Матеріал, з якого виготовлена робоча поверхня плити — верхня її частина, на якій встановлені конфорки.
— Емаль.
Емалеве покриття має невисоку вартість і порівняно легко чиститься. До того ж емаль може мати різні забарвлення, що дає можливість створювати плитам оригінальний зовнішній вигляд (хоча найпопулярніший все ж класичний білий колір). З іншого боку, у міру використання на такій поверхні можуть з'являтися тріщини, відколи й подряпини. Як наслідок, подібне покриття характерне переважно для порівняно недорогих плит.
—
Нержавіюча сталь. Сталеві робочі поверхні відрізняються високою міцністю і привабливим зовнішнім виглядом. Щоправда, для підтримки такої плити в чистоті потрібно докласти чимало зусиль: на сталевій поверхні (особливо полірованій) помітні навіть невеликі забруднення, а відчистити їх складніше, ніж з емалі (зокрема, використання абразивних засобів може призвести до появи подряпин). Крім того, коштують такі поверхні дещо дорожче за емальовані, а варіантів оформлення для них, фактично, два — матовий і глянцевий.
— Склокераміка. Матеріал, що зустрічається переважно в електроплитах; у газових моделях використовується рідко, здебільшого з естетичних міркувань. Головними перевагами
склокераміки є стійкість до нагрівання і висока проникність для тепла й електромагнітного випромінювання. Особливо в цьому досягли успіху
Schott Ceram та
EuroKera — виробники цієї склокераміки, яку виробники побутової техніки встановлюють у свої моделі. Це дає змогу розміщувати електронагрівачі (незалежно від типу) прямо під такою поверхнею. У результаті верхня частина плити виходить рівною, без частин, які виступають, що полегшує очищення і забезпечує акуратний зовнішній вигляд. А чистити склокераміку можна, зокрема, досить «жорсткими» засобами. Головні недоліки цього матеріалу — висока вартість і чутливість до ударів.
—
Загартоване скло. Матеріал, зовні схожий до описаної вище склокераміки: скляні поверхні мають привабливий зовнішній вигляд, зазвичай з глянцем. Ще одна спільна риса — легкість очищення: більшість забруднень із загартованого скла легко видаляються. Однак цей матеріал не такий міцний, як склокераміка: він набагато чутливіший до ударів і значно гірше переносить нагрівання, через що погано підходить для установлення над нагрівачами. Як наслідок, склокераміка застосовується переважно в газових плитах, де конфорки розташовані над робочою поверхнею і вона нагрівається порівняно слабо. Інша категорія плит з такою поверхнею — електричні моделі з індукційними конфорками, де основному нагріванню піддається посуд (детальніше див. нижче).
— Пластик. Робоча поверхня зі спеціального термостійкого пластику. Досить специфічний варіант, що зустрічається зазвичай серед портативних одноконфоркових електроплит з індукційними нагрівачами (див. нижче). Причин для цього декілька. Одна з них полягає в тому, що, незважаючи на «термостійкість», навіть досить прогресивні сорти пластику погано переносять нагрівання на газовій або класичній електроконфорці; а от з індукційним нагрівачем цей матеріал працює без проблем, тим більше що він добре проникний для електромагнітного випромінювання. Пластик коштує дешевше, ніж загартоване скло чи склокераміка, до того ж важить менше — останнє буває досить важливо для плити, яку планують часто переміщувати з місця на місце. Водночас всі ці переваги не можна назвати критичними, внаслідок чого цей варіант навіть у своїй ніші не особливо поширений.
Власний дисплей на панелі управління плитою. Найчастіше це дуже простий одноколірний екран: 3-4 цифри плюс кілька додаткових символів (наприклад, значок термометра і значок годинника). Однак навіть на такий екран може виводитися практично вся важлива інформація, пов'язана з роботою плити: температура нагрівання, годинник, налаштування таймера, інші актуальні дані. Таким чином, дисплей помітно спрощує управління плитою і робить його більш зручним.
З технічних причин дана функція застосовується в основному в електричних плитах; є і газові моделі з дисплеями, але їх вкрай мало.
Клас енергоспоживання описує загальну економічність плити в плані споживання електроенергії. Відзначимо, що мова йде не про фактичне споживання (про нього див. «Потужність підключення»), а про ККД плити, ефективності використання тієї енергії, яку вона споживає.
Цей показник особливо важливий для моделей хоча б з одним електричним нагрівачем (конфорки, духовка або гриль) — такі нагрівачі за визначенням характеризуються «ненажерливістю». А от якщо мова йде про чисто газову плиту, на клас енергоспоживання можна не звертати особливої уваги: електрика в таких моделях витрачається лише на допоміжні функції на зразок автопідпаул або підсвічування духовки, потрібно її дуже небагато, і різниця між різними класами виходить незначною.
Першопочатково класи маркувалися латинськими літерами від
A (найекономічніший) і далі за алфавітом у порядку зниження ефективності — B, C, D... Пізніше з'явилися поліпшені класи
А+,
А++; чим більше плюсів — тим вище економічність. На сьогодні енергоспоживання за класом А можна назвати середнім, за більш низьким класом — високим. Максимальний показник, що зустрічається в сучасних плитах — А++; якщо мова йде про моделі з електричним нагрівачем, то така плита зазвичай обходиться недешево, проте це окупається за рахунок економії електрики при використанні.
