Порівняння Vinga Hawk D54 Hawk D5457 vs Vinga Hawk A21 Hawk A2187

Форм-фактор корпуса комп'ютера характеризує насамперед внутрішній об'єм. Основні форм-фактори ПК:

— Midi Tower. Представник сімейства tower (корпусу з вертикальною установкою) середніх розмірів — близько 45 см у висоту при ширині 15-20 см, з кількістю зовнішніх відсіків від 2 до 4. Найбільш популярний для домашніх ПК середнього класу.

— Mini Tower. Найбільш компактний «вертикальний» тип корпусу, при ширині 15-20 см має висоту близько 35 см і (зазвичай) не більше 2 відсіків із зовнішнім доступом. Використовується переважно для офісних ПК, які не потребують високої продуктивності.

— Full Tower. Корпус зі встановленням у вертикальному положенні, один з найбільших форм-факторів для ПК на сьогоднішній день: ширина становить 15-20 см, висота — 50-60 см, кількість відсіків із зовнішнім доступом може досягати 10. Найчастіше в цьому форм-факторі виконуються прогресивні ПК високої продуктивності.

— Desktop. Корпуси, розраховані на встановлення безпосередньо на робочому столі. Часто мають можливість горизонтального встановлення — з таким розрахунком, щоб зверху на корпус можна було поставити монітор — хоча зустрічаються і моделі, що встановлюються строго вертикально. У будь-якому разі «десктопні» моделі мають відносно невеликі розміри.

— Cube Case. К...орпуси, які мають кубічну або близьку до неї форму. Можуть мати різні розміри і призначатися під різні типи материнських плат, цей момент у кожному разі варто уточнювати окремо. В будь-якому разі, подібні корпуси мають досить оригінальний зовнішній вигляд, що відрізняється від традиційних «тауерів» і «десктопів».

Кодова назва процесора, яким укомплектований ПК.

Цей параметр характеризує перш за все покоління, до якого належить процесор, і мікроархітектуру, що використовується в ньому. При цьому до однієї і тієї ж мікроархітектури/покоління можуть належати чипи з різними кодовими назвами; в таких ситуаціях вони розрізняються за іншими параметрами — загальному позиціонуванню, приналежності до певних серій (див. вище), наявності/відсутності певних специфічних функцій тощо.

У наш час серед процесорів Intel актуальні чипи з такими кодовими назвами: Coffee Lake (8 покоління), Coffee Lake (9 покоління)< /a>, Comet Lake (10 покоління), Rocket Lake ( 11 покоління), Alder Lake (12 покоління), Raptor Lake (13 покоління), Raptor Lake-S (14 покоління). Для AMD цей список виглядає так: Zen + Picasso (3 покоління), Zen2 Matisse (3 покоління), Zen2 Renoir (4 покоління), Zen 3 Cezanne (5 покоління), Zen 3 Vermeer (5 покоління), Zen 4 Raphael (6 покоління).

Результат, показаний процесором ПК в тесті (бенчмарку) Passmark CPU Mark.

Passmark CPU Mark — комплексний тест, що дозволяє оцінити продуктивність CPU в різних режимах і з різною кількістю потоків. Результати виводяться у балах; чим більше балів — тим вище загальна продуктивність процесора. Для порівняння: станом на 2020 рік в бюджетних рішеннях результати вимірюються сотнями балів, в моделях середнього рівня вони варіюються від 800 – 900 до більше ніж 6 000 балів, а окремі топові чипи здатні показати 40 000 балів і більше.

Тип накопичувача, штатно встановленого в комп'ютері.

Відзначимо, що багато ПК дають змогу доповнити комплектний накопичувач або навіть повністю замінити його, проте зручніше купити потрібну конфігурацію одразу і не возитися з переоснащенням. Що стосується типів, то традиційні жорсткі диски (HDD) у наш час все більше поступаються твердотільним модулям SSD. Крім того, досить популярні поєднання HDD+SSD (у тому числі з використанням сучасних технологій Intel Optane і Fusion Drive) та новинки SSD+SSD. А ось такі рішення, як SSHD і eMMC, практично вийшли з ужитку. Розглянемо ці варіанти докладніше:

— HDD. Класичний жорсткий магнітний диск. Основною перевагою таких накопичувачів є невисока вартість в перерахунку на одиницю об'єму — це дає змогу створювати місткі і водночас недорогі сховища. З іншого боку, HDD помітно поступаються SSD по швидкості роботи, а також погано переносять удари і струси. У світлі цього даний тип носіїв все рідше використовується в чистому вигляді — набагато частіше можна зустріти поєднання жорсткого диска з SSD-модулем (див. нижче).

— SSD. Твердотільні накопичувачі на основі флеш-пам'яті. При тому ж обсязі SSD обходиться помітно дорожче HDD, проте це виправдовується рядом переваг. По-перше, такі накопичувач...і працюють значно швидше жорстких дисків; конкретна швидкодія може бути різною (залежно від типу пам'яті, інтерфейсу підключення тощо), однак навіть недорогі SSD перевершують за цим показником прогресивні HDD. По-друге, твердотільна пам'ять не має рухомих частин, що дає відразу декілька переваг: легкість, компактність, нечутливість до ударів і низьке енергоспоживання. А вартість подібної пам'яті постійно знижується по мірі розвитку технологій. Так що все більше сучасних ПК оснащуються саме подібними накопичувачами, причому це можуть бути конфігурації будь-якого рівня — від бюджетних до топових.

— HDD+SSD. Наявність в одній системі відразу двох накопичувачів — HDD і SSD. Детальніше кожен з цих різновидів описаний вище; а їх поєднання в одній системі дає змогу об'єднати переваги і частково компенсувати недоліки. Приміром, на SSD (що зазвичай має досить невеликий об'єм) можна зберігати системні файли і інші дані, для яких важлива швидкість доступу (наприклад, робочі додатки); а HDD добре підходить для великих обсягів інформації, які не потребують особливо високої швидкості (характерний випадок — відеофайли та інший мультимедійний контент). Крім цього, твердотільний модуль можна застосовувати не як окреме сховище, а як проміжний кеш для прискорення роботи жорсткого диска; втім, для цього потрібні спеціальні програмні налаштування (тоді як режим «два окремих накопичувача» найчастіше доступний за замовчуванням).
Також підкреслимо, що в даному випадку мова йде про «звичайні» SSD-модулі, що не належать до серій Optane і Fusion Drive; особливості цих серій докладно описані нижче.

— HDD+Optane. Поєднання традиційного жорсткого диска з твердотільним SSD-модулем з серії Intel Optane. Детальніше про загальні особливості такого поєднання див. «HDD+SSD» вище. Тут же відзначимо, що «оптейни» відрізняються від інших SSD-накопичувачів особливою тривимірною структурою комірок пам'яті (технологія 3D Xpoint). Це дає змогу звертатися до даних на рівні окремих комірок і обходитися без деяких додаткових операцій, що прискорює швидкість роботи і знижує затримки, а також позитивно позначається на терміні служби пам'яті. Друга відмінність полягає в тому, що Optane зазвичай використовується не як окремий накопичувач, а як допоміжний буфер (кеш) для основного жорсткого диска, покликаний підвищити швидкість роботи. Обидва накопичувача при цьому сприймаються системою як єдиний пристрій. Недолік даного типу SSD традиційний — досить висока вартість; також варто відзначити, що його перевага найбільш помітна на порівняно невисоких навантаженнях (хоча і при зростанні навантаження вона не зникає повністю).

— HDD+Fusion Drive. Різновид зв'язки «HDD+SSD» (див. вище), що застосовується винятково в комп'ютерах Apple і оптимізований під фірмову «операційку» macOS. Втім, правильніше буде порівнювати даний варіант зі сполученням «HDD+Optane» (також описане вище): так, обидва накопичувача сприймаються системою як єдине ціле, а модуль Fusion Drive використовується у тому числі як швидкісний кеш для жорсткого диска. Однак є і суттєві відмінності. По-перше, Fusion Drive має значні об'єми і застосовується не тільки як службовий буфер, але і як частина повноцінного накопичувача — для постійного зберігання даних. По-друге, загальний об'єм всієї зв'язки приблизно відповідає сумі об'ємів обох накопичувачів (за винятком пари «службових» гігабайт). Даний тип накопичувача обходиться недешево, проте ефективність і зручність цілком відповідають цій ціні.

— SSHD. Так званий гібридний накопичувач: пристрій, що об'єднує в одному корпусі жорсткий диск і невеликий SSD-кеш. Деякий час тому це рішення було досить популярним, однак зараз воно майже не зустрічається, будучи витісненим більше практичним варіантом — різними різновидами HDD+SSD.

— eMMC. Різновид твердотільної пам'яті, першопочатково розроблений для портативних гаджетів на зразок смартфонів і планшетів. Від SSD відрізняється, з одного боку, меншою вартістю і низьким енергоспоживанням, з іншого — порівняно невисокою швидкістю і надійністю. Через це даний тип накопичувачів використовується вкрай рідко — зокрема, у поодиноких моделях мікрокомп'ютерів і тонких клієнтів (див. «Тип»).

— HDD+eMMC. Поєднання жорсткого диска (HDD) і твердотільного модуля eMMC. Ці види накопичувачів докладно описані вище; тут же зауважимо, що даний варіант зустрічається вкрай рідко, причому в досить специфічних пристроях — моноблоках (див. «Тип») з функцією трансформера, де екран являє собою знімний планшет, який можна використовувати автономно. У такому планшеті зазвичай встановлюється модуль eMMC, а в стаціонарній частині розміщується жорсткий диск. Втім, можливий і інший варіант — зв'язка, аналогічна HDD+SSD (див. вище), де eMMC застосовується для зниження вартості та/або енергоспоживання.

— SSD+eMMC. Ще одне поєднання двох описаних вище видів накопичувачів. Застосовувалося в одиничних моноблоках і неттопах — переважно з метою зниження вартості; на сьогодні цей варіант практично не зустрічається.

Об'єм основного накопичувача, що поставляється в комплекті з ПК. Для моделей з комбінованими сховищами (наприклад, HDD+SSD, див. «Тип накопичувача») основним в даному випадку вважається більш ємний жорсткий диск; а якщо в комплекті два HDD, то вони зазвичай мають однакову ємність.

З чисто практичного боку, чим більше даних вміщує накопичувач — тим краще. Так що вибір за даним показником впирається переважно в ціну: велика ємність неминуче означає і більш високу вартість. Крім того, нагадаємо, що SSD-модулі в перерахунку на гігабайт місткості коштують помітно дорожче жорстких дисків; так що порівнювати по поєднанню обсягу та вартості можна тільки носії одного типу.

Що стосується конкретної місткості, то обсяг до 250 ГБ і менше в сучасних ПК можна зустріти основному серед SSD. Жорсткі диски такого об'єму практично не зустрічаються, для них ємність від 250 до 500 ГБ все ще вважається досить скромною. 501 – 750 ГБ є досить непоганим значенням для SSD і серед них переважно і використовується. 751 ГБ – 1 ТБ — значний показник для SSD і середній рівень для жорстких дисків, 1,5 – 2 ТБ є досить солідною ємністю навіть для HDD. А дуже висока ємність — більше ніж 2 ТБ — як ні парадоксально, зустрічається навіть серед чистих SSD: такі накопичувачі встанов...люються в висококласні робочі станції, де швидкість роботи не менш важлива, ніж ємність.

Ємність додаткового накопичувача, встановленого в ПК.

Цей параметр актуальне насамперед для конфігурацій з різнотипними носіями. Так, у зв'язках HDD+SSD і HDD+eMMC основним накопичувачем вважається жорсткий диск, а в даному пункті вказується ємність твердотільного модуля. В конфігураціях SSD+eMMC другим накопичувачем вважається eMMC — менш ємний і виконує допоміжну функцію. Зустрічаються моделі ПК з двома жорсткими дисками, але в таких випадках диски зазвичай мають однаковий об'єм, і для них неважливо, який вважати основним.

Якщо говорити про конкретні цифри, то обсяг до 128 ГБ можна вважати відносно невеликим, а 128 ГБ і більш солідною. Детальніше ж про об'ємах загалом див. «Ємність накопичувача» вище.

Кількість у комп'ютері внутрішніх відсіків під комплектуючі форм-фактора 3,5". Цей форм-фактор є стандартним для жорстких дисків, а також нерідко використовується в інших типах накопичувачів; відповідно, чим більше відсіків — тим більше накопичувачів можна встановити на комп'ютер.

Приділяти увагу кількістю внутрішніх відсіків 3,5" має сенс перш за все в тому випадку, якщо ви купуєте конфігурацію без накопичувачів або в майбутньому плануєте апгрейд ПК. При цьому варто відзначити, що накопичувачі рекомендується встановлювати не підряд, а через один слот для ефективності охолодження; так що в ідеалі кількість слотів має бути вдвічі більше числа встановлюваних пристроїв.

Кількість у комп'ютері внутрішніх відсіків під комплектуючі форм-фактора 2,5". Цей форм-фактор популярний, зокрема, серед SSD-накопичувачів, а також компактних («ноутбучних») жорстких дисках.

Приділяти увагу кількістю внутрішніх відсіків 2.5" має сенс перш за все в тому випадку, якщо ви купуєте конфігурацію без накопичувачів або в майбутньому плануєте апгрейд ПК. При цьому варто відзначити, що накопичувачі рекомендується встановлювати не підряд, а через один слот для ефективності охолодження; так що в ідеалі кількість слотів має бути вдвічі більше числа встановлюваних пристроїв.

У більшості настільних ПК цей асортимент визначається роз'ємами як на «материнці», так і на дискретній відеокарті, серед яких можуть бути представлені VGA, DVI, HDMI вихід (зустрічаються моделі, де HDMI 2 шт), HDMI вхід, DisplayPort, miniDisplayPort. Більш докладно про них.

— VGA. Він же D-Sub. Аналоговий відеовихід з максимальною роздільною здатністю до 1280х1024 і без підтримки звуку. У сучасних пристроях встановлюється вкрай рідко, зате може знадобитися для підключення окремих моделей проєкторів і телевізорів, а також застарілої відеотехніки.

— DVI. Сучасні ПК можуть оснащуватися як чисто цифровим DVI-D, так і гібридним DVI-I; останній допускає також аналогове підключення, зокрема роботу з VGA-пристроями через перехідник, і в аналоговому форматі має роздільну здатність 1280х1024. У цифровому DVI цей параметр може досягати 1920х1200 в одноканальному режимі (single link) і 2560х1600 в двоканальному (dual link). Наявність двоканального режиму необхідно уточнювати окремо.

— HDMI вихід. Цифровий вихід, першопочатково призначений для HD-контенту — відео високої роздільної здатності і багатоканального звуку. Інтерфейс HDMI практично обов'язковий для сучасної мультимедійної техніки з підтримкою HD..., також він надзвичайно популярний і в комп'ютерних моніторах — так що наявність у ПК такого виходу дає досить широкі можливості з підключення зовнішніх екранів і навіть висококласних аудіопристроїв. У деяких пристроях може бути навіть 2 виходи HDMI.

– HDMI вхід. Наявність в ПК хоча б одного входу HDMI. Детальніше про сам інтерфейсі див. вище; тут же відзначимо, що саме входи даного формату зустрічаються переважно в моноблоках (див. «Тип»). Це як мінімум дає змогу використовувати власний дисплей моноблока як екран для іншого пристрою (наприклад, в ролі зовнішнього монітора для ноутбука). Втім, можливі й інші, більш специфічні варіанти застосування входу HDMI - наприклад, запис вхідного відеосигналу, або його передача (комутація) на один з відеовиходів ПК.
І входи, і виходи HDMI в сучасних ПК можуть відповідати різним версіям:

• v 1.4. Найбільш ранній стандарт з тих, що широко застосовуються в наш час. Підтримує роздільні здатності до 4096х2160 і частоту кадрів 120 к/с (щоправда, тільки на роздільній здатності 1920х1080 або нижче), може застосовуватися і для передачі 3D-відеосигналу. Крім оригінальної версії 1.4, можна зустріти поліпшені v 1.4a і v 1.4b — в обох варіантах поліпшення торкнулися переважно роботи з 3D.
• v 2.0. Стандарт, також відомий як HDMI UHD — саме в ньому вперше з'явилася повноцінна підтримка UltraHD 4K, з частотою кадрів до 60 к/с, а також сумісність з форматом кадру 21:9. Крім цього, кількість каналів і потоків аудіо, що передаються одночасно, збільшилася до 32 і 4 відповідно. Також варто відзначити, що першопочатково версія 2.0 не передбачала підтримку HDR, проте вона з'явилася в оновленні v 2.0a; якщо ця функція важлива для вас — не завадить уточнити, яка саме версія 2.0 передбачена в ПК, оригінальна чи оновлена.
• v 2.0b. Друге оновлення описаної вище v 2.0. Основним оновленням стало розширення можливостей по роботі HDR, зокрема, підтримка двох нових форматів.
• v 2.1. Вона ж — HDMI Ultra High Speed: пропускна здатність була збільшена до такої міри, що з'явилася можливість передачі 10K відео на 120 к/с (не кажучи вже про більш скромні роздільні здатності) а також роботи з розширеними колірними схемами розрядністю 16 біт. Останнє може знадобитися для деяких професійних завдань. Однак варто враховувати, що всі можливості HDMI v 2.1 доступні тільки при використанні кабелів, розрахованих на цей стандарт.

— DisplayPort. Цифровий мультимедійний інтерфейс, який багато в чому схожий з HDMI, проте застосовується переважно в комп'ютерній техніці, зокрема, широко використовується в комп'ютерах і моніторах Apple. Однією з цікавих особливостей даного стандарту є можливість роботи у форматі daisy chain — підключення декількох екранів до одного порту послідовно, з передачею власного сигналу на кожен з них (хоча дана функція технічно доступна далеко не з усіма екранами під даний інтерфейс). DisplayPort також представлений на ринку в декількох версіях, актуальні в наш час такі:

• v 1.2. Найбільш рання з широко застосовуваних версій (2010 рік). Однак вже в цій версії з'явилася сумісність 3D і режим daisy chain. Максимальна повноцінно підтримувана роздільна здатність при підключенні одного монітора складає 5K (30 к/с), з певними обмеженнями можлива передача до 8K; частота кадрів у 60 Гц підтримується аж до роздільної здатності 3840х2160, а 120 Гц — до 2560х1600. А при використанні daisy chain можна підключити одночасно до 2 екранів 2560x1600 на 60 кадрах в секунду або до 4 екранів 1920х1200. Крім оригінальної версії 1.2, існує покращена v 1.2a, основним нововведенням якої стала підтримка AMD FreeSync — технології для синхронізації частоти кадрів монітора з сигналом від відеокарти AMD.
• v 1.3. Оновлення, представлене в 2014 році. Підвищена пропускна здатність дозволила передбачити вже повноцінну, без обмежень, підтримку 8K на 30 к/с, а також передавати 4K зображення з частотою 120 к/с, достатньої для роботи з 3D. Роздільні здатності в режимі daisy chain також зросли — до 4K (3840x2160) на 60 к/с для двох екранів і 2560х1600 на тій же частоті кадрів — для чотирьох. Із специфічних нововведень варто згадати режим Dual Mode, що дає змогу підключати до такого роз'єму HDMI і DVI-пристрої через найпростіші пасивні перехідники.
• v 1.4. Найновіша версія з широко застосовуваних у сучасних ПК. Формально максимальна швидкість підключення в порівнянні з попередньою версією не збільшилася, але завдяки оптимізації сигналу з'явилася можливість роботи з 4K і 5K роздільними здатностями на 240 к/с 8K — на 120 к/с. Щоправда, для цього підключений екран повинен підтримувати технологію кодування DSC — в іншому варіанті доступні роздільні здатності не будуть відрізнятися від показників версії 1.3. Крім цього, в v 1.4 додалася підтримка ряду спеціальних функцій, в тому числі HDR10, а максимальна кількість каналів звуку, що одночасно передаються, збільшилася до 32.

— miniDisplayPort. Зменшена версія описаного вище роз'єму DisplayPort, також може відповідати різним версіям (див. вище). Зазначимо, що такий же апаратний роз'єм використовується в інтерфейсі Thunderbolt версій 1 і 2, а графічна частина цього інтерфейсу заснована саме на DisplayPort. Тому до miniDisplayPort можна напряму підключати навіть деякі Thunderbolt-монітори (хоча таку можливість бажано все ж уточнити окремо).

— COM-порт (RS-232). Послідовний порт, що першопочатково застосовувався для підключення dial-up модемів і деякої периферії, зокрема, мишей. Однак на сьогоднішній день цей інтерфейс використовується як службовий в різних пристроях — телевізорах, проєкторах, мережевому обладнанні (маршрутизаторах і комутаторах) тощо. Підключення до ПК через RS-232 дає змогу управляти параметрами роботи зовнішнього пристрою з комп'ютера.