Порівняння Astell&Kern A&norma SR15 vs Astell&Kern AK120 Titan

Операційна система, під управлінням якої працює плеєр.

Операційною системою є не всяка програмна оболонка; цю назву застосовують до найбільш прогресивним платформ. ОС мають великі можливості, які виходять далеко за межі традиційного функціоналу плеєрів, до того ж ці можливості можна ще більше розширити за рахунок установки додаткових програм різного призначення — від музичних онлайн-сервісів і медіа-бібліотек до ігор, клієнтів соцмереж і т.п. Таким чином, наявність ОС зазвичай означає, що пристрій належить до медіаплеєрів (див. «Тип»); однак не кожен медіаплеєр має повноцінну ОС. Також таку прошивку можуть мати Hi-Fi плеєри, однак у них ОС часто є сильно модифікованої, і не всі такі пристрої допускають установку сторонніх додатків.

Конкретні варіанти ОС можуть бути такими:

— Android. Операційна система розробки Google, широко використовується виробниками портативної електроніки; практично витіснила з ринку інші системи, що єдиною альтернативою є iOS (див. нижче). Оригінальний Android тісно інтегрований із сервісами Google і використовує магазин додатків Google Play; однак на ринку представлено безліч фірмових оболонок і модифікацій, у тому числі з досить радикальними змінами. А встановлювати програми можна не тільки з магазину додатків, але і з будь-яких інших джерел — завантажити інсталяційний файл на пристрій. Система має відкритий вихідний код, ПЗ написанням для даної ОС м...оже зайнятися будь-хто, завдяки чому набір додатків для Android надзвичайно широкий, проте багато з них не відрізняються якістю.

— iOS. Фірмова операційна система компанії Apple, іншими виробниками не використовується. Відрізняється закритістю: встановлювати додаткові додатки можна тільки з фірмового сховища App Store, а для музики і відео потрібно використовувати сервіс iTunes. Крім того, для створення під iOS потрібно отримати платну ліцензію, що обмежує коло розробників. З іншого боку, iOS досить зручна в тому плані, що користувачеві не доводиться копирсатися у великому наборі параметрів; а додатка в App Store проходять досить суворий контроль якості і безпеки.

Об'єм вбудованої пам'яті, встановленої в плеєрі.

Від цього параметра залежить, скільки музики та іншого вмісту можна зберігати в пристрої, не вдаючись до допомоги карт пам'яті (тим більше, що деякі моделі взагалі не підтримують таких карт). Для порівняння: розмір одного MP3-файлу зазвичай не перевищує 20 МБ, та сама композиція в lossless-форматі має в 3 – 4 рази більший об'єм, фільм в стандартній якості займає в середньому від 700 МБ до 2,5 ГБ, в HD 720p — до 5 – 6 ГБ. Таким чином, з точки зору зберігання даних чим більше об'єм вбудованої пам'яті — тим краще. З іншого боку, від ємності накопичувача безпосередньо залежить ціна плеєра. У світлі цього деякі моделі випускаються в декількох модифікаціях, що розрізняються за кількістю пам'яті і ціною.

При виборі варто враховувати, що частина пам'яті неминуче буде зайнята програмної прошивкою і передвстановленими додатками; іноді ця частина виходить досить значною — наприклад, в моделях з ОС на борту (див. вище) може бути включена кілька гігабайт. Також відзначимо, що карти пам'яті в перерахунку на гігабайт об'єму обходяться дешевше вбудованих накопичувачів, а з практичної сторони здебільшого не поступаються їм. Так що спеціально шукати плеєр з великим об'ємом вбудованої пам'яті має сенс перш за все в тому випадку, якщо дана модель з картами пам'яті не працює.

Зараз на ринку представлені плеєри з таким об'ємом пам'яті: до 8 ГБ, 16 ГБ, ...href="/ua/list/25/pr-723/">32 ГБ, 64 ГБ і більше. Втім зустрічаються і моделі без вбудованої пам'яті, розраховані на використання тільки з картами пам'яті

Максимальний об'єм карти пам'яті, яку можна використовувати в плеєрі. Цей параметр безпосередньо пов'язаний з типом карти (див. вище): для кожного типу є свої обмеження за об'ємом. Водночас можливості по роботі з ємними носіями обмежуються не тільки типом карти, але і апаратною частиною плеєра. Тому чимало моделей мають більш низький обмеження за обсягом, ніж передбачається картою пам'яті — наприклад, 128 ГБ моделі з підтримкою формату SDXC (теоретичний максимум по якому складає 2 ТБ).

Зазначимо, що зустрічається і зворотна ситуація — наприклад, коли в пристрої з максимальним об'ємом до 16 ГБ заявлена підтримка тільки карт microSD (теоретичний максимум 4 ГБ). Це зазвичай означає, що плеєр може працювати і з більш новими форматами (у нашому прикладі — як мінімум microSDHC), проте з якоїсь причини в офіційних характеристиках цей момент не згадано (наприклад, виробник міг помилитися в документації).

Діапазон звукових частот, які здатний відтворювати плеєр. Чим ширше цей діапазон, тим повніше картина звуку, тим менша ймовірність, що пристрій «відріже» частина звукового спектру. Водночас при виборі за цим параметром варто враховувати кілька моментів.

По-перше, середньостатистична людське вухо здатне чути звуки приблизно від 16 Гц до 20 кГц; відхилення від цих цифр невеликі, а з віком діапазон ще більше звужується. На практиці це означає, що для нормальної чутності достатньо всього лише охопити цей проміжок. А більш широкі межі, зазначені в характеристиках плеєра, будуть скоріше маркетинговим ходом, ніж реально значущим моментом. По-друге, не варто забувати, що якість звуку визначається не тільки діапазоном, але і рядом інших характеристик плеєра — співвідношення сигнал/шум, амплітудно-частотною характеристикою і т. ін.; тому широкий діапазон сам по собі не гарантує приємного звуку. І по-третє, особливості чутного звуку багато в чому залежать також від застосовуваних навушників і їх частотного діапазону: всі переваги плеєра з широким частотним діапазоном можуть зійти нанівець, якщо частоти «обрізаються» навушниками.

Співвідношення між рівнем корисного сигналу (чистого звуку) і сторонніми шумами, що видається плеєром на виході. Цей параметр безпосередньо характеризує якість вбудованого підсилювача: він враховує переважно власні шуми електронних схем, і вище співвідношення сигнал/шум — тим менше цих шумів і тим чистіший звук.

Зазначимо, що у разі плеєрів дана характеристика часто є не особливо критичною: шум підсилювача може губитися на тлі навколишніх звуків, особливо в міській обстановці, і для таких ситуацій буває достатньо навіть найскромніших показників, на рівні 70 – 80 дБ. Водночас для Hi-Fi моделей (див. «Тип») цей момент є одним з найбільш важливих; у найбільш прогресивних пристроях співвідношення сигнал/шум може перевищувати 120 дБ.

Формати звукових файлів, з якими здатний працювати плеєр.

— MP3. Найбільш відомий з сучасних форматів цифрового звуку; підтримується практично всіма компактними плеєрами, назва MP3 навіть стало для них прозивним. Забезпечує т. зв. стиснення з втратами, коли частина звукових частот втрачається. Однак звук при стисненні обробляється таким чином, що «зникають» переважно частоти, втрата яких непомітна для людського вуха. У підсумку якість звуку може бути досить високим, і однозначно відрізнити якісний MP3 від lossless формату можна тільки на Hi-Fi апаратури.

— WAV. Ще один популярний стандарт аудіо, першопочатково розроблений для зберігання звуку на ПК. Технічно може застосовуватися для зберігання звуку в різних форматах, однак найчастіше використовується для нестисненого аудіо. За рахунок цього якість звуку може бути досить високим, а для його обробки не потрібно особливої обчислювальної потужності. Зворотною стороною цього є великий об'єм аудіофайлів — в рази більше, ніж у MP3.

— WMA. Формат аудіо, свого часу створений спеціально для операційної системи Windows. За замовчуванням використовує стиснення з втратами (хоча є і lossless-різновид WMA-кодека). WMA особливо зручний для роботи на низьких бітрейтах, при таких умовах він забезпечує кращу якість, ніж MP3, і займає менше місця. З іншого боку, у високоякісному цифровому звуці даний формат значно менш популярний.

— AAC. Форм...ат, розроблений як потенційний спадкоємець MP3. Також забезпечує стиснення з втратами (див. вище), проте дозволяє добитися кращої якості при тому ж розмірі файлу; ця різниця особливо помітна на низьких бітрейтах. Активно просувається компанією Apple в плеєрах iPod; тим не менш, помітно поступається MP3 за поширеністю, хоча підтримується чималою кількістю плеєрів.

— OGG. Формат цифрового звуку, що передбачає стиснення з втратами, одна з потенційних альтернатив MP3. Однією з ключових особливостей OGG є те, що при кодуванні звуку бітрейт постійно змінюється; при цьому на фрагментах, де звуку немає, бітрейт падає практично до нуля (на відміну від MP3, де потік даних йде постійно, у тому числі на ділянках повній тиші). Завдяки цьому вдається досягти невеликих розмірів файлу при збереженні якості звуку. Також зазначимо, що формат OGG є відкритим і не обмежується патентами.

— FLAC. Один з форматів, що використовують стиснення звуку без втрат (lossless). При такому стисненні зберігаються всі деталі оригінального звучання, тому lossless-формати особливо цінуються досвідченими меломанами і аудіофілами. Зворотною стороною цієї якості є великі обсяги файлів. Конкретно FLAC є чи не найбільш поширених сучасних lossless-форматів. Багато в чому це пов'язано з тим, що даний стандарт не особливо вимогливий до обчислювальної потужності програвача. Завдяки цьому його підтримку можна реалізувати навіть у порівняно простих і недорогих плеєрах (на відміну від іншого популярного формату APE, див. нижче). З іншого боку, файли FLAC виходять більш об'ємними, ніж APE.

— APE. Один з популярних форматів стиснення звуку без втрат (lossless). Порівняно з іншим поширеним стандартом — FLAC (див. вище) — APE дає змогу досягти менших розмірів файлу при тій же якості. З іншого боку, для програвання таких файлів необхідна електроніка з досить високою обчислювальною потужністю, тому в компактних плеєрах сумісність з APE зустрічається порівняно рідко.

— DSD. Специфічний формат цифрового звуку, що використовує т. зв. сигма-дельта модуляцію (на відміну від імпульсно-кодової, яка застосовується в більшості інших форматів). Така модуляція передбачає дуже високу частоту дискретизації — 2822,4 кГц; однак її не можна порівнювати зі звичайною частотою дискретизації (див. вище): у цьому разі мова йде про специфічному форматі сигналу. Властивості його такі, що підтримку DSD можна передбачити навіть у тому випадку, якщо ЦАП плеєра формально має набагато меншу частоту дискретизації. Загалом даний формат вважається професійним, його підтримка зустрічається переважно в Hi-Fi моделях (див. «Тип»).

— DXD. Професійний аудіо, першопочатково створений для редагування файлів DSD (див. вище) — з технічних причин оригінальний DSD погано підходить для редагування. DXD використовує розрядність 24 біт (8 біт вище, ніж у форматі Audio CD) і частоту дискретизації 352,8 кГц (в 8 разів вище, ніж Audio CD). Як і оригінальний DSD, зустрічається переважно в Hi-Fi-плеєрах.

— AIFF. Аудіоформат, розроблений компанією Apple для комп'ютерів Mac і ноутбуків Macbook; свого роду «яблучний» аналог описаного вище WAV, також здебільшого використовується для нестисненого аудіо.

— Audible. Власний формат файлів, що використовується однойменною онлайн-магазином аудіокниг. Однією з особливостей даного формату є те, що відтворення файлу доступно лише за умови введення логіна і пароля для онлайн-магазину Audible; таким чином, підтримка цього стандарту зазвичай означає наявність клієнтської програми для доступу до магазину.

Даний список не є вичерпним, в сучасних плеєрах (особливо топової категорії) можуть підтримуватися і інші типи аудіофайлів.

Стрімінгові сервіси, підтримувані плеєром.

Принцип роботи будь-якого стримингового сервісу полягає в тому, що музика і інший контент першопочатково знаходиться на сервері в Інтернеті і при необхідності транслюється на користувальницьке пристрій — тобто відтворюється, але не зберігається в постійній пам'яті. Цим насамперед і зручні стрімінгові сервіси: вони дають змогу отримувати доступ до найбільшої колекції контенту, не займаючи зайвого місця в пам'яті плеєра. Зрозуміло, для програвання потрібне підключення до Інтернету (так що підтримка стрімінгових сервісів автоматично означає, що плеєр оснащений Wi-Fi — див. нижче); втім, в сучасному світі з цим найчастіше не виникає проблем.

Що стосується конкретних сервісів, то серед найбільш популярних в наш час (за алфавітом) — Amazon Music, Deezer, Pandora, Soundcloud, Spotify, Tidal.

Кодеки та додаткові технології обробки звуку підтримуються плеєром з підключенням по Bluetooth. Спочатку передача звуку через Bluetooth передбачає досить сильне стиснення сигналу, що може сильно зіпсувати враження під час прослуховування музики. Для усунення цього недоліку і використовуються різні технології, зокрема aptX, aptX HD, aptX Low Latency, aptX Adaptive, AAC, LDAC, LHDC. Зрозуміло, для використання якоїсь із технологій її мають підтримувати не лише плеєр, а й Bluetooth-пристрій, з яким він використовується. А ось основні особливості кожного з варіантів:

- aptX. Bluetooth-кодек, створений для значного підвищення якості звуку, що передається через Bluetooth. Згідно заяв творців, дає змогу досягти якості, порівнянного з Audio CD (16-bit/44.1kHz). Переваги aptX найбільш помітні при прослуховуванні високоякісного контенту (наприклад, форматів lossless), проте навіть на звичайному MP3 може дати помітне поліпшення звучання.

- aptX HD. Розвиток та вдосконалення оригінального aptX, що дає змогу досягти чистоти звуку, порівнянної з аудіо формату Hi-Res (24-bit/48kHz). Як і в оригіналі, переваги aptX HD помітні переважно на аудіо високої якості, хоча цей кодек не буде зайвим і для MP3.

- aptX L...ow Latency. Специфічний різновид описаного вище aptX, розроблений для розрахунку не стільки на поліпшення якості звуку, скільки на зниження затримок у передачі сигналу. Такі затримки неминуче виникають під час роботи через Bluetooth; вони не є критичними для прослуховування музики, проте при перегляді відео може виникнути помітна розсинхронізація між зображенням та звуком. Кодек aptX LL усуває це явище, зменшуючи затримку до 32 мс — така різниця непомітна сприйняття людиною.

- aptX Adaptive. Подальший розвиток aptX; фактично об'єднує можливості aptX HD і aptX Low Latency, проте не обмежується цим. Однією з головних особливостей даного стандарту є наприклад званий адаптивний бітрейт: кодек автоматично регулює фактичну швидкість передачі даних, виходячи з особливостей контенту, що транслюється, і завантаженості використовуваних частот. Це, зокрема, сприяє зниженню енергоспоживання та підвищенню надійності зв'язку; а спеціальні алгоритми дають змогу транслювати звук, за якістю порівнянний з aptX HD (24 біт/48 кГц), використовуючи в рази меншу кількість даних, що передаються.

- AAC. Bluetooth-кодек, який застосовується переважно в портативних гаджетах фірми Apple. За можливостями помітно поступається більше просунутим стандартам на кшталт aptX або LDAC: якість звуку під час використання AAC можна порівняти з середнім MP3-файлом. Втім, для прослуховування тих же MP3 цього цілком вистачає, різниця стає помітною лише на більше просунутих форматах.

- LDAC. Фірмовий Bluetooth-кодек Sony. За пропускною здатністю та потенційною якістю звучання перевершує навіть aptX HD, забезпечуючи показники на рівні Hi-Res звуку 24-bit/96kHz; існує навіть думка, що ця максимальна якість, яка має сенс передбачати бездротову передачу — подальше поліпшення буде просто непомітним для людського вуха.

- LHDC. LHDC (Low latency High-Definition audio Codec) – це кодек високої роздільної здатності з низькими затримками, розроблений спілкою Hi-Res Wireless Audio та компанією Savitech. Також кодек відомий під назвою HWA (Hi-Res Wireless Audio). При використанні LHDC передача сигналу здійснюється з бітрейтом до 900 кбіт/с, глибиною бітової до 24 біт і частотою дискретизації до 96 кГц. При цьому забезпечується стабільне та надійне з'єднання зі зниженим рівнем затримки. Кодек оптимально підходить для висококласних бездротових навушників та оперування просунутими форматами цифрового звуку.

Підтримка плеєром технології Wi-Fi. Традиційний спосіб застосування цієї функції — підключення до Інтернету або локальної мережі через бездротовий роутер; крім того, можлива і пряма зв'язок по Wi-Fi між двома пристроями.

Для звичайного прослуховування музики такі можливості не потрібні; тому дана функція зустрічається переважно в медіаплеєрах (див. «Тип») з великими додатковими можливостями. А для моделей з ОС (див. вище) підтримка Wi-Fi є практично обов'язковою, оскільки сучасні операційні системи тісно інтегровані з Інтернетом. Конкретні варіанти застосування Wi-Fi залежать від функціоналу плеєра. Вони можуть включати, зокрема, оновлення прошивки, користування потоковими аудіо - і відеосервісами, Інтернет-радіо, встановлення програм з онлайн-сховищ, вебсерфінг через браузер, доступ до соціальних мереж і т. ін.