Порівняння ADO A20+ 360Wh vs ADO A20F+ 375Wh

Нині існує безліч різновидів велосипедів. Наприклад, для асфальту передбачені міські байки (включаючи фікси та круїзери, сюди ж можна віднести туристичні та дорожні моделі (універсальна версія, що поєднує в собі комфорт міських та прохідність гірських)). Також для твердих покриттів підійдуть шосейники (з окремими підвидами циклокрос, гравійні та велосипеди для тріатлону). Для пересіченої місцевості краще звернути увагу на гірські MTB велосипеди (зустрічаються різні види: крос-кантрі, даунхілл/фрірайд/ендуро, трейлові, стріт/дьорт). А окрему нішу займають електровелосипеди, BMX та фетбайки.

– Електровелосипеди. Велосипеди оснащені електромоторами та акумуляторами. Спосіб застосування такого оснащення може бути різним: в одних моделях воно лише допомагає велосипедисту, знижуючи зусилля на педалях, в інших дає змогу їхати взагалі без педалювання, як на електромопеді (докладніше див. «Режими р...оботи»). За призначенням більшість подібних машин найближче до міських велосипедів, проте трапляються винятки — зокрема деякі моделі поєднують можливості електровелосипеда і фетбайка. Електричний привод забезпечує додаткову зручність та зменшує витрати сил при їзді; причому навіть акумулятор, що розрядився, такому байку не страшний — можна продовжувати рух звичайним способом, на педалях. З іншого боку, електричні велосипеди набагато важчі за класичні, та й коштують вони помітно дорожче.

– Гірський (MTB). Абревіатура від MounTain Bike. У цьому разі сюди включено два типи велосипедів. Перший — класичні «гірники», розраховані переважно на їзду пересіченою місцевістю без специфічних навантажень, характерних для спеціалізованих різновидів (див. нижче). Такі велосипеди будуються на міцній товстій рамі, оснащуються широкими колесами, шинами з глибоким протектором. Багато гірських моделей цілком підходять і для їзди рівною дорогою; Зрозуміло, тут вони програють шосейним моделям (див. нижче), проте якщо часто доводиться їздити і по шосе, і поза асфальтом, краще вибрати саме MTB. Другий різновид – це моделі, які наближаються за характеристиками до спеціалізованих (див. нижче), проте з тих чи інших причин не вписуються в певний клас – наприклад, через велику вагу (крос-кантрі), слабку пристосованість до високих стрибків (дьортрт ) тощо.

– Крос-кантрі. Різновид гірських велосипедів, призначений для перегонів по пересіченій місцевості. Окремі ділянки трас крос-кантрі дещо простіше, ніж аналогічні елементи у змаганнях на кшталт даунхіла або тріалу (див. нижче), проте самі по собі траси дуже різноманітні. А тому велосипед цього типу повинен поєднувати швидкість, маневреність, «чіпкість» до ґрунту, зручність на підйомах та спусках. На практиці це досягається застосуванням полегшених матеріалів для рам (алюміній, титан, карбон, див. «Матеріал рами»), покришок з глибоким протектором, підвіски типу hard tail або full suspension з функціями локауту (див. «Підвіска», «Локаут заднього підвісу») тощо.

– Даунхіл/фрірайд/ендуро. Спеціалізований різновид гірських велосипедів, створений для швидкісного спуску з гірських схилів. Види такого спуску розрізняються за типом поверхні: у даунхілі використовуються заздалегідь підготовлені траси, тоді як екстремальніший фрірайд проводиться по повному бездоріжжю, а ендуро – на найскладніших ділянках. Однак для всіх різновидів велосипедів характерні риси є загальними: це широкі колеса і велика вага. Останнє зумовлено посиленою конструкцією: при спусках вага не відіграє вирішальної ролі, а ось навантаження на машину дуже великі, що потребує підвищеної міцності та максимальної надійності всіх вузлів. Перемикач передач, як правило, один – тільки на касеті (задній), відповідно, швидкостей небагато. А ось підвіска на обидва колеса (див. «Амортизація») є практично обов'язковою.

– Трейловий. Трейл – специфічний спосіб катання, що поєднує в собі подолання перешкод по пересіченій місцевості, підкорення середніх вершин і спуск з них, дорогу по камінню та вільне катання рівною дорогою. Трейлові велосипеди мають міцні та важкі рами, посилені колеса та покришки. Більшість із них є двопідвісами з великим діапазоном ходу амортизаторів (близько 130 – 150 мм).

– Стріт/дьорт. Різновид гірських велосипедів, що створений для трюкової їзди і місцями наближається до BMX. Вони можуть бути розраховані на різні стилі: стріт – акробатика з використанням міських елементів на кшталт бордюрів та сходів; дьорт — стрибки із земляних трамплінів із виконанням трюків у повітрі. Однак для всіх подібних велосипедів характерні загальні ознаки: невелика рама, одна швидкість, а також мінімум амортизації або повна її відсутність.

– Міський. Цей клас велосипедів створений для їзди містом. При цьому мається на увазі звичайне переміщення дорогами з рівним покриттям, без усілякого «екстриму». Сіті-байки часто оснащуються додатковими пристосуваннями, покликаними підвищити комфортність їзди та розширити можливості велосипеда – наприклад, сідлами на пружинах, багажниками/кошиками, повнорозмірними крилами, щитками для ланцюга тощо (див. «Комплектація). Для далеких поїздок та складних умов міські велосипеди підходять слабо, а тому їх можна рекомендувати прихильникам спокійного стилю їзди міськими артеріями та для прогулянкового катання парковими доріжками.

– Фікс. Одношвидкісні велосипеди-фікси першопочатково створювалися як спортивні снаряди для катання по велотреках. Але в окремих субкультурах райдерів їх використовують для міського ритму поїздок. Відмінна риса характеру фіксів – педалі у велосипеда крутяться завжди, поки обертається заднє колесо.

– Круїзер. Моделі з характерною витягнутою геометрією рами, вертикальною посадкою, м'яким комфортабельним сідлом та широким кермом, винесеним уперед. Під час розробки круїзерів надихалися дизайном ретро-мотоциклів. Позиціонуються вони як вдалі прогулянкові рішення.

– Дорожній. Велосипеди даного типу є чимось середнім між гірськими (MTB) і міськими. З одного боку, фітнес-байки передбачають «спортивну», похилу посадку і велику кількість передач, з іншого — у конструкції відсутня амортизація, можуть передбачатися додаткові «фішки» на кшталт багажника чи кошиків на кермі, а колеса мають великий розмір (зазвичай 28") Це дає змогу розганятися до досить високих швидкостей, при цьому велосипеди відмінно пристосовуються до нерівностей дороги і підвищених навантажень.Дорожники можуть застосовуватися для пересування містом, якщо в таких поїздках важлива швидкість і класичний міський байк виявляється для цього занадто повільним, для відновлення і підтримки фізичної форми тощо.

– Туристичний. Велосипеди, призначені для далеких поїздок різними типами доріг – як по твердому покриттю, так і по грунтовках або пересіченій місцевості. Зовні найбільше схожі з шосейними, гравійними велосипедами та циклокросами, проте фактично поєднують у собі властивості гірських, шосейних та міських моделей. Наприклад, більшість туристичних байків мають більш масивну та міцну раму, ніж «шосейники», що дає змогу більше-менш успішно пересуватися поза асфальтованими дорогами. Кермо може бути як прямим, так і шосейним (див. «Форма керма»). Крім того, багато моделей оснащуються передніми багажниками (див. «Комплектація») або хоча б кріпленнями під них; також у конструкції нерідко передбачаються крила, підніжка та інше додаткове обладнання, що забезпечує додатковий комфорт у далеких велопоходах.

– Шосейний. Спеціалізований клас велосипедів, призначений для переміщень рівними дорогами на великі відстані. Шосейні моделі передбачають «лежаче» положення їздця (з великим нахилом вперед) для кращої аеродинаміки, оснащуються вузькими колесами та кермами характерної вигнутої конструкції (див. «Модель керма»), а також не мають жодних амортизаторів (див. «Амортизація»). Завдяки цьому забезпечується висока швидкість руху при мінімальному опорі — на гарному дорожньому покритті «шосейники» краще за будь-які інші моделі підходять для далеких поїздок (досить сказати, що в масштабних велогонках на кшталт «Тур де Франс» використовується саме цей тип велосипедів). Водночас всі переваги виявляються лише на рівних сухих дорогах.

– Гравійний. Велосипеди, що поєднують у собі риси шосейних та гірських машин; фактично – апарати, створені для того, щоб з комфортом їздити як дорогами, так і бездоріжжям. Ключовим моментом у даному разі є саме комфорт: «гравійник» програє «шосейнику» у швидкості, а MTB – у прохідності, проте він більше універсальний та зручний на різних типах поверхонь. Зазначимо, що конкретні критерії гравійних велосипедів у різних виробників можуть бути різними. Однак загальні риси можна виділити у всіх подібних моделей: це поєднання шосейного керма з порівняно високою посадкою, досить товстими м'якими покришками і дисковими гальмами. Зазначимо також, що на перший погляд «гравійники» схожі з описаними нижче циклокросами, проте це враження оманливе: циклокрос є насамперед спортивним апаратом.

– Циклокрос. У найзагальніших рисах цей різновид можна описати як модифікований варіант шосейних велосипедів (див. вище) з підвищеною прохідністю, придатний для переміщення бездоріжжям – траві, піску, гравію тощо. Будучи зовні дуже схожими на традиційні «шосейники», циклокроси водночас відрізняються від них більше широкими та товстими колесами та меншим нахилом сідока при посадці. Крім того, циклокрос як спортивна дисципліна передбачає, що частину дистанції гонщикам доводиться долати пішки, з велосипедом на плечі. У світлі цього спеціалізовані велосипеди для таких гонок робляться ще й для зручності перенесення на плечі (широка рама, приховані всередині рами тросики-тяги). А від гравійних моделей (див. вище) циклокроси відрізняються насамперед тим, що вони розраховані не так на комфорт, як на швидкість і прохідність.

– Для тріатлону. Спеціалізований різновид шосейних байків з менш «лежачою» позою райдера та більш вираженою аеродинамічною посадкою, що дає змогу з мінімальними зусиллями підтримувати високу швидкість пересування. Величезний бонус до аеродинаміки також дають ободи коліс із високим профілем. Вага таких велосипедів невелика (приблизно 8 – 10 кг), також вони оснащуються гідраторами, щоб гонщик міг пити не змінюючи посадки. Велосипед для тріатлону – ефективна зброя для досягнення спортивних цілей. Для повсякденних поїздок такі байки не прийнято використати взагалі.

– BMX. Велосипеди, призначені для їзди в стилі BMX (Bicycle Moto Cross – велосипедний мотокрос). Існує кілька різновидів BMX, проте для них характерні високі навантаження на конструкцію і виконання акробатичних трюків, практично недоступних іншим типам велосипедів. Відповідно, BMX-моделі мають низьку і дуже міцну раму, широкі колеса невеликого діаметру (для забезпечення гарного зчеплення і потужного обертального моменту) і, найчастіше, одну передачу (для простоти в управлінні і надійності). Також вони можуть оснащуватися додатковими пристосуваннями, наприклад, продовженою в обидва боки віссю переднього колеса, яку спортсмен використовує як підніжку при виконанні трюків. Зазначимо, що для звичайної їзди дорогами BMX підходять слабо, їх призначення – акробатика.

– Фетбайк. Потужні гірські велосипеди, створені спеціально для того, щоб долати труднопрохідні перешкоди на зразок пухкого снігу, піску чи непролазного бруду. Насамперед виділяються екстремально широкими покришками (див. «Ширина покришок») та зниженим тиском у шинах, що покращує зчеплення з поверхнею. Під час їзди по пухкій поверхні колеса байка не провалюються, а нижчий тиск дає змогу не в'язнути в ґрунті.

Рекомендований виробником зріст користувача обчислюється за кількома параметрами. Одним з них є діаметр колеса, а другим і більш важливим — розмір рами. Якщо з розміром колеса все просто — воно кругле і завжди однакове, то розмір рами ускладнює вибір. Різні типи велосипедів мають свою форму рами, відповідно навіть однаковий розмір може бути придатним для різного зросту. І це не кажучи вже про особливості виробника, які люблять робити все під себе, а не на загальний манер. Тому розмір рами кожного велосипеда індивідуальний для кожного зросту і вибирати велосипед все ж краще особисто «осідлавши» його. Якщо такої можливості немає, тоді наш пункт підкаже, на який зріст, на думку виробника, розрахована дана комплектація (рама + колесо) велосипеда.

Наявність в конструкції велосипеда окремого амортизатора під сідлом. Підсідельна амортизація значно знижує вібрацію і удари, що відчуваються наїзником, що особливо важливо при їзді по нерівній місцевості.

Номінальна ширина покришок, штатно поставляються в комплекті з велосипедом.

За інших рівних умов ширша шина забезпечує велику площу плями контакту, що покращує зчеплення, підвищує прохідність і полегшує їзду по складних поверхонь на зразок піску, бруду і т. ін. З іншого боку, за рахунок цього збільшується опір, в результаті широка гума вимагає більше зусиль для розгону і гірше тримає швидкість. Так що даний параметр виробниками зазвичай вибирається з урахуванням застосування (див. вище) і інших особливостей велосипеда. Так, гірські та трюкові (BMX) моделі мають широкі колеса (фетбайки — ще ширше), міські — вужчий, а самими «витонченими» є покришки на висококласних швидкісних шосейниках.

Варто сказати, що при необхідності «рідні» покришки можна замінити на ширші або вужчі. Зрозуміло, занадто велика або занадто маленька ширина неприпустима, але певна свобода вибору тут все одно є. Детальніше про це можна дізнатися в спеціальних джерелах.

Ємність акумулятора, яким оснащений електровелосипед (див. «Застосування»), виражена в ампер-годинах.

Від ємності акумулятора безпосередньо залежить час роботи на заряд і, відповідно, запас ходу. Тим не менш, на практиці навряд чи має сенс оцінювати ці параметри за кількістю ампер-годин. По-перше, фактична автономність буде залежати не тільки від характеристик акумулятора, але і від потужності двигуна (яка визначає енергоспоживання машини). По-друге, реальна кількість запасеної в батареї енергії залежить не тільки від ємності в ампер-годинах, але і від номінального напруги; більш достовірної одиницею в цьому сенсі є ват-години, детальніше див. п. «Ємність акумулятора» нижче. Так що при виборі краще орієнтуватися не стільки на кількість ампер-годин, скільки на прямо заявлений виробником запас ходу.

Ємність акумулятора, яким оснащений електровелосипед (див. «Застосування»), виражена у ват-годинах.

Основною одиницею сучасної ємності є ампер-година, однак таке позначення є не зовсім достовірною: фактична ємність батареї визначається не тільки ампер-годинами, але і робочою напругою. На практиці це означає, що два акумулятора з одним і тим же числом Агод і різною напругою будуть мати різну фактичну ємність. Для того, щоб врахувати цей нюанс, було введено позначення у ват-годинах: воно максимально достовірно, за ємністю в Втгод можна порівнювати акумулятори з будь-яким номінальною напругою. При цьому Втгод можна перевести в Агод і навпаки за спеціальною формулою, якщо відомо напруга батареї.

Детальніше про ємності загалом див. «Ємність акумулятора» вище.

Час, необхідний для зарядки акумулятора електровелосипеда (див. «Застосування») від нуля до 100 %. Даний параметр дозволяє оцінити, наскільки тривалі перерви вам доведеться робити для поповнення запасу енергії. Втім, навіть в самих повільних моделях цей час не перевищує 8 год — це дозволяє, наприклад, їздити вдень і ставити акумулятор заряджатися з вечора на ранок.

Додаткове обладнання, що постачається в комплекті з велосипедом.

— Крила. Захисні пристосування у вигляді щитків, які встановлюються над колесами і захищають велосипедиста і оточуючих від води і бруду, що летять з коліс під час руху. Зазвичай, робляться знімними — на випадок, якщо потрібно максимально зменшити вагу машини.

— Сідло з пружинами. Сідло, оснащене пружинами, які роблять його більш м'яким і забезпечують амортизацію. Зазначимо, що м'які пружні сідла розраховані переважно на спокійну неквапливу їзду — для швидкісних автомобілів (у т. ч. прогресивних шосейників) більш придатними вважаються вузькі жорсткі сідла.

— Щиток на ланцюг. Захисний щиток, що прикриває ланцюг велосипеда. Зазначимо, що розміри і конструкція такого щитка можуть бути різними: в одних моделях він прикриває весь верхній ділянку ланцюга від передньої до задньої зірочки, в інших — захищає тільки саму передню зірочку з зовнішньої сторони. У будь-якому разі основне завдання подібного пристосування — захистити ланцюг від попадання сторонніх предметів, насамперед країв одягу велосипедиста. Щиток може робитися знімним — на випадок, якщо потрібно зменшити вагу.

— Підніжка. Пристосування у вигляді невеликого відкидного штиря, яке забезпечує додаткову опору. За наявності підніжки велосипед не треба спирати на стовп, стіну, паркан...тощо — можна поставити вертикально на будь порівняно рівній поверхні. Відзначимо, що багато велосипеди без підніжки допускають можливість купити і встановити її окремо.

— Пегі. Спеціальні пристосування, що встановлюються на осі «трюкових» велосипедів — BMX або гірських відповідної спеціалізації (див. «Застосування»). Пеги виглядають як продовження осей, направлені в обидві сторони. Стандартний розмір одного такого «продовження» — 11 см в довжину і 4 см в діаметрі. Вони застосовуються для різних акробатичних номерів, починаючи від їзди з опорою на пеги і закінчуючи ковзанням по гранях, перилах і т. ін.

— Багажник. Класичний велосипедний багажник — платформа для перевезення різних вантажів, встановлена над заднім колесом. Зустрічається переважно у велосипедах міської призначення (див. «Застосування»), а також деяких порівняно простих гірських та шосейних моделях. Окремо зазначимо, що перевозити пасажирів на багажнику як мінімум вкрай не рекомендується, а в багатьох країнах прямо заборонено правилами дорожнього руху.

— Передній Багажник. Багажник (див. вище), розташований над переднім колесом. Перевагою такого розміщення є те, що вантаж, багаж постійно знаходиться перед очима велосипедиста. З іншого боку, передній багажник зазвичай прикріплений до керма і повертається разом з ним; таким чином, додатковий вантаж здатний помітно ускладнити управління. Тому дана особливість зустрічається порівняно рідко, зазвичай як доповнення до традиційного (заднього) багажнику; виняток становлять туристичні моделі (див. «Застосування»).

— Корзина на кермі. Кошик для перевезення різних вантажів, встановлена перед кермом, над переднім колесом; свого роду аналог описаного вище переднього багажника. При цьому, з одного боку, кошик більш масивна, з іншого — краще підходить для перевезення великих предметів або великої кількості невеликих предметів. Крім того, вантаж на багажнику потрібно додатково закріплювати, тоді як для кошика це потрібна далеко не завжди.

— Сигнал/дзвінок. Дзвінок або інший звуковий сигнал — наприклад, клаксон — установлений звичайно на кермі, під рукою велосипедиста. Таке оснащення дуже зручно для попередження інших учасників дорожнього руху про наближення велосипеді. А в деяких країнах наявність звукового сигналу є обов'язковим згідно ПДР.

— Світлове обладнання. У цьому разі може матися на увазі наявність передньої фари, заднього ліхтаря, а в деяких випадках — того й іншого відразу; конкретну комплектацію варто уточнювати окремо. В будь-якому разі, подібне обладнання незамінне для їзди в темний час доби: воно робить велосипедиста помітним для інших учасників руху, а фара ще й освітлює дорогу. У багатьох країнах правила дорожнього руху прямо забороняють їзду в темний час доби без світлових приладів.

— Утримувач пляшки. Спеціальне кріплення для пляшки з водою, зазвичай, встановлене на рамі. Возити з собою запас води на такому кріпленні зручніше, ніж тримати пляшку в рюкзаку, сумці, на багажнику і т. ін. Деякі моделі велосипедів з даною функцією відразу комплектуються ще й пляшкою, для інших її потрібно купувати окремо.

— Насос. Наявність насоса в комплекті поставки позбавляє від необхідності купувати його окремо; до того ж «рідний» насос першопочатково підходить під наявні кріплення, тоді як зі стороннім можуть виникнути проблеми. Відзначимо, що найчастіше в комплекті постачаються порівняно прості і компактні ручні насоси; вони не розраховані на великі обсяги робіт, однак цілком можуть впоратися з повсякденними завданнями на зразок підкачки спущеного колеса.