Автоматичні програми
—
Автоматика закипання. Система на основі датчика, що відстежує стан продукту, що готується (зазвичай по температурі посуду): до закипання води конфорка працює на максимумі, а після закипання датчик знижує інтенсивність роботи до певного значення. Сенс такого регулювання полягає в тому, що для підтримки кипіння потрібно набагато менше тепла, ніж для нагрівання до температури кипіння; мало того, якщо не зменшити нагрівання, рідина може «втекти». Відповідно, автоматика закипання дає змогу не тільки економити енергію, але і уникати подібних неприємностей. Ця функція зустрічається в електричних моделях (див. «Тип поверхні»).
–
Підтримка температури. Функція підтримки температури зберігає страву теплою до моменту її подачі на стіл. Буде до речі в тих ситуаціях, коли вечеря вже приготовлена, а гості ще не прийшли. Максимальний час підтримки тепла зазвичай не перевищує 1-2 години.
–
Розтоплення. Спеціальний режим для низькотемпературного відтаювання невеликих порцій заморожених продуктів, розтоплення масла або шоколаду. Функція дає змогу дбайливо розтопити необхідні інгредієнти в масу однорідної структури, не побоюючись, що вони пригорять або перегріються.
–
Автосмаження. Попередньо встановлений режим автоматичного смаження, що забезпечує підтримання оптимальної температури днища посуду, не даючи йому охолону
...ти або перегрітися. Програма автосмаження зазвичай передбачає кілька режимів готування для різних задач.
– Додатково. Ряд специфічних автопрограм, що застосовуються на борту окремих екземплярів варильних поверхонь і не підпадають під список вище.
Потужність підключення
Потужність підключення варильної поверхні — це максимальна електрична потужність, яка споживається нею під час роботи. Даний параметр вказується тільки для моделей, які оснащені хоча б однією електроконфоркою. Саме електричні нагрівачі є найбільш «ненажерливими» з точки зору енергоспоживання; допоміжні функції на зразок автопідпалу вимагають небагато енергії, для них достатньо звичайної розетки.
Від цього показника залежать насамперед вимоги до електромережі: вона має бути здатною забезпечити таку потужність без перенавантажень. Тут варто зазначити, що для побутових розеток обмеження по потужності складає близько 3 – 3.5 кВт, при більшій потужності підключати плиту до мережі 230 В слід за спеціальними правилами. Альтернативний варіант — використати трифазну мережу 400 В: більшість сучасних варильних поверхонь із електронагрівачами допускають підключення як до 230 В, так і до 400 В, на вибір.
Рамка
Наявність металевої
рамки в конструкції варильної поверхні. Така рамка може розташовуватися як по всьому периметру пристрою (у більшості класичних моделей), так і тільки з одного боку (зазвичай поверхнях типу «доміно», детальніше див. «Оформлення»). Переважно рамка грає естетичну роль, даючи змогу оптимально вписати варильну поверхню в загальне оформлення кухні. Однак вона може виконувати і цілком практичну функцію — а саме затримувати пролиті на поверхню рідини. З іншого боку, у такого захисту є і недоліки: очищати забруднення вздовж межі буває досить складно, а затримана на варильної поверхні рідина може підгоріти, ще більше ускладнюючи прибирання. Так що в плані прибирання більш зручні
моделі без рамки.
Габарити (ШхГ)
Загальні габарити пристрою в ширину і в глибину. Під глибиною в даному випадку мається на увазі розмір від передньої до задньої кромки (якщо дивитися з боку користувача). Зазначимо, що зовнішні розміри варильних поверхонь нерідко бувають більшими за розміри для вбудовування (див. нижче).
Розміри для монтажу (ШхГ)
Розмір отвору, який потрібно виконати в кухонному столі для нормального вбудовування варильної поверхні. Стандартно вказується ширина і глибина — розмір отвору по передній і бічній стороні відповідно (якщо дивитися з боку користувача). Зазначимо, що габарити самої варильної поверхні зазвичай більше розмірів для вбудовування: при установці в отвір верхня частина поверхні спирається на його краю, завдяки чому пристрій і не провалюється в стільницю.