних особливостей схожий з іншими видами OLED-матриць (див. вище): з одного боку, дає змогу досягти відмінної якості зображення, з іншого — обходиться недешево і зношується нерівномірно. Водночас AMOLED-екрани мають ще прогресивніші показники кольоропередачі у поєднанні з кращою оптимізацією енергоспоживання. А слабка поширеність даної технології зумовлена в основному тим, що першопочатково вона була створена для смартфонів і в ноутбуках стала використовуватися лише нещодавно (з 2020 року).

– MiniLED. Система підсвічування екрану на підкладці із мініатюрних світлодіодів розміром близько 100-200 мікрон (мкм). На одній і тій же площині дисплея вдалося збільшити кількість світлодіодів у кілька разів, а їх масив розміщується безпосередньо за самою матрицею. Головною перевагою технології miniLED можна назвати велику кількість локальних зон затемнення, що у сумі дає покращену яскравість, контрастність та більш насичені кольори з глибоким чорним. Екрани miniLED розкривають потенціал технології розширеного динамічного діапазону зображення (HDR), підходять графічним дизайнерам та розробникам цифрового контенту.

— QLED. Матриці на «квантових точках» з переробленою системою LED-підсвічування. Зокрема, вона передбачає заміну багатошарових кольорофільтрів на особливе тонкоплівкове покриття з наночастинок. Замість традиційних білих світлодіодів в QLED-панелях використовуються сині. Як результат, комплекс конструктивних нововведень дає змогу досягти більш високого порогу яскравості, насиченості кольорів, поліпшення якості передачі кольору в цілому одночасно зі зменшенням товщини екрану і зниженням енергоспоживання. Зворотний бік медалі QLED-матриць – недешева вартість.

— PLS. Тип матриці, розроблений як альтернатива описаним вище IPS і, за деякими даними, є однією з її модифікацій. Такі матриці також характеризуються високою якістю кольоропередачі і хорошою яскравістю; крім того, з переваг PLS можна відзначити хорошу придатність для екранів високої роздільної здатності (завдяки високій щільності пікселів), а також меншу вартість, ніж у більшості модифікацій IPS, і низьке енергоспоживання. Водночас швидкість відгуку у таких екранів не дуже висока.

— LTPS. Прогресивний різновид TFT-матриць, створений на основі так званого. низькотемпературного полікристалічного кремнію. Такі матриці мають високу якість кольоропередачі, до того ж добре підходять для екранів з високою щільністю пікселів — іншими словами, на їх основі можна створювати невеликі дисплеї з дуже високою роздільною здатністю. Ще одна перевага полягає в тому, що частину управляючої електроніки можна вбудувати прямо в матрицю, зменшивши загальну товщину екрану. З іншого боку, матриці LTPS складні у виробництві і дорогі, а тому зустрічаються в основному в ноутбуках преміумкласу.

— IGZO. Технологія побудови РК-дисплеїв, що використовує напівпровідниковий матеріал на основі оксиду індію, галію і цинку (на відміну від більш традиційних варіантів, заснованих на аморфному кремнії). Подібна технологія забезпечує малий час відгуку, низьке енергоспоживання і дуже високу якість кольоропередачі; крім того, вона дає змогу досягати високої щільності пікселів, завдяки чому добре підходить для екранів надвисокої роздільної здатності. Втім, поки що подібні дисплеї в ноутбуках зустрічаються вкрай рідко. Це пояснюється як високою вартістю, так і тим, що у виробництві матриць IGZO використовуються досить рідкісні метали, що ускладнює великомасштабне виробництво.

Контрастність екрана, встановленого в ноутбуці.

Контрастність — це найбільша різниця в яскравості між найбільш світлим білим кольором і найбільш темним чорним, яку можна досягти на одному екрані. Записується вона дробом, наприклад, 560:1; при цьому чим більше перше число — тим вище контрастність, тим більше прогресивним є екран і тим кращої якості зображення на ньому можна досягти. Особливо це помітно при великих перепадах яскравості в межах одного кадру: при невисокій контрастності окремі деталі, розташовані на найтемніших або найсвітліших ділянках зображення, можуть губитися, збільшення контрастності дає змогу до певної міри усунути це явище. Зворотна сторона цих переваг — збільшення вартості.

Окремо підкреслимо, що в даному випадку вказується виключно статична контрастність — різниця, що забезпечується в межах одного кадру в звичайному режимі роботи, на постійній яскравості і без використання спеціальних технологій. У рекламних цілях деякі виробники можуть призводити також дані з так званої динамічної контрастності — вона може вимірюватися досить значними цифрами (семизначними і більше). Однак варто орієнтуватися насамперед на статичну контрастність — це базова характеристика будь-якого дисплея.

Що стосується конкретних значень, то навіть у найпрогресивніших екранах даний показник не перевищує 2000:1. А в цілому сучасні ноутбуки мають досить невисоку контрастність — передбачається, що для задач, що вимагають більше досконалих характеристик...зображення, розумніше використовувати зовнішній екран (монітор або телевізор).

Сертифікація дисплея ноутбука щодо безпечного рівня випромінювання синього світла і частоти мерехтіння панелі. Наявність сертифікату TÜV Rheinland підтверджує комфортність екрану для очей.

TÜV Rheinland – великий міжнародний концерн зі штаб-квартирою в німецькому Кельні, що надає широкий перелік аудиторських послуг. Фахівцями компанії був розроблений і затверджений ряд тестів на відповідність екранів мобільних пристроїв, моніторів і телевізорів необхідного рівня захисту очей від шкідливого впливу випромінювання дисплеїв на зір користувача по той бік екрану. Авторитетна думка TÜV Rheinland має пошану в техноком'юніті. Сертифікати цього органу видаються успішно випробуваним зразкам електроніки за технології фільтрації синього світла і придушення мерехтіння екранів.

Результат, показаний процесором ноутбука в тесті Passmark CPU Mark.

Passmark CPU Mark — комплексний тест, більш детальний і достовірний, ніж популярний 3DMark06 (див. вище). Він перевіряє не тільки ігрові можливості CPU, але і його продуктивність в інших режимах, на підставі чого і виводить загальний бал; за цим балом можна досить достовірно оцінити процесор загалом (чим більше балів - тим вища продуктивність).

Максимальна кількість оперативної пам'яті, яку можна встановити на ноутбук. Залежить, зокрема, від типу використовуваних модулів пам'яті, а також від кількості слотів під них. Звертати увагу на цей параметр має сенс перш за все в тому разі, якщо ноутбук купується з розрахунком на апгрейд RAM і об'єм фактично встановленої пам'яті в ньому помітно менше максимально доступного. Так ноутбуки можна поліпшити за оперативною пам'яттю до 16 ГБ, 24 ГБ, 32 ГБ, 48 ГБ, 64 ГБ і навіть більше – 128 ГБ.

Загальна кількість слотів під модулі оперативної пам'яті, яка передбачена в ноутбуці; фактично — максимальна кількість планок, яку можна одночасно встановити в дану модель.

Від цього показника безпосередньо залежать можливості з апгрейду RAM. Так, у бюджетних моделях нерідко є всього 1 слот, і єдиним варіантом апгрейда є заміна «рідної» планки. У більш прогресивних пристроях може передбачатися два або навіть чотири слота, при цьому деякі з них у вихідній конфігурації можуть бути вільні.

Особливий випадок являє собою вбудована RAM; вона компактніша й дешевша за знімні модулі, проте взагалі не передбачає заміни. При цьому в деяких ноутбуках «ОЗП» тільки вбудована, а в інших вона може доповнюватися одним або навіть двома слотами під змінні планки.

Інтерфейс підключення, що використовується встановленим в ноутбуці SSD-модулем з роз'ємом M.2 (див. «Тип накопичувача»).

Однією з особливостей роз'єма M.2 і накопичувачів під нього є те, що вони можуть використовувати два різних інтерфейси підключення: PCI-E (в тому чи іншому різновиді) або SATA. Підкреслимо, що в даному пункті зазначаються дані SSD-модуля; в самому роз'ємі можуть передбачатися й інші варіанти інтерфейсу, у тому числі більш прогресивні — див. «Інтерфейс роз'єма M.2» (наприклад, накопичувач з підключенням PCI-E 3.0 може бути розміщений в роз'ємі, що підтримує також більш швидкий PCI-E 4.0). Однак у будь-якому разі роз'єм підключення зазвичай дає можливість реалізувати всі можливості встановленого накопичувача; так що даний пункт дає змогу цілком достовірно оцінити можливості штатного модуля M.2.

Що стосується конкретних інтерфейсів, то в наш час можна зустріти в основному такі варіанти:

— SATA 3. Інтерфейс SATA першопочатково був створений для традиційних жорстких дисків. Третя версія цього інтерфейсу є останньою; вона забезпечує швидкість передачі даних 600 МБ/с. Це значно менше, ніж у PCI-E, і в цілому дуже небагато за мірками SSD-накопичувачів. Тому M.2-підключення з використанням SATA характерне в основному для недорогих модулів початкового рівня. Тим не менше, навіть такі носії в цілому працюють швидше більшості HDD.

— PCI-E. Універсальний...інтерфейс для підключення внутрішньої периферії. Забезпечує в цілому вищі швидкості, ніж SATA, завдяки чому краще підходить для SSD-модулів: теоретично PCI-E дає змогу реалізувати весь потенціал твердотільних накопичувачів, навіть найшвидших. На практиці ж підтримувана швидкість передачі даних може бути різною — залежно від версії інтерфейсу і числа ліній (каналів передачі даних). Ось варіанти, найактуальніші для сучасних ноутбуків:

• PCI-E 3.0 2x. Підключення з використанням 2 ліній PCI-E версії 3.0. Ця версія забезпечує швидкість близько 1 ГБ/с на лінію; відповідно, дві лінії дають максимум трохи менше ніж в 2 ГБ/с.
• PCI-E 3.0 4x. Підключення з використанням 4 ліній PCI-E версії 3.0. Забезпечує максимальну швидкість близько 4 ГБ/с.
• PCI-E 4.0 4x. Підключення з використанням 4 ліній PCI-E версії 4.0. У цій версії пропускна здатність, в порівнянні з PCI-E 3.0, була збільшена вдвічі — таким чином, 4 лінії дають максимальну швидкість близько 8 МБ/с.

Зазначимо, що у разі роз'ємів M.2 різні варіації PCI-E зазвичай цілком сумісні між собою — хіба що швидкість підключення при роботі з «нерідним» роз'ємом буде обмежуватися можливостями найповільнішого компонента. Наприклад, при підключенні SSD-модуля PCI-E 3.0 4x в слот PCI-E 3.0 2x ця швидкість буде відповідати можливостям роз'єма, а при підключенні до PCI-E 4.0 4x — можливостям накопичувача.

Інтерфейс основного роз'єму M.2, передбаченого в ноутбуці.

Основним в даному разі вважається роз'єм, в якому встановлений накопичувач SSD M.2 (див. «Тип накопичувача»). Інтерфейс самого накопичувача вказується окремо (див. вище), а інтерфейс роз'єму уточнюється в тому разі, якщо роз'єм підтримує більш прогресивний тип підключення, ніж встановлений в нього пристрій. В якості прикладу можна навести таку ситуацію: сам пристрій працює за стандартом SATA або PCI-E 3.0 2x (див. «Інтерфейс накопичувача M.2» вище), а роз'єм на платі здатний працювати з інтерфейсом PCI-E 3.0 4x.

Подібна інформація буде корисна передусім для оцінки можливостей з апгрейду ноутбука (з заміною штатного SSD-модуля на більш швидкий). В наш час в цьому пункті можна зустріти в основному такі варіанти:

— PCI-E 3.0 2x. Фактично — найбільш скромний стандарт PCI-E, що зустрічається в M.2-портах сучасних ноутбуків: підключення з використанням 2 ліній PCI-E версії 3.0. Ця версія забезпечує швидкість близько 1 ГБ/с на лінію; відповідно, дві лінії дають максимум трохи менше ніж 2 ГБ/с.

— PCI-E 3.0 4x. Підключення з використанням 4 ліній PCI-E версії 3.0. Забезпечує максимальну швидкість близько 4 ГБ/с.

— PCI-E 4.0 4x. Підключення з використанням 4 ліній PCI-E версії 4.0. У цій версії пропускна здатність, в порівнянні з PCI-E 3.0, була збільшена вдвічі — таким чином, 4 лінії дають максимальну швидкість близько 8 ГБ/с.

— PCI-E. Підклю...чення по PCI-E, для якого виробник не уточнив докладні дані (версію та кількість ліній).

Нагадаємо, що в разі роз'ємів М.2 різні варіанти PCI-E цілком сумісні між собою — хіба що швидкість буде обмежуватися можливостями більш повільного компонента. На практиці це означає, що, приміром, у роз'єм М.2 з інтерфейсом PCI-E 3.0 4x цілком можна підключити накопичувач під PCI-E 3.0 2x або PCI-E 4.0 4x; у першому варіанті швидкість буде обмежена можливостями накопичувача, у другому — можливостями роз'єму.

Розмір модуля SSD M.2 (див. «Тип накопичувача»), встановленого в ноутбуці. Зазначається у форматі «ширина х довжина».

Даний параметр насамперед дає змогу оцінити кількість місця, виділеного під накопичувач, і можливість його заміни на модуль іншого розміру. Тут варто зазначити, що сам стандарт M.2 допускає декілька варіантів по довжині і ширині, однак найбільше поширення отримали плати шириною 22 мм. Довжина такої плати зазвичай відповідає одному із стандартних варіантів: 30 мм, 42 мм, 60 мм, 80 мм і 110 мм.

В цілому встановлення більше короткого модуля тієї ж ширини (наприклад, 22х42 мм замість 22х60 мм) не викликає проблем, а ось можливість використання більш великих комплектуючих варто уточнювати окремо — далеко не всякий корпус допускає встановлення M.2 накопичувачів з більшою, ніж у штатного модуля, довжиною. Що стосується конкретних розмірів, то найбільшого поширення в сучасних лептопах отримали SSD M.2 22х80 мм: такий розмір гарантовано дає змогу змінювати «рідний» накопичувач на практично будь-який модуль стандарту 22 мм (крім найбільших, 22х110 мм — і навіть для них може знайтися місце). Зустрічаються і менші розміри — 22х60 мм, 22х42 мм і навіть 22х30 мм — однак помітно рідше. І тут варто сказати, що чим менше довжина SSD-модуля, тим, як правило, менше його ємність.

Зазначимо, що в сучасних ноутбуках застосовуються також M.2-модулі іншої ширини — зазвичай 16 мм при довжині 20 мм (16х20 мм). Втім, це дуже рідкісний варіант.