Порівняння Denon DCD-720AE vs Denon DCD-1520AE

Типи носіїв, форматів даних та джерел сигналу, які підтримує CD-програвач.

- CD-Audio. Стандарт, який використовується для запису традиційних компакт-дисків Audio CD. Формат CD-Audio передбачає частоту дискретизації 44,1 кГц, розрядність 16 біт та 2 канали стерео. Бітрейт такого запису становить 1411,2 кбіт/с, що дає змогу забезпечити дуже високу якість звуку (для порівняння: у випадку MP3-файлів показник 320 кбіт/с вважається досить непоганим, а для запису без втрат у форматі FLAC цілком достатньо 950 кбіт/с с). А максимальна загальна тривалість доріжок для повнорозмірного диска трохи менше 80 хвилин. Завдяки цьому Audio CD не втрачають популярності серед аудіофілів, і цей формат підтримують всі сучасні CD-програвачі (чим, власне, і обумовлена назва цього класу техніки).

- MQA-CD. Формат аудіо, який використовує технологію MQA (Master Quality Authenticated) від компанії Meridian Audio для кодування звуку. Він дає змогу зберігати оригінальну якість аудіо під час стиснення файлів та їх відновлення – у випадку зі стандартними носіями компакт-дисків MQA-CD забезпечує звучання максимально наближене до високоякісних аудіоформатів.

- MP3/WMA. MP3 і WMA є найпопулярнішими форматами звукових файлів, що застосовуються у сучасній споживчій електроніці. Вони можуть записуватися і на оптичних дисках, і USB-носіях, і на вбудованих накопичувачах. При цьому в аудіотехніці, включаючи C...D-програвачі, найчастіше зустрічається підтримка відразу обох цих стандартів, та й за ключовими особливостями та якістю звуку вони схожі саме тому MP3 і WMA в даному випадку об'єднані в одному пункті. Зі згаданих особливостей варто відзначити насамперед те, що при кодуванні звуку дані стандарти використовують т.зв. стиск із втратами: окремі частини звукового потоку передаються зі зниженою точністю, а то й взагалі заглушуються. Завдяки цьому файли мають невеликий об'єм; а частини, що урізаються, вибираються таким чином, щоб вплив на загальну якість звучання був мінімальним, і при прослуховуванні на звичайній побутовій аудіотехніці (на зразок комп'ютерних колонок або портативного плеєра) втрати якості були практично не помітні. А ось на аудіосистемах рівня Hi-Fi і Hi-End (а CD-програвачі якраз і призначені для подібних систем) різниця в звучанні може бути добре чутна, хоча тут багато залежить і від суб'єктивних особливостей слухача.

- SACD. Формат Super Audio CD - подальший розвиток і вдосконалення "звичайного" CD-Audio, описаного вище. Завдяки застосуванню нових технологій кількість звукових каналів, доступних для однієї доріжки, зросла до 6 (що дає можливість писати на SACD не тільки стерео, а й багатоканальний звук 5.1), а частота дискретизації - до 2822,4 кГц (64 рази вище, ніж на Audio CD). Крім того, звук можна записувати з різними параметрами - наприклад, частина диска 5.1, частина в стерео 2.0. На такому диску з кількома зонами запису максимальна тривалість звучання досягає 109 хвилин, а якщо зона запису одна - 180 хвилин. Варто враховувати, що сам собою формат SACD не може читатися звичайними приводами для CD-дисків. І хоча досить велике поширення набули «гібридні» SACD-носії, сумісні зі звичайними CD-приводами, проте реалізувати всі можливості цього формату можна лише на сумісному плеєрі.

- DVD. Формат оптичних дисків, що на зміну CD. У разі програвачів CD підтримка цього формату, як правило, передбачає можливість програвання звуку, записаного за стандартом DVD-Audio. Цей стандарт забезпечує розрядність до 24 біт, частоту дискретизації до 192 кГц та можливість працювати з 6 каналами звуку (5.1, крім запису на максимальній частоті дискретизації). А моделі з DVD-приводами, що підтримують MP3/WMA, можуть читати ці файли і з DVD-дисків. Ємність стандартного одностороннього DVD - 4,7 ГБ, є двосторонні та двошарові носії; а тривалість запису DVD-Audio залежить не тільки від різновиду диска, але і від якості звуку.

- AM/FM-радіо. Можливість використання CD-програвача для прийому радіо AM та FM діапазону в аналоговому форматі (підтримка цифрового мовлення вказується окремо – див. нижче). Діапазон FM дає змогу передавати стереозвук у досить непоганій якості; правда, дальність передачі обмежується межами прямої видимості, проте цього цілком достатньо покриття навіть досить великого міста. Завдяки цьому саме цей стандарт використовує переважну більшість міських музичних станцій. AM, у свою чергу, має набагато більшу дальність, проте програє за якістю звуку та не підтримує трансляції стерео. Тому більшість таких станцій – «розмовні», а сам стандарт значно менш популярний, ніж FM – аж до того, що деякі моделі CD-програвачів можуть оснащуватися лише FM-тюнерами без підтримки AM (але не навпаки).

- DAB радіо. Можливість використання програвача CD для прийому цифрового радіомовлення DAB. Практичними перевагами цифрового радіомовлення перед аналоговим можна назвати хорошу дальність і високу якість звуку, зумовлену, зокрема, практично повною відсутністю перешкод: звук або чутно ясно і чисто, або пропадає взагалі. Крім оригінального DAB, на ринку представлено вдосконалений стандарт DAB+; "плюсові" тюнери здатні приймати і "звичайні" передачі DAB, але не навпаки. У будь-якому випадку варто враховувати, що в країнах СНД цей тип радіомовлення поки що знаходиться лише на етапі становлення і ще не набув широкого поширення. Тому перед покупкою CD-програвача з цифровим тюнером не завадить переконатися, що подібне мовлення є у Вашому регіоні (або хоча б планується запустити найближчим часом) — інакше можна переплатити за непотрібне обладнання.

- Мережеве потокове аудіо. Можливість відтворення CD-програвачем мережного потокового аудіо - простіше кажучи, програвання музики безпосередньо з Інтернету зі спеціалізованих сервісів на зразок Last.FM або Grooveshark. Назва «потокове» пов'язана з тим, що через мережеве з'єднання при відтворенні йде потік даних, що перетворюється на програвач у звук; простіше кажучи, кожен файл програється прямо з мережі, його не потрібно завантажувати на локальне сховище на кшталт флешки. Основна відмінність такого звуку від Інтернет-радіо (див. нижче) полягає в тому, що в даному випадку користувач сам керує відтворенням. По суті робота з потоковим аудіо аналогічна звичайній роботі з програвачем - з поправкою на те, що контент, що відтворюється, знаходиться не в самому програвачі, а на мережевому ресурсі. Ця функція потребує підключення до комп'ютерних мереж; Найчастіше з цією метою використовується модуль Wi-Fi (див. "Інтерфейси") або роз'єм LAN.

- Інтернет-радіо. Можливість використання CD-програвача для прийому та відтворення передач Інтернет-радіостанцій. Ця функція багато в чому схожа на вищеописаний мережевий аудіо - зокрема, для її роботи потрібне підключення до мережі, а дані передаються в потоковому форматі; проте тут трансляція йде аналогічно звичайним радіопередач і управляється не користувачем, а персоналом радіостанції. Власне, багато великих станцій транслюють свої передачі у традиційному ефірі, а й через Інтернет; є і спеціалізовані проекти, які ведуть мовлення тільки в Мережі. Загалом вибір Інтернет-програм значно ширший, ніж для звичайного радіомовлення, адже таке радіо не має обмежень щодо дальності. А в самих програвачах можуть передбачатися додаткові інструменти управління таким мовленням — наприклад, каталоги, пошук за жанрами, мовами тощо.

Дротові і бездротові інтерфейси для підключення зовнішніх пристроїв, передбачені в конструкції CD-програвача.

— AirPlay. Технологія передачі мультимедійних даних через бездротове з'єднання Wi-Fi (див. нижче). Розроблена компанією Apple і широко застосовується в її портативних пристроях, зокрема iPod touch, iPhone і iPad, однак доступна і для техніки інших виробників. Дає можливість транслювати на сумісні пристрої аудіофайли (в режимі потокового аудіо, детальніше див. «Відтворення»), а також зображення, текстові дані і навіть відео. Наявність AirPlay в CD-програвачі дасть можливість підключати до нього пристрої з підтримкою цієї технології для прямого відтворення, а також виводити на екран інформацію про файли — назву композиції, ім'я виконавця тощо.

— Wi-Fi. Бездротовий інтерфейс, який може застосовуватися з двома цілями: підключення до комп'ютерних мереж (зокрема Інтернету) і прямий зв'язок зі смартфонами, планшетами та іншою зовнішньою технікою. Перший варіант зручний для реалізації мережевих функцій — потокового аудіо, Інтернет-радіо (див. «Відтворення»), AirPlay (див. вище), DLNA (див. нижче). Підключення до комп'ютерних мереж може здійснюватися і через дротовий інтерфейс LAN (див. нижче), однак Wi-Fi зручніше за рахунок відсутності д...ротів і можливості роботи крізь перешкоди (включаючи стіни) на відстань у кілька десятків метрів. А з'єднання з зовнішніми пристроями може передбачатися насамперед для дистанційного управління програвачем.

— Bluetooth. Бездротова технологія, розроблена для прямого зв'язку різних пристроїв один з одним. Забезпечує відстань до 10 м (в специфічних варіантах — і більше, але цей варіант для CD-програвачів не актуальний). Конкретні можливості Bluetooth можуть бути різними, залежно від підтримуваних пристроєм протоколів. У разі програвачів ця функція зазвичай застосовується для трансляції звуку на бездротові навушники або Bluetooth-колонки; таке підключення зручне завдяки відсутності дроту, але якість звуку може бути помітно нижче, ніж при дротовому підключення. Може передбачатися і зворотний варіант — трансляція звуку зі смартфона, планшета тощо для відтворення через програвач і підключену до нього акустику; але цей варіант застосування, як і інші, зустрічається вкрай рідко.

— LAN. Стандартний інтерфейс, що використовується для дротового підключення до комп'ютерних мереж — як до «локалок» (з виходом в Інтернет або без такого), так і безпосередньо до Інтернет-провайдерів. Відповідно, наявність такого роз'єму в CD-програвачі передбачає підтримку мережевих функцій — наприклад, DLNA або Інтернет-радіо (див. «Комунікації»); конкретні мережеві можливості залежать від моделі.

— RS-232. Він же COM-порт. Спеціалізований роз'єм, який використовується для підключення плеєра до комп'ютера і управління його налаштуваннями з ПК. Таке управління може бути різноманітніше і водночас простіше і наочніше, ніж робота зі штатною панеллю або пультом ДУ.

— DLNA. Технологія, що застосовується для об'єднання різних електронних пристроїв в єдину цифрову мережу з можливістю безпосереднього обміну контентом. Пристрої, для яких заявлена підтримка цього стандарту, здатні ефективно взаємодіяти незалежно від фірми-виробника. CD-програвач з DLNA може, наприклад, відтворювати музику з жорсткого диска комп'ютера в сусідній кімнаті. Підключення до Мережі може здійснюватись як дротовим (LAN), так і бездротовим (Wi-Fi) способом; обидва варіанти описані вище.

— USB (type A). Даний роз'єм для підключення до пристрою різного периферійного обладнання за стандартом USB. У разі CD-програвачів найчастіше йдеться про «флешки» і інші зовнішні накопичувачі: при підключенні їх до USB Type A можливе пряме відтворення записаного на такий накопичувач контенту. Зазвичай, даний роз'єм встановлюється на передній панелі плеєра, а в деяких моделях роз'ємів може бути більше одного.

— USB (type B). Даний інтерфейс дає змогу підключати CD-плеєр до комп'ютера в якості периферійного пристрою. Таке підключення може забезпечувати досить різноманітні можливості: відтворення звуку з ПК через програвач і підключену до нього акустику, управління налаштуваннями плеєра через сервісну програму, оновлення прошивки тощо (конкретний набір функцій залежить від моделі).

— Кардрідер. Слот для читання карт пам'яті — найчастіше найбільш популярного сучасного формату SD, хоча теоретично можуть передбачатися й інші варіанти. Ця функція дає можливість програвати музику безпосередньо з карт пам'яті. Такі носії зручні тим, що кардрідери встановлюються практично у всіх сучасних ноутбуках, багатьох планшетах, смартфонах (щоправда, під більш мініатюрні карти) тощо. Щоправда, потрібно враховувати, що навіть серед SD-карт є кілька поколінь, несумісних між собою; тому перед використанням кардрідера варто обов'язково уточнити, на які саме карти він розрахований.

— Підключення iPod/iPhone. Наявність в CD-програвачі спеціальних функцій для роботи з портативними пристроями Apple — плеєрами iPod та смартфонами iPhone, а здебільшого — ще й планшетами iPad. Такі функції можуть включати, наприклад, перемикання треків на плеєрі і управління плейлистами з пульта управління програвачем; у будь-якому разі вони значно полегшують життя тим, хто хотів би слухати музику з «яблучної» техніки. Зазначимо, що у разі CD-програвачів для підключення такої техніки зазвичай використовується не спеціальний док, а звичайний порт USB type A загального призначення (див. вище), з яким пристрій з'єднується через спеціальний кабель. Зрідка зустрічаються моделі, укомплектовані зовнішніми док-станціями (які, втім, найчастіше також підключаються через USB).

Діапазон звукових частот, які здатний відтворити CD-програвач. Загалом даний параметр визначає те, наскільки повна видається смуга частот, не обрізається занадто високий або занадто низький звук. Проте тут варто відзначити, що людське вухо здатне сприймати звук лише в межах 16 – 20 000 Гц (можливі відхилення від верхнього порогу у різні сторони, але невеликі, а з віком він знижується). Всі сучасні CD-програвачі перекривають діапазон, тому в разі подібних пристроїв показники частоти звуку є довідковими і практично не впливають на звучання. А значні цифри на зразок 2 – 40000 Гц, 5 – 60000 Гц і т. ін. — це своєрідний «побічний ефект» конструкції високоякісного пристрою; виробники використовують ці цифри в маркетингових цілях, але, знову ж таки, на якість звуку вони не впливають. Також не варто забувати, що фактично звукові частоти обмежуються ще й характеристиками акустичної системи, зовнішнього підсилювача та іншого обладнання, підключеного до CD-програвача. Наприклад, колонки з нижньою межею частотного діапазону в 150 Гц «обріжуть» все більш низькі частоти, і тут вже без різниці, який найбільш низький бас здатний видати програвач — 16 Гц, 20 Гц або 50 Гц.

Співвідношення між рівнем корисного сигналу і рівнем сторонніх шумів на виході програвача.

Цей показник описує загальна кількість сторонніх шумів (будь-якого походження), що впливають на якість звуку: чим вище співвідношення сигнал/шум, тим менше таких шумів і тим чистіше звучання, що для систем Hi-Fiи Hi-End особливо важливо. Мінімальним показником для CD-програвачів вважається 85 – 90 дБ, показники до 100 дБ можна вважати непоганими, до 110 дБ — хорошими, більше 110 дБ — відмінними.

Динамічний діапазон CD-програвача.

Технічно динамічний діапазон — це логарифм співвідношення між максимальним сигналом на вході, при якому рівень спотворень досить невисокий (припустимо), і чутливість підсилювача. Спрощено цей параметр можна описати як різницю між мінімальним і максимальним рівнями звуку, який пристрій здатна якісно відтворювати. Чим більше значення динамічного діапазону — тим краще пристрій справляється зі звуком, що мають значні перепади гучності — наприклад, оркестровими партіями.

Зазначимо, що при програванні різних стандартів звуку (див. «Відтворення») динамічний діапазон програвача також буде різним — так, для SACD його значення зазвичай набагато вище, ніж для Audio CD. В характеристиках CD-програвачів зазвичай вказується найбільш високе значення, що створює максимально вигідне враження про характеристики пристрою. Втім, виробники часто уточнюють, для якого різновиду цифрового звуку наводяться дані по динамічному діапазону.

Коефіцієнт гармонійних спотворень (гармонік), що видається CD-програвачем на виході.

Даний параметр, поряд з описаним вище співвідношенням сигнал/шум, характеризує загальну якість звучання плеєра. Він обчислюється діленням загальної суми гармонік на величину основного сигналу при частоті відтвореного звуку 1 кГц, і виражається у відсотках. Значні рівні гармонік призводять до погіршення звучання — від загального відчуття «грубість» і «зайвої щільності» звуку до появи явно чутних перешкод; відповідно, чим нижче коефіцієнт гармонійних спотворень — тим краще. У відносно недорогих CD-програвачах даний показник вимірюється десятими частками відсотка, в топових моделях може не перевищувати декількох тисячних відсотка.

Виходи, передбачені в конструкції CD-програвача (крім аналогових роз'ємів для підключення акустики загального призначення — вони описані в окремих пунктах нижче).

— Коаксіальний S/P-DIF. Інтерфейс для передачі звуку в цифровому форматі. Дозволяє працювати з багатоканальним звуком до формату 7.1 включно. Технічно електричної є різновидом S/P-DIF; від описаної нижче оптичної різновиди відрізняється, з одного боку, більшою чутливістю до електромагнітних перешкод, з іншого — менш делікатною сполучним кабелем. Відзначимо, що даний інтерфейс використовує роз'єми RCAи коаксіальний кабель (звідси і назва). Однак, на відміну від «звичайних» аналогові RCA (див. нижче), в даному випадку всі звукові канали передаються по одному кабелю, а сам кабель повинен бути екранованим — при підключенні через звичайний дріт велика ймовірність виникнення викривлень внаслідок зовнішніх перешкод.

— Оптичний. Модифікація стандарту S/P-DIF (див. вище), що передбачає передачу сигналу через оптоволоконний кабель TOSLINK. Будучи ідентичним коаксіальному інтерфейсу за можливостями передачі звуку, оптичне з'єднання водночас абсолютно несприйнятливо до електромагнітних перешкод, що дає змогу досягти надзвичайно високої точності сигналу. Недоліком даного з'єднання можна назвати крихкість кабелю — він не допускає різких перегинів і сильного тиску, це може призвести до пошкодження оптоволокна.

— Балансний цифро...вий (AES/EBU). Сам по собі стандарт AES/EBU може використовувати різні інтерфейси підключення, проте в аудіотехніці зазвичай використовуються роз'єми XLR. Однак на відміну від «звичайного» XLR-виходи (див. нижче), даний інтерфейс передає звук в цифровому форматі, а не в аналоговому. Загальною ж рисою цих стандартів є балансне підключення, яке забезпечує гасіння перешкод за рахунок особливостей самого кабелю, позитивно позначається на якості звуку і при цьому дозволяє використовувати досить довгі проводи. AES/EBUсчитается професійним інтерфейсом; такий вихід може стати в нагоді, наприклад, для підключення CD програвача до висококласного зовнішнього підсилювача.

— Критичний. Службовий вихід, застосовуваний для включення інших компонентів аудіосистеми (наприклад, підсилювача) одночасно з CD-програвачем. У момент включення програвача цей вихід подає сигнал на вхід керованого пристрою і «будить» його, позбавляючи користувача від необхідності натискати зайві кнопки. Це особливо зручно, якщо керований пристрій знаходиться у важкодоступному місці.

— На навушники. Вихід для підключення звичайних аудионаушников. Єдиного стандарту для такого роз'єму немає, однак переважна більшість як програвачів, так і «вух» використовує одну з різновидів роз'єму типу Jack — повнорозмірну 6.35 мм або mini-Jack 3.5 мм. При цьому в стаціонарній аудіотехніці, включаючи CD-плеєри, досить часто зустрічається повнорозмірна версія, а ось в навушниках дуже популярні штекери 3.5 мм — їх можна підключати як до «рідного» гнізда, так і до 6.35-міліметровому, через найпростіший перехідник (багато моделей навіть комплектуються такими перехідниками). В будь-якому випадку, можливість слухати музику через навушники буде корисна в тих випадках, коли гучні звуки небажані — наприклад, в пізній час, коли інші сплять, або за наявності в будинку маленького дитини.

— На сабвуфер. Окремий вихід для підключення активного сабвуфера — спеціалізованого низькочастотного динаміка з власним вбудованим підсилювачем. Необхідність використання сабвуферів обумовлена тим, що колонки загального призначення погано справляються з низькими частотами, а також деякими акустичними особливостями цих частот. А спеціальний вихід для такого динаміка значно спрощує підключення: на цей вихід подається відфільтрований сигнал НЧ, завдяки чому можна обійтися без кросоверів та іншого зовнішнього обладнання (єдине виключення — пасивний сабвуфер, для нього при такому підключенні потрібно зовнішній підсилювач).

— Вихід управління (ІК). Допоміжний вихід, використовуваний у системах дистанційного управління. За наявності такого роз'єму вбудований ІЧ-приймач CD-програвача можна використовувати для управління з пульта ДУ іншими компонентами аудіосистеми — наприклад, підсилювачем в іншій кімнаті, поза зоною досяжності пульта. По суті, програвач у таких випадках відіграє роль виносного датчика, приймаючи команди і передаючи їх через вихід управління на інший пристрій. Зазначимо, що сама наявність входів і виходів управління не гарантує сумісність різних пристроїв, особливо якщо вони випущені різними виробниками; нюанси спільного використання варто уточнювати по офіційній документації.

— BNC. Сам по собі BNC — це тип роз'єму, що відноситься до коаксіальним; схожий за габаритами з RCA, проте відрізняється за внутрішніми розмірами і особливостями кріплення. На CD-програвачах роз'єм з таким виходом може застосовуватися як для виведення цифрового звуку аналогічно коаксіальному S-P-DIF, так і для роботи зі спеціальною апаратурою для синхронізації імпульсів цифрового звуку. Конкретний варіант використання варто уточнювати окремо, зустрічаються і обидва відразу. Відзначимо, що в другому випадку вихід BNC відповідає за комутацію синхронізуючих сигналів, прийнятих CD-програвачем з зовнішнього тактового генератора, на інші пристрої аудіосистеми. Детальніше про синхронізацію див. п. «Входи — BNC».

— Вихід живлення. Даний вихід являє собою роз'єм живлення, встановлений прямо на корпусі програвача. Від такого роз'єму можна живити інший компонент системи — наприклад, зовнішній підсилювач або активну акустику; у деяких випадках це буває зручніше, ніж підключати такі компоненти до мережі окремо. Варто враховувати, що роз'єми живлення зазвичай відрізняються від стандартних розеток на 230 В і не сумісні зі штекерами для таких розеток.

Входи, які передбачені в конструкції CD-програвача.

Зазначимо, що конкретне використання входів, які використовуються для передачі звуку залежить від моделі. Так, в одних випадках передбачається можливість обробки звуку вбудованими засобами CD-програвача (регулювання балансу, частот тощо); в інших — переклад сигналу з аналогового формату в цифровий або навпаки (наприклад, трансляція на акустику звуку з оптичного виходу Blu-гау програвача), в третіх — запис вхідного сигналу в реальному часі, і т. ін. А ось у службових призначення роз'ємів цілком однозначне.

Конкретні різновиди входів можуть бути такими:

— Mini-Jack (3.5 мм). Стандартний роз'єм, який широко застосовується в сучасній аудіотехніці та іншій електроніці, переважно портативній. Технічно вхід mini-Jack може використовуватися для різних типів сигналу, однак на практиці в CD-програвачах він найчастіше відіграє роль лінійного інтерфейсу і використовується переважно для підключення згаданої портативної техніки — наприклад, аудіоплеєрів.

— Критичний. Службовий вхід, який застосовується для автоматичного включення CD-програвача. Якщо підключити цей вхід до тригерного виходу іншого компонента аудіосистеми (наприклад, аудіоресивера), цей компонент при включенні буде подавати керуючий сигнал на програвач і «будити» його. Іншими словами, керуючий пристрій і програвач будуть включатися одночасно, по натисн...енню однієї кнопки — це зручніше, ніж включати обладнання окремо.

— Коаксіальний S/P-DIF. Інтерфейс для передачі звуку в цифровому форматі. Дозволяє працювати з багатоканальним звуком до формату 7.1 включно. Технічно є електричним різновидом S/P-DIF; від описаного нижче оптичного відрізняється, з одного боку, більшою чутливістю до електромагнітних перешкод, з іншого — менш делікатним сполучним кабелем. Відзначимо, що даний інтерфейс використовує роз'єми RCA і коаксіальний кабель. Однак, на відміну від «звичайних» аналогові RCA (див. вище), в даному випадку всі звукові канали передаються по одному кабелю, а сам дріт повинен бути екранованим — при підключенні через звичайний дріт велика ймовірність виникнення викривлень внаслідок перешкод.

— Оптичний. Модифікація стандарту S/P-DIF (див. вище), що передбачає передачу сигналу через оптоволоконний кабель TOSLINK. Будучи ідентичним коаксіальному інтерфейсу за можливостями передачі звуку, оптичне з'єднання водночас абсолютно несприйнятливе до електромагнітних перешкод, що дає змогу досягти надзвичайно високої точності сигналу. Недоліком даного з'єднання можна назвати крихкість кабелю — він не допускає різких перегинів і сильного тиску, це може призвести до пошкодження оптоволокна.

— Балансний цифровий (AES/EBU). Вихід для передачі цифрового аудіосигналу у балансному форматі. Такий формат забезпечує перешкодостійкість навіть при великій довжині кабелю, що особливо важливо в професійному застосуванні; власне, наявність входу AES/EBU говорить про досить високий клас пристрою. Технічно цей інтерфейс може використовувати різні роз'єми, проте в CD-програвачах зазвичай застосовуються гнізда і штекери XLR. Від «звичайного» (аналогового) XLR таке підключення відрізняється, власне, цифровим форматом.

— RCA. Аналогічно виходам RCA (див. вище), в даному випадку мова йде про інтерфейс для передачі аналогового сигналу у форматі «по одному дроту на канал», а за один вхід вважається пара роз'ємів — під лівий і правий канал стереозвуку.

— Вхід управління (ІК). Роз'єм для підключення зовнішнього інфрачервоного приймача дистанційного керування. При правильному розміщенні такий приймач дасть змогу використовувати пульт ДК навіть у тих місцях, звідки сигнал з пульта не може дістати до основного (вбудованого) датчика — наприклад, в іншій кімнаті. Відзначимо, що в якості зовнішніх приймачів можуть застосовуватися не тільки окремі датчики, але й інші компоненти системи, сумісні з пультом ДУ — наприклад, ресивери або тюнери.

— BNC. Різновид коаксіального роз'єму, який застосовується для різних цілей. Втім, конкретно в даному випадку вхід BNC найчастіше передбачається для роботи із зовнішнім тактовим генератором, що відповідає за синхронізацію імпульсів цифрового аудіосигналу. Необхідність у застосуванні такого обладнання обумовлена тим, що при передачі сигналу між компонентами аудіосистеми з різних причин можуть виникати відхилення імпульсів по часу. Це явище називають «джитер». Відхилення, здавалося б, дуже невеликі (вимірюються пікосекундами), однак навіть така дрібниця може помітно погіршити якість звуку і підвищити рівень шумів. Щоб уникнути цього в аудіосистемах преміумкласу може використовуватися зовнішній тактовий генератор: передаючи службові імпульси на інші компоненти, він задає «загальний ритм», під який рухаються пакети даних, і запобігає розсинхронізацію. Для підключення такого генератора зазвичай передбачається вхід BNC. Втім, в деяких моделях цей роз'єм може застосовуватися і як цифровий аудіовхід, аналогічний описаному вище S/P-DIF.

— XLR. Формально XLR — це назва роз'єму, що має круглу форму, кілька штирків і фіксатор для утримання штекера в гнізді. Проте в цьому разі мова йде про цілком конкретному інтерфейсі: аудіовході з штекером, який має три штирьки, що використовується для балансного підключення аналогового сигналу. Особливість такого підключення полягає в тому, що роль фільтра перешкод грає сам кабель, що дозволяє з високою достовірністю передавати аудіосигнал навіть по досить довгому дроту. При цьому для звичайної побутової аудіотехніки така достовірність потрібна рідко, тому XLR прийнято вважати професійним роз'ємом. Відзначимо, що, як і у RCA, в даному випадку через один роз'єм передається один канал звуку, і стандартно вхід XLR складається з двох гнізд (для стереосигналу).

Потужність, споживана CD-програвачем. Зазвичай, якщо у примітках не вказано іншого, в даному випадку мається на увазі потужність під час роботи у штатному режимі. Варто мати на увазі, що фактичне енергоспоживання в конкретний момент часу може відрізнятися від даного показника — наприклад, під час роботи моделі з власним підсилювачем потужності (див. «Вбудований підсилювач») на малій гучності або навпаки, при відтворенні композиції з різкими стрибками гучності. Тим не менш, при організації живлення аудіосистеми необхідно орієнтуватися саме на цей показник.

Зазначимо, що споживання енергії не може бути нижче, ніж потужність вбудованого підсилювача (за його наявності, див. вище). Проте деякі виробники можуть йти на хитрощі — наприклад, вказувати енергоспоживання тільки в режимі підсилювача. Внаслідок цього вказана в характеристиках споживана потужність виявляється значно нижче фактичного значення при включеному підсилювачі (а іноді — навіть нижче, ніж номінальна потужність одного тільки підсилювача). У таких випадках фактичне енергоспоживання можна оцінити, склавши заявлену споживану потужність з потужністю підсилювача і взявши запас у 20 – 30% на втрати енергії за рахунок неідеального ККД електронних схем. Наприклад, для моделі на 50 Вт з підсилювачем 2х60 Вт це значення складе порядку 200 ... 220 Вт (50+2х60=170, плюс поправка на втрати).