Порівняння Bosch TWK 8617 бежевий vs Bosch TWK 7808 золотистий

Дизайн, в якому оформлений електрочайник. Крім класичного оформлення, в наш час зустрічаються і більш оригінальні стилі, а саме:

— Ретро. Пристрої, стилізовані під старовину — переважно під кухонне приладдя 30-х — 50-х років XX століття. Ступінь стилізації при цьому може бути різною: приміром, деякі прилади майже не відрізняються від звичайних кухонних чайників, які ставлять на плиту. Також відзначимо, що в стилі ретро виконуються практично всі самовари (див. «Тип»). А ось термопоти і заварювальні чайники в такому оформленні майже не випускаються. У будь-якому разі ретро-чайник буде незамінний для кухні в тому ж стилі, проте може вписатися і в сучасний інтер'єр.

— Хай-тек. Пристрої, що мають технологічне, іноді навіть футурістічне оформлення — з використанням нефарбованого металу, прозорого скла, а також мінімальною кількістю (а то і повною відсутністю) декоративних деталей. При цьому сам дизайн може бути досить незвичайним: наприклад, зустрічаються моделі, що звужуються догори і віддалено нагадують лабораторні колби. Як і в стилі ретро, в цьому стилі майже не випускаються інші пристрої, крім класичних чайників.

При виборі пристрою в специфічному оформленні варто враховувати, що дизайн неминуче впливає на вартість — іноді досить помітно, притому що функціональних переваг він зазвичай не дає.

Номінальний об'єм чайника, простіше кажучи – найбільша кількість води, яку допускається в нього заливати. Саме до цього об'єму зазвичай промаркований індикатор рівня води (якщо він є — див. нижче). А для заварювальних наборів (див. «Тип») в даному пункті наводиться об'єм основного чайника; ємність заварника вказується окремо (див. нижче).

Чим більше об'єм – тим більше води можна нагріти в пристрої за один раз. З іншого боку, велика ємність електрочайника відповідним чином позначається на габаритах і вазі, а для нагрівання потрібна або висока потужність, або багато часу. Так що вибирати за даним параметром варто залежно від реальних потреб. Приміром, міні-чайники для дорожнього використання (або на одну людину) мають об'єм до 1 л. Для домашнього застосування в сім'ї з 2 – 3 осіб цілком вистачить моделі на 1,5 – 2 л. Пристрої на 2 – 3 л вже непогано підійдуть для невеликого офісу або аналогічної ситуації. А найбільш місткі моделі вміщають 10 л і більше — переважно це термопоти, призначені для «роздачі» гарячої води в їдальнях, кафе та інших місцях масового використання.

Потужність, споживана чайником під час роботи, фактично — потужність встановленого в пристрої нагрівального елемента.

Від цього параметра залежить два робочих моменти: інтенсивність нагріву та споживання електрики. З одного боку, висока потужність нагрівача дозволяє швидше нагріти певний об'єм води і забезпечує економію часу. З іншого — енергоспоживання такого пристрою теж буде відповідним. На рахунках за електрику це, швидше за все, не позначиться (фактична витрата енергії на нагрів певного об'єму води буде одним і тим же, незалежно від потужності нагрівача). Однак можуть виникнути певні моменти, пов'язані з підключенням: наприклад, при слабкій проводці або неправильно підібраних запобіжниках можливі збої в мережі через роботи «ненажерливого» нагрівача, а підключати до звичайної розетки пристрою більш ніж на 3500 Вт не можна — тут потрібно специфічний формат живлення. У світлі останнього навіть найбільш об'ємні пристрою — термопоти на 10 л і більше — вкрай рідко оснащуються нагрівачами могутніше 3000 Вт: такої потужності цілком вистачає для роботи за призначенням, при цьому для підключення підходить звичайна розетка.

Пристрій, що дозволяє оцінювати кількість води в чайнику, не відкриваючи кришку. Найчастіше індикатор рівня води має вигляд шкали, нанесеної на прозору стінку ємності, або на прозору вставку в непрозорій стінці. У будь-якому випадку ця функція дозволяє досить точно вимірювати об'єм залитої води, а не просто визначати його «на око». Особливо така можливість важлива для моделей з відкритими спіралями (див. «Нагрівальний елемент»), у таких пристроях на індикатор зазвичай наноситься позначка мінімального допустимого рівня води.

Пристрій, що дозволяє встановлювати, до якої температури буде нагріватися вода — терморегулятор відстежує температуру і автоматично відключає нагрів при досягненні потрібного значення. На практиці воду, нагреваемую в чайнику, не завжди потрібно доводити до кипіння: так, для заварювання деяких сортів чаю оптимальна температура становить близько 80 °C, а для приготування дитячого харчування — 60 °C. Терморегулятором найчастіше оснащуються термопоти, однак існують і класичні електрочайники з такою функцією.

Можливість роботи класичного чайника (див. «Тип») в режимі підтримки температури води — коли нагріта вода зберігається гарячої за рахунок роботи нагрівача на малій потужності. Для чайників, на відміну від термопотов, даний режим є далеко не обов'язковим, тому його наявність вказується в характеристиках окремо.

Загальна форма корпуса електрочайника.

— Конічна. Найбільш популярний варіант: широкий у підстави корпус, дещо звужується догори. Така форма сприяє стійкості: центр тяжкості виходить максимально зміщеним донизу. Правда, мити зсередини такий чайник може бути не дуже зручно за порівняно невеликих розмірів отвори у верхній частині.

— Циліндрична. Циліндрична форма передбачає більш-менш однакову ширину корпусу і біля основи, і зверху. При тій же висоті і діаметрі підстави такі чайники вміщують дещо більше води, ніж конічні; крім того, такий пристрій простіше мити завдяки широкому отвору під кришку.

— Похила. Корпус трохи нахилений вперед; ширина такого корпусу зазвичай більш-менш однакова по всій висоті. Подібні чайники мають незвичайний, що виділяється зовнішній вигляд; крім того, з них дещо легше наливати воду — для цього потрібно нахилити пристрій на менший кут, ніж при циліндричному і тим більше при конічному корпусі. Проте принципових переваг перед тією ж циліндричною формою даний варіант не дає, а коштує він дорожче, тому і зустрічається нечасто.

Подвійні стінки зустрічаються переважно серед традиційних електрочайників.

Подібна конструкція виконує відразу кілька функцій. Перш за все, вона помітно покращує теплоізоляцію, даючи змогу чайнику довше утримувати тепло і економніше витрачати енергію при нагріванні. Також подвійні стінки підвищують міцність і надійність — пробити таку стінку наскрізь або помітно пошкодити її складніше, ніж одинарну. А в деяких моделях зовнішня сторона виконується з пластика, а внутрішня — з металу; це дає змогу поєднати переваги обох матеріалів без значного збільшення вартості.

Основний матеріал чайника.

Відзначимо, що в даному пункті враховується перш за все зовнішній матеріал; внутрішнє покриття може і відрізнятися від нього. Що стосується конкретних варіантів, то найбільшою популярністю в наш час користуються вироби з металу (зазвичай сталі), пластика і стекла. Більш рідкісними є вироби з скло з металом і кераміка (включаючи фарфор). Ось більш докладний опис різних матеріалів:

— Сталь. Найбільш популярний в наш час матеріал. Сталь характеризується, з одного боку, високою міцністю і надійністю, з іншого — стильним зовнішнім виглядом. Крім того, в чайниках зазвичай використовуються нержавіючі різновиди, які не схильні до корозії і не реагують з вмістом. Коштують такі вироби трохи дорожче пластикових, проте серед них можна знайти пристрої будь-якої цінової категорії – від бюджетних до топових. До однозначних же недоліків металу можна віднести перш за все високу теплопровідність, яка дещо підвищує витрату енергії і створює ризик обпектися, необережно доторкнувшись до корпусу. Крім того, сталь непрозора, і для контролю кількості води такі ємності потрібно оснащувати прозорими вставками. Також даний матеріал вважається таким, що погано відходить для заварювальних чайників: навіть найякісніша «нержавійка» може надати напою, що готується, стороннього прис...маку.

— Пластик. Пластик характеризується невисокою вартістю, при цьому йому можна без особливих проблем надати практично будь-якого відтінку або ж зробити прозорим. Також даний матеріал має досить слабку теплопровідність, завдяки чому при дотику до корпусу такого чайника менше ризик обпектися. З іншого боку, пластикові ємності схильні до появи подряпин, а прозорий пластик з часом може потьмяніти і втратити «товарний вигляд». А деякі сорти пластику (особливо недорогі, що застосовуються в бюджетних моделях) можуть при нагріванні виділяти специфічний запах і навіть надавати воді неприємного присмаку. У світлі останнього в деяких чайниках з даного матеріалу стінки робляться подвійними, і внутрішня поверхня виконується з металу. Це підвищує надійність і дає додаткову гарантію від появи «пластикового» присмаку. А в моделях середньої і вищої цінової категорії можуть застосовуватися особливі висококласні сорти пластика, позбавлені описаних недоліків; само собою, і коштують такі матеріали відповідно.

— Скло. Скляні ємності непогано виглядають, до того ж вони зазвичай робляться прозорими. Так що проконтролювати наявність і приблизний об'єм води в такому чайнику можна навіть без спеціальних індикаторів; а в разі заварювальних чайників скло дає змогу стежити ще й за кольором вмісту, контролюючи процес заварювання і насиченість отриманого напою. Крім того, даний матеріал абсолютно не впливає на запах і смак напою — ще одна властивість, особливо корисна для заварювальних чайників, проте не зайва і для звичайних. Скляні вироби вважаються крихкими, проте на практиці розбити таку ємність, як правило, досить складно. А ось до однозначних їх недоліків можна віднести перш за все те, що накип і інші забруднення всередині ємності добре видно і зовні; так що для збереження «товарного вигляду» потрібен особливо ретельний догляд. Теплопровідність у скла – середня, вона нижче, ніж у сталі, але помітно вище, ніж у багатьох видів пластику. Так що дотиків до нагрітого чайника варто уникати, щоб не обпектися.
Відзначимо, що верхня і нижня частина скляних чайників, так само як і ручка, зазвичай виконуються з інших матеріалів. Найчастіше це пластик або пластик з металевими елементами; а ось якщо ці частини повністю (або майже повністю) металеві — в якості матеріалу вказується «скло з металом».

– Скло з металом. Різновид скляних чайників, в яких верх і низ корпусу повністю виконані з металу (хіба що в кришці може передбачатися пластикова вставка — для зручності використання — однак з водою вона не контактує). Подібні вироби в цілому є більш прогресивними, ніж «звичайні» скляні моделі, де використовується пластик. Метал надає чайнику солідного зовнішнього вигляду і забезпечує додаткову надійність; а оскільки вміст не взаємодіє з пластиком — то ймовірність появи сторонніх присмаків і запахів зводиться практично до нуля. Зворотна сторона цих переваг – порівняно висока вартість, хоча серед подібних виробів зустрічаються і досить недорогі рішення.

— Кераміка. Одна з головних переваг кераміки — стильний зовнішній вигляд. Наприклад, це ідеальний матеріал для чайників в стилі «ретро»; і навіть вироби, що формально належать до класичного дизайну, зовні дуже схожі на традиційні чайники без нагрівачів. Крім того, керамічні корпуси зазвичай доповнюються оригінальними малюнками і візерунками. З практичної точки зору даний матеріал гарний тим, що не впливає на смак вмісту, а також непогано утримує тепло — тим більше що керамічні стінки зазвичай робляться досить товстими. Водночас подібні чайники важкі і досить чутливі до ударів, їх корпуси непрозорі, а індикатори рівня води, з низки причин, в конструкції не застосовуються — так що для перевірки заповненості доводиться відкривати кришку. У світлі всього цього звертати увагу на кераміку має сенс переважно в тих ситуаціях, коли характерний зовнішній вигляд для вас однозначно важливіше згаданих недоліків.

— Фарфор. По суті – різновид описаної вище кераміки. Фарфор вважається дорогим і престижним матеріалом, проте він досить крихкий і потребує дотримання особливих правил догляду, через що в електрочайниках застосовується вкрай рідко.