Порівняння Salmo Blaster Tele Carp 3132-300 vs Salmo Diamond Carp 3.5 3041-360

Загальна конструкція вудилища. Найчастіше вона розкладна — штекерна або телескопічна — однак зустрічаються і цілісні моделі. Ось основні особливості кожного з варіантів:

— Штекерна. Такі вудилища складаються з декількох секцій, які в похідному стані повністю роз'єднані, а перед використанням — з'єднуються одна з одною за допомогою втулок. З одного боку, це створює певні незручності: наприклад, для надійного транспортування обов'язково потрібно помістити вудку в чохол або іншим способом надійно з'єднати складові частини вудилища. Та й процес розкладання/складання може бути досить важким. Водночас дана конструкція вважається оптимальною для вудилищ, розрахованих на максимальну точність та/або дальність закидання — наприклад, спінінгових, матчевих і фідерних (див. «Тип вудилища»). Практично всі такі моделі належать до штекерних. Також відзначимо, що не варто плутати штекер як тип вудилища (див. там само) з даним варіантом конструкції: моделі штекерного типу можуть формально відноситися до телескопічних (це означає, що частина вудлища має вигляд «телескопа», детальніше див. «Тип вудилища»)..

— Телескопічна. Вона ж «висувна». Конструкція, при якій секції мають різну товщину і в складеному положенні вставлені одна в іншу, а при розкладанні вони по черзі висуваються. Така схема забезпечує максимальну зручність при транспортуванні — вудилище є «само собі...чохлом» і не потребує додаткових футлярів або стяжок, на відміну від штекерній конструкції. Водночас «телескоп» значно знижує точність закидання, а тому застосовується переважно там, де цей параметр не має вирішального значення — зокрема, в болонських і махових моделях (див. «Тип вудилища»).

— Цілісна. Цілісні вудки міцніші і надійніші складових, однак мають один серйозний недолік: їх не можна скласти для транспортування і зберігання. Тому подібна конструкція застосовується порівняно рідко — зокрема, в окремих спінінгових моделях порівняно невеликої довжини, а також у зимових вудок, які в принципі не потрібно робити довгими.

Цей параметр описує сумісність вудилища з різними лісками, проте цим його роль не обмежується. Зазвичай тест по волосіні вказується у вигляді діапазону значень, наприклад 8 – 15 фунтів (1 фунт — 454 грами). Розривне навантаження використовуваної ліски повинна лежати в зазначеному для вудилища діапазоні. При меншому навантаженні велика ймовірність, що волосінь порветься при різкому русі (наприклад, під час підсічки або навіть при закидуванні), а при більшій — вудилище може зламатися під навантаженням, яку сама волосінь витримала б без проблем.

Таким чином, тест по волосіні характеризує своєрідну «потужність» вудлища, яка включає в себе дві характеристики: пружність (зусилля, що розвивається при ривках за рахунок гнучкості конструкції) і максимальне навантаження по вазі.

Кількість секцій, передбачених у конструкції розкладного вудилища (див. «Конструкція»). З двох вудок з однаковою довжиною модель з великою кількістю секцій буде мати меншу довжину кожної окремої секції і, відповідно, буде більш компактною і зручною для транспортування. З іншого боку, велика кількість секцій негативно позначається на загальній міцності конструкції. Тому при виборі бажано визначитися, що для Вас важливіше — зручність в перевезенні або ж висока міцність.

Довжина вудилища в розкладеному (робочому) положенні. Для різних типів лову вважається оптимальною різна довжина; докладніше про це див. «Тип вудилища». Якщо ж потрібний Вам тип вудлища має велику кількість варіацій довжини, при виборі варто враховувати умови, в яких належить ловити рибу. З одного боку, більш довгі моделі зазвичай мають велику дальність закидання (особливо це актуально для поплавковою лову); з іншого — для обмежених умов (наприклад, при густій рослинності на березі або при лові із човна) можливо, має сенс взяти більш коротке вудлище.

Довжина вудилища в складеному стані. Цей параметр впливає насамперед на зручність транспортування: чим коротше складене вудилище, тим простіше його переносити/перевозити.

— Скловолокно. Один з найбільш ранніх синтетичних матеріалів, що використовуються у сучасних вудилищах, з'явився в середині ХХ століття. Він являє собою речовину, що складається з тонких витягнутих ниток звичайного скла. Однак на відміну від звичної форми скла (наприклад, віконного), скловолокно є м'яким і досить стійким до ударів матеріалом — так, вудлища з нього набагато більш невибагливі, ніж графітові і карбонові (див. нижче), менш чутливі до ударів і падінь, а коштують при цьому відчутно дешевше. Головним же недоліком є значна вага, яка створює незручності при необхідності часто закидати приманку (наприклад, при лові на блешню з берега). Крім того, скловолокно менш пружне і стійке на вигин, ніж згадані «вуглецеві» матеріали.

— Композитний. Найчастіше композитні вудлища виготовляються з суміші вуглеволокна і скловолокна. Перший матеріал характеризується високою жорсткістю і стійкістю на вигин, проте досить крихкий; другий — не такий жорсткий, але водночас менш чутливий до ударів, падінь тощо. Комбінована конструкція дає змогу поєднати переваги обох матеріалів і компенсувати недоліки. Зазначимо, що пропорції даної суміші бувають різними, а тому композитні вудлища можуть сильно відрізнятися одне від одного за характеристиками; цей момент бажано уточнювати окремо перед покупкою.

— Карбон (графіт). Різновид вуг...леволокна — синтетичного матеріалу, що складається з тонких ниток вуглецю. Головною перевагою карбону є висока стійкість на вигин, що дуже важливо при витягуванні великої здобичі. До того ж цей матеріал досить легкий і стійкий до негоди, перепадів температур тощо. З іншого боку, такі вудилища погано переносять удари, падіння на тверду поверхню тощо і потребують обережного поводження, зокрема, при транспортуванні дуже бажано використовувати чохли. Однак переваги карбону значно переважають його недоліки, а тому він є одним з найпоширеніших матеріалів для сучасних вудилищ різних типів.
В даний пункт також потрапляють графітові вудилища. Це один з різновидів вуглеволокна, дещо спрощений в порівнянні з карбоном і, відповідно, менш дорогий. Графіт гірше переносить сильні навантаження на вигин, а тому застосовується переважно в болонських і поплавцевих вудилищах. Крім того, завдяки своїй пластичності і «хльосткості» цей матеріал також підходить для матчевих моделей.

— Пробкова. Ручки виконані з натуральної пробки. Цей матеріал має безліч переваг: за рахунок пористості він легкий і слабо проводить тепло («гріє руку» на холоді), водночас не намокає, а виглядають коркові ручки досить елегантно. Головним недоліком є відносно висока вартість, внаслідок чого коркові ручки зустрічаються переважно у вудилищах середнього і вищого цінового діапазону (хоча є і недорогі моделі з такими ручками).

— Поролонова (EVA). Ручки з дрібнопористого етиленвінілацетату — синтетичного матеріалу. Першопочатково EVA застосовувався в вудилищах, призначених для морської риболовлі — цей матеріал значно більш стійкий до солоної води, ультрафіолету та інших негативних впливів, ніж пробка. Однак зараз він досить поширений у всіх типах вудок. Перевагами EVA, крім вищезгаданих, є невисока вартість, а також різноманітність дизайнів — на відміну від пробки, цьому матеріалу можна надати практично будь-який колір. З іншого боку, EVA значно важча, що може мати критичне значення для професійних рибалок, які налаштовують баланс вудилища з точністю до грама» (особливо при використанні вудок класу «ультралайт»). А тому такі ручки переважно характерні для недорогих любительських моделей.

— Коркова/поролонова. Комбіновані ручки, що поєднують в конструкції обидва вищеописаних матеріали. Таким чином переваги пробки і поролону поєднується, а недоліки — частково компенсуються (детальніше...про переваги і недоліки див. вище). Водночас цей варіант зустрічається досить рідко, оскільки з низки причин більш виправданим вважається все ж використовувати один певний матеріал.

— Пінопластова. Ручки з пінопласту — «спіненого пластику (зазвичай на основі полістиролу). Він складається з окремих мікроскопічних комірок, заповнених газом, при цьому об'єм газу може становити до 98% об'єму всього матеріалу. Це і зумовило основні властивості пінопласту: він дуже легкий, стійкий до вологи, крім того, слабо проводить тепло і не «холодить» руки. За рахунок останнього пінопластові ручки добре підходять, зокрема, для зимових вудок (див. «Тип вудилища»). З іншого боку, міцність і довговічність пінопласту трохи нижча, ніж у пробки і поролону.

— Пластикова. Класичний пластик обходиться недорого, до того ж він часто буває помітно міцнішим описаних вище пробки, поролону або пінопласту. З іншого боку, даний матеріал помітно важче і має порівняно високу теплопровідність (тобто може холодити руки в прохолодну погоду). У світлі цього пластикові рукоятки застосовуються переважно в ультракомпактних вудилищах зимового призначення. Вага такої снасті невелика навіть з урахуванням ручки, ідеальний баланс їй не потрібен, висока міцність ручки важлива з технічних причин, а рибалити все одно передбачається в теплих рукавичках, надійно ізолюючих руки від холоду.

— Карбонова. Варіант, що зустрічається в вудилищах з того ж матеріалу (див. вище). Ручка в таких моделях зазвичай являє собою потовщення особливої форми на корпусі. Така конструкція дозволяє знизити вагу і забезпечити максимальну чутливість вудлища, однак і обходиться недешево. Як наслідок, вона зустрічається переважно серед висококласних кастингових моделей (див. «Тип вудилища»). Як і самі вудлища, карбонові ручки дуже стійкі на вигинання, однак чутливі до сильних ударів (можуть потріскатися).