Порівняння Acer Aspire 3 A315-59G [A315-59G-50VK] vs Acer Aspire 5 A515-57G [A515-57G-54V1]

Результат, показаний процесором ноутбука в тесті Passmark CPU Mark.

Passmark CPU Mark — комплексний тест, більш детальний і достовірний, ніж популярний 3DMark06 (див. вище). Він перевіряє не тільки ігрові можливості CPU, але і його продуктивність в інших режимах, на підставі чого і виводить загальний бал; за цим балом можна досить достовірно оцінити процесор загалом (чим більше балів - тим вища продуктивність).

Тип накопичувача, штатно встановленого в ноутбуці.

Класичні жорсткі диски (HDD) в сучасних ноутбуках досить рідко зустрічаються в чистому вигляді. Натомість все більше поширення отримують твердотільні SSD-модулі, у тому числі в комбінаціях HDD+SSD і SSHD+SSD. Також відзначимо, що серед подібних модулів вельми поширені SSD під роз'єм M.2, які до того ж можуть підтримувати NVMe та/або відноситися до прогресивної серії Intel Optane. Ось основні особливості цих варіантів в різних поєднаннях (а також інших варіантів накопичувачів, які можна зустріти в сучасних ноутбуках):

— HDD. Традиційний жорсткий магнітний диск, що не доповнюється ніякими іншими типами накопичувачів. HDD відрізняються невисокою вартістю в перерахунку на гігабайт місткості, що дає змогу створювати дуже ємні і водночас досить недорогі носії. З іншого боку, такі сховища вважаються менш досконалими, ніж SSD: зокрема, вони працюють досить повільно, до того ж погано переносять удари і струси (останнє особливо актуально у світлі того, що ноутбуки першопочатково є портативними пристроями). Тому даний варіант в наш час зустрічається досить рідко, переважно серед бюджетних конфігурацій.

— SSD. Твердотільна пам'ять на основі технології flash. В цілому накопичувачі цього ти...пу коштують помітно дорожче HDD аналогічного об'єму, однак мають перед ними ряд переваг — перш за все це висока швидкість роботи, а також здатність без проблем переносити досить сильні удари і вібрації. Проте підкреслимо, що в даному випадку мова йде про SSD-накопичувачі оригінального формату, які не використовують інтерфейс M.2, не належать до серії Optane і не є модулями eMMC або UFS (про всі ці особливості див. нижче). Це найбільш простий і доступний різновид флеш-пам'яті — зокрема, вона зазвичай використовує підключення по інтерфейсу SATA, який не дає змогу реалізувати весь потенціал такої пам'яті. З іншого боку, навіть «звичайні» SSD-модулі все одно працюють помітно швидше HDD, а коштують вони помітно дешевше більш прогресивних рішень.

— SSD M.2. SSD-модуль, що використовує роз'єм підключення M.2. Про SSD в цілому див. вище; а роз'єм M.2 був спеціально створений для прогресивних і водночас мініатюрних внутрішніх комплектуючих, включаючи твердотільні накопичувачі. Однією з особливостей такого підключення є те, що воно найчастіше здійснюється за стандартом PCI-E — це забезпечує високу швидкість передачі даних (до 8 ГБ/с, потенційно можливо і більше) і дає змогу використовувати всі можливості SSD-накопичувачів. У той же час зустрічаються M.2-модулі, що працюють по більш старому інтерфейсу SATA — його швидкість не перевищує 600 МБ/с, зате і обходиться таке оснащення дешевше модулів з M.2 PCI-E. Докладніше див. «Інтерфейс накопичувача М.2» — саме цей пункт дає змогу оцінити конкретні можливості SSD M.2.

— SSD M.2 Optane. Накопичувач SSD M.2 (див. вище), що належить до серії Intel Optane. Головною особливістю таких модулів є використання технології 3D Xpoint – вона значно відрізняється від NAND, на якій побудовано більшість звичайних SSD-модулів. Зокрема, 3D Xpoint дає змогу звертатися до даних на рівні окремих комірок і обійтися без деяких додаткових операцій, що прискорює швидкість роботи і знижує затримки. Крім того, така пам'ять значно довговічніші. Її головний недолік — трохи більша вартість. Також варто відзначити, що перевага Optane над більш традиційним SSD-модулями найбільш помітна при так званій невеликій глибині черги — тобто при невеликому навантаженні на накопичувач, коли на нього одночасно надходить невелика кількість запитів. Втім, більшість повсякденних завдань (робота з документами, вебсерфінг, порівняно невимогливі ігри) реалізуються саме в такому режимі, так що цей момент цілком можна віднести до переваг — тим більше що при зростанні навантаження перевага Optane хоч і зменшується, але не зникає.

— SSD M.2 NVMe. NVMe є стандартом передачі даних, розроблений спеціально для твердотільної SSD-пам'яті. Він використовує шину PCI-E і дає змогу максимально розкрити потенціал такої пам'яті, значно збільшуючи швидкість обміну даними. Це може бути як єдиний накопичувач на борту, так і доповнення HDD або SSHD. Спочатку вважалося, що NVMe має сенс використовувати переважно на високопродуктивних системах, зокрема ігрових. Однак розвиток та здешевлення технології призвело до того, що подібні накопичувачі зустрічаються і в більш простих ноутбуках.

— HDD+SSD. Наявність у ноутбуці двох окремих накопичувачів — HDD і звичайного SSD (не M.2, не Optane). Переваги та недоліки цих видів накопичувачів докладно описані вище, а їх поєднання в одній системі дає змогу об'єднати переваги і частково компенсувати недоліки. SSD в подібних випадках зазвичай має помітно менший об'єм, ніж HDD, і використовується для зберігання даних, для яких критична висока швидкість доступу: операційної системи, робочих програм тощо. Зі свого боку, на жорсткому диску зручно тримати інформацію, яка займає значний об'єм і водночас не потребує особливої швидкості доступу; класичний приклад — мультимедійні файли і документи. Крім цього, твердотільний модуль можна застосовувати як швидкісний кеш для жорсткого диска — аналогічно описаному нижче SSHD. Однак для цього зазвичай потрібні спеціальні програмні налаштування, тоді як режим «два окремих накопичувача», як правило, доступний за замовчуванням.
Також варто відзначити, що в сучасних ноутбуках все частіше застосовуються зв'язки HDD не зі звичайними SSD, а з більше прогресивними модулями М.2 (включаючи M.2 Optane). Тим не менш, цей варіант також продовжує використовуватися переважно серед порівняно недорогих конфігурацій.

— SSHD. Комбінований накопичувач, що поєднує в собі жорсткий диск (HDD) і твердотільний модуль (SSD). Від описаної вище зв'язки HDD+SSD відрізняється двома моментами. По-перше, обидва носія знаходяться в одному корпусі і сприймаються системою як єдине ціле. По-друге, безпосередньо для зберігання даних застосовується переважно жорсткий диск, а SSD-пам'ять зазвичай виконує допоміжну функцію — вона працює як швидкісний кеш для HDD. На практиці це виглядає наприклад: дані з жорсткого диска, до яких найчастіше звертається користувач, копіюються на SSD і при черговому зверненні підвантажуються з твердотільного носія, а не з HDD. Це дає змогу помітно прискорити роботу у порівнянні зі звичайними жорсткими дисками. Правда, за швидкодією подібні «гібриди» все ж поступаються навіть звичайним SSD, не кажучи вже про M.2 і Optane рішення — зате і обходяться вони помітно дешевше.

— HDD+SSD M.2. Поєднання класичного жорсткого диска з твердотільним SSD-модулем, що використовує підключення через роз'єм M.2. Детальніше про таке поєднанні див. «HDD+SSD»: практично все викладене там актуально і для даного випадку, з поправкою на те, що SSD M.2 здатні забезпечити більше високу швидкість роботи (про це також див. вище – в п. «SSD M.2»).

— HDD+Optane M.2. Поєднання класичного жорсткого диска з твердотільним SSD-модулем, який використовує підключення через роз'єм M.2 і належить до серії Intel Optane. Таке поєднання в цілому аналогічно зв'язці «HDD+SSD» (див. вище), з поправкою на прогресивні можливості накопичувачів Optane (також див. вище — «SSD M.2 Optane»).

— SSHD+SSD M.2. Поєднання накопичувача SSHD з твердотільним SSD-модулем, що підключається через роз'єм M.2. В цілому аналогічне комбінації «HDD+SSD M.2» (див. вище), з поправкою на те, що замість звичайного жорсткого диска використовується більш прогресивний і швидкісний гібридний накопичувач (про нього також див. вище). Це додатково збільшує вартість, однак підвищує швидкодію.

— eMMC. Різновид твердотільних накопичувачів, що першопочатково застосовується у ролі вбудованої постійної пам'яті для смартфонів і планшетів, проте з недавніх пір встановлюється і в ноутбуки. Від SSD (див. вище) відрізняється, з одного боку, меншою вартістю і хорошою енергоефективністю, з іншого — більше низькою швидкістю і надійністю. У світлі цього eMMC у наш час зустрічається переважно серед трансформерів і ноутбуків-планшетів (див. «Тип») — для них низьке енергоспоживання важливіше максимальної швидкодії. Також відзначимо, що подібні накопичувачі зазвичай робляться вбудованими і не припускають заміни.

— HDD+eMMC. Поєднання класичного жорсткого диска з твердотільним eMMC-модулем. Особливості кожного різновиду накопичувачів докладно описані вище, а їх поєднання переважно використовується в пристроях типу «ноутбук-планшет» (див. «Тип»). При цьому накопичувач eMMC встановлюється у верхній частині пристрою і призначається для зберігання операційної системи і найбільш важливих даних, до яких потрібен постійний доступ; а HDD, розміщений в нижній половині, використовується як додаткове сховище для великих об'ємів інформації (наприклад, колекції фільмів).

— SSD M.2+eMMC. Поєднання в одному ноутбуці двох твердотільних модулів — SSD M.2 і eMMC. Про особливості того чи іншого типу пам'яті докладніше див. вище, а їх поєднання — це досить екзотичний варіант. Використовується воно переважно для того, щоб збільшити загальну кількість твердотільної пам'яті без значного підвищення вартості (нагадаємо, eMMC обходиться дешевше SSD M.2 аналогічного об'єму). Крім того, якщо модуль eMMC зазвичай робиться вбудованим, то SSD M.2 за визначенням знімний, і при необхідності його можна замінити на інший накопичувач.

— UFS. Ще один різновид твердотільної пам'яті, першопочатково призначений для смартфонів і планшетів — поряд з описаним вище eMMC. Від останнього відрізняється як високою ефективністю, так і збільшеною вартістю. У світлі цього серед ноутбуків подібні накопичувачі зустрічаються вкрай рідко: там, де не вистачає можливостей eMMC, виробники зазвичай використовують повноцінні SSD.

Ємність накопичувача, встановленого в ноутбуці. Якщо окремих накопичувачів передбачено декілька (наприклад, HDD+SSD, див. «Тип накопичувача») — в даному пункті вказується об'єм найбільш місткого носія (у нашому прикладі — HDD).

Більше ємний накопичувач дає змогу зберігати більше даних, однак і обходиться дорожче. При цьому варто пам'ятати, що ціна залежить ще й від типу носія: так, SSD коштують помітно дорожче жорстких дисків того ж об'єму. Так що напряму найкраще порівнювати між собою накопичувачі одного типу. Що стосується конкретних об'ємів, то найскромніші показники характерні для конфігурацій з чисто твердотільною пам'яттю — SSD того або іншого типу або eMMC (див. «Тип накопичувача»): серед них можна зустріти рішення на 240 – 360 ГБ і навіть на 128 ГБ або менше. Ємність жорстких дисків фактично починається з 480 – 512 ГБ; ємність близько 1 ТБ можна назвати середньою, а найбільш місткі сучасні ноутбуки оснащуються сховищами на 2 ТБ і навіть більше.

Інтерфейс підключення, що використовується встановленим в ноутбуці SSD-модулем з роз'ємом M.2 (див. «Тип накопичувача»).

Однією з особливостей роз'єма M.2 і накопичувачів під нього є те, що вони можуть використовувати два різних інтерфейси підключення: PCI-E (в тому чи іншому різновиді) або SATA. Підкреслимо, що в даному пункті зазначаються дані SSD-модуля; в самому роз'ємі можуть передбачатися й інші варіанти інтерфейсу, у тому числі більш прогресивні — див. «Інтерфейс роз'єма M.2» (наприклад, накопичувач з підключенням PCI-E 3.0 може бути розміщений в роз'ємі, що підтримує також більш швидкий PCI-E 4.0). Однак у будь-якому разі роз'єм підключення зазвичай дає можливість реалізувати всі можливості встановленого накопичувача; так що даний пункт дає змогу цілком достовірно оцінити можливості штатного модуля M.2.

Що стосується конкретних інтерфейсів, то в наш час можна зустріти переважно такі варіанти:

— SATA 3. Інтерфейс SATA першопочатково був створений для традиційних жорстких дисків. Третя версія цього інтерфейсу є останньою; вона забезпечує швидкість передачі даних 600 МБ/с. Це значно менше, ніж у PCI-E, і в цілому дуже небагато за мірками SSD-накопичувачів. Тому M.2-підключення з використанням SATA характерне переважно для недорогих модулів початкового рівня. Тим не менше, навіть такі носії в цілому працюють швидше більшості HDD.

— PCI-E. Універсальний інт...ерфейс для підключення внутрішньої периферії. Забезпечує в цілому вищі швидкості, ніж SATA, завдяки чому краще підходить для SSD-модулів: теоретично PCI-E дає змогу реалізувати весь потенціал твердотільних накопичувачів, навіть найшвидших. На практиці ж підтримувана швидкість передачі даних може бути різною — залежно від версії інтерфейсу і числа ліній (каналів передачі даних). Ось варіанти, найактуальніші для сучасних ноутбуків:

• PCI-E 3.0 2x. Підключення з використанням 2 ліній PCI-E версії 3.0. Ця версія забезпечує швидкість близько 1 ГБ/с на лінію; відповідно, дві лінії дають максимум трохи менше ніж в 2 ГБ/с.
• PCI-E 3.0 4x. Підключення з використанням 4 ліній PCI-E версії 3.0. Забезпечує максимальну швидкість близько 4 ГБ/с.
• PCI-E 4.0 4x. Підключення з використанням 4 ліній PCI-E версії 4.0. У цій версії пропускна здатність, в порівнянні з PCI-E 3.0, була збільшена вдвічі — таким чином, 4 лінії дають максимальну швидкість близько 8 МБ/с.

Зазначимо, що у разі роз'ємів M.2 різні варіації PCI-E зазвичай цілком сумісні між собою — хіба що швидкість підключення при роботі з «нерідним» роз'ємом буде обмежуватися можливостями найповільнішого компонента. Наприклад, при підключенні SSD-модуля PCI-E 3.0 4x в слот PCI-E 3.0 2x ця швидкість буде відповідати можливостям роз'єма, а при підключенні до PCI-E 4.0 4x — можливостям накопичувача.

Інтерфейс основного роз'єму M.2, передбаченого в ноутбуці.

Основним в даному разі вважається роз'єм, в якому встановлений накопичувач SSD M.2 (див. «Тип накопичувача»). Інтерфейс самого накопичувача вказується окремо (див. вище), а інтерфейс роз'єму уточнюється в тому разі, якщо роз'єм підтримує більш прогресивний тип підключення, ніж встановлений в нього пристрій. В якості прикладу можна навести таку ситуацію: сам пристрій працює за стандартом SATA або PCI-E 3.0 2x (див. «Інтерфейс накопичувача M.2» вище), а роз'єм на платі здатний працювати з інтерфейсом PCI-E 3.0 4x.

Подібна інформація буде корисна передусім для оцінки можливостей з апгрейду ноутбука (з заміною штатного SSD-модуля на більш швидкий). В наш час в цьому пункті можна зустріти переважно такі варіанти:

— PCI-E 3.0 2x. Фактично — найбільш скромний стандарт PCI-E, що зустрічається в M.2-портах сучасних ноутбуків: підключення з використанням 2 ліній PCI-E версії 3.0. Ця версія забезпечує швидкість близько 1 ГБ/с на лінію; відповідно, дві лінії дають максимум трохи менше ніж 2 ГБ/с.

— PCI-E 3.0 4x. Підключення з використанням 4 ліній PCI-E версії 3.0. Забезпечує максимальну швидкість близько 4 ГБ/с.

— PCI-E 4.0 4x. Підключення з використанням 4 ліній PCI-E версії 4.0. У цій версії пропускна здатність, в порівнянні з PCI-E 3.0, була збільшена вдвічі — таким чином, 4 лінії дають максимальну швидкість близько 8 ГБ/с.

— PCI-E. Підключе...ння по PCI-E, для якого виробник не уточнив докладні дані (версію та кількість ліній).

Нагадаємо, що в разі роз'ємів М.2 різні варіанти PCI-E цілком сумісні між собою — хіба що швидкість буде обмежуватися можливостями більш повільного компонента. На практиці це означає, що, приміром, у роз'єм М.2 з інтерфейсом PCI-E 3.0 4x цілком можна підключити накопичувач під PCI-E 3.0 2x або PCI-E 4.0 4x; у першому варіанті швидкість буде обмежена можливостями накопичувача, у другому — можливостями роз'єму.

Наявність у ноутбуці додаткового відсіку під внутрішній накопичувач форм-фактора 2.5".

Як правило, для встановлення або зняття накопичувача в такий відсік не потрібно розбирати ноутбук цілком – досить зняти кришку або вийняти заглушку. Що стосується 2.5", то це традиційний форм-фактор для жорстких дисків (HDD) «ноутбучного» призначення, хоча в такому форматі можуть випускатися і інші види носіїв (SSD і SSHD — див. «Тип носія»). Для підключення 2,5" накопичувачів штатно використовується роз'єм SATA — він не такий швидкий, як більш сучасні стандарти на зразок M.2 PCI-E (див. «Інтерфейс накопичувача»), однак і обходиться дешевше, а для HDD і такого роз'єму цілком достатньо.

Таким чином, наявність додаткового відсіку 2,5" дає змогу швидко та без значних витрат збільшити загальний об'єм накопичувачів ноутбука.

Кількість додаткових роз'ємів M.2 на материнській платі ноутбука.

Додатковим в даному випадку називають будь-який вільний роз'єм M.2 (при наявності встановленого накопичувача роз'єм вважається основним і його характеристики наводяться вище — див. «Інтерфейс роз'єму M.2» та інше). Таких вільних слотів може бути і декілька — тому в нашому каталозі уточнюється кількість додаткових роз'ємів M.2, а не просто їх наявність.

В будь-якому разі, цей параметр корисний насамперед у тому випадку, якщо ноутбук купується в розрахунку на апгрейд. Він дає змогу оцінити, скільки SSD-накопичувачів під M.2 (або іншої периферії з таким підключенням) можна додатково встановити в пристрій. При цьому, вибираючи конкретні компоненти, варто врахувати також інтерфейс і розміри вільних M.2-слотів (детальніше див. нижче).

Інтерфейс підключення, підтримуваний наявними в ноутбуці додатковим роз'ємом M.2 (див. вище). Нагадаємо, цей роз'єм першопочатково вільний; так що дана інформація дає змогу оцінити сумісність з додатковими комплектуючими і, відповідно, можливості апгрейду.

Через роз'єм M.2 можуть реалізовуватись два основні типи інтерфейсів SATA і PCI-E. SATA був першопочатково створений для жорстких дисків, його підтримка обходиться недорого, проте швидкість такого підключення не перевищує 600 МБ/с — це дуже небагато за мірками SSD-накопичувачів і іншої сучасної периферії. Тому в додатковому роз'ємі (роз'ємах) M.2 найчастіше реалізується той чи інший різновид PCI-E. Цей інтерфейс має декілька варіацій, що розрізняються за версією, кількістю ліній і, як наслідок, швидкістю роботи; ось варіанти, найбільш актуальні для сучасних ноутбуків:

— PCI-E 3.0 2x. Підключення з використанням 2 ліній PCI-E версії 3.0, дає максимум швидкості трохи менше ніж в 2 ГБ/с.
— PCI-E 3.0 4x. Підключення з використанням 4 ліній PCI-E версії 3.0. Забезпечує максимальну швидкість близько 4 ГБ/с.
— PCI-E 4.0 4x. Підключення з використанням 4 ліній PCI-E версії 4.0, пропускна здатність — близько 8 МБ/с.
— PCI-E. Підключення PCI-E, для якого виробник не уточнив докладні дані (версію та кількість ліній).

Тут варто зазначити, що у випадку з M.2 різні версії PCI-E цілком сумісні між собою (хіба що швидкість роботи буде обмежуватися можливостями більше пові...льної сторони — накопичувача або роз'єма). Тому навіть якщо конкретні можливості такого роз'єму не уточнюються — це в цілому не є критичним (ці можливості не завадить дізнатися хіба що в тому випадку, якщо висока швидкодія є для вас принципово важливою).

Розмір додаткового слота під накопичувач (або іншу периферію) з інтерфейсом M.2, передбаченого в ноутбуці.

Підкреслимо, що в даному випадку мова йде не про фактично встановлений накопичувач, а саме про розмір відсіку (нагадаємо, накопичувач в ньому першопочатково відсутній — докладніше див. «Додатковий роз'єм M. 2»). Знаючи цей розмір, можна оцінити максимальні габарити SSD-модуля (або іншого компонента), який може поміститися в цей відсік. Тут варто зазначити, що найбільшого поширення в наш час отримали M.2-плати шириною 22 мм, під цю стандартну ширину зазвичай робляться і слоти в ноутбуках. Тому основний показник, що визначає сумісність за розміром — довжина.

У відсіків на материнських платах лептопів довжина найчастіше становить 80 мм (маркування 22х80 мм). Це дає змогу встановлювати 22-міліметрові M.2-плати довжиною 80 мм, 60 мм, 42 мм та 30 мм — тобто всі види таких плат, за винятком найбільших, на 110 мм. Останнє, втім, не є недоліком, оскільки 110-мм компоненти вкрай рідко використовуються в ноутбуках. Якщо додаткових (вільних) M.2-слотів декілька і вони розрізняються за розміром — у цьому пункті уточнюються і ці дані, наприклад, «22х80/22х42 мм».