Порівняння Asus ROG Rapture GT-AX11000 vs Asus BRT-AC828

Загальний тип пристрою. У наш час, крім звичних багатьом роутерів (як звичайних, так і ігрових), у продажу можна зустріти ADSL роутери, точки доступу (в тому числі спрямовані), MESH-системи, Wi-Fi адаптери, Wi-Fi підсилювачі і навіть термінали супутникового інтернету. Ось докладний опис цих видів обладнання:

— Роутер. Пристрої, відомі багатьом як найпопулярніший засіб бездротового доступу в Інтернет. Втім, цим застосування подібної електроніки не обмежується — вона може використовуватися також для створення локальних мереж і з деякими іншими, більш специфічними цілями.З технічної сторони роутер — це точка доступу до бездротової мережі, що підтримує режим NAT; докладніше про це режимі див. «Функції і можливості», тут же відзначимо, що саме завдяки NAT можливий доступ в Інтернет відразу з декількох комп'ютерів/гаджетів, які працюють через один обліковий запис провайдера.

— Ігровий роутер. Різновид описаних вище роутерів, оптимізований для застосування в онлайн-іграх. Особливостями таких пристроїв є підтримка новітніх стандартів зв'язку, висока швидкість з'єднання з мінімумом лагів, а також наявність спеціальних інструментів і функ...цій (пріоритет ігрового трафіку, прискорювачі з'єднання, інтеграція з ігровими сервісами або навіть певними онлайн-іграми тощо). Конкретний функціонал ігрового роутера може бути різним, проте якщо ви прагнете до максимальної швидкості і комфорту в мережевих іграх — має сенс вибирати пристрій саме з даної категорії.

— ADSL модем/роутер. Бездротові роутери (див. вище), які забезпечують вихід в Інтернет за рахунок технології ADSL. Ключова перевага цієї технології полягає в тому, що вона дає можливість використовувати існуючі телефонні мережі і не морочитися з прокладкою дротів; при цьому Інтернет і телефонний зв'язок працюють незалежно і не заважають один одному. З іншого боку, таке підключення поступається дротовому Ethernet за швидкістю і функціоналу (докладніше див. «Вхід даних (WAN-port)»); тому в наш час ADSL поступово сходить зі сцени», і устаткування під цю технологію на ринку небагато.

— Точка доступу. Пристрої, призначені переважно для використання в ролі своєрідних «перехідників» між дроовими мережами і бездротовими пристроями, а також для зв'язку між собою окремих сегментів мережі по бездротовому каналу. Принципова відмінність таких пристроїв від роутерів (див. вище) полягає у відсутності функції NAT (див. «Функції і можливості») — таким чином, кожен підключений до точки доступу бездротовий пристрій передає в мережу власну IP-адресу. Характерний приклад мережі на основі такого обладнання — загальний маршрутизатор для підключення до Інтернету плюс кілька точок доступу, розташованих у ключових місцях і підключених до маршрутизатора дротовим способом.

— Спрямована точка доступу. Різновид описаних вище точок доступу, у яких зона покриття має чітку спрямованість. Простіше кажучи, сигнал від такого пристрою розходиться не рівномірно в усі сторони, а в певному напрямку, у вигляді променя або сектора. Таке обладнання має дві основні сфери застосування. Перша — це ситуації, коли точку доступу потрібно встановити не в центрі, а на межі перекритої зони — наприклад, в кутку приміщення. В цьому разі спрямована конструкція дає змогу зосередити майже всю потужність передавача в робочій зоні, не витрачаючи її на «непотрібні» напрямки. Другий варіант застосування — бездротовий зв'язок на великих відстанях, наприклад, між мережами у різних будівлях в режимі моста (див. «Функції і можливості»); у деяких спрямованих точках доступу дальність зв'язку досягає 10 км. Зрозуміло, для такого зв'язку пристрій з іншого боку бездротового каналу теж повинен мати відповідну дальність, тому простіше всього в таких ситуаціях використовувати дві точки доступу з однаковими характеристиками.

— MESH-система. Обладнання для побудови бездротових мереж у форматі MESH. Ідея цього формату полягає у використанні великої кількості компактних і відносно малопотужних бездротових приймачів, здатних злагоджено взаємодіяти між собою. Таким способом можна перекрити значну територію (аж до невеликого міста), забезпечивши надійне підключення в будь-якій точці зони покриття. Відбувається це наступним чином: ноутбук, смартфон або інший Wi-Fi гаджет взаємодіє з найближчим вузлом MESH-мережі, далі дані передаються до основного роутера або точки доступу бездротовим способом, ланцюжком між вузлами. При цьому використовується так звана динамічна маршрутизація: мережа сама визначає оптимальний шлях передачі даних і автоматично змінює цей шлях при переміщенні користувача між окремими вузлами.
Власне, динамічна маршрутизація і є ключовою відмінністю MESH-пристроїв від більш традиційних Wi-Fi підсилювачів. При цьому робота здійснює в «безшовному» форматі: при перемиканні з одного вузла на інший зв'язок не втрачається і мережеві функції, що потребують стабільного підключення (завантаження, перегляд відео, онлайн-ігри, сесії авторизації) не перериваються. Іншими словами, користувач взагалі не помічає перемикань між окремими вузлами. Крім того, такий формат роботи дає можливість зберегти стабільну швидкість підключення (тоді як використання традиційних підсилювачів, особливо у вигляді ланцюжків, помітно знижує швидкість). Таким чином, MESH-мережа може стати відмінним рішенням для ситуацій, де потрібен набір з декількох підсилювачів Wi-Fi — починаючи від приватного будинку на 2-3 поверхи і закінчуючи офісними та промисловими комплексами, а то і міськими районами. При цьому обладнання для таких мереж може продаватися комплектами з декількох одиниць (до 8); докладніше див. «В комплекті».

— Wi-Fi адаптер. Адаптери для підключення до Wi-Fi мереж, призначені для настільних ПК та іншої техніки, яка першопочатково не має вбудованих Wi-Fi модулів. Таке обладнання може бути як зовнішнім, так і внутрішнім — докладніше див. «Інтерфейси (для адаптерів)». Тут же відзначимо, що купівля Wi-Fi адаптера може стати непоганою альтернативою дротовому підключенню — особливо якщо роутер розташований далеко і тягнути дріт було б незручно.

— Підсилювач Wi-Fi. Пристрої, призначені для посилення Wi-Fi сигналу від існуючого роутера або точки доступу. Дають змогу розширити зону покриття, позбутися «мертвих зон», а також покращити якість зв'язку і зробити сигнал більш стабільним. Від MESH-обладнання (див. вище), що має схоже призначення, даний тип пристроїв відрізняється відсутністю динамічної маршрутизації (Wi-Fi підсилювачі розраховані на роботу напряму з роутером, в крайньому разі по фіксованоіу ланцюжку), а також неможливістю безшовної роботи (підсилювач видимий як окрема мережа — докладніше див. «Функції і можливості — Режим репітера»). Крім того, підключення через такий пристрій може помітно знизити швидкість. З іншого боку, Wi-Fi підсилювачі обходяться значно дешевше, ніж вузли MESH-систем. Так що саме даний тип обладнання може виявитися оптимальним варіантом для нескладного побутового застосування, коли потрібно лише злегка розширити наявне покриття і немає потреби будувати велику мережу з безліччю рівноцінних точок підключення.

– Супутниковий інтернет (Starlink). Термінали для доступу до Всесвітньої мережі через супутниковий зв'язок. Інфраструктура подібних систем зазвичай складається з низькоорбітальних супутників у космосі, мережі базових станцій на землі, безпосередньо клієнтських терміналів для прийому сигналів та роздачі інтернету. Монополістом у цій сфері є компанія Ілона Маска SpaceX з її терміналами Starlink.

З впровадженням супутникових систем у масовий ужиток з'явилася можливість забезпечення високошвидкісного доступу до інтернету в тих місцях, де раніше це було неможливо через відсутність або слабкий розвиток традиційних способів передачі даних. Водночас такий інтернет стане в нагоді при регулярних перебоях з енергопостачанням і далеко від електричної цивілізації. Головне – це заживити клієнтський термінал. З мінусів технології відзначається дорожнеча обладнання та висока абонплата за користування послугами супутникового інтернету (проти традиційного кабельного підключення або використання мобільного доступу до глобальної мережі).

Стандарти Wi-Fi, підтримувані обладнанням. У наш час, крім сучасних стандартів Wi-Fi 4 (802.11 n), Wi-Fi 5 (802.11 ac), Wi-Fi 6 (802.11 ax) (його різновид Wi-Fi 6E), Wi-Fi 7 (802.11be) і WiGig (802.11 ad), можна зустріти також підтримку більш ранніх версій — Wi-Fi 3 (802.11 g) і навіть Wi-Fi 1 (802.11 b). Ось детальніший опис кожної з цих версій:

— Wi-Fi 3 (802.11 g). Застарілий стандарт, як зниклий Wi-Fi 1 (802.11b). Широко застосовувався до появи Wi-Fi 4, в наш час використовується переважно як доповнення до більш нових версій – зокрема, для того, щоб забезпечити сумісність з застарілим і бюджетним обладнанням. Працює на частоті 2,4 ГГц, максимальна швидкість обміну даними — 54 Мбіт/с.

— Wi-Fi 4 (802.11 n). Перший з загальнопоширених стандартів, що підтримує частоту 5 ГГц; може працювати у цьому діапазоні або в класичному 2,4 ГГц. Варто підкреслити, що деякі моделі Wi-Fi обладнання під цей стандарт використовують тільки 5 ГГц, через що несумісні з більш ранніми версіями Wi-Fi. Максимальна швидкість у Wi-Fi 4 — 600 Мбіт/с; в сучасних бездротових пристроях цей стандарт вельми популярний, лише нещодавно його почав тіснити на цій позиції Wi-Fi 5.

— Wi-Fi 5 (802.11 ac). Спадкоємець Wi-Fi 4, щ...о остаточно перемістився в діапазон 5 ГГц, що позитивно позначилося на надійності підключення і швидкості передачі даних: вона становить до 1,69 Гбіт/с на одну антену і до 6,77 Гбіт/с загалом. Крім того, це перша версія, в якій була повноцінно впроваджена технологія Beamforming (докладніше див. «Функції і можливості»).

— Wi-Fi 6, Wi-Fi 6E (802.11ax). Розвиток Wi-Fi 5, що представив як збільшення швидкості до 10 Гбіт/с, так і ряд важливих удосконалень у форматі роботи. Одним з найважливіших нововведень є використання широкого діапазону частот — від 1 до 7 ГГц; це, зокрема, дає змогу автоматично вибирати найменш завантажену смугу частот, що позитивно впливає на швидкість і надійність підключення. При цьому пристрої Wi-Fi 6 здатні працювати і на класичних частотах 2,4 ГГц і 5 ГГц, а модифікація стандарту Wi-Fi 6E здатна працювати на частотах від 5.9 до 7 ГГц, прийнято вважати що пристрої з підтримкою Wi-Fi 6E працюють на частоті 6 ГГц, при цьому є повна сумісність з більш ранніми стандартами. Крім того, в цій версії був впроваджені деякі поліпшення, що стосуються одночасної роботи декількох пристроїв на одному каналі, зокрема мова йдк про технологію OFDMA. Завдяки цьому Wi-Fi 6 дає найменше з сучасних стандартів падіння швидкості при завантаженому ефірі, а модифікація Wi-Fi 6E, що працює на частоті 6 ГГц, має найменшу кількість перешкод.

— Wi-Fi 7 (802.11be). Цей стандарт Wi-Fi почали впроваджувати у 2023 році. Завдяки використанню модуляції 4096-QAM з нього можна вичавити максимальну теоретичну швидкість обміну даними до 46 Гбіт/с. Wi-Fi 7 підтримує роботу у трьох частотних діапазонах: 2.4 ГГц, 5 ГГц та 6 ГГц. Максимальну ширину смуги пропускання в стандарті наростили з 160 МГц до 320 МГц – чим ширший канал, тим більше даних він здатний передати відразу. З цікавих нововведень у Wi-Fi 7 відзначається розробка MLO (Multi-Link Operation) – з її допомогою підключені пристрої обмінюються даними, використовуючи одночасно кілька каналів та частотних діапазонів, що особливо важливо для VR та онлайн-ігор. Мінімізувати затримки зв'язку за умови великої кількості підключених клієнтських пристроїв має технологія Multiple Resource Unit. Також на збільшення пропускної здатності при великій кількості одночасних підключень націлений новий протокол 16х16 MIMO, що подвоює кількість просторових потоків у порівнянні з попереднім стандартом Wi-Fi 6.

— WiGig (802.11 ad). Стандарт Wi-Fi, що використовує робочу частоту у 60 ГГц; швидкість передачі даних може досягати 10 Гбіт/с (залежно від конкретної версії WiGig). Канал 60 ГГц значно менш завантажений, ніж популярніші 2,4 ГГц і 5 ГГц, що позитивно позначається на надійності передачі даних і знижує затримку; останнє буває особливо важливо в іграх і деяких інших спеціальних завданнях. З іншого боку, збільшення частоти значно знизило дальність підключення (докладніше див. «Частотний діапазон»), так що на практиці даний стандарт підходить лише для зв'язку в межах однієї кімнати.

Варто враховувати, що на практиці швидкість передачі даних зазвичай значно нижче теоретичного максимуму — особливо під час роботи декількох Wi-Fi пристроїв на одному каналі. Також зазначимо, що різні стандарти зворотньо сумісні між собою (з обмеженням швидкості за більш повільним) за умови збігу частот: наприклад, 802.11ac може працювати з 802.11n, але не з 802.11g.

Кількість діапазонів і каналів бездротового зв'язку, що підтримується роутером. Уточнюється лише для моделей, які працюють більше ніж з одним діапазоном.

— Дводіапазонний (2.4 ГГц і 5 ГГц). Пристрої, що підтримують одночасно два популярних діапазони зв'язку — 2,4 ГГц і 5 ГГц — у форматі «один канал зв'язку на діапазон». Це забезпечує сумісність з більшістю стандартів Wi-Fi (див. вище), а в деяких випадках ще й позитивно позначається на якості зв'язку. Наприклад, в адаптері Wi-Fi (див. «Тип пристрою») з цією особливістю може передбачатися можливість оцінювати завантаженість обох діапазонів і автоматично вибирати менш завантажений.

— Триканальний (2.4 ГГц і 5 ГГц у 2 канали). Удосконалена версія дводіапазонного формату роботи: у діапазоні 5 ГГц зв'язок здійснюється на двох каналах. Це дає змогу, наприклад, «підняти» на одному роутері відразу три канали бездротового підключення (три видимих мережі в списку безпровідних мереж) і досягти ще більш високої пропускної здатності. Переваги такого формату особливо помітні під час роботи роутера одночасно з кількома бездротовими пристроями.

— Тридіапазонний (2.4 ГГц, 5 ГГц, 60 ГГц). Найбільш «всеїдний» різновид сучасного Wi-Fi обладнання, сумісний з усіма популярними стандартами — починаючи від застарілого 802.11 b/g й закінчуючи порівняно новим...802.11 ad. Також велика кількість діапазонів сприяє підвищенню швидкості, особливо під час роботи з пристроями з різними діапазонами.

Максимальна швидкість, що забезпечується пристроєм при бездротовому зв'язку в діапазоні 2,4 ГГц.

Цей діапазон використовується в більшості сучасних стандартів Wi-Fi (див. вище) — як єдиний або як один з доступних; виняток становлять лише Wi-Fi 5 і WiGig. А максимальна швидкість уточнюється в характеристиках тому, що можливості конкретного обладнання можуть бути помітно скромніше, ніж загальні можливості стандарту. Наприклад, пристрій з підтримкою Wi-Fi 4 може видавати лише 300 Мбіт/с, хоча теоретичний максимум у даного стандарту вдвічі вище — 600 Мбіт/с. Це пов'язано з тим, що максимально можлива швидкість зв'язку досягається за певних умов (зокрема, при використанні декількох антен), і далеко не кожна модель повністю задовольняє цим умовам. Що стосується конкретних цифр, то за можливостями в діапазоні 2,4 ГГц сучасне обладнання умовно ділять на моделі зі швидкістю до 500 Мбіт/с включно і понад 500 Мбіт/с; другий різновид за визначенням повинен підтримувати як мінімум стандарт Wi-Fi 4.

Також варто відзначити, що в цьому пункті вказується значення швидкості для ідеальної ситуації. На практиці ж вона може бути помітно менше (нерідко — в рази), особливо при великій кількості бездротової техніки, одночасно підключеної до обладнання.

Максимальна швидкість, що забезпечується пристроєм при бездротовому зв'язку в діапазоні 5 ГГц.

Цей діапазон використовується в Wi-Fi 4 і Wi-Fi 6 як один з доступних, в Wi-Fi 5 — як єдиний (див. «Стандарти Wi-Fi»). А максимальна швидкість уточнюється в характеристиках тому, що можливості конкретного обладнання можуть бути помітно скромніше, ніж загальні можливості стандарту. Наприклад, пристрій з підтримкою Wi-Fi 4 може видавати лише 300 Мбіт/с, хоча теоретичний максимум у даного стандарту вдвічі вище — 600 Мбіт/с. Це пов'язано з тим, що максимально можлива швидкість зв'язку досягається за певних умов (зокрема, при використанні декількох антен), і далеко не кожна модель повністю задовольняє цим умовам. Конкретні цифри в даному разі такі: значення до 500 Мбіт/с є досить скромним, найбільше пристроїв підтримують швидкості в діапазоні 500 – 1000 Мбіт/с, показники в 1 – 2 Гбіт/з можна віднести до категорії «вище середнього», а найбільш прогресивні моделі забезпечують і більше 2 Гбіт/с.

Також варто відзначити, що в цьому пункті вказується значення швидкості для ідеальної ситуації. На практиці ж вона може бути помітно менше (нерідко — в рази), особливо при великій кількості бездротової техніки, одночасно підключеної до обладнання.

– 160 МГц. Наявність смуги у 160 МГц підвищує пропускну здатність передачі даних і дає змогу наблизити її до максимальної теоретичної швидкості.

– 320 МГц. Смугу пропускання 320 МГц запровадили у стандарті Wi-Fi 7 (див. відповідний пункт). Вона забезпечує суттєвий приріст швидкості обміну даними – удвічі більше порівняно із шириною бездротового каналу 160 МГц.

WAN порт характеризує можливість пристрою на дротовий прийом сигналу. Можуть зустрічатися моделі як з одним портом, так і на два WAN-порти, а в окремих випадках і на більшу кількість провайдерів, що підключаються. Така розширена кількість роз'ємів WAN впливає на вартість і відповідно зустрічається у більшій мірі серед роутерів професійного рівня.

За швидкістю при виборі пристрою в пріоритеті є швидкість вихідного LAN-порту або Wi-Fi. Однак більш швидкісні WAN-порти (1 Гбіт/с, 2.5 Гбіт/с, 5 Гбіт/с10 Гбіт/с) дають можливість розділити навантаження відразу на кілька виходів без зниження швидкісних показників, як це може бути у разі з WAN-портом 100 Мбіт/с.

Під LAN в даному разі маються на увазі стандартні мережеві роз'єми (відомі як RJ-45), призначені для дротового підключення пристроїв локальної мережі – ПК, серверів, додаткових точок доступу тощо. Кількість портів відповідає числу пристроїв, яку можна напряму підключити до обладнання дротовим способом.

Що стосується швидкості, то на сьогоднішній день найбільш популярними варіантами є 100 Мбіт/с (Fast Ethernet) і 1 Гбіт/с (Gigabit Ethernet). При цьому, завдяки розвитку техніки, гігабітних пристроїв випускається все більше, хоча на практиці така швидкість має критичне значення тільки при передачі великих об'ємів інформації. При цьому, деякі моделі крім штатної швидкості основних LAN-портів можуть мати LAN-порт 2.5 Гбіт/с, 5 Гбіт/с і навіть 10 Гбіт/с,, що має підвищену пропускну здатність.

Загальна кількість антен (всіх типів — див. нижче), передбачене в конструкції пристрою.

У сучасному Wi-Fi обладнанні даний показник може бути різним: крім найпростіших пристроїв з 1 антеною, зустрічаються моделі, де це число становить 2, 3, 4 і навіть більше. Сенс використання декількох антен полягає в двох моментах. По-перше, якщо на одну антену доводиться кілька зовнішніх пристроїв — їм доводиться ділити між собою смугу пропускання, і фактична швидкість зв'язку для кожного абонента падає відповідно. По-друге, така конструкція може знадобитися і при зв'язку з одним зовнішнім пристроєм — для роботи з технологією MU-MIMO (див. нижче), що дозволяє повністю реалізувати можливості сучасних стандартів Wi-Fi.

У будь-якому разі більша кількість антен, зазвичай, означає більш прогресивне і функціональний пристрій. З іншого боку, даний параметр помітно впливає на вартість; так що спеціально шукати обладнання з великим числом антен має сенс переважно тоді, коли швидкість і стабільність зв'язку є критично важливими.