Порівняння Chord Electronics Mojo vs Chord Electronics Hugo

Частота дискретизації цифро-аналогового перетворювача (ЦАП), встановленого в підсилювачі. Нагадаємо, такий перетворювач відповідає за конвертацію цифрового звуку в аналоговий звук, який потім обробляється основним підсилювачем і поступає на навушники (або інше аналогове аудіо пристрій).

Звук в цифровому вигляді найчастіше записується наступним чином: оригінальна синусоїда аналогового сигналу поділяється на окремі ділянки (семпли) — «сходинки» певної довжини і висоти, і кожна з цих сходинок кодується своїм набором чисел. Частота дискретизації визначає, скільки таких сходинок припадає на певну ділянку оригінального аудіосигналу. Відповідно, чим вище ця частота — чим точніше цифровий запис відповідає початковому сигналу; з іншого боку, збільшення числа семплів на одиницю часу збільшує обсяги файлів і підвищує вимоги до апаратної потужності цифрових схем.

Конкретно ж для ЦАП власна частота дискретизації такого модуля — це, по суті, максимальна частота дискретизації вхідного цифрового сигналу, з якою перетворювач здатен ефективно впоратися. При більш високих показниках на вході якість звуку в кращому випадку буде обмежено можливостями ЦАП, в гіршому — підсилювач взагалі не зможе коректно працювати. В будь-якому випадку, більш високі цифри в даному пункті (за інших рівних) означають більш прогресивний і якісний перетворювач; з іншого боку, цей момент помітно позначається на вартості, а оцінити всі можливості висококласного ЦАП можна тільки на аудиоматериалах від...повідної якості.

Що стосується конкретних цифр, то найменшим значенням, яке можна зустріти в підсилювачах для навушників, є 44 кГц. За законами фізики саме така частота дискретизації є мінімально необхідною для повноцінної передачі всіх чутних людиною частот звуку (16 — 22 000 Гц), і саме вона використовується в форматі Audio CD. Чимало моделей забезпечують значення в 96 кГц і 192 кГц (це вже достатньо для роботи з різними типами DVD-Audio), а у найбільш прогресивних пристроях цей показник може досягати 384 кГц і навіть 768 кГц.

Номінальний опір (імпеданс) навушників, на яке розрахований підсилювач.

Сучасні навушники можуть мати різний опір. Зокрема, серед найбільш популярних варіантів — 16 Ом і 32 Ом, а прогресивних моделях зустрічаються значення від 300 Ом і навіть від 600 Ом. Високоомними прийнято вважати «вуха» опором 100 Ом. Такі характеристики дають змогу поліпшити чистоту звучання, проте вимагають підвищеної потужності сигналу — а у вбудованих підсилювачів в кишенькової техніки, комп'ютерних аудіокартах і т. п. з цим зазвичай виникають труднощі. Тому зовнішні підсилювачі нерідко застосовуються саме з цією метою — щоб ефективно «розгойдати» висококласні навушники з великим опором. З цієї ж причини деякі з таких підсилювачів не сумісні з «вухами» низького опору: існує чимало пристроїв, що вимагають навушників з імпедансом не нижче 32 Ом, а то і вище, а в окремих моделях нижня межа робочого діапазону може досягати 100 Ом. Що стосується максимального опору, то розкид його значень вельми вражаючий — від 32 Ом у порівняно простих портативних «усилках» до тисяч і навіть десятків тисяч ом у висококласних стаціонарних моделях.

У будь-якому разі порушувати рекомендації виробника по опору навушників не варто. При занадто низькому опорі «вух» в кращому випадку звук буде схильний до помітних спотворень, в гіршому — можливий вихід з ладу і на...віть загоряння обладнання. Занадто високий опір, зі свого боку, не тільки знижує гучність, але і погіршує АЧХ.

Номінальна потужність, що видається підсилювачем при підключенні навушників (або іншого навантаження) з імпедансом в 300 Ом.

Сама по собі номінальна потужність — це найбільша середня потужність, яку пристрій здатний видати протягом тривалого часу без перевантажень; окремі «стрибки» сигналу можуть мати і більш високий рівень, однак загалом можливості підсилювача визначаються насамперед даним показником. При цьому фізичні особливості звукової апаратури такі, що фактична потужність, що видається на навантаження, буде залежати від опору цієї навантаження. Тому в характеристиках підсилювачів для навушників часто наводять дані для різних значень імпедансу. А конкретно опір 300 Ом свідчить про професійному рівні «вух», однак це далеко не максимальний показник для подібних пристроїв.

Що стосується вибору за конкретним значенням потужності, то він залежить від чутливості використовуваних навушників, а також від рівня звукового тиску (просто кажучи, гучності), якого планується досягти за рахунок підсилювача. Існують спеціальні формули і таблиці, що дозволяють обчислити мінімальну необхідну потужність для певної гучності при заданої чутливості «вух». Приміром, мінімумом для нормального прослуховування музики в тиші вважається звуковий тиск не нижче 95 дБ, а для максимально повних вражень — не нижче 105 дБ; при чутливість навушників: 100 дБ для цих рівнів гучності знадобиться не менше 0,32 мВт і 3,16 мВт відповідно.

Номінальна потужність, що видається підсилювачем при підключенні навушників (або іншого навантаження) з імпедансом в 32 Ом.

Сама по собі номінальна потужність — це найбільша середня потужність, яку пристрій здатний видати протягом тривалого часу без перевантажень; окремі «стрибки» сигналу можуть мати і більш високий рівень, однак загалом можливості підсилювача визначаються насамперед даним показником. При цьому фізичні особливості звукової апаратури такі, що фактична потужність, що видається на навантаження, буде залежати від опору цієї навантаження. Тому в характеристиках підсилювачів для навушників часто наводять дані для різних значень імпедансу. А опір 32 Ом дає змогу досягти досить непоганої якості звучання за мірками низькоомних навушників, при цьому воно не настільки високе, щоб створити проблеми для вбудованих підсилювачів смартфонів і іншої компактної техніки. Тому більшість дротяних навушників загального призначення (не професійних) виконуються саме в цьому опорі, і якщо в характеристиках підсилювача взагалі вказується потужність для певного імпедансу — то найчастіше саме для 32 Ом.

У найскромніших сучасних підсилювачах вихідна потужність при такому опорі становить від 10 до 250 мВт; значення у 250 – 500 мВт можна назвати середніми, 500 – 100 мВт — вище середнього, а найбільш потужні моделі здатні видати і більш 1000 Вт. Вибір за конкретними показниками потужності залежить від чутливості використовуваних навушників, а також від рівня звукового тиску (просто кажучи, гучності), якого планується досягти за рахунок підсилювача. Існують спеціальні формули і таблиці, що дозволяють обчислити мінімальну необхідну потужність для певної гучності при заданої чутливості «вух». Однак у випадку 32-омних навушників далеко не завжди має сенс «влазити в розрахунки». Приміром, згаданих 10 мВт більш ніж достатньо для розкачки навушників зі скромною чутливість 96 дБ до гучності більше 105 дБ — цього вже вистачає для прослуховування музики на цілком пристойній гучності. А для того, щоб досягти цих же «вухах» рівня в 120 дБ, що забезпечує повноцінне сприйняття самих гучних звуків (зразок вибухів, грому і т. п.) — потрібно видати потужність трохи вище 251 мВт. Так що на практиці звертати увагу на дану характеристику і вдаватися до розрахунків/таблиць доводиться переважно в тих випадках, коли доводиться використовувати навушники на 32 Ом з порівняно невисокою чутливістю — 95 дБ і менше.

Співвідношення між загальним рівнем корисного сигналу, що видається підсилювачем, і рівнем фонового шуму, що виникає внаслідок роботи електронних компонентів.

Повністю уникнути фонового шуму неможливо, проте його цілком можна знизити до максимально незначного рівня. Чим вище співвідношення сигнал/шум — тим чистіше звук, видаваний пристроєм, тим менше в ньому помітні власні перешкоди від підсилювача. У найскромніших з цієї точки зору підсилювачах даний показник становить від 70 до 95 дБ — не видатне, однак цілком допустиме значення навіть для Hi-Fi техніки. Нерідко можна зустріти і більш високі цифри — 95 – 100 дБ, 100 – 110 дБ і навіть більше 110 дБ. Дана характеристика має особливе значення під час роботи підсилювача в ролі компонента багатоскладниковий аудіосистеми (наприклад, «вініловий програвач – фонокоректор – передпідсилювач – підсилювач для навушників». Річ у тім, що в таких системах підсумкові шуми всіх компонентів на виході підсумовуються, і для чистоти звуку вкрай бажано, щоб ці шуми були мінімальними

Окремо варто підкреслити, що високе співвідношення сигнал/шум саме по собі не гарантує високої якості звуку загалом.

Динамічний діапазон, забезпечуваний підсилювачем.

Максимально спрощено динамічний діапазон можна описати так: це діапазон між найбільшим і найменшим рівнем сигналу на виході, в межах якого зберігається нормальна чутність і заявлене в характеристиках співвідношення сигнал/шум (див. вище). Цей параметр розраховується за логарифмічним співвідношення між максимальним та мінімальним рівнем сигналу і вказується в децибелах; чим більше число, тим ширший динамічний діапазон.

Відзначимо, що загальний діапазон будь-якого підсилювача ширше, ніж динамічний; однак при занадто низькому рівні вихідного сигналу чутний звук буде «забиватися» власними шумами приладу, а при занадто високому помітно збільшується рівень спотворень. У світлі цього загальну якість звучання прийнято визначати саме по динамічному діапазону; зокрема, від цього показника залежить, наскільки ефективно підсилювач здатний впоратися зі звуком, що мають значні перепади гучності (наприклад, оркестровими партіями). Що стосується конкретних цифр, то найбільш скромні значення в сучасних підсилювачах для навушників становлять близько 90 дБ, у найбільш прогресивних моделях цей показник може досягати 130 дБ і вище.

Коефіцієнт гармонійних спотворень, що виникають під час роботи підсилювача.

Таким викривленням неминуче піддаються будь-які електронні схеми, а від їх рівня залежить якість і достовірність звуку на виході. Відповідно, в ідеалі коефіцієнт гармонік повинен бути як можна нижче. Так, за загальним правилом рівень 0,09 % і нижче (соті частки відсотка) вважається непоганим, а рівень менше 0,01 % (тисячні частки відсотка) — відмінним. Винятком є лампові пристрою: в них допускаються і більш високі значення (на десяті частки відсотка), однак цей момент у багатьох випадках є не недоліком, а особливістю (докладніше див. «Ламповий»).

Також варто відзначити, що малий коефіцієнт гармонік особливо важливий при використанні підсилювача у складі багатокомпонентних аудіосистем — наприклад, при прослуховуванні музики з вінілового програвача з зовнішнім фонокорректором. Річ у тім, що в таких системах на підсумкових звук впливає сума спотворень від усіх компонентів — а вона, знову ж, має бути як можна нижче.

Спосіб регулювання рівня, передбачений в підсилювачі, простіше кажучи — спосіб управління гучністю.

Найчастіше за таку регулювання відповідає спеціальне коліщатко (поворотний регулятор), однак зустрічаються також моделі з кнопками. Ось особливості кожного варіанта:

— Коліщатком. Найбільш поширений у наш час тип регулятора гучності; його популярність пов'язана передусім із двома моментами. Перший — це зручність у використанні: управління коліщатком зрозуміло на інтуїтивному рівні, до того ж такий регулятор можна без особливих труднощів знайти і повернути напомацки, наосліп (це особливо важливо для портативних моделей — див. «Тип»). Другий момент — універсальність: коліщатко можна пов'язати як з простим аналоговим контуром управління, так і з цифровою схемою. Мало того, аналогова регулювання (вважається оптимальною для висококласної техніки) в сучасних підсилювачах для навушників здійснюється тільки поворотними регуляторами. До недоліків даного варіанта можна віднести хіба що деяку громіздкість порівняно з кнопками, однак навіть у кишенькових моделях цей момент часто не є критичним.

— Кнопками. Управління гучністю за допомогою кнопок; це можуть бути як дві окремі клавіші, так і «качелька» на зразок тих, що застосовуються у багатьох портативних гаджетах. У будь-якому разі такі регулятори більш компактні, ніж коліщатка. З іншого боку, таке управління здійснюється тільки електро...нним способом: кнопки подають сигнал на керуючі схеми, які змінюють гучність відповідним чином. Такий формат вважається менш підходящим для високоякісної аудіотехніки, ніж аналогове управління: додаткові цифрові схеми не тільки ускладнюють конструкцію, але ще й є потенційним джерелом додаткових перешкод. Тому кнопкове управління в наш час можна зустріти рідко — в окремих моделях портативних підсилювачів (див. «Тип»), де дане рішення передбачається переважно для зменшення габаритів.

Види додаткових виходів, передбачених в конструкції підсилювача.

Підкреслимо, що мова в даному випадку йде саме про додаткові виходах — тобто про роз'ємах, НЕ призначених для навушників (хоча ці виходи можуть використовувати такі ж види роз'ємів). Наявність, тип та кількість роз'ємів під навушники вказується в характеристиках окремо (див. нижче — «Виходів mini-Jack (3.5 мм)», «Виходів 6.35 мм (Jack)», «Виходів XLR», «Виходів на навушники»). Додаткові ж виходи зазвичай являють собою аудіоінтерфейси аналогового (mini-Jack 3.5 мм, Jack 6.35 мм, RCA, XLR) або цифрового формату (S/P-DIF в коаксіальному або оптичному оформленні). Ось більш детальний опис кожного з цих інтерфейсів:

— Mini-Jack 3.5 мм. чи не найпоширеніший в наш час аналоговий аудіороз'єм. Крім того, широко застосовується як лінійний аудіовихід, зокрема, для підключення комп'ютерних колонок і портативної акустики. Існує кілька різновидів mini-jack, однак у підсилювачах для навушників в якості додаткового виходу зазвичай використовується традиційне триконтактне гніздо для передачі стереозвуку через один роз'єм. У будь-якому разі сам роз'єм відрізняється невеликими розмірами і зручний для застосування в компактній техніці; однак по функціоналу, надійності і якості з'єднання він пос...тупається своєму «старшому братові» Jack 6.35 мм. Тому наявність додаткових виходів mini-jack 3.5 мм характерно переважно для портативних підсилювачів (див. «Тип»), а також для окремих стаціонарних моделей, створених у розрахунку на компактність.
Окремо відзначимо, що в апаратне гніздо типу 3.5 мм можуть бути вбудовані також інші види входів — наприклад, коаксіальний і/або оптичний (див. нижче). Тим не менш, наявність mini-jack вказується тільки в тому випадку, якщо цей роз'єм здатний працювати в традиційному аналоговому форматі.

— Jack (6.35 мм). Аналог описаного вище mini-Jack 3.5 мм, що використовується переважно в стаціонарній аудіотехніці — це обумовлено великими розмірами даного роз'єми (хоча серед підсилювачів для навушників є і портативні моделі з додатковими виходами цього формату). Втім, такі розміри дають ряд переваг: зокрема, з'єднання виходить більш надійним і завадостійким. Крім того, через Jack 6.35 мм цілком можна реалізувати навіть балансне підключення (докладніше див. «XLR» нижче), хоча в підсилювачах для навушників такий функціонал зустрічається порівняно рідко, набагато частіше використовується стандартний формат роботи, з передачею обох каналів стереозвуку через один вихід 6.35 мм

— RCA. Технічно RCA — це тип роз'єму, який може використовуватися з різними цілями. Проте в даному випадку мається на увазі цілком конкретний варіант застосування — у форматі лінійного виходу (для аналогового аудіосигналу). У такому форматі оодин фізичний роз'єм відповідає за один канал звуку , тому вихід цього типу зазвичай складається з пари роз'ємів — під лівий і правий канал. Що стосується використання, лінійний RCA буде зручний насамперед для підключення підсилювача до різної стаціонарної аудіотехніці, переважно початкового і середнього рівня. Цей інтерфейс сам по собі не відрізняється особливою завадостійкістю, однак при належній якості сполучних дротів цілком здатний забезпечити більш ніж пристойна якість звуку цілком достатньо не тільки для повсякденного, але й для порівняно нескладного професійного застосування.

— XLR. Роз'єм XLR має кілька різновидів, що розрізняються за кількістю контактів; проте всі вони мають контакти у вигляді характерних штирків («пінів») і ободок круглої форми, доповнений окремими фіксатором для максимальної надійності з'єднання. А в якості додаткового аудіовиходу в підсилювачах під навушники найчастіше використовується трехконтактная різновид XLR з підтримкою балансного підключення. Такий інтерфейс видає аналоговий сигнал лінійного рівня за принципом «один канал на роз'єм»; так що вихід XLR зазвичай включає як мінімум два апаратних роз'єми під лівий і правий канал стерео. Що стосується балансового підключення, то це особливий формат, що використовує три дроти на канал (замість стандартних двох) і спеціальний спосіб обробки сигналу на вході приймача. За рахунок цього перешкоди, що виникають через сторонніх наведень в кабелі підключення, взаємно гасяться при вступі на приймач; по суті, сам кабель відіграє роль фільтра перешкод. Це дозволяє працювати навіть з досить довгими дротами без шкоди для чистоти звуку. З іншого боку, самі роз'єми XLR мають досить великі розміри, а підтримка балансного формату позначається на вартості пристрою. Тому загалом даний інтерфейс вважається професійним, він встановлюється в підсилювачі відповідного рівня, причому виключно стаціонарні — в портативних моделях застосовувати додаткові виходи цього типу не має сенсу з цілого ряду причин.

— Коаксіальний S/P-DIF. Різновид інтерфейсу S/P-DIF, яка використовує електричний кабель (на противагу описаним нижче оптичному). Загальними особливостями всіх різновидів S/P-DIF є, по-перше, цифровий формат сигналу, по-друге, можливість передачі стерео - або багатоканального звуку по одному роз'єму. А конкретно коаксіальна версія використовує електричний кабель екранований; він не має стовідсоткового захисту від перешкод, однак коштує дешевше оптоволоконного і не потребує особливої делікатності у зверненні. Що ж стосується застосування, то шукати пристрій з виходом S/P-DIF (будь-якого формату) має сенс у тому випадку, якщо ви плануєте використовувати його для комутації цифрового сигналу — наприклад, трансляції звуку з microUSB-порту смартфона на коаксіальний вхід зовнішнього аудіоресивера. Подібне використання в разі підсилювачів для навушників є досить екзотичним, тому і виходи цього типу особливого поширення не отримали.

— Оптичний S/P-DIF. Різновид інтерфейсу S/P-DIF, яка використовує оптоволоконний кабель TOSLINK. Детальніше про S/P-DIF загалом і про його застосування в підсилювачах для навушників див. вище. Тут же відзначимо, що оптичний кабель вимагає акуратнішого поводження, ніж коаксіальний, однак він практично не схильний до електромагнітних перешкод, оскільки за передачу сигналу в даному випадку відповідають світлові імпульси.