Об'єм
Номінальний об'єм — один з ключових параметрів жорсткого диску, що визначає, скільки інформації може на нього поміститися. Для SSHD в цьому пункті вказується об'єм тільки жорсткого диска, для RAID-масивів — загальний об'єм масиву.
Об'єми інформації в сучасному світі постійно зростають і потребують все більшого об'єму накопичувачів. Так що здебільшого цілком має сенс вибирати диск побільше. По суті, питання вибору за цим параметром часто впирається лише в ціну: від об'єму напряму залежить вартість накопичувача.
Якщо ж питання стоїть таким чином, що потрібно вибрати диск «менше і дешевше, але щоб вистачило» — варто оцінити об'єми інформації, з якими доведеться мати справу, і специфіку використання. Наприклад, для звичайного офісного ПК, призначеного переважно для роботи з документами, внутрішнього диска на
2 ТБ і навіть на
1 ТБ буде більш ніж достатньо, а захопленому геймеру потрібно
4 ТБ,
6 ТБ і навіть
8 ТБ не виявляться зайвими. Якщо ж використовувати диск для запису з відеокамер, тоді можна обзавестися
HDD на 10 ТБ,
12 ТБ,
14 ТБ,
16 ТБ,
18 ТБ і більше.
Форм-фактор
Форм-фактор, в якому виконаний жорсткий диск.
Даний показник визначає передусім розміри пристрою. А ось більш конкретний його зміст залежить від виконання (див. відповідний пункт). Так, у випадку зовнішніх накопичувачів від форм-фактора залежать лише загальні габарити корпусу, і то досить приблизно. А ось внутрішні HDD встановлюються в гнізда з чітко визначеним розміром і розташуванням отворів під кріплення; ці отвори робляться саме під той чи інший форм-фактор. Для настільних ПК стандартних форм-фактором вважається
3,5", для ноутбуків —
2,5"; при цьому останнім часом в десктопах намітилася тенденція до мініатюризації і переходу на 2,5-дюймові накопичувачі. Теоретично існує ще більш мініатюрний форм-фактор — 1,8", однак на практиці він застосовується переважно серед ультракомпактних зовнішніх HDD.
Підключення
- SATA. У наш час є найпопулярнішим інтерфейсом для підключення внутрішніх жорстких дисків.
перша версія SATA забезпечує швидкість передачі даних близько 1,2 Гбіт/с,
SATA 2 має практичну швидкість передачі даних близько 2,4 Гбіт/с (300 МБ/с), а найбільш просунуте покоління
SATA 3 має швидкість 4,8 Гбіт/с (600 МБ/с)
- eSATA. Модифікація інтерфейсу SATA призначена для підключення зовнішніх жорстких дисків; не сумісна з внутрішніми SATA. Практична швидкість передачі даних аналогічна SATA 2 становить близько 2,4 Гбіт/с (300 МБ/с).
- SAS. Модифікація інтерфейсу SCSI забезпечує швидкість передачі даних до 6 Гбіт/с (750 Мб/с). Застосовується переважно в серверах, настільних ПК і ноутбуках практично не використовується.
-
USB 2.0. Найбільш ранній зі стандартів USB, що зустрічаються в сучасних жорстких дисках, причому виключно зовнішніх (див. «Виконання»). Передбачає підключення до традиційного повнорозмірного порту USB, забезпечує швидкість передачі даних до 480 Мбіт/с, а також досить невисоку потужність живлення, через що диски з цим типом підключення нерідко потребують додаткового живлення. У світлі всього цього, а також появи більш просунутого стандарту USB 3.2 (див. нижче), на сьогоднішній день USB 2.0 вважається застарілим і зустрічається вкрай рідко, переважно в недорогих і ранніх моделях накопичувачів. Тим
...не менш, диск з цим інтерфейсом можна підключити і до нового порту USB - головне, щоб роз'єми збігалися.
- USB 3.2 gen1(попередні назви USB 3.1 gen1 та USB 3.0). Стандарт підключення зовнішніх HDD, що прийшов на зміну описаному вище USB 2.0. Використовує традиційний повнорозмірний USB-роз'єм, забезпечує швидкість передачі даних до 4,8 Гбіт/с (600 МБ/с), а також вищу потужність живлення, завдяки чому в таких дисках простіше обійтися без зовнішнього живлення. Однак з цієї ж причини потрібно бути уважним при підключенні накопичувачів USB 3.2 gen1 до старіших роз'ємів USB 2.0 - у такого роз'єму може вистачити потужності для живлення нового диска.
- USB 3.2 gen2. Подальший розвиток стандарту USB 3.2 (раніше відомий як USB 3.1 gen2 і USB 3.1). Максимальна швидкість передачі даних у цій версії була збільшена до 10 Гбіт/с, а потужність живлення може досягати 100 Вт (за підтримки технології USB Power Delivery). При цьому диски з цим типом підключення можуть працювати і з більш ранніми версіями повнорозмірних роз'ємів USB - головне, щоб потужності живлення вистачало.
- USB-C 3.2 gen1(попередні назви USB-C 3.1 gen1 та USB-C 3.0). Підключення через роз'єм типу USB-C, що відповідає можливостям USB 3.2 Gen1. Докладніше ці можливості описані вище, на відміну від «звичайного» USB 3.2 gen1 в даному випадку полягає лише в типі роз'єму: це порівняно невелике (трохи більше microUSB) гніздо, що має до того ж двосторонню конструкцію. Завдяки компактним розмірам USB-C зустрічається як у повнорозмірних ПК та ноутбуках, так і в компактних гаджетах на кшталт смартфонів та планшетів; деякі диски з таким підключенням спочатку допускають "мобільне" використання.
- USB-C 3.2 gen2(попередні назви USB-C 3.1 gen2 та USB-C 3.1). Оновлення та вдосконалення описаного вище USB-C 3.2 gen1 - той самий роз'єм USB-C і збільшена до 10 Гбіт/с швидкість передачі даних (як і в "звичайному" USB 3.2 gen2).
- Thunderbolt. Високошвидкісний інтерфейс підключення зовнішньої периферії. Застосовується переважно в комп'ютерах та ноутбуках Apple, хоча зустрічається і в техніці інших виробників. Зазначимо, що в сучасних HDD зустрічається переважно дві версії Thunderbolt, які розрізняються не тільки за швидкістю роботи, а й по різному: Thunderbolt v2(до 20 Гбіт/с) використовує штекер типу miniDisplayPort, а Thunderbolt v3(до 40 Гбіт/с) штекер типу USB-C (див. вище). У світлі цього в деяких жорстких дисках підключення USB-C і Thunderbolt реалізується через один апаратний роз'єм, що автоматично визначає, до якого входу комп'ютера підключено пристрій.
