Порівняння Panasonic AG-CX350 vs Panasonic HC-X1000

Фізичний розмір матриці відеокамери. Зазвичай вимірюється по діагоналі і позначається у частках дюйма — наприклад, 1/3 або 1/2.33" (другий варіант, відповідно, більше). Крім того, у відеокамерах можуть встановлюватися матриці «фотографічного» формату, в цьому випадку використовується відповідне позначення — наприклад, APS-C.

Чим більший сенсор, тим вище якість зображення, яку він здатний забезпечити (за інших рівних умов, зрозуміло). Це пов'язано з тим, що на більш великих матрицях кожен окремий піксель має більший розмір, на нього потрапляє більша кількість світла, що підвищує чутливість та зменшує рівень шумів; це особливо важливо для зйомки при слабкому освітленні. Для аматорських цілей цілком вистачає невеликих матриць, а ось в професійних камерах (див. «За призначенням») даний параметр становить не менше 1/3". Винятком, щоправда, є моделі з декількома матрицями (див. «Кількість матриць») — в них кожен окремий сенсор досить невеликий, а висока якість забезпечується за рахунок особливостей обробки зображення.

Загальна кількість окремих світлочутливих точок (пікселів), передбачених у конструкції матриці (1 мегапіксель відповідає мільйону pixels). Цей параметр враховує як ті точки, на які потрапляє світло, так і службові, які безпосередньо не беруть участь в побудові зображення. Тому в сучасних відеокамерах він є довідковим, ніж практично значущим; фактична ж якість зображення залежить насамперед від кількості ефективних мегапікселів (див. нижче).

Кількість світлочутливих точок (пікселів), безпосередньо задіяних при побудові зображення. Це ті точки, на які потрапляє «картинка», спроецированная об'єктивом на матрицю. Крім них, є також службові пікселі, не освітлювані під час роботи камери — вони забезпечують допоміжну інформацію, необхідну для обробки отриманого зображення. Також при підрахунку ефективних мегапікселів зазвичай не враховується резервний ділянку, необхідний для електронної стабілізації (див. «Стабілізація зображення»).

Значення кількості ефективних пікселів для різних режимів роботи відеокамери теж буде різним. Так, при записі відео багато камери використовують кілька пікселів для побудови однієї точки на зображенні; це пов'язано з тим, що роздільні здатності матриць значно перевершують показники, необхідні для відеозйомки (наприклад, стандарт Full HD технічно відповідає усього 2,07 Мп). Внаслідок цього якість зображення залежить скоріше від розміру матриці (див. вище), ніж від роздільної здатності. А серед сенсорів одного розміру висока роздільна здатність дозволяє отримати більш якісну передачу кольору і більш високу чіткість (втім, не завжди — багато що залежить також від особливостей обробки зображення). Якщо ж мова йде про фотозйомці, то більша кількість мегапікселів означає більшу роздільну здатність одержуваного зображення, але якість такої картинки може бути відносно невисоким через підвищеного рівня шумів і слабкої чутливості кожного окремого пікселя.

Фокусна відстань штатного об'єктива відеокамери в перерахунку на повнокадрову матрицю формату 35 мм. Також цей параметр називають «еквівалентна фокусна відстань» — ЕФВ.

Саме по собі фокусна відстань — це відстань від оптичного центра об'єктива (при фокусуванні на нескінченність) до матриці, при якій на матриці виходить максимально різке зображення. Воно є однією з ключових характеристик будь-якого об'єктива, оскільки визначає кути огляду, ступінь наближення і, відповідно, специфіку застосування оптики. Водночас порівнювати різні варіанти по фактичному фокусній відстані не можна: закони фізики такі, що при різних розмірах матриць одне і те ж фокусна відстань буде давати різні кути огляду. Тому в якості універсальної характеристики та критерії для порівняння було прийнято ЕФВ. Його можна описати як фокусна відстань, яку мав би об'єктив під матрицю 35 мм з такими ж кутами огляду.

Чим більше фокусна відстань, тим вже буде кут огляду і тим вище ступінь наближення видимої сцени. Оптика з ЕФВ до 18 мм належить до класу надширококутної («риб'яче око») і застосовується насамперед для створення художніх ефектів. Відстані до 40 мм відповідають «широкоугольникам», 50 мм дає таку ж ступінь наближення, як у неозброєного ока, діапазон 70-100 мм вважається оптимальним для портретної зйомки, а великі значення дають змогу застосовувати оптику вже в якості телеоб'єктива. Знаючи ці положення, можна приблизно оцінити можливості об'єктива і його...придатність для визначених завдань; є й більш детальні рекомендації, вони описані в спеціальних джерелах.

Також відзначимо, що зазвичай сучасні відеокамери оснащуються об'єктивами із змінною фокусною відстанню (трансфокатором), що дозволяє змінювати ступінь наближення і кут огляду; докладніше див. «Оптичне збільшення».

Світлосила штатного об'єктива відеокамери.

Даний параметр описує те, наскільки об'єктив послаблює світловий потік. Зазвичай він записується у вигляді співвідношення між діаметром чинного отвори і фокусною відстанню об'єктива, при цьому перша величина приймається за одиницю і позначається як f — наприклад, f/1.8 або f/5.6. При цьому чим менше число в такий запису — тим вище світлосила: так, у нашому прикладі перший варіант «світліше» другого. Також відзначимо, що більшість об'єктивів із змінною фокусною відстанню (див. вище) мають також змінну світлосилу — в таких випадках вона позначається діапазоном від максимальної до мінімальної (від меншого числа до більшого).

Висока світлосила важлива насамперед при зйомки в умовах слабкої освітленості: вона дозволяє фіксувати зображення, не задираючи» чутливість матриці і не створюючи додаткових артефактів у вигляді шумів, а в режимі фотозйомки — ще й працювати з більш короткими витримками (що знадобиться для динамічних сцен). Крім того, чим вище світлосила, тим нижче глибина різкості і тим простіше отримати розмитий фон. Зазначимо, що для нескладних побутових завдань цей параметр не грає вирішальної ролі, а от професійної зйомки може виявитися вельми значущим.

Ступінь (кратність) збільшення, забезпечувана відеокамерою за рахунок програмних методів, без зміни фокусної відстані оптики (див. «Оптичне збільшення»). Ключовий принцип такого збільшення полягає в тому, що частина зображення з матриці «розтягується» на весь кадр. Це дещо погіршує «картинку» — адже в її формуванні беруть участь не всі ефективні пікселі; і чим вище кратність збільшення — тим гірше стає якість. З іншого боку, даний спосіб не залежить від характеристик об'єктива і працює навіть з найпростішими лінзами, які не мають трансфокаторів, а досягти високих кратностей при цьому значно простіше, ніж при оптичному способі.

В сучасних відеокамерах зустрічається два варіанти застосування цифрового збільшення. Так, серед кишенькових пристроїв (див. «За напрямом») воно може бути єдиною доступною опцією — далеко не всі вони оснащуються трансфокаторами. А в повнорозмірних моделях цифрове збільшення зазвичай доповнює оптичне і включається після того, як об'єктив досягає межі своїх можливостей.

Зазначимо, що під час зйомки 3D (див. вище) ця функція може бути недоступна, а в професійних моделях часто не використовується взагалі.

Спосіб стабілізації зображення, передбачений в конструкції відеокамери. Сама по собі функція стабілізації призначена для компенсації дрібних коливань камери — щоб вони не були помітні на зображенні. Особливо це актуально під час зйомки з рук, адже більшість сучасних моделей розраховано саме на таке застосування. За способом роботи виділяють такі варіанти:

— Оптична. За роботу подібних систем стабілізації відповідає спеціальний механізм із системою гіроскопів і рухомими лінзами, встановлений прямо в об'єктиві. Саме він вводить поправку на всі струси, вібрації і т. ін., і «картинка» потрапляє на матрицю вже стабілізованої. Оптичні системи вважаються найбільш прогресивними і ефективними, оскільки їх робота дозволяє задіяти всю площу сенсора, повністю використовувати його можливості і забезпечити хорошу якість зображення. З недоліків варто відзначити підвищення вартості та ваги камер, а також деяке зниження надійності оптики. Водночас ці моменти найчастіше не є критичними, і стабілізатори цього типу можуть застосовуватися навіть у простих і недорогих моделях.

— Електронна. Електронна стабілізація здійснюється за рахунок того, що у формуванні зображення кадру на виході бере участь не вся площа матриці, а лише деяка її частина. Простіше кажучи, електроніка камери «бере до уваги» певну ділянку сенсора і передає картинку з нього в кадр; а при малих зсувах ця «область уваги» також зміщується, за рахунок чого видиме зображення...залишається нерухомим. Перевагами електронних систем є простота конструкції, легкість, компактність і висока надійність; їх можна застосовувати навіть з найпростішими об'єктивами, встановлюваними в кишенькових камерах (див. «За напрямом»). Головний же їх недолік полягає в необхідності резервування частини матриці, що зменшує розмір і роздільна здатність фактично задіяного ділянки та негативно позначається на якості зображення.

— Оптична / електронна. У подібних системах застосовуються обидві описані вище методики — і механізм об'єктиві, і резерв на матриці. Це забезпечує надзвичайно високу ефективність компенсації коливань — зображення залишається стабільним навіть в таких умовах, в яких кожен окремий спосіб виявився б даремний. З іншого боку, недоліки обох варіантів також залишаються актуальними, а вартість камер з цією функцією досить висока.

Діаметр кріплення, призначеного для установки на штатний об'єктив відеокамери додаткового фільтру. Такі фільтри можуть мати різний тип і призначення: фільтрація УФ, кольорокорекція, поляризація, художні ефекти і т. п; для їх підбору під конкретну модель камери треба знати діаметр кріплення.

Максимальна роздільна здатність відео, яке здатне знімати камера. Роздільною здатністю називають розмір зображення в точках (точках); зазвичай його записують двома цифрами, які відповідають кількості пікселів по горизонталі і вертикалі.

Чим більше пікселів у зображенні, тим воно чіткіше, тим краще на ньому видно дрібні деталі, однак і розмір відеофайлів при цьому збільшується відповідно. Крім того, варто враховувати, що для повноцінного перегляду відзнятих матеріалів вам знадобиться екран відповідного роздільної здатності — інакше всі переваги зображення будуть зведені нанівець. Та й на ціну пристрою цей параметр також відчутно впливає.

Найменше значення максимального роздільної здатності, що зустрічається в сучасних відеокамерах, становить близько 720х480; якість такої «картинки» можна порівняти зі звичайним аналоговим телемовленням. Роздільна здатність 1280х720 відповідає стандарту HD, його можна зустріти серед недорогих телевізорів і моніторів, а 1920х1080 (Full HD) є найпопулярнішим варіантом серед відеотехніки середнього і топового класу. Максимальна роздільна здатність, що використовується в сучасної споживчої електроніки (включаючи відеокамери) — 4K, 4096x2160; воно характерне для самих прогресивних пристроїв.

Абсолютна більшість камер здатні працювати не тільки з максимальною роздільною здатністю, але і з декількома варіантами «скромніше» — для тих випадків, коли...невеликі обсяги файлу важливіше високої чіткості.