Порівняння Casio CTK-3500 vs Yamaha PSR-E243

Тип механіки, використовуваний в клавішах синтезатора.

— Пасивна. Найпростіший тип механіки, коли кожна клавіша є, по суті, «вимикачем» для своєї ноти: вона лише включає і вимикає звук, гучність ж цього звуку не залежить від сили і інтенсивності натискання. Пасивні клавіатури зазвичай мають невиважену, рідше — полувзвешенную жорсткість (див. нижче). Їх основним і, мабуть, єдиною перевагою є невисока вартість, обумовлена простотою конструкції. При цьому можливості таких інструментів дуже скромні, і навіть при навчанні використовувати їх рекомендується хіба що на самих початкових етапах. Як наслідок, пасивна механіка використовується виключно в найпростіших синтезаторах бюджетного рівня, придатних швидше на роль іграшки для розваг, а не повноцінного інструменту.

— Активна. Механіка, забезпечує взаємозв'язок між гучністю і силою натискання: чим сильніше натиснута клавіша, тим голосніше і різкіше буде звук. Найчастіше поєднується з полувзвешенной, зрідка — незваженої жорсткістю (див. нижче). Такі клавіші вже дають можливість керувати динамікою кожної ноти: вибирати її гучність «на ходу», виділяти акценти, використовувати спеціальні прийоми і т. ін. Ця можливість особливо важлива при навчанні, коли потрібно тренуватися керувати зусиллям на кожному окремому пальці. Активна механіка вкрай рекомендується навіть для недорогого синтезатора, а для інструменту середнього рівня вона є практично обов'язковою, як і для серйозного на...вчання. При цьому в багатьох моделях може передбачатися регулювання чутливості, а то й повне перемикання в пасивний режим (наприклад, для імітації деяких інструментів).

— Молоточкова. Сама прогресивний різновид механіки. Як і активна, забезпечує регулювання гучності залежно від сили натискання, однак принципово відрізняється по відгуку: молоточкова механіка застосовується тільки під зважених клавіатурах (див. «Жорсткість»), і відчуття при грі на ній виходять наближеними до гри на справжньому фортепіано. Ступінь наближення, щоправда, може бути різним — одні моделі відрізняються за відчуттями від піаніно, в інших механіка простіше. Однак у будь-якому разі такі можливості обходяться недешево, притому що реальна необхідність у фортепіанному» відгук є вкрай рідко. Як наслідок, молоточкові клавіатури зустрічаються переважно серед інструментів топового класу, переважно — робочих станцій (див. «Тип») з повноформатними клавіатурами на 88 клавіш.

— Невиважена. Клавіші з дуже малою силою натискання, буквально «западають» під пальцями. Такий варіант непогано підходить для недорогих синтезаторів з пасивною механікою (див. вище), а ось в активних моделях застосовується рідко — мала сила опору ускладнює вибір оптимальної сили натискання.

— Напівзважена. Клавіші зі середньою силою натискання, не дотягують за жорсткістю до повноцінних фортепіанних, однак надають помітно більше опору, ніж невиважені. Цей варіант найбільш популярний серед інструментів з активною механікою (див. вище) — зусилля на клавішах забезпечує адекватну зворотний зв'язок і водночас гра на такому інструменті не викликає особливих труднощів навіть у тих, хто раніше мав справу лише з невиваженими клавіатурами.

— Зважена. Клавіші з високою силою натискання, порівнянної з зусиллям на класичному фортепіано. Використовуються тільки в професійних інструментах з молоточковою механікою (див. вище) — висока жорсткість є обов'язковою рисою для такої механіки (точніше, для відгуку, який вона повинна забезпечувати).

Поліфонія, підтримувана синтезатором, простіше кажучи — кількість «голосів» (тон-генераторів), яка може одночасно звучати на ньому.

Цей параметр часто описують як кількість нот, які можна одночасно взяти на клавіатурі. Однак це не зовсім вірно з тієї причини, що в багатьох тембрах одна нота може задіяти кілька тон-генераторів. У результаті, наприклад, для відтворення акорду з 3 нот в тембрі з 4 тон-генераторами на ноту буде потрібна поліфонія не менш ніж в 3*4=12 голосів. Крім того, автоакомпанемент і вбудовані композиції (див. відповідні пункти) теж використовують тон-генератори — відповідно, для ефективної роботи з цими функціями потрібно ще більше голосів.

Мінімальним значенням для більш-менш функціонального сучасного синтезатора вважається поліфонія на 32 голоси – та й то такий інструмент можна використовувати переважно для початкового навчання і нескладних мелодій. Для більш солідного застосування бажано мати хоча б 50 – 60 голосів, а в професійних моделях (зокрема, робочих станціях, де доводиться мати справу з декількома звуковими доріжками відразу) зустрічаються моделі з поліфонією на 150 тон-генераторів і більше.

Загалом більш прогресивний синтезатор, швидше за все, буде мати більш широку поліфонію, проте оцінювати клас інструменту за цим параметром можна лише дуже приблизно — інструменти з однаковим числом голосів можуть сильно відрізнятися за рівнем. Винятком з цього правила є хіба що дитячі синтезатори (див. «Тип»), що підтримуют...ь до 20 голосів.

Кількість вбудованих тембрів звучання, передбачених у синтезаторі.

Кількість тембрів нерідко описують як число інструментів, які здатна імітувати дана модель. Однак це не зовсім вірно — швидше цей параметр можна назвати «кількість інструментів та звукових ефектів». Наприклад, один і той самий інструмент — електрогітара — з різними «прибамбасами» (дісторшн, овердрайв) буде звучати по-різному, і в синтезаторі кожна така примочка буде вважатися окремим тембром. Тембр «ударні» зазвичай об'єднує різні типи барабанів та інших ударних інструментів — іншими словами він дає змогу зобразити і «бас-бочку», і тарілки, не перемикаючи налаштувань, лише натиснувши потрібні клавіші. А деякі тембри можуть взагалі не мати аналогів серед реальних інструментів.

Чим більше вбудованих тембрів — тим ширші можливості синтезатора, тим різноманітніше звуки, які на ньому можна отримати. При цьому у висококласних моделях на зразок робочих станцій (див. «Тип») це число може досягати 1000 і навіть більше.

Діапазон, в якому можна змінювати темп програється синтезатором програми — автоакомпанементу, навчальної мелодії (див. вище), метронома (див. нижче), записаного семпла і т. ін.

Темп вимірюється за кількістю ударів у хвилину. Його зміна дозволяє налаштувати швидкість синтезатора під особливості ситуації — наприклад, злегка уповільнити навчальну програму, якщо у первісному темпі вона важкувата для освоєння. Чим ширше діапазон регулювання темпу — тим більше можливостей вибору у музиканта, особливо в області дуже повільних і дуже швидких темпів.

Зазначимо, що традиційний діапазон музичних темпів охоплює значення від 40 уд\хв («grave», «дуже повільно») до 208 уд/хв («prestissimo», «дуже швидко»), проте в синтезаторах він може бути і великий — наприклад, 30 – 255 уд/хв.

Можливість накладення різних тембрів звучання синтезатора один на одного. Таким чином створюється ефект звучання двох (або навіть більше) інструментів відразу, наприклад, фортепіано і скрипки. При цьому в прогресивних моделях може передбачатися можливість виставити для різних тембрів різні налаштування, щоб однаковість видобутих нот була не так помітна — наприклад, ту ж «скрипку» можна налаштувати на плавні переходи між нотами, тоді як на «фортепіано» вони будуть звучати уривчасто.

Можливість поділу клавіатури синтезатора на дві частини, кожна з яких відповідає за свій тембр звучання. Таким чином, на одній клавіатурі можна в реальному часі грати відразу на двох «інструментах» — наприклад, супроводити сольну партію скрипки акордами струнного оркестру. При цьому, на відміну від автоакомпанементу (див. вище), всі ноти бере сам музикант, не покладаючись прописані в програмі автоматичні настройки.

Зазвичай, в пам'яті синтезатора заздалегідь прописується кілька комбінацій «розділеної клавіатури», проте деякі моделі дають змогу окремо вибирати тембр під кожну половину, на розсуд музиканта.

Наявність у синтезаторі ефекту хоруса.

Слово «хорус» походить від chorus, «хор», та призначення цієї функції цілком відповідає походженням їй назви — вона створює ефект хорового звучання декількох інструментів. Для цього початковий звуковий сигнал копіюється (один або кілька разів) та копії додаються в загальне звучання з невеликим, до 30 мс, зрушенням за часом, причому цей зсув постійно змінюється. Таким чином імітується невелика, але помітна різниця в окремих «голосах», характерна для цього хору. Правда, варто відзначити, що повноцінного схожості з хоровим виконанням за допомогою хоруса неможливо досягти навіть на самому прогресивному синтезаторі; однак цей ефект сам по собі дуже цікаво звучить, завдяки чому не втрачає своєї популярності.

— mini-Jack (3.5 мм). Вхід для лінійного аналогового звуку, що використовує роз'єм 3.5 мм mini-Jack. Сам по собі лінійний вхід використовується для підключення до зовнішнього аналогового синтезатора аудіосигналу — наприклад, зі звукової плати комп'ютера. Застосування такого підключення може бути різним: відтворення акомпанементу через вбудовані динаміки інструменту, комутація сигналу на зовнішній підсилювач з «підмішуванням» у нього самого звуку синтезатора, і т. ін. А конкретно роз'єм 3.5 мм mini-Jack має невеликі розміри, він популярний переважно в портативній техніці і недорогих стаціонарних пристроях — «серйозна» ж аудіотехніка зазвичай оснащується більш надійними роз'ємами, на зразок Jack (див. нижче). Як наслідок, вхід з даним типом роз'єми характерний переважно для синтезаторів початкового рівня.

— Jack (6.35 мм). Вхід для лінійного аналогового звуку, що використовує роз'єм 6.35 мм Jack. За призначенням такої вхід повністю аналогічний описаному вище входу з гніздом 3.5 мм mini-Jack, однак роз'єм Jack має більші розміри, забезпечує більш надійне і якісне з'єднання і вважається більш підходящим для стаціонарної аудіотехніки, особливо висококласної. Тому в синтезаторах середнього та прогресивного рівня, зазвичай, використовується саме цей тип лінійного входу. При цьому зазначимо, що штекер 3.5 мм можна підключити до гнізда 6.35 мм за допомогою найпростішого перехідника.

— Цифровий. Вхід для підключення до синтезатора аудіосигналу в цифровому вигляді....За призначенням аналогічний описаним вище лінійних інтерфейсів, однак відрізняється як за форматом сигналу, так і за типом роз'єми — найчастіше це коаксіальний інтерфейс S/P-DIF, використовує роз'єм RCA, хоча можливі й інші варіанти. Цифрові виходи досить популярні як у професійної відеоапаратури, так і в побутовій техніці зразок ПК і навіть телевізорів, так що такий вхід може виявитися зайвим.

— MIDI. Першопочатково MIDI — формат цифрових сигналів, що використовується в електронних музичних інструментах. Кожна виділена на синтезаторі клавіша подає саме такий сигнал: він містить дані про тривалості, силі і швидкості натискання, а також номері ноти, і на основі керуючого сигналу (MIDI-події) «начинка» синтезатора генерує потрібний звук. Відповідно, вхід MIDI дозволяє синтезатору приймати MIDI-події з зовнішніх електронних музичних пристроїв — інших синтезаторів, MIDI-контролерів і т. ін. Таке підключення може знадобитися, наприклад, якщо у зовнішньому інструменті немає потрібного тембру; крім того, багато синтезатори здатні записувати прийняті MIDI-сигнали. У деяких випадках може знадобитися і можливість комутації такого сигналу через MIDI thru (див. «Виходи»).

— USB (type A). Класичний роз'єм USB, що дозволяє підключати до синтезатора різні зовнішні пристрої — насамперед флешки і інші накопичувачі, інша периферія підтримується вкрай рідко. Можливості, доступні під час роботи з флешкою, залежать від загального функціоналу синтезатора і в різних моделях можуть бути різними. Так, одні інструменти здатні програвати з такого носія музику, що грає роль акомпанементу для основної партії — це буває зручніше, ніж користуватися автоакомпанементом. Інші здатні записувати музику на флешку. Може також передбачатися оновлення набору тембрів і/або стилів автоакомпанементу (див. вище), оновлення прошивки і т. ін.

— Кардридер. Роз'єм для читання карт пам'яті, найчастіше SD: це універсальний формат, який широко застосовується у багатьох типах сучасної електроніки. Як і флешка, що підключається по USB (див. вище), кардридер може використовуватися з різними цілями — найчастіше для відтворення музичного супроводу або запису музики, однак зустрічаються й інші варіанти (завантаження додаткових тембрів, оновлення прошивки тощо).