—
Підвісний. Умивальники, розраховані на закріплення на стіні. Такі моделі займають мінімум місця, але досить складні у встановленні, оскільки вимагають монтажу на стіну відповідних кріплень. Крім того, в більшості підвісних умивальників зливні труби (а іноді і підводка) часто залишаються на видноті, що не дуже естетично. Доводиться або миритися з цим, або йти на певні хитрощі (наприклад, самостійно майструвати тумбочку для прикриття труб). Водночас є різновиди, позбавлені цього недоліку. Ці моделі оснащуються або напівп'єдесталом (див. «Комплектація»), або повноцінним п'єдесталом для встановлення на підлогу. Однак в останньому випадку все одно потрібні кріплення до стіни для стійкості, а тому вони віднесені не до нижчеописаних
підлогових.
—
Накладний на тумбу. Умивальники, які призначені для встановлення на спеціально пристосовану тумбу. Дещо простіші монтажі, ніж підвісні, оскільки не вимагають кронштейнів або інших кріплень — достатньо поставити раковину на тумбу і підвести комунікації. До того ж зливні та інші труби при встановленні ховаються в тумбі, що забезпечує акуратний зовнішній вигляд, а сама тумба може грати роль шафки. З іншого боку, необхідність пошуку і підбору тумби створює додаткові клопоти, такі умивальники займають більше місця, ніж підвісні, а особливості конструкції дещо обмежують різноманітність форм.
—
Накладний на стільницю. Різновид накладних умивальників, призначений для встановлення на стільницю. Багато в чому аналогічні накладними моделям, призначеним для тумб (див. вище), але значно простіші у встановленні: в даному разі не потрібна спеціалізована тумба, підійде будь-яка горизонтальна поверхня з отвором під злив. Завдяки цьому підібрати підставку для даного типу умивальників значно простіше, а форму вони можуть мати практично будь-яку.
—
Врізний в стільницю. Умивальники, розраховані на вбудовування в плоску поверхню. Виглядають досить елегантно і займають небагато місця, до того ж залишають користувачеві можливість вибору: раковину можна вбудувати і у верхню поверхню спеціальної шафки, і в найпростішу полицю. У першому варіанті можна приховати всередині комунікації, а другий варіант забезпечує максимум вільного місця. Водночас для даного типу потрібна як відповідна поверхня (шафка або полиця), так і отвір в ній за формою раковини — при певному вмінні його можна зробити і самому, але краще все ж таки звернутися до фахівця.
—
Врізний під стільницю. Різновид врізних умивальників (див. вище), в яких верхній край раковини при встановленні розташований не вище, а нижче стільниці. Особливої ролі цей момент не грає (хіба що прибирати пролиту на стільницю воду трохи простіше — достатньо «зігнати» її ганчіркою до краю раковини), за основним особливостям цей різновид повністю аналогічний попередньому.
—
На пральну машину. Умивальники, розраховані на встановлення таким чином, щоб під раковиною знаходилась пральна машина. Цей варіант зручний, насамперед, тим, що дає можливість оптимально використовувати місце в приміщенні. Водночас варто враховувати, що сучасні «пралки» можуть помітно відрізнятися за габаритами, і перед покупкою не завадить уточнити сумісність умивальника з конкретною машиною; а якщо машина має вертикальне завантаження, даний варіант взагалі непридатний. Нюанси встановлення в різних моделях таких умивальників можуть розрізнятися, однак найчастіше раковина додатково кріпиться до стіни, а на пральну машину спирається лише частково (хоча роль основної опори все одно грає саме «пралка»).
— Підлоговий. У повній відповідності з назвою такі умивальники являють собою цілісні конструкції з чаші і тумби, призначені для встановлення на підлогу. Головною їх відмінністю від підвісних моделей з тумбою (див. вище) є те, що вони здатні стійко стояти на рівній підлозі без будь-яких додаткових кріплень. Завдяки цьому підлогову модель можна, образно кажучи, встановити хоч посеред ванної (головне — розібратися з підведенням труб). Відповідно, цей тип є найпростішим у встановленні. Однак і коштують підлогові моделі досить дорого.
Існують умивальники, розраховані на кілька варіантів встановлення — наприклад, моделі з можливістю накладання і на тумбу, і на стільницю.
Розташування чаші (раковини) щодо корпусу умивальника.
—
По центру. Найбільш проста і оптимальна конфігурація, що розташовується по центру від широкого борту раковини. Зустрічається в переважній більшості сучасних моделей умивальників.
—
Праворуч. Позиціонування чаші праворуч стане в нагоді в нестандартних умовах монтажу умивальника. Подібні моделі найчастіше встановлюються на кутові тумби, які розташовуються в лівому кутку приміщення. Також можуть встановлюватися самостійно – під крилом деяких умивальників зі зміщеною чашею можна розмістити, наприклад, пральну машину.
—
Ліворуч. Дзеркальний варіант «правої» чаші, що розміщується по ліву руку щодо корпусу умивальника. Відіграє практичну цінність в нестандартних умовах або виступає в якості дизайнерського елемента оформлення ванної.
– Ліва / права. У деяких умивальниках виробник або магазин точно не вказують бік розміщення чаші в назві моделі. Бік раковини необхідно уточнювати на етапі узгодження замовлення з продавцем товару, щоб придбання відповідного умивальника обійшлося без сюрпризів.
Перелив являє собою спеціальний отвір, розташований біля верхнього краю раковини. Він запобігає переливанню води через край: доходячи до переливу, вода через спеціальний шланг надходить у зливну трубу, що рятує санвузол від «потопу». Такий шланг може входити в комплект постачання умивальника, проте найчастіше його доводиться купувати окремо.
Зазначимо, що
перелив розрахований на ситуацію, коли закритий сам зливний отвір (наприклад, пробкою); якщо ж сток забитий нижче (скажімо, в сифоні), ця функція виявиться марною — воді все одно буде нікуди подітися з раковини, що заповнюється. А тому наявність переливу в конструкції умивальника не позбавляє від необхідності стежити за станом каналізації.
Існує чимало національних стереотипів: багатьом користувачам певні країни здаються привабливішими, ніж інші. Однак у наш час ці стереотипи практично не мають під собою підстав. По-перше, в країні походження бренду нерідко розташовується тільки штаб-квартира виробника, а виробництво може знаходитися і в іншій державі. По-друге, походження з певної країни — ще не гарантія якості: все залежить від того, наскільки ретельно той чи інший виробник контролює свою продукцію. Тому для оцінки якості варто орієнтуватися не на «національність», а насамперед на репутацію конкретного бренду і цінову категорію виробу. Серед країн представлені наступні:
Бельгія,
Німеччина,
Індія,
Іспанія,
Італія,
Польща,
Португалія,
Словенія,
США,
Туреччина,
Франція,
Чехія,
Швейцарія,
Швеція,
Японія.
