Звукознімачі
Тип звукознімачів, використовуваних в електрогітарі.
—
Пасивні. Пасивними називають звукознімачі, які не використовують власного електроживлення. Такі пристрої видають слабкий сигнал, тому гітари з пасивними звукознімачами вимагають зовнішнього підсилювача. З точки зору звучання багато музиканти вважають пасивні звукознімачі більш «природними» і динамічними, однак цей момент багато в чому дивиться на ситуацію заангажовано. Однозначною перевагою даного варіанта є великі можливості по експериментування з технікою звуковидобування. Крім того, пасивні модулі значно простіше і дешевше активних, до того ж не потребують власних джерел живлення. З іншого боку, такі звукознімачі схильні до ефекту зворотного зв'язку, що може створити проблеми в деяких ситуаціях. Так і чутливість до наведенням (і, відповідно, ймовірність виникнення перешкод) у них істотно вище.
—
Активні. Звукознімачі, доповнені вбудованими передпідсилювачами для підвищення рівня сигналу, що подається на вихід інструменту. Завдяки додатковому посилення багато моделей мають зменшену, у порівнянні з пасивними, число витків у котушках, що знижує рівень перешкод і забезпечує більш чистий і збалансований по частотах сигнал. При цьому активний модуль краще зберігає верхні частоти; це дає ефект «яскравості», «прозорості» звуку. Правда, зустрічається думка, що цей звук виходить ненатуральним, однак цей момент, знову ж таки, у чому ди
...виться на ситуацію заангажовано. А ось з однозначних недоліків активних звукознімачів можна зазначити потребу у власному джерелі живлення. Один з найбільш популярних варіантів для цього — батарейка 9 В, встановлюється в спеціальний відсік в корпусі гітари.Тип
Тип темброблока, що використовується в конструкції електрогітари.
Темброблок — це «посередник» між звукознімачем і виходом гітари: набір електронних схем, що забезпечує передачу сигналу, а нерідко — його обробку (регулювання гучності, корекцію частот, попереднє посилення тощо). В сучасних електрогітарах зустрічаються такі типи темброблоков:
— Пасивний. Пасивними називають темброблоки, не вимагають під час роботи додаткових джерел живлення. Зазвичай, такі модулі мають найпростішу конструкцію і функціонал, регулювання обмежуються зміною гучності, а також корекцією частот пасивним способом (шляхом «зрізання» потрібних частот). Водночас пасивні темброблоки прості, компактні, недорогі і не залежать від батарейок; а необхідні регулювання можна провести і на зовнішньому обладнанні (у будь-якому разі електрогітарі буде потрібно підключення до нього). Як наслідок — більшість сучасних інструментів оснащується саме даної різновидом темброблоков.
—
Активний. Ключовою відмінністю пасивного темброблока є те, що для роботи йому потрібен власний джерело живлення. Найчастіше цю роль грає батарейка типу «Крона», встановлена в спеціальному гнізді в корпус електрогітари. Необхідність у живленні зумовлена великою кількістю додаткових функцій: активні темброблоки здатні підсилювати сигнал, що поступає із звукознімачів, пригнічувати перешкоди і навіть погоджувати опір виходу інструмента з входом підсилювача. Так і активний спосіб
...регулювання тембру є більш прогресивним, ніж пасивний, він дозволяє точніше налаштувати співвідношення частот. З іншого боку, активні модулі помітно дорожче, а без батарейки темброблок перетворюється в набір непотрібних деталей. Втім, споживають такі пристрої порівняно небагато енергії, і одного елемента живлення вистачає на досить довгий термін.
— Активний/пасивний. Темброблоки, що поєднують можливості двох описаних вище варіантів. За наявності живлення такий модуль працює в активному режимі, а якщо живлення немає — перетворюється на пасивний. Таким чином, музикант може користуватися всіма перевагами активного темброблока і водночас не переживати, що через розрядженої батареї інструмент стане повністю даремним (хоча, зрозуміло, в пасивному режимі функціонал темброблока виходить не настільки великим). Водночас комбіновані модулі досить складні і дороги, а реальна потреба в подібній універсальності виникає досить рідко. Тому й особливого поширення цей варіант не отримав.Радіус накладки
Радіус кривизни накладки, встановлений на грифі електрогітари.
Накладка знаходиться безпосередньо під струнами, саме до неї музикант притискає струни при грі. Якщо подивитися на гриф у поперечному розрізі, його верхня частина з накладкою матиме форму дуги; радіус цієї дуги і мається на увазі у разі. Чим менший радіус — тим випуклішою буде ця дуга, і навпаки, великий радіус відповідатиме практично плоскій поверхні.
В цілому вважається, що менший радіус накладки краще підходить для ігри акордами, а більше рівна, плоска поверхня спрощує виконання технічних пасажів з великою кількістю спеціальних прийомів на кшталт підтяжок (бендів). Середнім і, можна сказати, класичним значенням діаметра є 12", це найпопулярніший варіант серед сучасних електрогітар. Найменший показник - трохи більше 7", він зустрічається в деяких гітарах з корпусами типу Stratocaster (як в оригінальних інструментах від Fender, наприклад і в копіях ). А найбільш плоскі накладки мають діаметр 20" і більше.
Зазначимо, що нерідко зустрічаються інструменти зі змінним радіусом накладки — меншим у головки грифа (де частіше грають акордами) та більшим у корпусу (де грають соло по нотах). У разі вказується радіус у верхнього порожка.
