Порівняння Canon 55-250mm f/4.0-5.6 EF-S IS II vs Canon 75-300mm f/4.0-5.6 EF USM III

Тип кріплення, що використовується для з'єднання об'єктива з фотоапаратом. Назва походить від англійського «bayonet», що означає «багнет» і з'єднання багнетного типу. Байонетні кріплення використовуються в абсолютній більшості сучасних цифрових камер завдяки надійності й легкості у використанні.

Повна сумісність об'єктива з камерою гарантована тільки в тому разі, якщо їх типи кріплень співпадають. Деякі байонети сумісні один з одним через перехідники, однак таке з'єднання може обмежити можливості об'єктива (наприклад, зробить неможливим використання автофокуса) і в цілому не вважається оптимальним. Варто враховувати, що в рамках однієї системи (див. вище) часто використовуються різні байонети, також не сумісні один з одним.

Так, у виробника Canon існують байонети EF-M, EF-S, EF, RF, RF-S. У Leica — Leica M, Leica SL, Leica TL. Nikon у своєму арсеналі має Nikon 1, Nikon F, Nikon Z. В оптику Pentax встановлюються Pentax 645, Pentax K, Pentax Q. Samsung вик...ористовує кріплення NX-M і NX. В моделях Sony зустрічаються Sony A і Sony E. Крім цього, на ринку представлені й інші типи байонетов — як фірмові (Fujifilm G, Fujifilm X, Hasselblad H, Sigma SA), так і універсальні (Four Thirds (4/3), Micro 4/3).

Зазначимо, що існують об'єктиви, для яких заявлена сумісність відразу з декількома байонетами. Така «всеїдність» може бути реалізована різними способами. Приміром, одні моделі мають нестандартне кріплення на корпусі об'єктива, а сумісність з різними байонетами забезпечується за рахунок використання перехідників; ці перехідники можуть як входити в комплект, так і купуватися окремо. Інший варіант — об'єктив випускається в декількох модифікаціях, кожна під свій байонет. Ці подробиці варто уточнити перед покупкою.

Цей параметр визначає розміри ділянки знімається сцени, що потрапляє в кадр. Чим ширше кути огляду — тим більший ділянку може відобразити об'єктив за один знімок. Вони безпосередньо пов'язані з фокусною відстанню об'єктива (див. «Фокусна відстань»), а також залежать від розміру конкретної матриці, з якої застосовується оптика: для одного і того ж об'єктива чим менше матриця, тим менше кути огляду, і навпаки. На нашому сайті у характеристиках оптики зазвичай вказуються кути огляду при використанні з тією матрицею, на яку об'єктив розрахований першопочатково (докладніше див. «Розмір матриці»).

Діафрагма — конструкція з декількох пелюсток-шторок, що дозволяє при необхідності зменшувати діаметр діючого отвору об'єктива, фактично зменшуючи його світлосилу (докладніше див. «Світлосила»). Крім ослаблення світлового потоку (що може бути актуально, наприклад, на яскравому сонячному світлі), закриття діафрагми має ще один ефект — воно збільшує глибину різкості. Іншими словами — «у фокусі» виявляється більший об'єм простору, ніж при відкритій діафрагмі.

Значення на шкалі діафрагм зазвичай вибирають зі стандартного ряду. Цифри в ньому фактично позначають, яку світлосилу об'єктив буде мати при закритій до даного значення діафрагми: наприклад, значення діафрагми 5.6 буде відповідати світлосилі f/5.6. Чим більше число, що означає мінімальне значення діафрагми — тим більше у фотографа варіантів вибору і, відповідно, можливостей з налаштування режиму зйомки (за інших рівних умов).

Мінімальна дистанція фокусування (м) – найменша відстань, з якого можна сфокусуватися на об'єкті і проводити фотозйомку. Зазвичай вона коливається в діапазоні від 20см для ширококутних об'єктивів до декількох метрів для тілі. В макро режимі фотоапарата або за допомогою макро об'єктивів це відстань може бути і менше 1го сантиметри.

Ступінь збільшення знімається предмета при застосуванні об'єктива для макрозйомки (тобто зйомки дрібних об'єктив на максимально можливому наближенні, коли відстань до предмета зйомки вимірюється в міліметрах). Під ступенем збільшення в даному випадку мається на увазі співвідношення розміру зображення об'єкта, що одержується на матриці фотоапарата, до реальних розмірів знімається об'єкта. Наприклад, при розмірі обьекта 15 мм і коефіцієнт збільшення 0,3 зображення цього об'єкта на матриці буде мати розмір 15х0,3=4,5 мм. При одному і тому ж розмірі матриці чим більше коефіцієнт збільшення — тим більше розмір зображення об'єкта на матриці, тим більше пікселів припадає на цей об'єкт, відповідно — чим чіткіше отримується зображення, тим більше деталей вдається на ньому передати і тим краще об'єктив підходить для макрозйомки. Вважається, що для отримання макроснимков щодо прийнятної якості коефіцієнт збільшення повинен становити не менше 0,25 – 0,3.

Розмір матриці, на яку розрахований об'єктив.

Формати (розміри) сучасних матриць можуть вказуватися по діагоналі у дюймах (1/1.8", 1/2.3" — при цьому береться умовний «визиконовский» дюйм, що становить близько 17 мм), з фактичним габаритами (13.2х8.8 мм) або по умовному позначенню (APS-C, full frame). Загалом чим більший сенсор, тим більш прогресивним і дорогим він є.

Серед сучасних об'єктивів найбільш популярні рішення під такі формати матриць, в порядку зростання розміру: 4/3 (17,3х13 мм, застосовується в камерах стандарту Four Thirds і Micro Four Thirds), APS-C (23х15 мм з невеликими варіаціями, дзеркальні і MILC камери середнього класу), full frame (36х24 мм, розмір стандартного кадру фотоплівки — прогресивні дзеркалки), big frame (усе, що більше full frame — висококласні професійні камери). Оптика під інші формати зустрічається дещо рідше.

Зазначимо, що технічно допускається застосування і з «нерідними» сенсорами, однак у таких випадках робочі характеристики оптики будуть відрізнятися від заявлених. Так, при установці на меншу матрицю (наприклад, об'єктива full frame на камеру APS-C) на такий сенсор буде потрапляти тільки частину створюваного об'єктивом зображення. У підсумку потрапило в кадр простір буде вже, а деталі в кадрі — більше, наче б фокусна відстань об'єктива збільшилася (хоча воно залишил...ося незмінним, змінилася лише матриця). А при установці на більш великий сенсор охоплюється простір збільшиться, деталізація — зменшиться; в окремих випадках розміру «картинки», забезпечуваною об'єктивом, може просто не вистачити на всю площу матриці, і знімки будуть виходити з чорним простором по краях.

Тип приводу, що забезпечує рух елементів конструкції об'єктива при автоматичному фокусуванні. На сьогоднішній день можуть застосовуватися такі типи:

— Ультразвуковий мотор. Найбільш прогресивний на сьогоднішній день тип приводу. Ультразвукові мотори працюють значно швидше звичайних, забезпечують більше високу точність, споживають менше енергії і практично безшумні. Однак і вартість їх досить висока.

— Кроковий мотор. Привод управління фокусною відстанню і трансфокатором (зумом). Даний різновид моторів використовується здебільшого лише в повнорозмірних цифрових камерах. У числі переваг крокового мотора можна відзначити: високу надійність і точність роботи, додатково йому не потрібно електроживлення на утримання фокусу і зума. Зрозуміло, крокові двигуни не позбавлені недоліків. Серед мінусів можна виділити: повільну швидкість роботи і підвищений шум. Додатково для крокового мотора характерні великі габарити і досить велика вага, що фізично не дає змогу даному типу приводу інтегруватися в оптику мобільних телефонів і ультракомпактних камер.

— Мотор. У даному випадку мається на увазі електричний мотор традиційної конструкції. Такі приводи прості, як наслідок — недорогі. Їх недоліками є відносно невелика швидкість роботи, а також шум, що виробляється при цьому; останнє іноді може бути критично — наприклад, під час зйомки дикої природи. Ос...таннім часом конструктори використовують різні хитрощі для нейтралізації цих недоліків, проте в цілому характеристики звичайних моторів все одно залишаються відносно скромними.

— Відсутній. Повна відсутність мотора автофокусу в об'єктиві. Наведення такої оптики на різкість може здійснюватися або системою «викрутка», або строго вручну (докладніше про той, і інший варіант див. нижче).

Наявність у об'єктиві власної системи стабілізації зображення. Така система включає гіроскопи і рухливі лінзи, які компенсують дрібні тремтіння об'єктива і запобігають появі «шевеленки». Стабілізація особливо актуальна під час зйомки з рук, особливо на довгих витримках та/або на далеких дистанціях з великим збільшенням: саме в таких умовах «шевеленка» найсильніше впливає на якість знімка. Водночас варто враховувати, що наявність стабілізатора помітно позначається на вазі, габаритах і, перш за все — ціною оптики; при цьому деякі сучасні камери мають власні системи стабілізації (за рахунок зсуву матриці). Тому вибирати об'єктив з даною функцією має сенс у тому разі, коли максимальна захист від «шевеленки» має принципове значення.

Число елементів (по суті — кількість лінз), що входять в конструкцію об'єктива, а також кількість груп, в яких об'єднані ці елементи. Зазвичай, чим більше елементів передбачене в конструкції — тим краще об'єктив справляється з спотвореннями (абераціями) при проходженні через нього світла. З іншого боку, велика кількість лінз збільшує габарити та вагу оптики, знижує світлопропускання (докладніше див. «Світлосила») а також висуває підвищені вимоги до якості обробки, що позначається на вартості об'єктива.