Порівняння Omron DuoBaby C301E vs Omron MicroAir U22

— Ультразвуковий. Як випливає з назви, розпилення діючої речовини в таких інгаляторах відбувається через дію ультразвуку: під час вібрації спеціальної пластини рідина розділяється на окремі краплі. Розмір таких крапель дуже малий — близько 5 мікрон і навіть менше — завдяки чому під час вдихання вони легко проникають навіть у найвужчі ділянки бронхів; водночас сам вдих не викликає проблем, оскільки температура «пару» не відрізняється від температури навколишнього повітря. Ультразвукове розпилення досить ефективне, воно забезпечує високу продуктивність і гарний терапевтичний вплив. А найбільш інгалятори можуть бути дуже компактними (аж до кишенькового виконання, см. «Призначення») і працюють практично безшумно. З їх недоліків варто відзначити досить високу вартість і малу дальність дії — відстань від розпилювального елемента до маски не повинна перевищувати 10 – 15 см. Це створює деякі незручності, особливо під час проведення процедур з дітьми. Крім того, ультразвукові моделі непридатні до роботи з деякими видами лікарських препаратів — одні ліки погано піддаються ультразвуковому розпиленню, в інших від такого розпилювання руйнуються діючі речовини.

— Компресорний. Цей тип інгаляторів забезпечує розпилення через роботу компресора, що подає потужний потік повітря у ємність з лікувальним розчином. Це дає змогу створювати «холодний пар» на кшталт того, що вироб...ляється описаними вище ультразвуковими моделями. Щоправда, компресорні агрегати мають досить велику вагу, серед цього типу рідше зустрічаються кишенькові моделі; а під час роботи вони створюють характерний шум, через що слабо придатні для маленьких дітей. З іншого боку, подібні пристрої досить універсальні: здебільшого вони підходять для будь-яких типів лікарських препаратів, які застосовують під час інгаляцій, до того ж можуть оснащуватися пристроями для зміни розміру частинок (див. нижче).

— Сольовий. Різновид інгаляторів з досить вузькою спеціалізацією: вони дають можливість дихати «солоним» повітрям (таким, як на морі чи в соляних печерах). Такі процедури здавна вважалися сприятливими для здоров'я, зокрема, під час деяких захворювань дихальних шляхів. Будова моделей цього типу зазвичай досить проста: вони являють собою ємності особливої форми, усередині яких розташовується лікувальна сіль (плюс захисний фільтр, щоб випадково не вдихнути крупинки цього наповнювача). Під час вдихання повітря проходить через шар солі, насичуючись корисними іонами, мікроелементами й т. ін. Перевагами сольових інгаляторів є невеликі розміри, відсутність потреби в живленні, повна безшумність, а також досить невисока вартість (власне, більшу частину вартості складає ціна наповнювача). Головний недолік випливає із призначення: ні для чого, крім сольових інгаляцій, пристрої цього типу застосовувати не можна.

— Паровий. Інгалятори, у яких для роботи використовується випаровування рідини під дією температури; також їх іноді називають «тепловологі». Однією з відмітних особливостей таких моделей є висока температура речовини, що вдихається; вона забезпечує як позитивні, та й негативні моменти. Так, парові інгалятори забезпечують тепловий вплив, недоступний в інших типах, проте з цієї ж причини їх не можна застосовувати за умови значно підвищеної температури тіла; та й загалом список протипоказань досить великий. Крім того, багато лікарських речовин руйнуються за умови підвищених температур, і перелік препаратів, доступних для парових інгаляцій, досить невеликий — набагато менший, ніж в інших видах процедур. Також більшість таких пристроїв, має досить великий розмір крапель і підходить лише для впливу на верхні дихальні шляхи.

— Стаціонарний. Інгалятори, призначені для постійної роботи на одному місці і не розраховані на зручність при регулярному перенесенні (не кажучи вже про можливості використання «на ходу»). Вони не мають таких суворих обмежень за розмірами та живлення (див. нижче), як кишенькові, що дозволяє створювати досить потужні і продуктивні пристрої, які вміщують велику кількість ліків. Головний же недолік обумовлений самим призначенням: стаціонарні моделі не підходять для постійного носіння при собі, та й в поїздках вони не дуже зручні.

— Кишеньковий. Невеликі інгалятори, створені в розрахунку на зручність транспортування і можливість постійно тримати такий прилад при собі. Не всі з них, щоправда, настільки компактні, щоб влізти саме в кишеню — але в жіночу сумочку чи шкільний рюкзак такий пристрій без проблем поміститься. Кишенькові моделі зазвичай оснащуються автономними джерелами живлення, або взагалі не вимагають живлення (див. «Тип — Соляний»). Загалом вони менш потужні і продуктивні, ніж стаціонарні.

Об'єм вбудованого резервуара для лікарських препаратів, передбаченого в інгаляторі. Вибираючи модель за цим параметром, варто орієнтуватися на медичні показання щодо використовуваних засобів лікування. Якщо ємність занадто маленька — її доведеться перезаправляти для продовження процедури, перериваючи роботу.

Також, знаючи об'єм резервуара і швидкість розпилення (див. нижче), можна оцінити час роботи інгалятора на одній заправці.

Потужність, споживана компресором інгалятора під час роботи; у цьому разі мається на увазі не тільки відповідний елемент компресорних моделей (див. «Тип»), але і розпилювач в ультразвукових пристроях.

Від цього параметра залежать продуктивність і енергоспоживання інгалятора. Чим могутніше компресор, тим вище можлива швидкість повітряного потоку і, відповідно, розпилення. Водночас потужні пристрої споживають більше енергії (що особливо важливо при автономному живленні, див. нижче) і можуть створювати досить високий рівень шуму.

Найбільша кількість повітря, яке компресорний інгалятор (див. «Тип») може видавати на виході під час роботи. Відзначимо, що в штатному робочому режимі продуктивність часто буває менше. Для різних варіантів застосування існують свої рекомендації з приводу інтенсивності повітряного потоку; знаючи цей параметр, можна оцінити, наскільки інгалятор відповідає тим чи іншим рекомендаціям.

Кількість лікарського препарату, який інгалятор здатний розпорошити за хвилину.

Оптимальна швидкість розпилення може бути різною, залежно від роду захворювання, особливостей пацієнта, використовуваного складу для інгаляцій і т. ін. Детально ці моменти розписані в медичних рекомендаціях. Відповідно, дані про швидкості розпилення визначають, наскільки ефективним буде інгалятор для певної ситуації. Крім того, від цього параметра залежить час роботи пристрою на одній «заправці» ємності для ліків.

Деякі моделі мають регулятор швидкості розпилення — у таких випадках у характеристиках зазвичай вказується максимальне значення.

Оскільки не всі частинки мають однакові розміри, в даному пункті вказується саме середній, найбільш поширений розмір частинок при розщепленні в даному в інгаляторі.Відповідно більш низькі значення дають змогу легше і глибше проникати в бронхи.

Можливість змінювати розмір частинок, що створюються при розпиленні лікарського препарату. Про значення розміру див. вище. Тут же відзначимо, що висока проникаюча здатність потрібна далеко не завжди: при деяких захворюваннях (наприклад, при запаленнях в гортані або трахеї) не обов'язково доставляти ліки глибоко в бронхи. Відповідно, змінюючи розмір частинок, можна регулювати і дальність доставки.

Максимальний рівень шуму, вироблюваний інгалятором під час роботи у штатному режимі. Чим нижче цей показник, тим комфортніше використання пристрою, тим простіше застосовувати його в ситуаціях, коли гучні звуки небажані (наприклад, при проведенні процедур для дітей або при включенні в пізній час). Тут потрібно враховувати, що залежність фактичного рівня шуму від кількості децибел не є лінійною: зростання на 3 дБ відповідає збільшення шуму у 2 рази, на 20 дБ — в 100 разів. Тому оцінювати фактичну гучність роботи найпростіше за порівняльними таблицями. Ось деякі значення з цих таблиць, актуальні для сучасних інгаляторів:

30 дБ — можна порівняти з пошепки, максимально допустимий за санітарними нормами рівень шуму в житлових приміщеннях в нічний час;
35 дБ — розмова забарвлення;
40 дБ — звичайна мова на відстані близько 10 м;
45 дБ — розмова звичайним голосом;
50 дБ — розмова трохи голосніше звичайного, вважається максимальним рівнем шуму, не завдає помітних незручностей;
55 дБ — двигун легкового авто;
60 дБ — телевізор на середній гучності;
65 дБ — голосні розмови на відстані до 1 м.