Порівняння HP Pavilion Gaming 15-bc500 [15-BC504UR 7DT87EA] vs Lenovo IdeaPad L340 15 Gaming [L340-15IRH 81LK00FURK]

Технологія, за якою виготовлена матриця ноутбука.

Найбільшого поширення в наш час отримали матриці типу TN+film, IPS і *VA; рідше зустрічаються екрани типу OLED, AMOLED, QLED, miniLED, а також більш специфічні рішення на зразок LTPS або IGZO. Ось детальніший опис всіх цих варіантів:

— TN-film. Найстаріша, найпростіша і найбільш недорога із застосовуваних у наш час технологій. Ключовими перевагами дисплеїв цього типу є невисока вартість і відмінний час відгуку. З іншого боку, подібні матриці не характеризуються високою якістю зображення: яскравість, достовірність передачі кольору і кути огляду у екранів TN-film знаходяться на середньому рівні. Цих показників цілком достатньо для роботи з документами, вебсерфінгу, більшості ігор тощо однак для серйозніших задач, що потребують якісної і достовірної картинки (наприклад, дизайну або кольорокорекції фото/відео) такі екрани практично непридатні. У світлі цього матриці TN-film в наш час зустрічаються порівняно нечасто, в основному серед бюджетних ноутбуків; більш прогресивні пристрої оснащуються якіснішими екранами, найчастіше IPS.

— IPS (In-Plane Switching). Найпопулярніший тип матриці для ноутбуків середнього і топового цінового діапазону; втім,...все частіше зустрічається в бюджетних моделях, а для трансформерів і пристроїв «2-в-1» (див. «Тип») і взагалі є практично стандартним варіантом. Екрани цього типу помітно перевершують TN-film за якістю «картинки»: вони дають яскраве, достовірне і насичене зображення, яке майже не змінюється при зміні кута огляду. Крім того, дана технологія дає змогу передбачити широке колірне охоплення за різними спеціальними стандартами (див. нижче) і підходить для створення дисплеїв з прогресивними особливостями — на зразок підтримки HDR або сертифікації Pantone / CalMAN (також див. нижче). Першопочатково матриці IPS відрізнялися високою вартістю і мали низьку швидкість відгуку; однак у наш час використовуються різні модифікації цієї технології, в яких ці недоліки повністю або частково компенсовані. При цьому різні модифікації можуть розрізнятися за практичними характеристиками: наприклад, одні створені в розрахунку на максимальну достовірність картинки, інші характеризуються доступною вартістю тощо. Так що фактичні характеристики IPS-екрану перед покупкою не завадить уточнити окремо — особливо якщо ноутбук планується використовувати для специфічних задач, де якість зображення є критичною.

— *VA. Різні модифікації матриць типу «Vertical Alignment»: MVA, PVA, Super PVA, ASVA тощо. Відмінності між цими технологіями полягають переважно у назві і фірмі-виробнику. Першопочатково матриці цього типу були розроблені як компромісний варіант між IPS (високоякісною, але дорогою і повільною) і TN-film (швидкою, недорогою, але скромною за якістю зображення). У результаті екрани *VA вийшли доступнішими, ніж IPS, і більш прогресивними, ніж TN-film — вони мають непогану кольоропередачу, глибокий чорний колір і великі кути огляду. Водночас варто відзначити, що колірний баланс зображення на такому дисплеї дещо змінюється при зміні кута огляду. Це ускладнює застосування матриць *VA при професійній роботі з кольором. В цілому даний варіант розрахований в основному на тих, кому не потрібно ідеальної точності кольоропередачі і водночас хочеться бачити яскраве і барвисте зображення.

— OLED. Матриці на основі так званих органічних світлодіодів. Ключовою особливістю подібних дисплеїв є те, що в них кожен піксель сам по собі є джерелом світла (на відміну від класичних РК-екранів, в яких підсвічування виконане окремо). Подібний принцип конструкції, у поєднанні з низкою інших рішень, забезпечує відмінну яскравість, контрастність і кольоропередачу, насичений чорний колір, максимально широкі кути огляду і невелику товщину самих екранів. З іншого боку, ноутбучні OLED-матриці в більшості своїй виходять досить дорогими і «ненажерливими» в плані споживання енергії, а зношуються вони нерівномірно: чим частіше і яскравіше світиться піксель — тим швидше він втрачає свої робочі властивості (втім, це явище стає помітним лише після кількох років інтенсивної експлуатації). Крім того, з низки причин подібні екрани вважаються такими, що слабо придатні для ігрового застосування. У світлі всього цього матриці даного типу в наш час зустрічаються рідко, переважно в окремих висококласних ноутбуках, що призначені для професійної роботи з кольором і мають відповідні особливості на зразок підтримки HDR, широкого колірного охоплення та/або сертифікації Pantone / CalMAN (див. нижче).

– AMOLED. Різновид матриць на органічних світлодіодах, створений компанією Samsung (втім, застосовується і іншими виробниками). З основних особливостей схожий з іншими видами OLED-матриць (див. вище): з одного боку, дає змогу досягти відмінної якості зображення, з іншого — обходиться недешево і зношується нерівномірно. Водночас AMOLED-екрани мають ще прогресивніші показники кольоропередачі у поєднанні з кращою оптимізацією енергоспоживання. А слабка поширеність даної технології зумовлена в основному тим, що першопочатково вона була створена для смартфонів і в ноутбуках стала використовуватися лише нещодавно (з 2020 року).

– MiniLED. Система підсвічування екрану на підкладці із мініатюрних світлодіодів розміром близько 100-200 мікрон (мкм). На одній і тій же площині дисплея вдалося збільшити кількість світлодіодів у кілька разів, а їх масив розміщується безпосередньо за самою матрицею. Головною перевагою технології miniLED можна назвати велику кількість локальних зон затемнення, що у сумі дає покращену яскравість, контрастність та більш насичені кольори з глибоким чорним. Екрани miniLED розкривають потенціал технології розширеного динамічного діапазону зображення (HDR), підходять графічним дизайнерам та розробникам цифрового контенту.

— QLED. Матриці на «квантових точках» з переробленою системою LED-підсвічування. Зокрема, вона передбачає заміну багатошарових кольорофільтрів на особливе тонкоплівкове покриття з наночастинок. Замість традиційних білих світлодіодів в QLED-панелях використовуються сині. Як результат, комплекс конструктивних нововведень дає змогу досягти більш високого порогу яскравості, насиченості кольорів, поліпшення якості передачі кольору в цілому одночасно зі зменшенням товщини екрану і зниженням енергоспоживання. Зворотний бік медалі QLED-матриць – недешева вартість.

— PLS. Тип матриці, розроблений як альтернатива описаним вище IPS і, за деякими даними, є однією з її модифікацій. Такі матриці також характеризуються високою якістю кольоропередачі і хорошою яскравістю; крім того, з переваг PLS можна відзначити хорошу придатність для екранів високої роздільної здатності (завдяки високій щільності пікселів), а також меншу вартість, ніж у більшості модифікацій IPS, і низьке енергоспоживання. Водночас швидкість відгуку у таких екранів не дуже висока.

— LTPS. Прогресивний різновид TFT-матриць, створений на основі так званого. низькотемпературного полікристалічного кремнію. Такі матриці мають високу якість кольоропередачі, до того ж добре підходять для екранів з високою щільністю пікселів — іншими словами, на їх основі можна створювати невеликі дисплеї з дуже високою роздільною здатністю. Ще одна перевага полягає в тому, що частину управляючої електроніки можна вбудувати прямо в матрицю, зменшивши загальну товщину екрану. З іншого боку, матриці LTPS складні у виробництві і дорогі, а тому зустрічаються в основному в ноутбуках преміумкласу.

— IGZO. Технологія побудови РК-дисплеїв, що використовує напівпровідниковий матеріал на основі оксиду індію, галію і цинку (на відміну від більш традиційних варіантів, заснованих на аморфному кремнії). Подібна технологія забезпечує малий час відгуку, низьке енергоспоживання і дуже високу якість кольоропередачі; крім того, вона дає змогу досягати високої щільності пікселів, завдяки чому добре підходить для екранів надвисокої роздільної здатності. Втім, поки що подібні дисплеї в ноутбуках зустрічаються вкрай рідко. Це пояснюється як високою вартістю, так і тим, що у виробництві матриць IGZO використовуються досить рідкісні метали, що ускладнює великомасштабне виробництво.

Колірне охоплення матриці ноутбука за колірною моделлю NTSC.

Колірне охоплення описує діапазон кольорів, що може відображатися на екрані. Він вказується у відсотках, однак не щодо всього різноманіття видимих кольорів, а щодо умовного колірного простору (колірної моделі). Це пов'язано з тим, що жоден сучасний екран не здатний відобразити всі видимі людиною кольори. Тим не менш, чим більше колірне охоплення — тим ширше можливості екрана, тим якісніше виходить його кольоропередача.

Конкретно ж NTSC являє собою одну з перших колірних моделей, створених ще в 1953 році для кольорового телебачення. Вона не застосовується при виробництві сучасних РК-матриць, однак використовується для їх опису та порівняння. NTSC охоплює більший діапазон кольорів, ніж стандартно застосовувана в комп'ютерній техніці sRGB; тому навіть невелике число відсотків у цьому разі відповідає досить широкому охопленню. Наприклад, значення в 72% і більше за NTSC вже вважається хорошим показником для використання в дизайні і графіці. Водночас одні і ті ж цифри за NTSC в різних екранах можуть відповідати різним показникам по sRGB; так що якщо точна передача кольоропередача є для вас вирішальною — ці подробиці варто уточнити перед покупкою.

Також відзначимо, що серед окремих моніторів простіше знайти екран з великим колірним охопленням; при цьому він ще й обійдеться дешевше, ніж ноутбук зі схожими характеристиками дисплея. Так що вибирати саме...лептоп з висококласним екраном має сенс в основному тоді, коли мобільність має для вас не менш важливе значення, ніж якісна кольоропередача.

Результат, показаний процесором ноутбука в тесті Passmark CPU Mark.

Passmark CPU Mark — комплексний тест, більш детальний і достовірний, ніж популярний 3DMark06 (див. вище). Він перевіряє не тільки ігрові можливості CPU, але і його продуктивність в інших режимах, на підставі чого і виводить загальний бал; за цим балом можна досить достовірно оцінити процесор загалом (чим більше балів - тим вища продуктивність).

Тактова частота оперативної пам'яті, встановленої в ноутбуці.

Чим вище частота (при тому ж типі та об'ємі пам'яті) — тим вище продуктивність RAM в цілому і тим швидше лептоп буде справлятися з ресурсоємними задачами. Правда, модулі з однаковою частотою можуть дещо відрізнятися за фактичній швидкодії через різницю в інших характеристиках; але ця різниця стає значущою лише в дуже специфічних ситуаціях, для рядового користувача вона не є критичною. Що ж стосується конкретних значень, то найбільшою популярністю на сучасному ринку користуються модулі на 2400 МГц, 2666 МГц, 2933 МГц і 3200 МГц. Пам'ять на 2133 МГц і менше зустрічається в основному в застарілих і бюджетних пристроях, а в високопродуктивних конфігураціях даний параметр становить 3733 МГц, 4266 МГц, 4800 МГц, 5200 МГц, 5500 МГц, 5600 і більше.

Загальна кількість слотів під модулі оперативної пам'яті, яка передбачена в ноутбуці; фактично — максимальна кількість планок, яку можна одночасно встановити в дану модель.

Від цього показника безпосередньо залежать можливості з апгрейду RAM. Так, у бюджетних моделях нерідко є всього 1 слот, і єдиним варіантом апгрейда є заміна «рідної» планки. У більш прогресивних пристроях може передбачатися два або навіть чотири слота, при цьому деякі з них у вихідній конфігурації можуть бути вільні.

Особливий випадок являє собою вбудована RAM; вона компактніша й дешевша за знімні модулі, проте взагалі не передбачає заміни. При цьому в деяких ноутбуках «ОЗП» тільки вбудована, а в інших вона може доповнюватися одним або навіть двома слотами під змінні планки.

Тип накопичувача, штатно встановленого в ноутбуці.

Класичні жорсткі диски (HDD) в сучасних ноутбуках досить рідко зустрічаються в чистому вигляді. Натомість все більше поширення отримують твердотільні SSD-модулі, у тому числі в комбінаціях HDD+SSD і SSHD+SSD. Також відзначимо, що серед подібних модулів вельми поширені SSD під роз'єм M.2, які до того ж можуть підтримувати NVMe та/або відноситися до прогресивної серії Intel Optane. Ось основні особливості цих варіантів в різних поєднаннях (а також інших варіантів накопичувачів, які можна зустріти в сучасних ноутбуках):

— HDD. Традиційний жорсткий магнітний диск, що не доповнюється ніякими іншими типами накопичувачів. HDD відрізняються невисокою вартістю в перерахунку на гігабайт місткості, що дає змогу створювати дуже ємні і водночас досить недорогі носії. З іншого боку, такі сховища вважаються менш досконалими, ніж SSD: зокрема, вони працюють досить повільно, до того ж погано переносять удари і струси (останнє особливо актуально у світлі того, що ноутбуки першопочатково є портативними пристроями). Тому даний варіант в наш час зустрічається досить рідко, в основному серед бюджетних конфігурацій.

— SSD. Твердотільна пам'ять на основі технології flash. В цілому накопичувачі цього...типу коштують помітно дорожче HDD аналогічного об'єму, однак мають перед ними ряд переваг — перш за все це висока швидкість роботи, а також здатність без проблем переносити досить сильні удари і вібрації. Проте підкреслимо, що в даному випадку мова йде про SSD-накопичувачі оригінального формату, які не використовують інтерфейс M.2, не належать до серії Optane і не є модулями eMMC або UFS (про всі ці особливості див. нижче). Це найбільш простий і доступний різновид флеш-пам'яті — зокрема, вона зазвичай використовує підключення по інтерфейсу SATA, який не дає змогу реалізувати весь потенціал такої пам'яті. З іншого боку, навіть «звичайні» SSD-модулі все одно працюють помітно швидше HDD, а коштують вони помітно дешевше більш прогресивних рішень.

— SSD M.2. SSD-модуль, що використовує роз'єм підключення M.2. Про SSD в цілому див. вище; а роз'єм M.2 був спеціально створений для прогресивних і водночас мініатюрних внутрішніх комплектуючих, включаючи твердотільні накопичувачі. Однією з особливостей такого підключення є те, що воно найчастіше здійснюється за стандартом PCI-E — це забезпечує високу швидкість передачі даних (до 8 ГБ/с, потенційно можливо і більше) і дає змогу використовувати всі можливості SSD-накопичувачів. У той же час зустрічаються M.2-модулі, що працюють по більш старому інтерфейсу SATA — його швидкість не перевищує 600 МБ/с, зате і обходиться таке оснащення дешевше модулів з M.2 PCI-E. Докладніше див. «Інтерфейс накопичувача М.2» — саме цей пункт дає змогу оцінити конкретні можливості SSD M.2.

— SSD M.2 Optane. Накопичувач SSD M.2 (див. вище), що належить до серії Intel Optane. Головною особливістю таких модулів є використання технології 3D Xpoint – вона значно відрізняється від NAND, на якій побудовано більшість звичайних SSD-модулів. Зокрема, 3D Xpoint дає змогу звертатися до даних на рівні окремих комірок і обійтися без деяких додаткових операцій, що прискорює швидкість роботи і знижує затримки. Крім того, така пам'ять значно довговічніші. Її головний недолік — трохи більша вартість. Також варто відзначити, що перевага Optane над більш традиційним SSD-модулями найбільш помітна при так званій невеликій глибині черги — тобто при невеликому навантаженні на накопичувач, коли на нього одночасно надходить невелика кількість запитів. Втім, більшість повсякденних завдань (робота з документами, вебсерфінг, порівняно невимогливі ігри) реалізуються саме в такому режимі, так що цей момент цілком можна віднести до переваг — тим більше що при зростанні навантаження перевага Optane хоч і зменшується, але не зникає.

— SSD M.2 NVMe. NVMe є стандартом передачі даних, розроблений спеціально для твердотільної SSD-пам'яті. Він використовує шину PCI-E і дає змогу максимально розкрити потенціал такої пам'яті, значно збільшуючи швидкість обміну даними. Це може бути як єдиний накопичувач на борту, так і доповнення HDD або SSHD. Спочатку вважалося, що NVMe має сенс використовувати переважно на високопродуктивних системах, зокрема ігрових. Однак розвиток та здешевлення технології призвело до того, що подібні накопичувачі зустрічаються і в більш простих ноутбуках.

— HDD+SSD. Наявність у ноутбуці двох окремих накопичувачів — HDD і звичайного SSD (не M.2, не Optane). Переваги та недоліки цих видів накопичувачів докладно описані вище, а їх поєднання в одній системі дає змогу об'єднати переваги і частково компенсувати недоліки. SSD в подібних випадках зазвичай має помітно менший об'єм, ніж HDD, і використовується для зберігання даних, для яких критична висока швидкість доступу: операційної системи, робочих програм тощо. Зі свого боку, на жорсткому диску зручно тримати інформацію, яка займає значний об'єм і водночас не потребує особливої швидкості доступу; класичний приклад — мультимедійні файли і документи. Крім цього, твердотільний модуль можна застосовувати як швидкісний кеш для жорсткого диска — аналогічно описаному нижче SSHD. Однак для цього зазвичай потрібні спеціальні програмні налаштування, тоді як режим «два окремих накопичувача», як правило, доступний за замовчуванням.
Також варто відзначити, що в сучасних ноутбуках все частіше застосовуються зв'язки HDD не зі звичайними SSD, а з більше прогресивними модулями М.2 (включаючи M.2 Optane). Тим не менш, цей варіант також продовжує використовуватися в основному серед порівняно недорогих конфігурацій.

— SSHD. Комбінований накопичувач, що поєднує в собі жорсткий диск (HDD) і твердотільний модуль (SSD). Від описаної вище зв'язки HDD+SSD відрізняється двома моментами. По-перше, обидва носія знаходяться в одному корпусі і сприймаються системою як єдине ціле. По-друге, безпосередньо для зберігання даних застосовується в основному жорсткий диск, а SSD-пам'ять зазвичай виконує допоміжну функцію — вона працює як швидкісний кеш для HDD. На практиці це виглядає наприклад: дані з жорсткого диска, до яких найчастіше звертається користувач, копіюються на SSD і при черговому зверненні підвантажуються з твердотільного носія, а не з HDD. Це дає змогу помітно прискорити роботу у порівнянні зі звичайними жорсткими дисками. Правда, за швидкодією подібні «гібриди» все ж поступаються навіть звичайним SSD, не кажучи вже про M.2 і Optane рішення — зате і обходяться вони помітно дешевше.

— HDD+SSD M.2. Поєднання класичного жорсткого диска з твердотільним SSD-модулем, що використовує підключення через роз'єм M.2. Детальніше про таке поєднанні див. «HDD+SSD»: практично все викладене там актуально і для даного випадку, з поправкою на те, що SSD M.2 здатні забезпечити більше високу швидкість роботи (про це також див. вище – в п. «SSD M.2»).

— HDD+Optane M.2. Поєднання класичного жорсткого диска з твердотільним SSD-модулем, який використовує підключення через роз'єм M.2 і належить до серії Intel Optane. Таке поєднання в цілому аналогічно зв'язці «HDD+SSD» (див. вище), з поправкою на прогресивні можливості накопичувачів Optane (також див. вище — «SSD M.2 Optane»).

— SSHD+SSD M.2. Поєднання накопичувача SSHD з твердотільним SSD-модулем, що підключається через роз'єм M.2. В цілому аналогічне комбінації «HDD+SSD M.2» (див. вище), з поправкою на те, що замість звичайного жорсткого диска використовується більш прогресивний і швидкісний гібридний накопичувач (про нього також див. вище). Це додатково збільшує вартість, однак підвищує швидкодію.

— eMMC. Різновид твердотільних накопичувачів, що першопочатково застосовується у ролі вбудованої постійної пам'яті для смартфонів і планшетів, проте з недавніх пір встановлюється і в ноутбуки. Від SSD (див. вище) відрізняється, з одного боку, меншою вартістю і хорошою енергоефективністю, з іншого — більше низькою швидкістю і надійністю. У світлі цього eMMC у наш час зустрічається в основному серед трансформерів і ноутбуків-планшетів (див. «Тип») — для них низьке енергоспоживання важливіше максимальної швидкодії. Також відзначимо, що подібні накопичувачі зазвичай робляться вбудованими і не припускають заміни.

— HDD+eMMC. Поєднання класичного жорсткого диска з твердотільним eMMC-модулем. Особливості кожного різновиду накопичувачів докладно описані вище, а їх поєднання в основному використовується в пристроях типу «ноутбук-планшет» (див. «Тип»). При цьому накопичувач eMMC встановлюється у верхній частині пристрою і призначається для зберігання операційної системи і найбільш важливих даних, до яких потрібен постійний доступ; а HDD, розміщений в нижній половині, використовується як додаткове сховище для великих об'ємів інформації (наприклад, колекції фільмів).

— SSD M.2+eMMC. Поєднання в одному ноутбуці двох твердотільних модулів — SSD M.2 і eMMC. Про особливості того чи іншого типу пам'яті докладніше див. вище, а їх поєднання — це досить екзотичний варіант. Використовується воно в основному для того, щоб збільшити загальну кількість твердотільної пам'яті без значного підвищення вартості (нагадаємо, eMMC обходиться дешевше SSD M.2 аналогічного об'єму). Крім того, якщо модуль eMMC зазвичай робиться вбудованим, то SSD M.2 за визначенням знімний, і при необхідності його можна замінити на інший накопичувач.

— UFS. Ще один різновид твердотільної пам'яті, першопочатково призначений для смартфонів і планшетів — поряд з описаним вище eMMC. Від останнього відрізняється як високою ефективністю, так і збільшеною вартістю. У світлі цього серед ноутбуків подібні накопичувачі зустрічаються вкрай рідко: там, де не вистачає можливостей eMMC, виробники зазвичай використовують повноцінні SSD.

Ємність накопичувача, встановленого в ноутбуці. Якщо окремих накопичувачів передбачено декілька (наприклад, HDD+SSD, див. «Тип накопичувача») — в даному пункті вказується об'єм найбільш місткого носія (у нашому прикладі — HDD).

Більше ємний накопичувач дає змогу зберігати більше даних, однак і обходиться дорожче. При цьому варто пам'ятати, що ціна залежить ще й від типу носія: так, SSD коштують помітно дорожче жорстких дисків того ж об'єму. Так що напряму найкраще порівнювати між собою накопичувачі одного типу. Що стосується конкретних об'ємів, то найскромніші показники характерні для конфігурацій з чисто твердотільною пам'яттю — SSD того або іншого типу або eMMC (див. «Тип накопичувача»): серед них можна зустріти рішення на 240 – 360 ГБ і навіть на 128 ГБ або менше. Ємність жорстких дисків фактично починається з 480 – 512 ГБ; ємність близько 1 ТБ можна назвати середньою, а найбільш місткі сучасні ноутбуки оснащуються сховищами на 2 ТБ і навіть більше.

Інтерфейс підключення, що використовується встановленим в ноутбуці SSD-модулем з роз'ємом M.2 (див. «Тип накопичувача»).

Однією з особливостей роз'єма M.2 і накопичувачів під нього є те, що вони можуть використовувати два різних інтерфейси підключення: PCI-E (в тому чи іншому різновиді) або SATA. Підкреслимо, що в даному пункті зазначаються дані SSD-модуля; в самому роз'ємі можуть передбачатися й інші варіанти інтерфейсу, у тому числі більш прогресивні — див. «Інтерфейс роз'єма M.2» (наприклад, накопичувач з підключенням PCI-E 3.0 може бути розміщений в роз'ємі, що підтримує також більш швидкий PCI-E 4.0). Однак у будь-якому разі роз'єм підключення зазвичай дає можливість реалізувати всі можливості встановленого накопичувача; так що даний пункт дає змогу цілком достовірно оцінити можливості штатного модуля M.2.

Що стосується конкретних інтерфейсів, то в наш час можна зустріти в основному такі варіанти:

— SATA 3. Інтерфейс SATA першопочатково був створений для традиційних жорстких дисків. Третя версія цього інтерфейсу є останньою; вона забезпечує швидкість передачі даних 600 МБ/с. Це значно менше, ніж у PCI-E, і в цілому дуже небагато за мірками SSD-накопичувачів. Тому M.2-підключення з використанням SATA характерне в основному для недорогих модулів початкового рівня. Тим не менше, навіть такі носії в цілому працюють швидше більшості HDD.

— PCI-E. Універсальний...інтерфейс для підключення внутрішньої периферії. Забезпечує в цілому вищі швидкості, ніж SATA, завдяки чому краще підходить для SSD-модулів: теоретично PCI-E дає змогу реалізувати весь потенціал твердотільних накопичувачів, навіть найшвидших. На практиці ж підтримувана швидкість передачі даних може бути різною — залежно від версії інтерфейсу і числа ліній (каналів передачі даних). Ось варіанти, найактуальніші для сучасних ноутбуків:

• PCI-E 3.0 2x. Підключення з використанням 2 ліній PCI-E версії 3.0. Ця версія забезпечує швидкість близько 1 ГБ/с на лінію; відповідно, дві лінії дають максимум трохи менше ніж в 2 ГБ/с.
• PCI-E 3.0 4x. Підключення з використанням 4 ліній PCI-E версії 3.0. Забезпечує максимальну швидкість близько 4 ГБ/с.
• PCI-E 4.0 4x. Підключення з використанням 4 ліній PCI-E версії 4.0. У цій версії пропускна здатність, в порівнянні з PCI-E 3.0, була збільшена вдвічі — таким чином, 4 лінії дають максимальну швидкість близько 8 МБ/с.

Зазначимо, що у разі роз'ємів M.2 різні варіації PCI-E зазвичай цілком сумісні між собою — хіба що швидкість підключення при роботі з «нерідним» роз'ємом буде обмежуватися можливостями найповільнішого компонента. Наприклад, при підключенні SSD-модуля PCI-E 3.0 4x в слот PCI-E 3.0 2x ця швидкість буде відповідати можливостям роз'єма, а при підключенні до PCI-E 4.0 4x — можливостям накопичувача.

Наявність у ноутбуці додаткового відсіку під внутрішній накопичувач форм-фактора 2.5".

Як правило, для встановлення або зняття накопичувача в такий відсік не потрібно розбирати ноутбук цілком – досить зняти кришку або вийняти заглушку. Що стосується 2.5", то це традиційний форм-фактор для жорстких дисків (HDD) «ноутбучного» призначення, хоча в такому форматі можуть випускатися і інші види носіїв (SSD і SSHD — див. «Тип носія»). Для підключення 2,5" накопичувачів штатно використовується роз'єм SATA — він не такий швидкий, як більш сучасні стандарти на зразок M.2 PCI-E (див. «Інтерфейс накопичувача»), однак і обходиться дешевше, а для HDD і такого роз'єму цілком достатньо.

Таким чином, наявність додаткового відсіку 2,5" дає змогу швидко та без значних витрат збільшити загальний об'єм накопичувачів ноутбука.