Порівняння електрочайників

— Електрочайник. Електрочайники в класичному розумінні цього слова: ємності з нагрівачами всередині, призначені переважно для кип'ятіння води. Саме призначенням подібні пристрої і відрізняються від термопотів (див. нижче): чайники призначені перш за все для нагрівання води, можливість підтримки температури в них зустрічається рідко і не є основною функцією.

— Термопот. Пристрої, що поєднують в собі риси електрочайників і термосів. Зовні відрізняються від електрочайників більш щільною кришкою і товстими стінками, зазвичай подвійними, які забезпечують поліпшену теплоізоляцію. Крім того, вода з термопота зазвичай наливається за допомогою помпи, вбудованої в кришку. Однак головна відмінність з точки зору функціоналу полягає в тому, що термопот призначений і для нагрівання води, і для підтримки її температури; при цьому завдяки посиленій теплоізоляції витрати енергії на підтримку температури виходять порівняно невисокими. Таким чином, подібний прилад дає змогу постійно мати під рукою запас гарячої води. Водночас за швидкістю нагрівання термопоти помітно поступаються традиційним електрочайникам, так що піклуватися про запас води потрібно заздалегідь.

— Диспенсер гарячої води. Різновид чайників, зовні схожий з термопотами, а за принципом роботи нагадує функцію «гаряча вода» в кавомашинах. Основний резервуар диспенсера...не має нагрівача – він використовується тільки для зберігання запасу води; а нагрівання здійснюється за проточним принципом, безпосередньо при наливанні в чашку або іншу ємність. Таким чином, процес отримання гарячої води займає лічені секунди і потребує мінімальних витрат енергії — адже нагрівається тільки той об'єм води, який подається «на вихід» диспенсера. При цьому подібні пристрої зазвичай дають змогу регулювати температуру нагрівання в досить широких межах; а в деяких моделях можна задати і необхідну ємність, отримавши в результаті строго певну кількість гарячої води. Головний недолік подібної техніки – досить висока ціна.

— Заварювальний. Чайники, призначені не просто для отримання гарячої води, а безпосередньо для заварювання чаю та інших напоїв. Відмітна особливість таких моделей – наявність в комплекті ситечка (або іншого аналогічного пристосування) для заварювання. Крім того, вкрай популярною в таких пристроях функцією є терморегулятор, що дає змогу з легкістю вибирати оптимальну для різних ситуацій температуру. А в якості матеріалу корпусу традиційно використовується скло (в тому числі в поєднанні з металом): воно дає змогу ретельно стежити за процесом заварювання, контролюючи колір і прозорість вмісту, і при цьому не впливає на смак і запах напою. Зрозуміло, подібні чайники можна використовувати і для отримання звичайного окропу — досить зняти ситечко, або ж просто залишити його порожнім.

— Набір для заварювання. Набір для приготування гарячих напоїв, що складається з двох окремих посудин — чайника і заварника. При цьому нагрівання води здійснюється в чайнику, а заварник може являти собою традиційний посуд, що взагалі не має власного нагрівача. У деяких ситуаціях подібні комплекти більш зручні, ніж описані вище заварювальні чайники: наприклад, деякі види заварки бажано відразу заливати гарячою водою, а не нагрівати її поступово. З іншого боку, набори з двох посудин більш важкі, громіздкі і дорогі, ніж універсальні чайники з можливістю заварювання; тому даний варіант зустрічається в наш час помітно рідше.
Відзначимо також, що електрочайники у вигляді самоварів також, по суті, являють собою набори для заварювання; однак вони мають свої особливості, тому виділені в окремий тип (див. нижче).

— Для заварювання кави. Чайники з граціозною «лебединою шиєю» – тоненьким вигнутим носиком S-подібної форми для точкового проливу води. У моделях для заварювання кави найчастіше передбачена можливість точного контролю температури нагрівання води. Крізь носик таких чайників забезпечується поступове подання гарячої води необхідної температури для рівномірної екстракції кави в процесі заварювання. Також вони підходять для заварювання специфічних сортів чаю, для яких в пріорітет поставлений точний контроль за температурою води при приготуванні напою.

— Самовар. Моделі, що копіюють традиційні самовари. Як правило, мають оформлення в стилі ретро (див. «Дизайн»), проте навіть в рамках цього стилю зустрічаються пристрої, що досить оригінально виглядають. У будь-якому разі такий прилад зазвичай складається з основної посудини, в якій нагрівається вода, і заварювального чайника – він встановлюється на основну ємність зверху і гріється від її тепла. В цілому сучасні електросамовари цілком функціональні, проте більш громіздкі і дорогі, ніж звичайні електрочайники; тому самоварів в наш час випускається небагато, а розраховані вони переважно на шанувальників старовини і любителів оригінальних кухонних аксесуарів.

Номінальний об'єм чайника, простіше кажучи – найбільша кількість води, яку допускається в нього заливати. Саме до цього об'єму зазвичай промаркований індикатор рівня води (якщо він є — див. нижче). А для заварювальних наборів (див. «Тип») в даному пункті наводиться об'єм основного чайника; ємність заварника вказується окремо (див. нижче).

Чим більше об'єм – тим більше води можна нагріти в пристрої за один раз. З іншого боку, велика ємність електрочайника відповідним чином позначається на габаритах і вазі, а для нагрівання потрібна або висока потужність, або багато часу. Так що вибирати за даним параметром варто залежно від реальних потреб. Приміром, міні-чайники для дорожнього використання (або на одну людину) мають об'єм до 1 л. Для домашнього застосування в сім'ї з 2 – 3 осіб цілком вистачить моделі на 1,5 – 2 л. Пристрої на 2 – 3 л вже непогано підійдуть для невеликого офісу або аналогічної ситуації. А найбільш місткі моделі вміщають 10 л і більше — переважно це термопоти, призначені для «роздачі» гарячої води в їдальнях, кафе та інших місцях масового використання.

Потужність, споживана чайником під час роботи, фактично — потужність встановленого в пристрої нагрівального елемента.

Від цього параметра залежить два робочих моменти: інтенсивність нагріву та споживання електрики. З одного боку, висока потужність нагрівача дозволяє швидше нагріти певний об'єм води і забезпечує економію часу. З іншого — енергоспоживання такого пристрою теж буде відповідним. На рахунках за електрику це, швидше за все, не позначиться (фактична витрата енергії на нагрів певного об'єму води буде одним і тим же, незалежно від потужності нагрівача). Однак можуть виникнути певні моменти, пов'язані з підключенням: наприклад, при слабкій проводці або неправильно підібраних запобіжниках можливі збої в мережі через роботи «ненажерливого» нагрівача, а підключати до звичайної розетки пристрою більш ніж на 3500 Вт не можна — тут потрібно специфічний формат живлення. У світлі останнього навіть найбільш об'ємні пристрою — термопоти на 10 л і більше — вкрай рідко оснащуються нагрівачами могутніше 3000 Вт: такої потужності цілком вистачає для роботи за призначенням, при цьому для підключення підходить звичайна розетка.

Тип нагрівального елемента, встановленого в електрочайнику.

— Спіраль. Нагрівач у вигляді трубки, згорнутої спіраллю і встановленої на дні чайника. Цей варіант відрізняється насамперед невисокою вартістю. З іншого боку, для безпечної роботи потрібно, щоб спіраль була повністю покрита водою. На практиці це означає, що в чайник кожен раз потрібно заливати певну кількість води, і не менше — в іншому випадку можливий перегрів і вихід з ладу. Крім того, спіраль досить складно чистити від накипу та інших забруднень вручну (втім, для очищення є й інші методи, наприклад, кип'ятіння води з певними засобами).

— Прихований. Нагрівальний елемент прихований під дном чайника; іншими словами, в таких пристроях роль нагрівача відіграє все дно цілком. Цей варіант вважається більш прогресивним, ніж відкрита спіраль: він безпечно працює майже з будь-яким кількістю води (навіть з кількома мілілітрами — лише б дно було вкрите), та й чистити такий нагрівач набагато простіше. Недоліками прихованих нагрівачів, порівняно з відкритими, є більш висока вартість та підвищений рівень шуму під час роботи.

Матеріал, що використовується в якості зовнішнього покриття нагрівача. Це покриття безпосередньо контактує з водою, що нагрівається, тому його властивості є досить важливим нюансом в характеристиках чайника.

— Нержавіюча сталь. Найпопулярніший варіант покриття: «нержавійка» обходиться порівняно недорого і водночас непогано протистоїть накипу. Тим не менш, по стійкості до накипу вона все-таки уступає більш прогресивним матеріалів.

— Алюміній. Ще один поширений матеріал, трохи більш дорогий і стійкий до накипу, ніж нержавіюча сталь, проте загалом не має значних відмінностей.

— Керамічне. Керамічне покриття примітно відмінною стійкістю до накипу і корозії. Зрозуміло, абсолютної гарантії від накипу воно не дає, однак наліт утворюється набагато повільніше, ніж на сталевої або алюмінієвої поверхні. Крім того, багато такі нагрівачі можна чистити навіть досить агресивними засобами від накипу, не придатними для металевого покриття. З іншого боку, кераміка обходиться досить недешево, а тому використовується переважно в чайниках преміумкласу.

— Срібло. Ще один висококласний матеріал, добре протистоїть накипу і корозії. Крім того, срібло володіє деякими бактерицидними властивостями — що може виявитися не зайвим, якщо чайник регулярно використовується як ємність для постигла кип'яченої води. Водночас і варто срібне покриття досить дорого.

Пристрій, що дозволяє оцінювати кількість води в чайнику, не відкриваючи кришку. Найчастіше індикатор рівня води має вигляд шкали, нанесеної на прозору стінку ємності, або на прозору вставку в непрозорій стінці. У будь-якому випадку ця функція дозволяє досить точно вимірювати об'єм залитої води, а не просто визначати його «на око». Особливо така можливість важлива для моделей з відкритими спіралями (див. «Нагрівальний елемент»), у таких пристроях на індикатор зазвичай наноситься позначка мінімального допустимого рівня води.

Чайники (див. «Тип»), в яких кришка відкривається після натискання кнопки. Таке відкривання швидше і зручніше, а часто — і безпечніше, ніж традиційний спосіб (взятися за кришку і потягнути вгору): кришка може досить сильно нагріватися під час роботи чайника, і довгий контакт з нею загрожує опіками. І хоча кнопка теж може розміщуватися на кришці, проте для її спрацьовування досить короткочасного натискання, і навіть в таких випадках ризик обпектися мінімальний. З іншого боку, відкривання кришки кнопкою ускладнює конструкцію чайника і дещо знижує її надійність.

Загальна форма корпуса електрочайника.

— Конічна. Найбільш популярний варіант: широкий у підстави корпус, дещо звужується догори. Така форма сприяє стійкості: центр тяжкості виходить максимально зміщеним донизу. Правда, мити зсередини такий чайник може бути не дуже зручно за порівняно невеликих розмірів отвори у верхній частині.

— Циліндрична. Циліндрична форма передбачає більш-менш однакову ширину корпусу і біля основи, і зверху. При тій же висоті і діаметрі підстави такі чайники вміщують дещо більше води, ніж конічні; крім того, такий пристрій простіше мити завдяки широкому отвору під кришку.

— Похила. Корпус трохи нахилений вперед; ширина такого корпусу зазвичай більш-менш однакова по всій висоті. Подібні чайники мають незвичайний, що виділяється зовнішній вигляд; крім того, з них дещо легше наливати воду — для цього потрібно нахилити пристрій на менший кут, ніж при циліндричному і тим більше при конічному корпусі. Проте принципових переваг перед тією ж циліндричною формою даний варіант не дає, а коштує він дорожче, тому і зустрічається нечасто.

Декоративне підсвічування корпусу або ємності чайника. Має переважно естетичне значення — покращує зовнішній вигляд пристрою. Іноді може служити своєрідним індикатором, наприклад, міняти колір при закипанні води.