Порівняння Cambridge CXC vs Marantz CD5005

Модель цифро-аналогового перетворювача (ЦАП), встановленого в CD-програвачі.

ЦАП є однією з найважливіших складових частин будь-якого сучасного CD-програвача. Саме цей модуль відповідає за перетворення цифрових даних, записаних на оптичний диск, аналоговий звуковий сигнал, що надходить на зовнішній пристрій (підсилювач, колонки тощо). Відповідно, характеристики і загальна якість ЦАП багато в чому визначають якість звучання загалом. Знаючи модель ЦАП, можна знайти детальні дані по ньому — характеристики, відгуки, результати тестів тощо — і оцінити, наскільки можливості перетворювача відповідають Вашим вимогам.

Формати звукових файлів, з якими здатний працювати програвач. Цей список включає популярні формати MP3, WMA, AAC, OGG, WAV, FLAC, DSD, однак не є вичерпним.

— MP3. Найвідоміший з сучасних форматів цифрового звуку; підтримується практично всіма пристроями. Забезпечує так зване стиснення з втратами, коли частина звукових частот втрачається. Однак звук при стисненні обробляється таким чином, що «зникають» переважно частоти, втрата яких непомітна для людського вуха.

— WMA. Формат аудіо, свого часу створений спеціально для операційної системи Windows. За замовчуванням використовує стиснення з втратами. WMA особливо зручний для роботи на низьких бітрейтах, при таких умовах він забезпечує кращу якість, ніж MP3, і займає менше місця. З іншого боку, у високоякісному цифровому звуці даний формат значно менш популярний.

— WAV. Ще один популярний стандарт аудіо, першопочатково розроблений для зберігання звуку на ПК. Технічно може застосовуватися для зберігання звуку в різних форматах, однак найчастіше використовується для нестисненого аудіо. За рахунок цього якість звуку може бути досить високою, а для його оброблення не потрібно особливої обчислювальної потужності. Зворотною стороною цього є великий об'є...м аудіофайлів — в рази більше, ніж у MP3.

— AAC. Формат, розроблений як потенційний спадкоємець MP3. Також забезпечує стиснення з втратами (див. вище), проте дає змогу досягти кращої якості при тому ж розмірі файлу; ця різниця особливо помітна на низьких бітрейтах. Активно просувається компанією Apple; тим не менш, помітно поступається MP3 за поширеністю.

— OGG. Формат цифрового звуку, що передбачає стиснення з втратами, одна з потенційних альтернатив MP3. Однією з ключових особливостей OGG є те, що при кодуванні звуку бітрейт постійно змінюється; при цьому на фрагментах, де звуку немає, бітрейт падає практично до нуля (на відміну від MP3, де потік даних йде постійно, у тому числі на ділянках повній тиші). Завдяки цьому вдається досягти невеликих розмірів файлу при збереженні якості звуку. Також зазначимо, що формат OGG є відкритим і не обмежується патентами.

— FLAC. Один з форматів, що використовують стиснення звуку без втрат (lossless). При такому стисненні зберігаються всі деталі оригінального звучання, тому lossless-формати особливо цінуються досвідченими меломанами і аудіофілами. Зворотною стороною цієї якості є великі об'єми файлів. Конкретно FLAC є чи не найпоширенішим з сучасних lossless-форматів. Багато в чому це пов'язано з тим, що даний стандарт не особливо вимогливий до обчислювальної потужності програвача. Завдяки цьому його підтримку можна реалізувати навіть у порівняно простих і недорогих плеєрах (на відміну від іншого популярного формату – APE, див. нижче). З іншого боку, файли FLAC виходять більш об'ємними, ніж APE.

— DSD. Специфічний формат цифрового звуку, який використовує так звану сигма-дельта модуляцію (на відміну від імпульсно-кодової, застосовуваної в більшості інших форматів). Така модуляція передбачає дуже високу частоту дискретизації - 2822,4 кГц; однак її не можна порівнювати зі звичайною частотою дискретизації: в даному разі мова йде про специфічний форматі сигналу. Властивості його такі, що підтримку DSD можна передбачити навіть у тому випадку, якщо ЦАП програвача формально має набагато меншу частоту дискретизації. В цілому даний формат вважається професійним, його підтримка зустрічається переважно в Hi-Fi моделях.

Діапазон звукових частот, які здатний відтворити CD-програвач. Загалом даний параметр визначає те, наскільки повна видається смуга частот, не обрізається занадто високий або занадто низький звук. Проте тут варто відзначити, що людське вухо здатне сприймати звук лише в межах 16 – 20 000 Гц (можливі відхилення від верхнього порогу у різні сторони, але невеликі, а з віком він знижується). Всі сучасні CD-програвачі перекривають діапазон, тому в разі подібних пристроїв показники частоти звуку є довідковими і практично не впливають на звучання. А значні цифри на зразок 2 – 40000 Гц, 5 – 60000 Гц і т. ін. — це своєрідний «побічний ефект» конструкції високоякісного пристрою; виробники використовують ці цифри в маркетингових цілях, але, знову ж таки, на якість звуку вони не впливають. Також не варто забувати, що фактично звукові частоти обмежуються ще й характеристиками акустичної системи, зовнішнього підсилювача та іншого обладнання, підключеного до CD-програвача. Наприклад, колонки з нижньою межею частотного діапазону в 150 Гц «обріжуть» все більш низькі частоти, і тут вже без різниці, який найбільш низький бас здатний видати програвач — 16 Гц, 20 Гц або 50 Гц.

Співвідношення між рівнем корисного сигналу і рівнем сторонніх шумів на виході програвача.

Цей показник описує загальна кількість сторонніх шумів (будь-якого походження), що впливають на якість звуку: чим вище співвідношення сигнал/шум, тим менше таких шумів і тим чистіше звучання, що для систем Hi-Fiи Hi-End особливо важливо. Мінімальним показником для CD-програвачів вважається 85 – 90 дБ, показники до 100 дБ можна вважати непоганими, до 110 дБ — хорошими, більше 110 дБ — відмінними.

Динамічний діапазон CD-програвача.

Технічно динамічний діапазон — це логарифм співвідношення між максимальним сигналом на вході, при якому рівень спотворень досить невисокий (припустимо), і чутливість підсилювача. Спрощено цей параметр можна описати як різницю між мінімальним і максимальним рівнями звуку, який пристрій здатна якісно відтворювати. Чим більше значення динамічного діапазону — тим краще пристрій справляється зі звуком, що мають значні перепади гучності — наприклад, оркестровими партіями.

Зазначимо, що при програванні різних стандартів звуку (див. «Відтворення») динамічний діапазон програвача також буде різним — так, для SACD його значення зазвичай набагато вище, ніж для Audio CD. В характеристиках CD-програвачів зазвичай вказується найбільш високе значення, що створює максимально вигідне враження про характеристики пристрою. Втім, виробники часто уточнюють, для якого різновиду цифрового звуку наводяться дані по динамічному діапазону.

Коефіцієнт гармонійних спотворень (гармонік), що видається CD-програвачем на виході.

Даний параметр, поряд з описаним вище співвідношенням сигнал/шум, характеризує загальну якість звучання плеєра. Він обчислюється діленням загальної суми гармонік на величину основного сигналу при частоті відтвореного звуку 1 кГц, і виражається у відсотках. Значні рівні гармонік призводять до погіршення звучання — від загального відчуття «грубість» і «зайвої щільності» звуку до появи явно чутних перешкод; відповідно, чим нижче коефіцієнт гармонійних спотворень — тим краще. У відносно недорогих CD-програвачах даний показник вимірюється десятими частками відсотка, в топових моделях може не перевищувати декількох тисячних відсотка.

Виходи, передбачені в конструкції CD-програвача (крім аналогових роз'ємів для підключення акустики загального призначення — вони описані в окремих пунктах нижче).

— Коаксіальний S/P-DIF. Інтерфейс для передачі звуку в цифровому форматі. Дозволяє працювати з багатоканальним звуком до формату 7.1 включно. Технічно електричної є різновидом S/P-DIF; від описаної нижче оптичної різновиди відрізняється, з одного боку, більшою чутливістю до електромагнітних перешкод, з іншого — менш делікатною сполучним кабелем. Відзначимо, що даний інтерфейс використовує роз'єми RCAи коаксіальний кабель (звідси і назва). Однак, на відміну від «звичайних» аналогові RCA (див. нижче), в даному випадку всі звукові канали передаються по одному кабелю, а сам кабель повинен бути екранованим — при підключенні через звичайний дріт велика ймовірність виникнення викривлень внаслідок зовнішніх перешкод.

— Оптичний. Модифікація стандарту S/P-DIF (див. вище), що передбачає передачу сигналу через оптоволоконний кабель TOSLINK. Будучи ідентичним коаксіальному інтерфейсу за можливостями передачі звуку, оптичне з'єднання водночас абсолютно несприйнятливо до електромагнітних перешкод, що дає змогу досягти надзвичайно високої точності сигналу. Недоліком даного з'єднання можна назвати крихкість кабелю — він не допускає різких перегинів і сильного тиску, це може призвести до пошкодження оптоволокна.

— Балансний цифро...вий (AES/EBU). Сам по собі стандарт AES/EBU може використовувати різні інтерфейси підключення, проте в аудіотехніці зазвичай використовуються роз'єми XLR. Однак на відміну від «звичайного» XLR-виходи (див. нижче), даний інтерфейс передає звук в цифровому форматі, а не в аналоговому. Загальною ж рисою цих стандартів є балансне підключення, яке забезпечує гасіння перешкод за рахунок особливостей самого кабелю, позитивно позначається на якості звуку і при цьому дозволяє використовувати досить довгі проводи. AES/EBUсчитается професійним інтерфейсом; такий вихід може стати в нагоді, наприклад, для підключення CD програвача до висококласного зовнішнього підсилювача.

— Критичний. Службовий вихід, застосовуваний для включення інших компонентів аудіосистеми (наприклад, підсилювача) одночасно з CD-програвачем. У момент включення програвача цей вихід подає сигнал на вхід керованого пристрою і «будить» його, позбавляючи користувача від необхідності натискати зайві кнопки. Це особливо зручно, якщо керований пристрій знаходиться у важкодоступному місці.

— На навушники. Вихід для підключення звичайних аудионаушников. Єдиного стандарту для такого роз'єму немає, однак переважна більшість як програвачів, так і «вух» використовує одну з різновидів роз'єму типу Jack — повнорозмірну 6.35 мм або mini-Jack 3.5 мм. При цьому в стаціонарній аудіотехніці, включаючи CD-плеєри, досить часто зустрічається повнорозмірна версія, а ось в навушниках дуже популярні штекери 3.5 мм — їх можна підключати як до «рідного» гнізда, так і до 6.35-міліметровому, через найпростіший перехідник (багато моделей навіть комплектуються такими перехідниками). В будь-якому випадку, можливість слухати музику через навушники буде корисна в тих випадках, коли гучні звуки небажані — наприклад, в пізній час, коли інші сплять, або за наявності в будинку маленького дитини.

— На сабвуфер. Окремий вихід для підключення активного сабвуфера — спеціалізованого низькочастотного динаміка з власним вбудованим підсилювачем. Необхідність використання сабвуферів обумовлена тим, що колонки загального призначення погано справляються з низькими частотами, а також деякими акустичними особливостями цих частот. А спеціальний вихід для такого динаміка значно спрощує підключення: на цей вихід подається відфільтрований сигнал НЧ, завдяки чому можна обійтися без кросоверів та іншого зовнішнього обладнання (єдине виключення — пасивний сабвуфер, для нього при такому підключенні потрібно зовнішній підсилювач).

— Вихід управління (ІК). Допоміжний вихід, використовуваний у системах дистанційного управління. За наявності такого роз'єму вбудований ІЧ-приймач CD-програвача можна використовувати для управління з пульта ДУ іншими компонентами аудіосистеми — наприклад, підсилювачем в іншій кімнаті, поза зоною досяжності пульта. По суті, програвач у таких випадках відіграє роль виносного датчика, приймаючи команди і передаючи їх через вихід управління на інший пристрій. Зазначимо, що сама наявність входів і виходів управління не гарантує сумісність різних пристроїв, особливо якщо вони випущені різними виробниками; нюанси спільного використання варто уточнювати по офіційній документації.

— BNC. Сам по собі BNC — це тип роз'єму, що відноситься до коаксіальним; схожий за габаритами з RCA, проте відрізняється за внутрішніми розмірами і особливостями кріплення. На CD-програвачах роз'єм з таким виходом може застосовуватися як для виведення цифрового звуку аналогічно коаксіальному S-P-DIF, так і для роботи зі спеціальною апаратурою для синхронізації імпульсів цифрового звуку. Конкретний варіант використання варто уточнювати окремо, зустрічаються і обидва відразу. Відзначимо, що в другому випадку вихід BNC відповідає за комутацію синхронізуючих сигналів, прийнятих CD-програвачем з зовнішнього тактового генератора, на інші пристрої аудіосистеми. Детальніше про синхронізацію див. п. «Входи — BNC».

— Вихід живлення. Даний вихід являє собою роз'єм живлення, встановлений прямо на корпусі програвача. Від такого роз'єму можна живити інший компонент системи — наприклад, зовнішній підсилювач або активну акустику; у деяких випадках це буває зручніше, ніж підключати такі компоненти до мережі окремо. Варто враховувати, що роз'єми живлення зазвичай відрізняються від стандартних розеток на 230 В і не сумісні зі штекерами для таких розеток.

Роз'єм RCA(іменується в просторіччі «тюльпан») використовується в безлічі сучасних аудіо - і відеоінтерфейсів. Проте в даному разі під цим терміном мається на увазі вихід, призначений для передачі аналогового сигналу з підсилювача на зовнішній підсилювач або активну акустику. Це один з основних інтерфейсів, що застосовуються для з'єднання компонентів в сучасних аудіосистемах. При такому підключенні через 1 роз'єм можна передати лише 1 канал звуку, тому за один вихід RCA вважається пара роз'ємів — для лівого і правого каналу стереозвуку.

Потужність, споживана CD-програвачем. Зазвичай, якщо у примітках не вказано іншого, в даному випадку мається на увазі потужність під час роботи у штатному режимі. Варто мати на увазі, що фактичне енергоспоживання в конкретний момент часу може відрізнятися від даного показника — наприклад, під час роботи моделі з власним підсилювачем потужності (див. «Вбудований підсилювач») на малій гучності або навпаки, при відтворенні композиції з різкими стрибками гучності. Тим не менш, при організації живлення аудіосистеми необхідно орієнтуватися саме на цей показник.

Зазначимо, що споживання енергії не може бути нижче, ніж потужність вбудованого підсилювача (за його наявності, див. вище). Проте деякі виробники можуть йти на хитрощі — наприклад, вказувати енергоспоживання тільки в режимі підсилювача. Внаслідок цього вказана в характеристиках споживана потужність виявляється значно нижче фактичного значення при включеному підсилювачі (а іноді — навіть нижче, ніж номінальна потужність одного тільки підсилювача). У таких випадках фактичне енергоспоживання можна оцінити, склавши заявлену споживану потужність з потужністю підсилювача і взявши запас у 20 – 30% на втрати енергії за рахунок неідеального ККД електронних схем. Наприклад, для моделі на 50 Вт з підсилювачем 2х60 Вт це значення складе порядку 200 ... 220 Вт (50+2х60=170, плюс поправка на втрати).