—
Автопідпал. Система підпалювання газових конфорок, що вбудована прямо у варильну поверхню. Найчастіше автопідпал використовує електричну іскру, і пристрою потрібне підключення до мережі, навіть якщо всі конфорки на поверхні — газові. З іншого боку, ця функція значно спрощує розпалювання, даючи змогу обійтися без сірників, запальничок та інших джерел відкритого вогню. Варто сказати, що системи автопідпалу можуть працювати по-різному: в одних моделях підпалювання спрацьовує відразу за умови повороту ручки, що відкриває газ, в інших для цього потрібно натиснути окрему кнопку.
—
Газ-контроль. Система безпеки, яка автоматично припиняє подачу газу, якщо полум'я випадково гасне. Складається з двох основних елементів: термопари й пристрою блокування газу. При згасанні полум'я термопара подає сигнал на пристрій блокування, який перекриває подачу газу, запобігаючи його витоку.
–
Термощуп. Пристосування для вимірювання температури страви та визначення ступеня її готовності. Такі вимірювання можуть проводитися як на поверхні, так і у глибині продукту. Термозонди зазвичай обмінюються даними з варильною поверхнею в бездротовому режимі. Покладаючись на вимірювані термощупом показники панель автоматично регулює нагрівання або підтримує необхідну температуру води. Також термощуп виявиться корисним при приготуванні страв методом «сувід».
—
Автоматичне вимкнення. Система, що дає можливість автоматично вимикати нагрівання за необхідності. Конкретний формат роботи автовимкнення може бути різним: в одних моделях воно спрацьовує за таймером, заданим користувачем (див. нижче), в інших — при досягненні конфоркою критичної температури чи в тому разі, якщо нагрівач довгий час пропрацював без втручання користувача. Подробиці для кожної моделі варто уточнювати окремо. Однак у будь-якому разі ця функція робить користування варильною поверхнею зручнішим, а то й безпечнішим. Відзначимо, що в газових конфорках автовимкнення майже не зустрічається з технічних причин.
—
Таймер. Пристрій, який відлічує певний проміжок часу (заданий користувачем) і подає сигнал після закінчення відліку. Крім цього, таймер може забезпечувати ще й автовимкнення нагрівання (див. вище). Конкретні різновиди таймерів бувають різними — від найпростіших механічних ручок до електронних блоків з дисплеями. Перший варіант коштує дешевше, проте похибка в такому пристрої може досягати декількох хвилин; електронні пристрої дорожчі, зате набагато точніші й наочніші. В будь-якому разі, а наявність таймера може помітно спростити життя користувачу, звільнивши його від необхідності стежити за часом самостійно.
—
Режим паузи. Можливість одним натисканням кнопки «поставити на паузу» всі працюючі конфорки, а потім відновити їх роботу натисканням тієї ж кнопки. У режимі паузи конфорки фактично вимикаються, і нагрівання триває тільки завдяки залишковому теплу; а після вимкнення паузи повертаються всі раніше виставлені параметри роботи — потужність, відлік часу за таймером тощо. Ця можливість може знадобитися в тому разі, коли потрібно ненадовго відлучитися з кухні — особливо якщо страва, яка готується, може згоріти або «збігти» в будь-який момент, а ви не впевнені, наскільки затягнеться відсутність. Відзначимо, що режим паузи зазвичай має обмеження за часом на декілька хвилин, після закінчення яких поверхня повністю вимикається.
—
Захист від дітей. Можливість заблокувати панель управління пристроєм, щоб повороти ручок і натискання кнопок не впливали на режим його роботи (нерідко після ввімкнення блокування ручки взагалі фіксуються в нерухомому положенні). Ця функція корисна перш за все як захист від дітей: допитливий малюк не зможе на свій розсуд ввімкнути варильну поверхню або змінити режим її роботи. Знімається ж блокування зазвичай таким чином, щоб це зміг зробити дорослий, але не дитина — наприклад, натисканням кнопок у визначеному порядку.
—
Індикатор залишкового тепла. Покажчик, що сигналізує про те, що ця конфорка ще гаряча. Зазвичай, реагує на нагрівання від 50 °С і вище. Головне призначення такого індикатора — запобігання опікам від дотику до конфорки, яка ще не охолола. Також його можна використовувати під час увімкнення конфорки — щоб визначити, нагрілася вона чи ні. Така функція особливо актуальна для чавунних конфорок (див. вище), хоча може знадобитися і для Hi-Light нагрівачів.
—
Вбудована витяжка. Наявність власної вбудованої витяжки в конструкції варильної поверхні. Зазвичай, повітрозабірник при цьому розташовується на рівні конфорок, його розмір невеликий, а продуктивність невисока. Відповідно, вбудована витяжка навряд чи підійде на роль основної системи вентиляції на кухні, але водночас вона може виявитися непоганим доповненням до окремо встановленої витяжки. Головними недоліками варильних панелей з такою функцією є висока вартість і складність у встановленні.
—
Управління витяжкою. Можливість управління кухонною витяжкою з варильної поверхні. Для цього обидва пристрої синхронізуються через той чи інший канал зв'язку, витяжка вмикається при увімкненні конфорки на варильній поверхні й підлаштовує потужність роботи залежно від того, скільки конфорок працює і на якій потужності. Це звільняє користувача від необхідності вручну вмикати й вимикати витяжку; а параметри управління зазвичай підбираються таким чином, щоб потужності вистачало навіть на найскладніші ситуації. Деякі моделі дають змогу навіть підлаштувати конкретну продуктивність витяжки в тій чи іншій ситуації. Щоправда, варто відзначити, що різні виробники кухонної техніки використовують для зв'язку різні технології, які розрізняються навіть за принципом дії: так, Con@Сtivity в Miele працює через радіозв'язок, а Hob2Hood у Electrolux — через ІЧ-канал. Тому якщо плануєте використовувати цю функцію — варто звернути особливу увагу на сумісність поверхні й витяжки; а для максимальної гарантії варто обирати серед пристроїв одного виробника.
—
Управління через Інтернет. Можливість управління варильною поверхнею через Інтернет. Для підключення до мережі зазвичай використовується вбудований модуль Wi-Fi, а сам спосіб управління може бути різним: в одних моделях потрібно встановити на смартфон або планшет фірмовий додаток, у інших досить відкрити спеціальну сторінку в будь-якому браузері. В будь-якому разі, ця функція дає змогу управляти варильною поверхнею та контролювати її стан з будь-якої точки світу, де є Інтернет. Таким чином можна, наприклад, залишити на конфорці чайник і дорогою додому ввімкнути нагрівання заздалегідь, щоб гаряча вода була готова до моменту повернення. А коли зібралися в далеку подорож, можна в будь-який момент проконтролювати, чи не забули ви вимкнути плиту, і за необхідності виправити ситуацію. Щоправда, варто враховувати, що подібний функціонал помітно впливає на вартість.
—
Автоматика закипання. Система на основі датчика, що відстежує стан продукту, що готується (зазвичай по температурі посуду): до закипання води конфорка працює на максимумі, а після закипання датчик знижує інтенсивність роботи до певного значення. Сенс такого регулювання полягає в тому, що для підтримки кипіння потрібно набагато менше тепла, ніж для нагрівання до температури кипіння; мало того, якщо не зменшити нагрівання, рідина може «втекти». Відповідно, автоматика закипання дає змогу не тільки економити енергію, але і уникати подібних неприємностей. Ця функція зустрічається в електричних моделях (див. «Тип поверхні»).
–
Підтримка температури. Функція підтримки температури зберігає страву теплою до моменту її подачі на стіл. Буде до речі в тих ситуаціях, коли вечеря вже приготовлена, а гості ще не прийшли. Максимальний час підтримки тепла зазвичай не перевищує 1-2 години.
–
Розтоплення. Спеціальний режим для низькотемпературного відтаювання невеликих порцій заморожених продуктів, розтоплення масла або шоколаду. Функція дає змогу дбайливо розтопити необхідні інгредієнти в масу однорідної структури, не побоюючись, що вони пригорять або перегріються.
–
Автосмаження. Попередньо встановлений режим автоматичного смаження, що забезпечує підтримання оптимальної температури днища посуду, не даючи йому охолону
...ти або перегрітися. Програма автосмаження зазвичай передбачає кілька режимів готування для різних задач.
– Додатково. Ряд специфічних автопрограм, що застосовуються на борту окремих екземплярів варильних поверхонь і не підпадають під список вище.
Потужність підключення варильної поверхні — це максимальна електрична потужність, яка споживається нею під час роботи. Даний параметр вказується тільки для моделей, які оснащені хоча б однією електроконфоркою. Саме електричні нагрівачі є найбільш «ненажерливими» з точки зору енергоспоживання; допоміжні функції на зразок автопідпалу вимагають небагато енергії, для них достатньо звичайної розетки.
Від цього показника залежать насамперед вимоги до електромережі: вона має бути здатною забезпечити таку потужність без перенавантажень. Тут варто зазначити, що для побутових розеток обмеження по потужності складає близько 3 – 3.5 кВт, при більшій потужності підключати плиту до мережі 230 В слід за спеціальними правилами. Альтернативний варіант — використати трифазну мережу 400 В: більшість сучасних варильних поверхонь із електронагрівачами допускають підключення як до 230 В, так і до 400 В, на вибір.
Наявність металевої
рамки в конструкції варильної поверхні. Така рамка може розташовуватися як по всьому периметру пристрою (у більшості класичних моделей), так і тільки з одного боку (зазвичай поверхнях типу «доміно», детальніше див. «Оформлення»). Переважно рамка грає естетичну роль, даючи змогу оптимально вписати варильну поверхню в загальне оформлення кухні. Однак вона може виконувати і цілком практичну функцію — а саме затримувати пролиті на поверхню рідини. З іншого боку, у такого захисту є і недоліки: очищати забруднення вздовж межі буває досить складно, а затримана на варильної поверхні рідина може підгоріти, ще більше ускладнюючи прибирання. Так що в плані прибирання більш зручні
моделі без рамки.
Загальні габарити пристрою в ширину і в глибину. Під глибиною в даному випадку мається на увазі розмір від передньої до задньої кромки (якщо дивитися з боку користувача). Зазначимо, що зовнішні розміри варильних поверхонь нерідко бувають більшими за розміри для вбудовування (див. нижче).
