Порівняння Pioneer DM-50D vs KRK Rokit 5 G4

— Підлогова. Як випливає з назви, такі колонки розраховані на розміщення на підлозі й мають відповідну конструкцію: так, у більшості моделей корпус має велику висоту, підібрану з таким розрахунком, щоб під час розміщення на підлозі динаміки перебували на оптимальній висоті. Крім того, підлогова акустика конструюється з розрахунком впливу самої підлоги на звук; це дає можливість досягти рівності й хорошої глибини низьких частот. Підлогові АС загалом мають найбільшу потужність серед усіх типів і розраховані зазвичай на великі приміщення.

— Полична. Поличні АС мають відносно невеликі габарити й призначені для розміщення на полицях або підставках іншого типу, на значному підвищенні відносно підлоги (оптимальною вважається висота, яка приблизно відповідає розташуванню голови слухача). Перевагою такого розміщення вважається рівне звучання на всіх частотах. Крім того, такі моделі зазвичай мають меншу потужність, ніж підлогові, і добре підійдуть для невеликих приміщень — до того ж полички можна закріпити на стіні, як настінну колонку.

— Підлогова/полична. До цього типу належать багатоканальні (див. «Призначення») системи, у яких одна частина колонок розраховані на підлогове розміщення, інша — на полиці. До перших зазвичай належать фронтальні й, іноді, тилові колонки, а також сабвуфер, до других — центральний канал і тилова акустика невеликої потужності. Детальніше про підлогову й поличну інсталяції див. вище.

— Вбудована. Колонки, які призначені для монтажу прямо в стелю або стіну. Часто такі моделі взагалі не мають корпусу — його роль відіграють ніші, у які встановлюються динаміки. За формою корпусу, а саме монтажного отвору, така акустика може бути круглою, овальною, прямокутною та квадратною. Головною перевагою вбудованих систем є те, що вони займають мінімум місця в приміщенні, до того ж можуть бути зроблені практично невидимими, і загалом їх легше вписати в дизайн, ніж який-небудь інший тип. Водночас вбудовані колонки найскладніші в монтажі, вимагають участі кваліфікованого спеціаліста, а переставити невдало встановлений динамік також дуже складно.

— Настінна. Такі колонки за низкою характеристик вельми схожі з поличними (див. вище): зокрема, мають невеликі розміри й потужність і розраховані на встановлення на рівні вух слухача. Ключовою відмінністю є власна система кріплення, завдяки якій настінні моделі не вимагають поличок чи інших підставок і підвішуються прямо на стіну. Це зумовило іншу відмінність — акустичні характеристики: вони розраховані на те, що за колонкою буде знаходитися глуха стіна. Через це настінні моделі не варто ставити на полички, навіть якщо конструкція дає можливість — звучання буде далеким від оптимального. Крім варіантів з традиційною конструкцією, настінна акустика включає також так звані «дипольні» колонки: вони мають 2 динаміки, які спрямовані в різні сторони, і розраховані на розміщення на бічній стіні в домашніх кінотеатрах преміумкласу, для створення максимально об'ємного звука.

— Підвісна. Як випливає з назви, акустичні системи цього типу підвішуються до стелі чи іншої основи на гнучких кріпленнях — це можуть бути як троси, та й власні кабелі. Більшість стельових моделей належить до інформаційних (див. «Призначення»); це пов'язано з тим, що одним із найпростіших способів перекрити велике приміщення є установлення під стелею усеспрямованого динаміка. Водночас підвісними можуть виготовлятися і висококласні домашні системи: річ у тім, що подібне розміщення максимально віддаляє колонку від полиць, стін тощо,, і таким чином зводить до мінімуму спотворення, обумовлені сторонніми предметами (тим більше, що вони не завжди виготовляються з оптимальних з точки зору акустики матеріалів).

— Ландшафтна. Крім незвичного як для акустичних систем зовнішнього вигляду й стилізації під елементи ландшафтного дизайну, акустика цього типу може похвалитися також дуже стійкими корпусами. Так, колонки зазвичай не бояться перепадів температури, прямих сонячних променів або опадів. Водночас вони призначені для відтворення музики на відкритому просторі. Їх вільно можна встановити у дворі, багато виробників першопочатково комплектують свої рішення спеціальною системою кріплення для запобігання крадіжці акустичних систем.

— Лінійний масив. Лінійним масивом називають акустичні комплекси, у яких кілька колонок складені вертикально, безпосередньо одна над іншою. Завдяки цьому подібна система формує звукові хвилі циліндричної форми (а не сферичної, як у класичній акустиці). Такі хвилі відрізняються гарною «далекобійністю», гучність лінійних масивів у міру збільшення відстані знижується не так сильно, як у звичайних колонок. Це дає можливість добитися рівномірного й гучного звучання навіть на широких просторах на зразок стадіонів або концертних залів. А ось на невеликих відстанях (приблизно декількох метрів) подібні характеристики не потрібні. Тому основною сферою застосування лінійних масивів є концертна акустика (див. «Призначення»).

— 1.0.Одноканальна (є монофонічною) аудіосистема. «Поодинці» такі колонки не забезпечую відчуття об'ємності, однак можуть застосовуватися в якості окремих компонентів для багатоканальних систем об'ємного звуку.

— 2.0. Звичайний стереозвук: дві колонки, які відповідають за лівий і правий канал. Дозволяє створити мінімальну ілюзію «об'ємного» звуку шляхом імітації зміщення джерела звуку в просторі перед слухачем.

— 2.1. Система з двох динаміків, створюють мінімальну ілюзію «об'ємного» звуку, і сабвуфера, який забезпечує потужний і насичений звук за рахунок додавання низьких і наднизьких частот.

— 3.0. Система з трьох динаміків (центрального і двох фронтальних). За заявами деяких виробників, такі системи в невеликих приміщеннях здатні, при деяких хитрощі, відтворювати повністю об'ємний звук без тилових колонок.

— 5.0. Набір з п'яти колонок (двох фронтальних, центральної і двох тилових), що дозволяє відтворювати повністю об'ємний звук, який суб'єктивно сприймається слухачем не тільки перед, але і за собою.

— 5.1. Набір з п'яти колонок і сабвуфера для низьких і наднизьких частот, що дозволяє відтворювати повністю об'ємний звук, який суб'єктивно сприймається слухачем не тільки перед, але і за собою. Системи 5.1 — один з найбіл...ьш популярних форматів багатоканального звуку, широко застосовується, зокрема, в домашніх кінотеатрах.

Зустрічаються також більш рідкісні варіанти зумовлені під вузькі потреби:

— 1.1. Системи у вигляді сабвуфера, на який зверху встановлена колонка загального діапазону. Зустрічаються переважно у концертній акустиці — з таких комплектуючих зручно збирати системи для потужного і насиченого звуку.

— 2.2. Подальший розвиток ідеї, закладеної в системах 1.1 (див. вище); фактично — це комплекти з двох однакових колонок формату 1.1. Подібні комплекти випускаються з тих міркувань, що для концертів, особливо в порівняно невеликих приміщеннях, нерідко буває достатньо всього пари колонок 1.1; купити відразу дві такі колонки зручніше, а часто і дешевше, ніж купувати їх по одній.

— 3.1. Система з трьох динаміків (центрального і двох фронтальних), а також сабвуфера для низьких і наднизьких частот. Є «спрощеною» версією системи 5.1; за заявами деяких виробників, такі системи здатні відтворювати повністю об'ємний звук за відсутності тилових колонок, за рахунок чого є ідеальними для установки в невеликих приміщеннях, де немає можливості розмістити повноцінну 5.1-акустику.

— 4.0. Різновид систем 4.1 (див. нижче), позбавлена сабвуфера, в іншому повністю аналогічна.

— 4.1. Спрощена версія формату 5.1 (див. вище); такі системи зазвичай позбавлені або центрального, або одного з тилових каналів. У будь-якому разі за інших рівних умов вони обходяться дешевше повноформатних 5.1, але і якість звуку у них відчутно нижче.

— 4.2. У дану категорію відноситься переважно концертна акустика (див. «Призначення»), що являє собою розширену версію описаної вище 2.2. У системах 4.2 над кожним сабвуфером встановлюється не одна, а дві колонки загального діапазону. Таким чином можна досягти більш якісного та насиченого звуку.

— 5.2. Варіація описаного вище 5.1, доповнена другим сабвуфером — це позитивно позначається на якості і точності відтворення низьких частот. З іншого боку, параметри таких систем дещо складніше.

— 6.1. Розширена версія формату 5.1: два фронтальних динаміка, центральний, три тилових (лівий, правий і центральний) і сабвуфер для низьких і наднизьких частот. Характеризується більш точною передачею об'ємного звуку в задньому секторі, однак зустрічається досить рідко.

— 7.0. Розширена версія багатоканального звуку з п'ятьма основними каналами (наприклад, 5.1). В даному випадку п'ять основних каналів доповнено ще двома, що дає змогу досягти більш об'ємного і достовірного звучання. Найчастіше додаткові канали розташовуються позаду («тил правий» і «тил лівий»), але залежно від конкретного формату звуку можливі й інші варіанти установки — наприклад, по боках від користувача.

— 8.1. Системи, що передбачають 8 основних каналів звучання плюс 1 низькочастотний. Конкретний розподіл основних каналів може бути різним, залежно від моделі. Проте всі системи 8.1 відрізняються, з одного боку, доброю достовірністю об'ємного звуку, з іншого — високою вартістю і складністю в налаштуванні.

Чутливість акустичної системи.

Цю характеристику вказують на підставі того, яку гучність звуку акустика здатна видати при підведенні до неї сигналу визначеної стандартної потужності. Простіше кажучи, чим вище чутливість АС — тим голосніше вона буде звучати під час тієї ж вихідної потужності підсилювача. Таким чином, чутлива акустика може ефективно використовуватись у поєднанні з порівняно малопотужними «усилками». З іншого боку, низька чутливість теж має свої переваги: вона дозволяє досягти більш рівномірного АЧХ і знижує ймовірність перевантаження підсилювача. У найменш чутливих сучасних АС даний показник не перевищує 84 дБ, у найбільш чутливих він становить 95 – 96 дБ і більше.

Зазначимо, що на практиці звертати увагу на цей параметр доводиться тоді, коли акустику планується використовувати з окремо підібраним підсилювачем потужності. Тому для активних систем (див. «Тип») чутливість має чисто довідкове значення, і при виборі її, зазвичай, можна не враховувати.

Імпедансом називають номінальна електричний опір акустичної системи. В наш час використовується набір стандартних значення імпедансу; найбільше поширення отримали колонки на 4 Ом, 6 Ом, 8 Ом і 16 Ом.

Основне значення даний параметр має для пасивної акустики (див. «Тип»). При підключенні таких колонок до підсилювача потужності вкрай бажано, щоб їх імпеданс відповідав опору АС, на яке розрахований підсилювач; при невідповідності можливі або перевантаження і спотворення в звучанні (якщо імпеданс колонок нижче оптимального), або зниження потужності (у протилежному випадку).

Що стосується активної акустики, то тут імпеданс має переважно довідкове значення колонки в таких системах першопочатково підбираються під відповідні підсилювачі. Правда, існує думка, що більш високий опір знижує рівень перешкод і позитивно позначається на чистоті звуку; однак різниця в імпедансі між різними моделями зазвичай не настільки велика, щоб цей вплив було помітно на тлі інших факторів, що визначають якість звучання.

Загальна номінальна потужність всіх компонентів АС, іншими словами — сума потужностей всіх колонок. Як номінальної зазвичай вказують найбільшу середню (середньоквадратичну) потужність, на якій акустика може працювати тривалий час без перевантажень і пошкоджень. При цьому окремі стрибки потужності можуть помітно перевищувати це значення, однак саме номінальна потужність є основною характеристикою будь-якій АС.

Від цієї характеристики залежить насамперед гучність звучання: чим потужніший колонки — тим більш гучний звук вони можуть видати за наявності відповідного підсилювача. Крім того, пасивні й пасивно-активних моделях від потужності залежить ще й сумісність із зовнішнім підсилювачем: вихідна потужність «усилка» не повинна перевищувати потужності підключеного до нього акустики, інакше можливі перевантаження і навіть поломки.

Детальні рекомендації щодо вибору АС по потужності під ту чи іншу ситуацію можна знайти в спеціальних джерелах. Проте загалом показник до 100 Вт за мірками сучасної акустики вважається досить скромним, 100 – 200 Вт — середнім, 200 – 300 Вт — вище середнього, а найпотужніші комплекти видають до 500 Вт і навіть більше.

В завершення відзначимо ще два нюанси. По-перше, при порівнянні різних систем по даній характеристиці потрібно враховувати ще й формат звук...у, в якому вони працюють. Зокрема, за наявності сабвуфера на нього може припадати значна частина сумарної потужності — до половини і більше. У підсумку, наприклад, комплект 2.1 на 50 Вт з 20-ватним «сабом» на основних частотах не зможе витягнути таку ж гучність, як 40-ватна система 2.0: у першому випадку на кожен основний канал буде припадати всього по 15 Вт, у другому — по 20 Вт. По-друге, у багатоканальних системах загальна потужність може розподілятися між каналами в різній пропорції; так що, скажімо, дві системи 5.1 з однієї і тієї ж сумарною потужністю можуть помітно відрізнятися по балансу фронту і тилу на максимальній гучності.

Загальний діапазон частот, який здатна відтворити АС. Вказується від нижньої межі діапазону в самому низькочастотному компоненті до верхньої межі — в самому високочастотному: наприклад, в системі 2.1 з основними колонками на 100 – 22000 Гц і сабвуфером на 20 – 150 Гц загальне значення буде становити 20 – 22000 Гц.

Чим ширший частотний діапазон — тим повніше відтворений звук, тим нижче ймовірність, що якась частина низьких або високих частот виявиться «обрізаною». Тут варто зазначити, що людське вухо сприймає частоти в середньому від 16 Гц до 22 кГц, і з практичної точки зору передбачати в АС більш широкий частотний діапазон не має сенсу. Тим не менш, чимало моделей виходять за межі цього діапазону, іноді досить значно (так, існують колонки з діапазоном близько 10 – 50000 Гц). Такі характеристики є свого роду «побічним ефектом» висококласної акустики, і вони зазвичай наводяться в рекламних цілях.

Таким чином, нижня межа діапазону в сучасних колонках може перебувати в межах частот до 20 Гц, однак частіше зустрічаються більш високі значення — 30 – 40 Гц, 40 – 50 Гц, а то і більше 70 Гц. Зі свого боку, верхня межа в більшості сучасних АС лежить в діапазоні 19 – 22 кГц, хоча зустрічаються відхилення як у бік збільшення (див. вище), так і у бік зниження.

Різні додаткові особливості, передбачені в конструкції колонки.

У список таких особливостей можуть входити загальні конструктивні нюанси (біполярне компонування, магнітне екранування, рупорное оформлення, Bi-Amping/Bi-Wiring), особливі види випромінювачів (стрічковий, електростатичний), регулювання для поліпшення звучання (налаштування ВЧ, налаштування НЧ, поворотний твітер), а також особливі елементи конструкції для покращення акустичних характеристик. Щодо останніх варто відзначити, що, крім класичної закритої конструкції, в наш час можна зустріти акустику з фазоінверторами (спереду, ззаду або знизу), акустичними лабіринтами, пасивними випромінювачами і з акустичними шипами.

Ось докладніший опис кожної з цих особливостей:

— Біполярна. Колонки даної конструкції мають два комплекти випромінювачів, спрямованих у різні сторони під кутом один до одн...ого (найчастіше близько 90° або дещо більше). Така акустика застосовується в деяких специфічних ситуаціях — зокрема, біполярні моделі вважаються непоганим варіантом для тилового каналу в домашньому кінотеатрі.

— Поворотний твітер. Твітер — високочастотний динамік — який має поворотну конструкцію. Дана особливість дає змогу змінювати напрямок, в якому колонка випромінює звук у ВЧ діапазоні, не повертаючи корпус самої колонки (нагадаємо, правильна локалізація такого звуку досить важлива для налаштування звучання системи в цілому). Водночас в акустиці, що стоїть окремо, передбачати цю функцію особливо немає сенсу: в таких моделях, як правило, не виникає проблем із поворотом усього корпуса. Тому поворотні твітери зустрічаються виключно у вбудованих АС (див. «Встановлення») — адже після монтажу така колонка вже не припускає будь-якого руху.

— Магнітне екранування. В колонках з цією особливістю корпуси доповнені спеціальними матеріалами, непроникними для магнітного поля. Завдяки цьому потужні магніти, якими зазвичай оснащуються динаміки в сучасних АС, практично не впливають на навколишні пристрої. Це особливо важливо при використанні поряд з чутливою електронікою: плазмовими панелями, висококласними підсилювачами і ресиверами тощо.

— Фазоінвертор. Пристосування у вигляді характерної трубки, встановленої в корпусі колонки, що має вихід в навколишній простір. Фазоінвертор (ФІ) підсилює звуковий тиск і покращує звучання колонок в порівнянні з аналогічною акустикою закритого типу; особливо це помітно на низьких частотах. Правда, рух повітря в трубі може створювати додатковий шум; однак у більшості моделей застосовуються різні хитрощі, покликані компенсувати це явище. А ось однозначним недоліком такого обладнання є збільшення загальних габаритів колонки. Підкреслимо, що не варто плутати цю функцію з акустичним лабіринтом (див. нижче) — ФІ робиться прямим і має порівняно невелику довжину.
Також відзначимо, що фазоінвертор може встановлюватися по різному: найчастіше спереду, дещо рідше ззаду, в окремих моделях — знизу, і вкрай рідко — зверху або збоку. А в деяких колонках встановлюється відразу два ФІ, з різним розташуванням. В характеристиках ці подробиці не наводяться, оскільки їх без проблем можна визначити за фотографіями. З точки зору акустики не можна однозначно сказати, яке розташування краще — у кожного варіанта є свої прихильники і противники, тим більше що питання якості звуку багато в чому суб'єктивне. А ось з чисто практичного боку найбільш зручний передній ФІ: він дає змогу ставити колонки навіть впритул до стіни. При задньому ж розташуванні АС повинна знаходитися від стіни на відстані не менше 3 – 4 см, а в ідеалі — не менше діаметра фазоінвертора. Третій популярний варіант — встановлення знизу — зустрічається в окремих моделях поличних і підлогових АС, оснащених підставками відповідної висоти, а також в підвісних моделях, розрахованих на велику кількість вільного простору під колонкою.

— Акустичний лабіринт. Ще одне пристосування, що застосовується для поліпшення насиченості і загальної якості звуку. У деякому роді аналогічне описаному вище фазоінвертору — також являє собою повітропровід строго підібраної довжини, що з'єднує внутрішній об'єм колонки з зовнішнім простором. Ключова відмінність полягає в тому, що в даному разі повітропровід робиться не прямим, а у вигляді «змійки» з безліччю вигинів (звідси і назва «лабіринт»). Стінки лабіринту покриваються спеціальними матеріалами, що поглинають звуки. Подібна конструкція має ряд переваг перед традиційними ФІ. Так, колонки виходять компактнішими; при тих же габаритах корпуса лабіринт має більшу ефективну довжину, що позитивно позначається на потужності і насиченості низьких частот; а звивистий повітропровід майже не схильний до виникнення сторонніх звуків (на відміну від фазоінверторів, де для гасіння таких звуків потрібно дуже точно розраховувати конструкцію). З іншого боку, лабіринти помітно складніше і, відповідно, дорожче, а тому зустрічаються рідше.

— Регулювання ВЧ. Регулятор, що дає змогу налаштовувати рівень звучання високих частот окремо від іншого діапазону. За рахунок цього можна певною мірою змінювати забарвлення звучання, не вдаючись до зовнішніх еквалайзерів та інших складних пристосувань. Дана функція може поєднуватися з регулюванням НЧ (див. нижче), однак є також чимало АС, де регулюються тільки високі частоти.

— Регулювання НЧ. Регулятор, що дає змогу налаштовувати рівень звучання низьких частот окремо від решти діапазону. Як і описаний вище регулятор ВЧ, дає можливість до певної міри змінювати забарвлення звучання, не вдаючись до зовнішніх еквалайзерів та інших складних пристосувань. При цьому дана функція дуже рідко використовується без регулятора високих частот (хоча зустрічаються і такі колонки).

— Стрічковий випромінювач. Випромінювач стрічкового типу, встановлений в одному або декількох динаміках АС; з низки причин така конструкція використовується переважно у високочастотних твітерах. Відмінність таких пристроїв від традиційних випромінювачів полягає в тому, що в даному разі між полюсами магніту замість традиційної котушки встановлюється металева стрічка (звідси і назва). Це дає цілу низку переваг: висока чутливість, мінімальний рівень спотворень, широке охоплення по горизонталі. Головні недоліки стрічкової конструкції — висока вартість і слабка придатність для низьких частот.

— Електростатичний випромінювач. Випромінювач електростатичного типу, встановлений в одному або декількох динаміках АС. В основі конструкції такого пристосування лежить тонка і легка мембрана, закріплена між двома решітками-статорами — на них подається сигнал, і мембрана коливається електричним полем. Таким чином можна досягти дуже достовірного, чистого звучання, з мінімумом нелінійних спотворень. Водночас електростатичні випромінювачі ефективні переважно на середньо-високих і високих частотах, так що для ефективної роботи колонку неминуче доводиться доповнювати традиційними динаміками. З однозначних же недоліків подібного оснащення можна відзначити великі розміри, високу вартість і специфічні вимоги до підсилювачів: випромінювачу даного типу потрібен висококласний «усилок», обов'язково з вихідним трансформатором. Тому дана функція зустрічається рідко — в окремих АС преміумкласу.

— Рупорне оформлення. Наявність в АС динаміків, побудованих за рупорною схемою. Такий динамік має вигляд характерного розтруба, у глибині якого знаходиться випромінювач. За рахунок вузької спрямованості і специфічного впливу на поширення звукових хвиль рупори покращують ефективність передачі звуку в досить великому діапазоні частот. Фактично можна сказати, що наявність рупора підвищує чутливість АС. З низки причин склалося так, що рупорне оформлення основного динаміка використовується переважно в інформаційних АС (див. призначення), в інших же варіантах таку форму передбачають для ВЧ-динаміка (твітера).

— Пасивний випромінювач. Наявність пасивного випромінювача хоча б в одній колонці АС. Таке пристосування можна описати як низькочастотний динамік, з якого зняли котушку і магніт, залишивши лише зовнішню мембрану випромінювача. Ця мембрана коливається за рахунок звукових хвиль, створюваних звичайними динаміками, і грає роль резонатора, що підсилює звучання низьких частот. В цьому плані пасивний випромінювач аналогічний фазоінвертору і акустичному лабіринту (див. вище); при цьому він, на відміну від ФІ, майже не схильний до виникнення сторонніх шумів, а коштує помітно дешевше лабіринту. З іншого боку, додатковий випромінювач на передній панелі помітно збільшує габарити колонки — зазвичай у висоту.

– IMAX Enhanced. Знак відповідності IMAX Enhanced присвоюється обладнанню, яке відповідає вимогам сертифікації аудіопристроїв від компанії IMAX Corporation. У поєднанні зі звуковою технологією DTS забезпечується фірмове звучання як у IMAX-кінотеатрах у себе вдома. Найбільш точне відтворення такого аудіо можливе у системах з великою кількістю каналів (від 5.1 і більше). Зазначимо, що для ефекту повного занурення сертифікація IMAX Enhanced має поширюватися і на відеообладнання для відтворення контенту (телевізор, проєктор тощо).

— Bi-Amping/Bi-Wiring. Можливість роботи акустики в форматі Bi-Amping або Bi-Wiring. Моделі з цією особливістю належать до багатосмугових (див. «Кількість смуг») і мають не один, а два комплекти клем на кожну колонку — для низьких і високих частот. Це і дає змогу застосовувати згадані способи підключення. Наприклад, при роботі в форматі Bi-Wiring кожен контакт на виході підсилювача потужності підключається двома окремими дротами відразу до двох клем на відповідній колонці: приміром, плюсовій контакт лівого каналу — до плюсових контактів НЧ і ВЧ входів на лівій колонці, мінусовий — до відповідних мінусових контактів тощо. Це дає змогу поліпшити АЧХ: завдяки розподілу по окремим кабелям низькочастотний сигнал не «краде енергію» у решти діапазону, і кожна смуга отримує достатньо потужності для ефективної роботи відповідних динаміків. У форматі Bi-Amping використовуються вже два окремих підсилювача, кожен з двома парами контактів на виході — у результаті кожна клема колонки підключається строго до «свого» контакту. Цей спосіб підключення обходиться недешево, проте дає змогу досягти ще більшої чистоти звуку і рівномірності АЧХ; саме Bi-Amping вважається ідеальним варіантом для тих, хто не визнає компромісів у питаннях якості звуку.

— Акустичні шипи. Опори особливої ​​форми, які використовуються переважно в підлогових колонках. Згідно з назвою, такі опори робляться загостреними, і на підлогу спираються саме гострі кінці; для захисту підлоги від пошкоджень при цьому зазвичай застосовуються спеціальні пластиночки невеликого розміру. У будь-якому разі сенс подібної конструкції полягає в тому, щоб максимально зменшити площу контакту колонки з поверхнею під нею. Це, зі свого боку, збільшує тиск в точках контакту і зводить до мінімуму так звані паразитні коливання – вібрації, що передаються від колонки на підлогу. Акустичні шипи вважаються практично обов'язковим елементом оснащення для підлогової акустики Hi-Fi класу – без такого оснащення згадані паразитні коливання можуть непоправно зіпсувати звучання висококласних колонок і звести нанівець всі їх переваги. Відзначимо, що шипи для колонок продаються і окремо; однак купити акустику, першопочатково оснащену подібними підставками, нерідко буває простіше, ніж шукати сторонні аксесуари.

Типи входів, передбачені в конструкції АС.

Відзначимо, що стандартні високорівневі входи на основі клем, що використовуються для підключення пасивної акустики до підсилювачів потужності, в даному списку не вказується — їх наявність у відповідних типах АС передбачається за визначенням. Інші ж варіанти можуть бути такими:

— RCA. Входи для роботи з аналоговим аудіосигналом, що використовують роз'єми типу RCA (такий роз'єм може застосовуватися і в інших інтерфейсах, але вони мають свої назви). Як правило, застосовуються в активних системах і розраховані на сигнал лінійного рівня, проте в окремих моделях RCA призначається для підключення до підсилювача потужності. В цілому даний інтерфейс не характеризується стійкістю до перешкод, проте його можливостей цілком вистачає як мінімум для домашньої акустики, в тому числі досить прогресивної. Відзначимо, що при такому підключенні для кожного каналу звуку потрібен власний роз'єм; тому гнізда RCA зазвичай встановлюються парами — під лівий і правий канал стерео.

— mini-Jack (3.5 мм). Стандартний роз'єм для більшості сучасної портативної аудіотехніки. У колонках використовується переважно для підключення подібної техніки — в першу чергу кишенькових медіаплеєрів. Використовує аналогову передачу сигналу, при цьому стійкість до перешкод, як і у RCA, невисока, а якість може бути навіть нижче внаслідок того, що обидва канали стереозвуку п...ередаються по одному кабелю.

— Jack (6.35 мм). Роз'єм, що аналогічний за формою описаному вище mini-jack, проте має більші розміри; внаслідок цього він зустрічається переважно в стаціонарній аудіотехніці, а також використовується в музичних інструментах. 6.35 мм Jack вважається більш міцним і надійним, ніж 3.5 мм mini-jack, до того ж технічно він здатний забезпечити так зване балансне підключення (див. нижче), хоча на практиці така можливість зустрічається рідко. Для цього даний роз'єм може бути поєднаний з роз'ємом XLR (комбінований порт), що дає змогу підключати на вибір один з типів штекерів.

— Балансний XLR. Роз'єми XLR мають три контакти, за кількістю жил кабелю. Вони можуть застосовуватися для передачі різного типу сигналу, проте в даному разі мається на увазі аналогове балансне підключення. При такому підключенні передається один канал аудіо на кожен роз'єм, а досить велику частину перешкод, що виникають при передачі, гасить сам кабель. Останнє забезпечує чистоту переданого звуку навіть на досить великих відстанях (близько декількох метрів). Балансний XLR належить до професійних інтерфейсів і зустрічається переважно в АС відповідного класу. Може бути поєднаний з роз'ємом Jack (6.35 мм) (комбінований порт), що дає змогу підключати на вибір один з типів штекерів.

— Балансний цифровий AES / EBU. Різновид інтерфейсу XLR, призначений для передачі сигналу в цифровому форматі. Також належить до професійних, використовує ті ж роз'єми і кабелі і той же балансний спосіб передачі, що забезпечує гасіння більшості перешкод; однак через відмінності в типі сигналу має велику пропускну здатність і дає змогу передавати через один роз'єм навіть багатоканальний звук.

— Оптичний. Один з різновидів стандарту S/P-DIF – поряд з описаним нижче коаксіальним. В даному разі передача сигналу здійснюється через оптоволоконний кабель TOSLINK. Головною перевагою даного інтерфейсу є повна нечутливість до електричних перешкод, при цьому його можливостей достатньо навіть для роботи з багатоканальним звуком. З недоліків варто відзначити високу ціну з'єднувальних кабелів, а також необхідність акуратного поводження з ними.

— Коаксіальний. Електричний різновид стандарту S/P-DIF, що використовує для передачі сигналу коаксіальний кабель з роз'ємом-«тюльпаном». Не варто плутати даний інтерфейс з описаним вище аналоговим RCA – незважаючи на ідентичність роз'ємів, ці стандарти принципово розрізняються: «коаксіал» працює в цифровому форматі і по одному кабелю дає змогу передавати навіть багатоканальний звук. У порівнянні з оптичним S/P-DIF даний інтерфейс менш стійкий до перешкод, проте більш надійний, оскільки електричні кабелі не настільки делікатні.

— Speakon. Професійний інтерфейс, що застосовується для підключення до АС сигналу з підсилювача потужності. Використовується в техніці відповідного класу, зокрема, концертних системах (див. «Призначення»). Завдяки особливостям роз'ємів (наявність фіксаторів, високий ступінь ізоляції) може застосовуватися навіть з найбільш потужними підсилювачами.

— USB-порт. Інтерфейс USB в акустичних системах може мати різне призначення і використовувати різні види роз'ємів; ці моменти варто уточнювати окремо. Наприклад, один з найпопулярніших форматів застосування цього входу — підключення колонок до USB-порту ПК або ноутбука для роботи в ролі комп'ютерної акустики; моделі з такою можливістю оснащуються роз'ємами USB Type B — характерної квадратної форми. Подібна акустика буде корисна, зокрема, якщо спеціалізовані аудіовходи комп'ютера зайняті, вийшли з ладу або взагалі відсутні; крім того, вона нерідко оснащується висококласними вбудованими ЦАП і дає змогу досягти більш високої якості звучання, ніж середньостатистична звукова карта.
Зустрічається й інший варіант – колонки з входами USB-A і вбудованими плеєрами, здатні самостійно програвати музику з флешки або іншого зовнішнього накопичувача, а також заряджати через USB різні гаджети на зразок смартфонів.

Пасивні моделі (див. «Тип») зазвичай оснащуються так званими високорівневими входами, розрахованими на сигнал з підсилювача потужності; це окрема категорія роз'ємів, що встановлюється в такі моделі за замовчуванням.

Типи виходів, передбачені в конструкції акустичної системи.

Виходи в сучасних АС застосовуються переважно для комутації сигналу, що надходить із зовнішнього джерела Однак можливі й інші варіанти застосування: наприклад, колонка з USB-портом (див. «Входи») і вбудованим плеєром може мати роз'єми для підключення додаткової акустики. Найбільш поширені типи виходів такі:

— RCA. У цьому разі мається на увазі вихід для роботи з аналоговим аудиосигналом, зазвичай лінійного рівня (роз'єм типу RCA може застосовуватися і в інших інтерфейсах, але вони мають свої назви). Загалом даний інтерфейс не відрізняється помехостойкостью, однак його можливостей цілком вистачає як мінімум для домашньої акустики, у тому числі досить прогресивною. Зазначимо, що при такому підключенні для кожного каналу звуку потрібен власний роз'єм; тому гнізда RCA зазвичай встановлюються парами — під лівий і правий канал стерео. Виняток становлять виходи на сабвуфер, які теж можуть виконуватися в цьому форматі — для них достатньо одного роз'єму.

— mini-Jack (3.5 мм). Стандартне гніздо формату mini-Jack. Найчастіше використовується аналогічно описаному вище RCA — для аналогового сигналу лінійного рівня, в тому числі підключення сабвуферів. При цьому один роз'єм 3.5 мм може відповідати відразу за два канали стерео, однак стійкість до перешкод у такого інтерфейсу виходить ще нижче, ніж у RCA. Тому такий роз'єм серед АС зустрічається значно рідше.
О...кремо підкреслимо, що вихід на навушники (див. нижче) зазначається окремо, навіть якщо він теж використовує гніздо mini-Jack.

— Jack (6.35 мм). Роз'єм, аналогічний за формою описаному вище mini-jack, однак має більш великі розміри; внаслідок цього він зустрічається переважно у стаціонарній аудіотехніці, а також використовується в музичних інструментах. 6.35 мм Jack вважається більш міцним і надійним, ніж 3.5 мм mini-jack, до того ж технічно він здатний забезпечити т. зв. балансне підключення (див. нижче), хоча на практиці така можливість зустрічається порівняно нечасто. Один з найбільш популярних варіантів використання даного виходу — підключення додаткової АС до концертної колонці. Разом зі своїм молодшим «братом», роз'єм Jack 6.35 мм може застосовуватися як вихід на навушники, однак роз'єми для навушників в дану категорію не включені і вказуються окремо (див. нижче).

— На навушники. Спеціалізований вихід для підключення навушників. Більшість сучасних «вух» мають штекери типу mini-Jack (див. вище) — відповідно, і цей вихід оснащується саме таким роз'ємом. Зрідка зустрічаються АС з гніздами під Jack, однак цей момент не принциповий — штекер 3.5 мм можна підключити до гнізда 6.35 мм за допомогою найпростішого перехідника (такі перехідники навіть постачаються в комплекті з багатьма навушниками). Навушники можуть стати в нагоді, наприклад, в пізній час доби, коли гучна музика небажана — або навпаки, в галасливій обстановці, щоб краще чути звук; при цьому АС часто виявляється ближче до слухача, ніж програвач або інше джерело сигналу, і найзручніше підключати «вуха» саме до колонки.

— Балансний XLR. Роз'єми XLR мають три контакту, за кількістю жил кабелю. Вони можуть застосовуватися для передачі різного типу сигналу, проте в даному випадку мається на увазі аналогове балансне підключення. При такому підключенні передається один канал аудіо на кожен роз'єм, а досить більшу частину перешкод, що виникають при передачі, гасить сам кабель. Останнє забезпечує чистоту переданого звуку навіть на досить великих відстанях (порядку декількох метрів). Балансний XLR належить до професійних інтерфейсів і зустрічається переважно в АС відповідного класу.

— Балансний цифровий AES/EBU. Різновид інтерфейсу XLR, призначена для передачі сигналу в цифровому форматі. Також належить до професійних, використовує ті ж роз'єми і кабелі і той самий балансовий спосіб передачі, що забезпечує гасіння більшості перешкод; однак через відмінності в типі сигналу має більшу пропускну здатність і дозволяє передавати через один роз'єм навіть багатоканальний звук.

— Оптичний. Один з різновидів стандарту S/P-DIF — поряд з описаним нижче коаксіальним. У цьому разі передача сигналу здійснюється через оптоволоконний кабель TOSLINK. Головною перевагою даного інтерфейсу є повна нечутливість до електричних перешкод, при цьому його можливостей достатньо навіть для роботи з багатоканальним звуком. З недоліків варто відзначити високу ціну з'єднувальних кабелів, а також необхідність обережного поводження з ними.

— Коаксіальний. Електрична різновид стандарту S/P-DIF, що використовує для передачі сигналу коаксіальний кабель з роз'ємом-«тюльпаном». Не варто плутати даний інтерфейс з описаним вище аналоговим RCA — незважаючи на ідентичність роз'ємів, ці стандарти принципово розрізняються: «коаксіал» працює в цифровому форматі і по одному кабелю дозволяє передавати навіть багатоканальний звук. Порівняно з оптичним S/P-DIF даний інтерфейс менш стійкий до перешкод, однак більш надійний, оскільки електричні кабелі не настільки делікатні.

— Speakon. Професійний інтерфейс, який застосовується для роботи з сигналом, що надходять з підсилювача потужності. Використовується в техніці відповідного класу, зокрема, концертних системах (див. «Призначення») — в даному випадку мова йде про підключення до такої АС додаткових пасивних колонок. Завдяки особливостям роз'ємів (наявність фіксаторів, високий ступінь ізоляції) інтерфейс Speakon може застосовуватися навіть з найбільш потужними підсилювачами.