Порівняння Apple iPod touch 7gen 32Gb vs FiiO X7

— Аудіо. MP3-плеєри у початковому, найбільш традиційному значенні — пристрої, призначені для відтворення музики та іншого аудіо. Зустрічаються моделі без дисплея, але багато з аудіоплеєрів оснащені екранами і можуть працювати з допоміжними форматами файлів — на кшталт TXT для відображення текстів пісень або JPG для перегляду обкладинок альбомів або навіть фотографій. Але власне програвач у них призначений для роботи зі звуком і не допускає відтворення відео.

— Медіаплеєр. До цього різновиду віднесені всі плеєри, які можуть відтворювати відео. Конкретні характеристики подібних моделей можуть відчутно відрізнятися — від портативних гаджетів з 1,5" – 2" дисплеями і підтримкою специфічних форматів до великих 4 – 5" пристроїв, здатних працювати з неконвертованими файлами. Але в будь-якому разі, якщо Вам потрібен кишеньковий плеєр з можливістю не тільки слухати музику, але й дивитися відео — варто вибирати саме з подібних моделей.

— Hi-Fi плеєр. Специфічний різновид аудіоплеєрів (див. вище), створений в розрахунку на максимальну якість відтворюваного звуку. Використовує висококласні комплектуючі і прогресивні схеми оброблення сигналу; через це коштують такі пристрої на порядок дорожче звичайних аудіоплеєрів, зате за якістю звуку вони порівнянні зі стаціонарними системами Hi-Fi класу. Практично обов'язковою для таких...моделей є підтримка хоча б одного lossless-формату на кшталт FLAC або APE, також тільки в подібних пристроях зустрічається можливість роботи в режимі ЦАП (див. «Функції/можливості»). Крім того, в конструкції можуть передбачатися спеціалізовані інтерфейси — наприклад, балансний або оптичний (див. «Виходи»). Завдяки всьому цьому пристрої даного типу можуть стати в нагоді як вимогливим аудіофілам, так і тим, хто професійно працює зі звуком.

Операційна система, під управлінням якої працює плеєр.

Операційною системою є не всяка програмна оболонка; цю назву застосовують до найбільш прогресивним платформ. ОС мають великі можливості, які виходять далеко за межі традиційного функціоналу плеєрів, до того ж ці можливості можна ще більше розширити за рахунок установки додаткових програм різного призначення — від музичних онлайн-сервісів і медіа-бібліотек до ігор, клієнтів соцмереж і т.п. Таким чином, наявність ОС зазвичай означає, що пристрій належить до медіаплеєрів (див. «Тип»); однак не кожен медіаплеєр має повноцінну ОС. Також таку прошивку можуть мати Hi-Fi плеєри, однак у них ОС часто є сильно модифікованої, і не всі такі пристрої допускають установку сторонніх додатків.

Конкретні варіанти ОС можуть бути такими:

— Android. Операційна система розробки Google, широко використовується виробниками портативної електроніки; практично витіснила з ринку інші системи, що єдиною альтернативою є iOS (див. нижче). Оригінальний Android тісно інтегрований із сервісами Google і використовує магазин додатків Google Play; однак на ринку представлено безліч фірмових оболонок і модифікацій, у тому числі з досить радикальними змінами. А встановлювати програми можна не тільки з магазину додатків, але і з будь-яких інших джерел — завантажити інсталяційний файл на пристрій. Система має відкритий вихідний код, ПЗ написанням для даної ОС м...оже зайнятися будь-хто, завдяки чому набір додатків для Android надзвичайно широкий, проте багато з них не відрізняються якістю.

— iOS. Фірмова операційна система компанії Apple, іншими виробниками не використовується. Відрізняється закритістю: встановлювати додаткові додатки можна тільки з фірмового сховища App Store, а для музики і відео потрібно використовувати сервіс iTunes. Крім того, для створення під iOS потрібно отримати платну ліцензію, що обмежує коло розробників. З іншого боку, iOS досить зручна в тому плані, що користувачеві не доводиться копирсатися у великому наборі параметрів; а додатка в App Store проходять досить суворий контроль якості і безпеки.

Тип карт пам'яті, що підтримується плеєром.

Карти пам'яті виконують дві основні функції. Насамперед вони збільшують загальний об'єм пам'яті плеєра; при цьому така пам'ять у перерахунку на гігабайт коштує помітно дешевше вбудованих накопичувачів. По-друге, карта пам'яті дозволяє обмінюватися даними з іншим пристроєм, що має кардридер; наприклад, з її допомогою можна копіювати музику на плеєр з ноутбука.

Сучасні плеєри зазвичай використовують карти SD або microSD тієї або іншої версії. Карти SD мають розміри 32х24 мм і використовуються в порівняно великих пристрої, мініатюрні microSD (15х11 мм), відповідно — в компактних моделях. Версії можуть бути такими:

— SD. Дана маркування означає, що пристрій здатний працювати як мінімум з оригінальними картами SD (не належать до більш пізнім версіями SDHC або SDXC). Такі картки можуть мати обсяг до 4 ГБ, їх можливостей цілком достатньо для більшості завдань, пов'язаних з відтворенням контенту.

— SD/SDHC. Моделі, сумісні як з оригінальними SD (див. вище), так і з більш новим формату SDHC. Цей формат дозволяє створювати знімні носії об'ємом до 32 ГБ.

— SD/SDHC/SDXC. Підтримка всіх основних форматів SD, застосовуваних на сьогоднішній день. Про SD і SDHC див. вище, а SDXC забезпечує об'єм карти до 2 ТБ і збільшену швидкість роботи.

— microSD. Плеєри, гарантовано здатні працювати з оригінальними картами microSD. Технічно такі карти аналогічні описаним вище...SD і відрізняються від них лише розмірами. При цьому варто відзначити, що пристрій з таким маркуванням може фактично бути сумісна і з більш прогресивними носіями (зразок microSDHC або навіть microSDXC), виробник просто з тієї чи іншої причини не став вдаватися в такі подробиці. Уточнити цей момент можна, оцінивши максимальний підтримуваний об'єм карти (див. нижче)

— microSD/SDHC Плеєри, що підтримують як оригінальні microSD, так і пізніший стандарт microSDHC (див. «SD/SDHC»).

— microSD/SDHC/SDXC. Плеєри з таким маркуванням сумісні з усіма сучасними версіями карт microSD — як самими новими microSDXC (див. «SD/SDHC/SDXC»), так і попередніми стандартами (про них див. вище).

Випускаються плеєри, мають відразу два слота під карти пам'яті — зазвичай microSD. Переважно це Hi-Fi пристрою (див. «Тип»), а дана особливість у них передбачається для додаткового збільшення доступних об'ємів пам'яті: Hi-Fi контент має значний об'єм і вимагає відповідних накопичувачів.

Максимальний об'єм карти пам'яті, яку можна використовувати в плеєрі. Цей параметр безпосередньо пов'язаний з типом карти (див. вище): для кожного типу є свої обмеження за об'ємом. Водночас можливості по роботі з ємними носіями обмежуються не тільки типом карти, але і апаратною частиною плеєра. Тому чимало моделей мають більш низький обмеження за обсягом, ніж передбачається картою пам'яті — наприклад, 128 ГБ моделі з підтримкою формату SDXC (теоретичний максимум по якому складає 2 ТБ).

Зазначимо, що зустрічається і зворотна ситуація — наприклад, коли в пристрої з максимальним об'ємом до 16 ГБ заявлена підтримка тільки карт microSD (теоретичний максимум 4 ГБ). Це зазвичай означає, що плеєр може працювати і з більш новими форматами (у нашому прикладі — як мінімум microSDHC), проте з якоїсь причини в офіційних характеристиках цей момент не згадано (наприклад, виробник міг помилитися в документації).

Модель цифро-аналогового перетворювача, встановленого в пристрої.

ЦАП є одним з ключових компонентів будь-якого плеєра: він перетворює цифрові дані, записані в звуковому файлі, в аналоговий звук, який через підсилювач подається на навушники. Від якості ЦАП безпосередньо залежить, наскільки точно звук на виході буде відповідати первинним сигналом, а також те, чи зможе плеєр працювати з сучасними форматами цифрового сигналу: багато з них вимагають високої обчислювальної потужності, яка є далеко не у всякому ЦАП.

Відзначимо, що модель ЦАП зазначається лише в тому разі, якщо це висококласний перетворювач з якістю звуку вище середнього. На сучасному ринку представлені, зокрема, ЦАП таких виробників: AKM, Cirrus Logic, ESS Sabre, Texas Instruments, Wolfson. А плеєри з таким оснащенням зазвичай належать до Hi-Fi пристроїв (див. «Тип»).

Також варто сказати, що кількість ЦАП може бути різним. Найпростіший варіант — один модуль на обидва канали звуку, однак зустрічаються плеєри, оснащені відразу двома перетворювачами — по одному на канал. Таке «поділ праці» позначається на вартості, зате знижує навантаження на кожен окремий ЦАП, що позитивно позначається на якості і достовірності звучання.

Співвідношення між рівнем корисного сигналу (чистого звуку) і сторонніми шумами, що видається плеєром на виході. Цей параметр безпосередньо характеризує якість вбудованого підсилювача: він враховує переважно власні шуми електронних схем, і вище співвідношення сигнал/шум — тим менше цих шумів і тим чистіший звук.

Зазначимо, що у разі плеєрів дана характеристика часто є не особливо критичною: шум підсилювача може губитися на тлі навколишніх звуків, особливо в міській обстановці, і для таких ситуацій буває достатньо навіть найскромніших показників, на рівні 70 – 80 дБ. Водночас для Hi-Fi моделей (див. «Тип») цей момент є одним з найбільш важливих; у найбільш прогресивних пристроях співвідношення сигнал/шум може перевищувати 120 дБ.

Чим вище потужність, тим більш гучний звук можна отримати на навушниках, за інших рівних умов. Крім того, більш висока потужність дозволяє підключати до пристрою «вуха» з більш високим опором (хоча жорсткої залежності тут немає, і моделі з однаковою вихідною потужністю можуть мати різні обмеження по опору навушників). Однак у випадку звичайних (не Hi-Fi) плеєрів даний параметр є скоріше довідковим, ніж практично значущим: зазвичай, потужності підсилювача в таких моделях цілком достатньо, щоб «розгойдати» більшість навушників споживчого рівня. А ось для Hi-Fi пристроїв (див. «Тип») моделей вихідна потужність має ключове значення: вона визначає сумісність з високоомними «вухами» студійного класу. Докладну довідку щодо цього питання можна знайти в спеціальних джерелах.

Номінальний опір (імпеданс) навушників, з якими може нормально працювати плеєр.

Більшість навушників споживчого класу має опір 16 або 32 Ом, його підтримують майже всі сучасні плеєри. Тому звертати увагу на цей параметр варто лише в тому випадку, якщо ви плануєте використовувати пристрій з високоякісними «вухами» студійного або аудіофільского класу. Характерною особливістю таких навушників є високий опір, який обчислюється вже сотнями ом, і для них підійде не будь-плеєр.

Також уточнити допустимий опір навушників не завадить, якщо ви купуєте пристрій Hi-Fi класу (див. «Тип»). Деякі з таких моделей мають досить високу мінімальний опір і не сумісні зі стандартними 16-омними (а іноді і 32-омними) «вухами».

Формати звукових файлів, з якими здатний працювати плеєр.

— MP3. Найбільш відомий з сучасних форматів цифрового звуку; підтримується практично всіма компактними плеєрами, назва MP3 навіть стало для них прозивним. Забезпечує т. зв. стиснення з втратами, коли частина звукових частот втрачається. Однак звук при стисненні обробляється таким чином, що «зникають» переважно частоти, втрата яких непомітна для людського вуха. У підсумку якість звуку може бути досить високим, і однозначно відрізнити якісний MP3 від lossless формату можна тільки на Hi-Fi апаратури.

— WAV. Ще один популярний стандарт аудіо, першопочатково розроблений для зберігання звуку на ПК. Технічно може застосовуватися для зберігання звуку в різних форматах, однак найчастіше використовується для нестисненого аудіо. За рахунок цього якість звуку може бути досить високим, а для його обробки не потрібно особливої обчислювальної потужності. Зворотною стороною цього є великий об'єм аудіофайлів — в рази більше, ніж у MP3.

— WMA. Формат аудіо, свого часу створений спеціально для операційної системи Windows. За замовчуванням використовує стиснення з втратами (хоча є і lossless-різновид WMA-кодека). WMA особливо зручний для роботи на низьких бітрейтах, при таких умовах він забезпечує кращу якість, ніж MP3, і займає менше місця. З іншого боку, у високоякісному цифровому звуці даний формат значно менш популярний.

— AAC. Форм...ат, розроблений як потенційний спадкоємець MP3. Також забезпечує стиснення з втратами (див. вище), проте дозволяє добитися кращої якості при тому ж розмірі файлу; ця різниця особливо помітна на низьких бітрейтах. Активно просувається компанією Apple в плеєрах iPod; тим не менш, помітно поступається MP3 за поширеністю, хоча підтримується чималою кількістю плеєрів.

— OGG. Формат цифрового звуку, що передбачає стиснення з втратами, одна з потенційних альтернатив MP3. Однією з ключових особливостей OGG є те, що при кодуванні звуку бітрейт постійно змінюється; при цьому на фрагментах, де звуку немає, бітрейт падає практично до нуля (на відміну від MP3, де потік даних йде постійно, у тому числі на ділянках повній тиші). Завдяки цьому вдається досягти невеликих розмірів файлу при збереженні якості звуку. Також зазначимо, що формат OGG є відкритим і не обмежується патентами.

— FLAC. Один з форматів, що використовують стиснення звуку без втрат (lossless). При такому стисненні зберігаються всі деталі оригінального звучання, тому lossless-формати особливо цінуються досвідченими меломанами і аудіофілами. Зворотною стороною цієї якості є великі обсяги файлів. Конкретно FLAC є чи не найбільш поширених сучасних lossless-форматів. Багато в чому це пов'язано з тим, що даний стандарт не особливо вимогливий до обчислювальної потужності програвача. Завдяки цьому його підтримку можна реалізувати навіть у порівняно простих і недорогих плеєрах (на відміну від іншого популярного формату APE, див. нижче). З іншого боку, файли FLAC виходять більш об'ємними, ніж APE.

— APE. Один з популярних форматів стиснення звуку без втрат (lossless). Порівняно з іншим поширеним стандартом — FLAC (див. вище) — APE дає змогу досягти менших розмірів файлу при тій же якості. З іншого боку, для програвання таких файлів необхідна електроніка з досить високою обчислювальною потужністю, тому в компактних плеєрах сумісність з APE зустрічається порівняно рідко.

— DSD. Специфічний формат цифрового звуку, що використовує т. зв. сигма-дельта модуляцію (на відміну від імпульсно-кодової, яка застосовується в більшості інших форматів). Така модуляція передбачає дуже високу частоту дискретизації — 2822,4 кГц; однак її не можна порівнювати зі звичайною частотою дискретизації (див. вище): у цьому разі мова йде про специфічному форматі сигналу. Властивості його такі, що підтримку DSD можна передбачити навіть у тому випадку, якщо ЦАП плеєра формально має набагато меншу частоту дискретизації. Загалом даний формат вважається професійним, його підтримка зустрічається переважно в Hi-Fi моделях (див. «Тип»).

— DXD. Професійний аудіо, першопочатково створений для редагування файлів DSD (див. вище) — з технічних причин оригінальний DSD погано підходить для редагування. DXD використовує розрядність 24 біт (8 біт вище, ніж у форматі Audio CD) і частоту дискретизації 352,8 кГц (в 8 разів вище, ніж Audio CD). Як і оригінальний DSD, зустрічається переважно в Hi-Fi-плеєрах.

— AIFF. Аудіоформат, розроблений компанією Apple для комп'ютерів Mac і ноутбуків Macbook; свого роду «яблучний» аналог описаного вище WAV, також здебільшого використовується для нестисненого аудіо.

— Audible. Власний формат файлів, що використовується однойменною онлайн-магазином аудіокниг. Однією з особливостей даного формату є те, що відтворення файлу доступно лише за умови введення логіна і пароля для онлайн-магазину Audible; таким чином, підтримка цього стандарту зазвичай означає наявність клієнтської програми для доступу до магазину.

Даний список не є вичерпним, в сучасних плеєрах (особливо топової категорії) можуть підтримуватися і інші типи аудіофайлів.