Порівняння Sony PS-LX310BT vs Sony PS-HX500

Вага звукознімача (картриджа), що постачається в комплекті з програвачем.

Вага картриджа визначає особливості балансування тонарма для виставлення оптимальної сили притискування. Втім, комплектні звукознімачі зазвичай оптимально сумісні з відповідними тонармами, так що з юстуванням програвача проблем не виникає. А ось при покупці змінного картриджа на даний параметр варто звернути увагу: бажано, щоб новий звукознімач не надто відрізнявся за вагою від комплектного, інакше діапазону регулювання тонарма може не вистачити для правильного балансу.

Форма комплектного тонарма (при вигляді зверху). В сучасних програвачах можуть зустрічатися як прямі, так і S-подібні або J-подібні тонарми. Не можна однозначно сказати, який з них краще: перевагою першого варіанта вважається невелика вага, другого і третього — велика довжина і низька резонансна частота, що знижує ймовірність виникнення перешкод. А тому на практиці вибір залежить від конкретної ситуації і особистих вподобань.

Ефективна довжина комплектного тонарма – відстань від точки кріплення (осі обертання) до голки.

Даний показник важливий в першу чергу для поворотних тонармів: чим більша довжина — тим нижча кутова похибка, тим менша розбіжність між напрямком руху доріжки та поздовжною віссю звукознімача (докладніше див. «Тип») і тим нижчий рівень відповідних спотворень. Крім того, велика довжина знижує резонансну частоту та зменшує ймовірність появи спотворень. З іншого боку, довший тонарм виходить важчим, що потребує певних технічних хитрощів і може негативно вплинути на чистоту звуку. Тому велика довжина далеко не завжди є гарантією високої якості – варто звертати увагу ще й на вагу (див. нижче).

— Регульована противага. Можливість регулювати положення противаги, встановленої на протилежному від картриджа кінці тонарма. Це дає змогу змінювати баланс тонарма, налаштовуючи притискну силу (див. вище); наявність регульованої противаги вкрай бажана, якщо з програвачем планується використовувати «нерідні» звукознімачі.

— Антискейтинг. Наявність системи антискейтинга в конструкції тонарма. Особливості роботи вінілового програвача такі, що при відтворенні виникає додаткова сила, що притискає голку до внутрішньої сторони канавки. Це призводить до дисбалансу в звучанні стереоканалів і нерівномірного зношування канавок. Для компенсації цього явища і застосовується антискейтинг — система, яка «тягне» тонарм в протилежному напрямку, до зовнішнього краю платівки. В основі антискейтинга можуть лежати противаги, пружини, магніти або інші пристосування, однак у будь-якому разі ця функція вважається вельми бажаною для сучасних «вертушок». Тим не менш, вона є не скрізь: приміром, у бюджетних моделях антискейтинг може не передбачатися для зниження вартості, а в топових пристроях він може бути присутнім, але не вказуватися в характеристиках.

— Реверсне відтворення. Функція реверса дає змогу прокручувати платівку в зворотному напрямку, відтворюючи звук «задом наперед». Подібна можливість навряд чи буде потрібна аудіофілам, зате вона дуже цінується діджеям...и, оскільки розширює арсенал доступних звукових ефектів. Зазвичай, для реверса необхідний прямий привод (див. вище), хоча зустрічаються і винятки.

— Автостоп. Система, яка автоматично зупиняє диск і піднімає тонарм по закінченню відтворення платівки. Це дає змогу запобігти додаткового зносу голки за рахунок руху по платівці «вхолосту». Втім, у деяких ситуаціях (наприклад, при програванні кількох платівок поспіль) автостоп незручний, тому він може робитися таким, що відключається.

— Автовідтворення. Наявність у програвачі автоматичного відтворення. У таких моделях користувачеві не потрібно вручну рухати тонарм. По суті, досить встановити платівку, натиснути на кнопку — і диск почне обертатися, тонарм сам опуститься на потрібну позицію, а після закінчення відтворення платівка зупиниться, тонарм підніметься (за рахунок автостопу, див. вище) і повернеться на вихідну. Подібні системи роблять програвач максимально зручним, однак помітно позначаються на його вартості, а також (як і будь-яка додаткова електроніка) є потенційним джерелом спотворень.

— Вбудована акустика. Наявність у програвачі власної акустичної системи, що складається з динаміків і підсилювача потужності. Таке оснащення дає змогу прослуховувати платівки без використання зовнішнього обладнання; фактично моделі з акустикою являють собою автономні музичні центри, хіба що працюють не на касетах/дисках/флешках, а на вінілових дисках. Водночас характеристики вбудованих підсилювачів і динаміків загалом помітно скромніші, ніж у зовнішніх, до того ж додаткова електроніка в корпусі програвача може вносити спотворення в сигнал. Тому моделі з вбудованою акустикою має сенс купувати в тому випадку, якщо чистота і висока якість звуку не є критичними — наприклад, для прослуховування старих платівок.

— Швидкість 78 об/хв. Можливість роботи програвача на швидкості 78 обертів за хвилину. На сьогоднішній день подібні платівки майже не випускаються, проте вони були дуже популярні до 60-х років XX століття. Тому для прослуховування вінтажних аудіозаписів знадобиться «вертушка» з підтримкою даної швидкості. Зазначимо, що для роботи на 78 об/хв може знадобитися додаткове оснащення (наприклад, шків для пасової передачі або спеціальний звукознімач).

— Запис на носій. Можливість підключення до програвача зовнішнього носія і запису на нього відтворюваного звуку в цифровому вигляді. Зазвичай, мова йде про USB-накопичувачі (такі, як флешки); відповідно, для їх підключення передбачається порт USB Type A. Однак можуть підтримуватися і інші види носіїв, наприклад, карти пам'яті. Прямий запис на носій швидше, ніж оцифрування через комп'ютер (див. «Порт USB (type B) вище), однак звук в цьому разі записується «як є», без можливості покращення якості та фільтрації спотворень.

— Встановлення другого тонарма. Можливість встановлення на програвач додаткового тонарма, який може помітно відрізнятися від основного як за власними особливостями, так і за характеристиками звукознімача. Дана можливість виправдана в тому разі, якщо програвач планується використовувати в різних режимах, які неможливо охопити одним звукознімачем. Приміром, на другий тонарм можна встановити недорогий звукознімач, який не шкода «вбивати» на старих затертих платівках, або картридж на 78 об/хв для вінтажних записів. Зазначимо, що в деяких моделях додаткових тонармів може бути більше одного.

— Вирівнювання маятником. Система автоматичного вирівнювання програвача, заснована на маятнику (підвісі). Дана функція зустрічається виключно в моделях преміумкласу, створених у розрахунку на найвищу точність механіки. У таких моделях сам програвач встановлюється на спеціальній стійці на підлозі, а до нижньої його частини підвішується масивний (кілька десятків кілограмів) маятник. Поки маятник висить строго вертикально, диск програвача знаходиться в строго горизонтальному положенні; а завдяки великій масі підвіс практично не відхиляється від вертикалі при дрібних вібраціях підлоги (наприклад, від людей, що ходять поруч). Ця функція розрахована насамперед на досвідчених аудіофілів, які бажають отримати максимально точне і достовірне звучання.

— Порт USB B. Роз'єм, призначений для підключення плеєра до комп'ютера в якості периферійного пристрою. Таке підключення застосовується в основному для переписування вінілових платівок в цифровий формат звуку, наприклад MP3. При цьому комп'ютерна обробка дозволяє «почистити» запис від кліків і інших сторонніх перешкод; необхідне для цього може навіть поставлятися в комплекті.

— Bluetooth. Наявність вбудованого модуля Bluetooth в конструкції плеєра. Дана технологія призначена для прямого безпровідного зв'язку з іншими пристроями на відстані до 10 м. Можливість такого зв'язку можуть бути різними, залежно від підтримуваних протоколів Bluetooth. Найбільш популярне застосування цієї функції в програвачах — трансляція звуку на бездротові навушники або колонки. Таке підключення може дещо поступатися проводовому за якістю звуку, зате не потребує метушні з кабелями і підбору сумісних роз'ємів; а різниця в якості найчастіше непринципова, особливо з урахуванням особливостей звуку з вінілу. Технічно можливі й інші варіанти використання Bluetooth — наприклад, дистанційне керування зі смартфона або планшета — однак вони зустрічаються вкрай рідко.

— Аудіовхід. Наявність аудіовходу в конструкції плеєра; зазвичай в даному разі мається лінійний аналоговий аудіовхід. У різних моделях він може використовувати різні типи роз'ємів — наприклад, 3.5 мм mini-Jack або «...тюльпани» RCA. Однак, незалежно від типу роз'єму, призначення такого входу скрізь однаково — він призначений для підключення зовнішнього джерела звуку і обробки цього звуку вбудованими інструментами програвача. Наприклад, до аудіовходу можна підключити портативний плеєр і вивести звук через вбудований підсилювач «вертушки».

— Цифровий аудіовихід. Наявність цифрового аудіовиходу в конструкції плеєра. Зазвичай, цей вихід виконується у вигляді роз'єму S/P-DIF — оптичного або електронного; перший варіант менше схильний перешкод, другий — не потребує особливої делікатності при поводженні з кабелем. Даний роз'єм може знадобитися для підключення до плеєра зовнішніх аудіопристроїв з цифровими входами. У деяких випадках цифрове підключення краще аналогового — наприклад, якщо лінійних входів у зовнішньому пристрої немає або вони всі зайняті. Водночас цифровий інтерфейс вимагає наявності в «вертушці» аналого-цифрового перетворювача, а це — додаткові електронні схеми і потенційне джерело перешкод. Тому в апаратурі аудіофільского класу подібні виходи не використовуються.

— Вихід на навушники. Наявність окремого виходу на навушники в конструкції плеєра. Зазвичай такий вихід використовує роз'єм 3.5 мм mini-Jack або 6.35 мм Jack. Перший різновид зустрічається в більшості сучасних навушників, друга більш надійна і характерна для професійних моделей; при цьому обидва інтерфейси сумісні через простий перехідник. У будь-якому разі підключення навушників може стати в нагоді в двох ситуаціях: коли бажано дотримуватися тиші і не турбувати музикою оточуючих, або навпаки, коли навколо гамірно і звук з колонок був би погано чути. Теоретично другий варіант застосування популярний серед ді-джеїв — в загальному звуці важливо чути, що саме грає в даний момент «вертушка». Однак на практиці ді-джеї воліють підключати «вуха» не до самого програвача, а до зовнішньої апаратури. Тому власний вихід на навушники характерний в основному для моделей споживчого класу.

Частота дискретизації аналого-цифрового перетворювача, встановленого в програвачі. Для прослуховування вінілу за звичайною схемою (картридж – фонокоректор – підсилювач потужності – акустика) перетворення аналогового сигналу, що поступає із звукознімачів, в цифровий формат не потрібно. Ця функція (і, відповідно, характеристики АЦП) актуальні лише при запису на комп'ютер або змінний носій, а також при застосуванні цифрового аудіовиходу (див. «Можливості»).

Аналоговий звук при оцифруванні розкладається на окремі «шматки» (семпли), і дані по кожному семплом записуються в цифровому вигляді. Частота дискретизації описує, скільки семплів припадає на кожну секунду конвертованого звуку; чим вона вище (за інших рівних) — тим ближче до оригіналу буде цифровий аудіосигнал. Найскромніші перетворювачі в сучасних «вертушках» здатні працювати на частоті дискретизації 44 (точніше, 44,1) кГц — якість такого запису відповідає Audio CD і вже може бути неможливо відрізнити від висококласного вінілу. А в найбільш прогресивних цей показник досягає 48 кГц (рівень DVD і DAT).

Розрядність аналого-цифрового перетворювача, встановленого в програвачі. Для прослуховування вінілу за звичайною схемою (картридж – фонокоректор – підсилювач потужності – акустика) перетворення аналогового сигналу, що поступає із звукознімачів, в цифровий формат не потрібно. Ця функція (і, відповідно, характеристики АЦП) актуальні лише при запису на комп'ютер або змінний носій, а також при застосуванні цифрового аудіовиходу (див. «Можливості»).

При оцифровування аналогового сигналу він розкладається на семпли (докладніше див. «Частота дискретизації АЦП»), і для кожного семпла вказується своє значення рівня сигналу. Чим вище розрядність АЦП — тим точніше це значення буде відповідати початковому рівню сигналу і тим ближче до оригіналу буде цифровий звук. Для оцифровки аудіо в якості Audio CD (яке вже вважається цілком «аудиофильским») досить розрядність 16 біт, проте в сучасних програвачах цей показник може бути і вище — до 24 біт.

Максимальний коефіцієнт детонації, якому піддається програвач в нормальних умовах.

Детонацією в даному випадку називають спотворення звучання, пов'язані з короткочасними періодичними неравномерностями обертання диска. Чим нижче коефіцієнт детонації — тим нижче рівень подібних спотворень; вважається, що для техніки аудіофільского класу він не повинен перевищувати 0,2%, хоча в більш скромних моделях може бути і вище.

Зазначимо, що для різних швидкостей відтворення коефіцієнти детонації також можуть бути різними. Виробники в таких випадках можуть вказувати мінімальне значення, притому що воно може досягатися не на звичних 33 об/хв, а на 45 або навіть 78 об/хв. Тому при виборі висококласної «вертушки» не завадить уточнити цей момент.

Номінальна потужність, споживана програвачем під час роботи у штатному режимі.

Сучасні вертушки вельми економічні: у більшості моделей, навіть оснащених вбудованою акустикою (див. «Можливості»), споживана потужність не перевищує 15 Вт, і про який-небудь серйозний вплив на перевантаження електромереж (а також рахунки за електрику) говорити не доводиться. Виняток становлять окремі пристрої преміумкласу, в яких вага опорного диска (див. нижче) досягає декількох десятків кілограм, і для обертання подібної маси потрібна відповідна потужність двигуна.