Порівняння Konus Konustart-700 vs Konus Konuspace-7

Тип монтування, яким оснащений телескоп.

Монтування – це механічний вузол, за допомогою якого телескоп кріпиться до штатива або ( в окремих варіантах) встановлюється прямо на землю. Крім кріплення, цей вузол відповідає також за наведення оптики в певну точку неба. Найбільшою популярністю в наш час користуються азимутальні пристосування в різних варіаціях — AZ1, AZ2, AZ3, а також у вигляді так званого монтування Добсона. Екваторіальні механізми різних моделей (EQ1, EQ2, EQ3, EQ4, EQ5) помітно складніше і дорожче, зате і можливостей дають більше. Зустрічаються системи, що поєднують відразу обидва ці типи монтувань — так звані азимутально-екваторіальні. І, нарешті, окремі телескопи і взагалі постачаються без монтування. Ось більш докладний опис цих варіантів:

— Азимутальне. Повна назва – «альт-азимутальна». Традиційно має дві осі повороту телескопа – одну для наведення за висотою, другу за азимутом. Різні моделі таких монтувань розрізняються за додатковими можливостями управління:

• AZ1. Не мають системи точного руху....
• AZ2. Оснащені системою точного руху по вертикалі (навколо горизонтальної осі).
• AZ3. Оснащені системами точного руху по обох осях.

У будь-якому разі друга вісь (азимутальна) в таких системах завжди розташовується вертикально, незалежно від географічного положення телескопа; в цьому і полягає ключова відмінність від описаних нижче екваторіальних монтувань. В цілому азимутальні механізми досить прості і недорогі самі по собі, при цьому цілком зручні і практичні, завдяки чому саме даний варіант користується найбільшою популярністю в наш час. Крім того, вони ідеально підходять для спостережень за наземними об'єктами. Ключовим недоліком даного варіанту є слабка придатність до безперервного «супроводу» небесних тіл (що рухаються по небосхилу внаслідок обертання Землі). Якщо в правильно налаштованому екваторіальному механізмі для цього потрібно повертати телескоп всього по одній осі, то в азимутальному потрібно задіяти обидві осі, причому нерівномірно. Ситуацію можна вирішити за допомогою системи автостеження, але ця функція помітно впливає на ціну всього приладу. І навіть її наявність не гарантує, що телескоп підійде для астрофотографії на тривалих витримках — адже при такому використанні потрібно забезпечувати не тільки точний рух по кожній окремій осі, але ще поправку на поворот зображення в кадрі (що передбачається далеко не в кожній системі автостеження і ще більше збільшує ціну).

– Добсона. Специфічний різновид описаних вище азимутальних монтувань, що застосовується майже виключно в рефлекторах. Також передбачає дві осі обертання – горизонтальну і вертикальну. Ключовою особливістю монтування Добсона є те, що воно не розраховане на штатив і встановлюється прямо на землю або іншу рівну поверхню; для цього в конструкції передбачається широка масивна основа. Подібні системи відмінно підходять для телескопів Ньютона, у яких окуляр розташовується в передній частині: завдяки низькому розташуванню тубуса на монтуванні сам окуляр виявляється на досить зручній висоті. Також до переваг «добсонів» можна віднести простоту, невисоку вартість і водночас гарну надійність, що робить їх придатними навіть для великих та важких телескопів. З недоліків слід відзначити слабку сумісність з нерівними поверхнями, особливо твердими, на зразок суцільної скелі (тоді як штативи, що використовуються з іншими типами монтувань, цього недоліку позбавлені).

— Екваторіальне. Монтування цього типу дають змогу синхронізувати рух телескопа з рухом небесних тіл по небосхилу, що виникає через обертання Землі. Умовну вертикальну вісь, що відповідає за поворот телескопа з боку в бік, в таких механізмах називають віссю прямого сходження (R. A.), А горизонтальну (для наведення по умовній вертикалі) — віссю схилень (Dec.). Перед використанням екваторіальне монтування налаштовується так, щоб вісь прямого сходження була спрямована на «полюс світу», паралельно осі обертання Землі («осі світу»); конкретний нахил щодо вертикалі залежить від географічної широти місця спостережень. Такий формат роботи помітно ускладнює як конструкцію самої монтування, так і процедуру його встановлення. З іншого боку, екваторіальні системи ідеально підходять для тривалого «супроводу» астрономічних об'єктів: щоб компенсувати рух небесного тіла через обертання Землі і утримувати ціль в полі зору, досить обертати телескоп навколо осі R.A. вправо (за годинниковою стрілкою), причому з чітко визначеною швидкістю – 15° на годину, незалежно від положення об'єкта по вертикалі. Це робить подібні конструкції ідеальним варіантом для астрофотографії – в тому числі об'єктів далекого космосу, для яких потрібні тривалі витримки. Фактично для цього навіть не потрібна повноцінна система автостеження – досить порівняно простого годинникового механізму, що обертає телескоп навколо осі прямого сходження. Зворотною стороною цих переваг, крім згаданої складності і високої вартості, є слабка придатність для великих важких телескопів — зі збільшенням ваги приладу вага підходящої екваторіальної системи збільшується ще швидше.
Що стосується різних моделей подібних монтувань, то вони маркуються буквено-цифровим індексом, від EQ1 до EQ5. В цілому чим більше кількість в позначенні – тим більше і важче сама конструкція (включаючи триногу, якщо вона постачається в комплекті), тим гірше вона підходить для переміщення з місця на місце, проте тим краще гасить вібрації і струси. А ось обмеження за вагою телескопа з моделлю екваторіального монтування безпосередньо не пов'язані.

– Азимутально-екваторіальне. Механізми, що поєднують в собі відразу два типи монтувань. Виглядає це так: на штатив встановлена азимутальна система, а на ній — екваторіальна, в якій вже кріпиться телескоп. Подібна конструкція дає змогу використовувати можливості обох типів монтувань. Так, азимутальний механізм цілком підходить для спостережень за великими небесними тілами ближнього космосу (Місяць, планети) і великими ділянками неба (такими, як сузір'я), при цьому він не потребує складного попереднього налаштування. А для астрофотозйомки або для розглядання об'єктів далекого космосу на великих збільшеннях зручніше використовувати екваторіальну систему. Однак на практиці подібна універсальність потрібна вкрай рідко, притому що поєднання двох типів монтувань ускладнює конструкцію, збільшує її вартість і знижує надійність. Так що цей варіант можна зустріти в одиничних моделях телескопів.

– Без монтування. Повна відсутність монтувальної системи в комплекті не дає змогу застосовувати телескоп «з коробки». Проте, вона буває оптимальним варіантом в деяких ситуаціях. Перша – якщо користувач хоче вибрати монтування на свій розсуд, не покладаючись на рішення виробника, або навіть зібрати його самостійно (наприклад, досить багато астрономів виготовляють свої власні системи Добсона). Другий характерний варіант – якщо в господарстві вже є монтування (наприклад, від старого телескопа, який прийшов в непридатність), і переплачувати за друге просто немає сенсу. У будь-якому разі при виборі подібної моделі варто звертати особливу увагу на тип кріплення, на який розрахована труба – від нього напряму залежить сумісність з конкретним монтуванням.

Фокусна відстань об'єктива телескопа.

Фокусна відстань — це відстань від оптичного центра об'єктива до площини, на яку проєктується зображення (екрана, фотоплівки, матриці), при якому об'єктив телескопа буде видавати максимально чітке зображення. Чим довше фокусна відстань — тим більше збільшення здатний забезпечити телескоп; однак потрібно враховувати, що показники збільшення також пов'язані з фокусною відстанню використовуваного окуляра і діаметром об'єктива (детальніше про це див. нижче). А ось на що цей параметр впливає безпосередньо — так це на габарити приладу, точніше, на довжину тубуса. У разі рефракторів і більшості рефлекторів (див. «Конструкція») довжина телескопа приблизно відповідає його фокусної відстані, а ось моделі дзеркально-лінзового типу можуть бути у 3 – 4 рази коротше фокусної відстані.

Також відзначимо, що фокусна відстань враховується в деяких формулах, що характеризують якість роботи телескопа. Наприклад, вважається, що для хорошої видимості через найпростішу різновидність рефракторного телескопа — т. зв. ахромат — необхідно, щоб його фокусна відстань була не менше, ніж D^2/10 (квадрат діаметра об'єктива, поділений на 10), а краще — не менш D^2/9.

Світлосила телескопа характеризує загальну кількість світла, що «захоплюється» системою і передається в око спостерігача. З точки зору цифр світлосила — це співвідношення між діаметром об'єктива і фокусною відстанню (див. вище): наприклад, для системи з апертурою 100 мм і фокусною відстанню 1000 мм світлосила буде складати 100/1000 = 1/10. Також цей показник називають «відносним отвором».

При виборі за світлосилою необхідно насамперед враховувати, для яких цілей планується застосовувати телескоп. Великий відносний отвір дуже зручний для астрофотографії, оскільки забезпечує пропускання великої кількості світла і дає змогу працювати з меншими витримками. А ось для візуальних спостережень висока світлосила не потрібна — навіть навпаки, більш довгофокусні (і, відповідно, менш світлосильні) телескопи характеризуються меншим рівнем аберацій і дають змогу застосовувати для спостереження більш зручні окуляри. Також відзначимо, що велика світлосила потребує застосування великих об'єктивів, що відповідним чином позначається на габаритах, вазі і ціні телескопа.

Тип шукача, передбаченого у телескопа.

Шукачем називають пристосування, призначене для наведення пристрою на певний небесний об'єкт. Необхідність такого пристосування пов'язана з тим, що телескопи, у зв'язку з високою кратністю, мають досить невеликі кути огляду, що сильно ускладнює візуальне наведення: в окулярі видно настільки маленький ділянку неба, що визначити за цими даними, куди саме спрямований телескоп і куди його потрібно повертати, практично неможливо. Наведення ж «по тубусу» дуже неточне, особливо у разі дзеркальних моделей, що мають більшу товщину і відносно малу довжину. Шукач же має невисоку кратність (або працює взагалі без збільшення) і, відповідно, широкі кути огляду, граючи, таким чином, роль своєрідного «прицілу» для основної оптичної системи телескопа.

В сучасних телескопах можуть застосовуватися такі види шукачів:

— Оптичний. Найчастіше подібні шукачі мають вигляд невеликого монокуляра, спрямованого паралельно оптичної осі телескопа. У полі зору монокуляра зазвичай наноситься розмітка, що показує, яка точка видимого простору відповідає полю зору самого телескопа. Здебільшого оптичні шукачі теж забезпечують певне збільшення — зазвичай близько 5 – 8х, тому під час роботи з такими системами, зазвичай, все одно потрібно первісне наведення телескопа «по тубусу». Перевагами оптики, порівняно з LED-шукачами, є простота конструкції, невисока вартість, а також гарна придатність для спосте...режень в місті, передмістях та інших умовах з досить світлим небом. Крім того, такі пристосування не залежать від джерел живлення. На тлі темного неба розмітка може бути видима погано, проте для таких ситуацій існує специфічний різновид шукачів — з підсвічуванням перехрестям. Правда, підсвічування потребує батарейок, але і при їх відсутності розмітка залишається видимою — як у звичайному шукачі, що не підсвічується. Пристосування даного типу позначаються традиційним для оптики індексом з двох чисел, перше з яких відповідає кратності, друге — діаметру об'єктива — наприклад, 5х24.

— З точковою наводкою (LED). Даний різновид шукачів за принципом дії аналогічний коліматорним прицілам: обов'язковим елементом конструкції є оглядове віконце (у вигляді характерного скельця в рамці), на яке проєктується мітка від джерела світла. Ця мітка може мати вигляд як точки, так і іншої фігури — перехрестя, кільця з точкою тощо. Будова подібного шукача така, що положення мітки у вікні залежить від положення ока спостерігача, однак ця мітка завжди вказує на точку, у яку спрямовано телескоп. LED-шукачі зручніше оптичних в тому сенсі, що користувачеві не доводиться наближати око впритул до окуляра — мітка непогано видима на відстані 20 – 30 см, що полегшує наведення в деяких ситуаціях (наприклад, якщо спостережуваний об'єкт розташований близько до зеніту). Крім того, подібні пристосування відмінно підходять для роботи з темним небом. Вони зазвичай не мають збільшення, однак це не можна назвати однозначним недоліком — для шукача велике поле зору часто буває важливіше наближення. А ось з однозначних практичних недоліків варто відзначити необхідність джерела живлення (звичайно батарейок) — без них система перетворюється на непотрібне скельце. Крім того, коліматори загалом помітно дорожче класичної оптики, а на тлі освітленого неба мітка може губитися.

Зазначимо, що існують телескопи, що взагалі не мають шукачів — це моделі з невеликим діаметром об'єктива, в яких мінімальна кратність (див. вище) невелика і забезпечує досить широке поле зору.

Розмір «посадкового місця» під окуляр, яке передбачене у телескопа. У сучасних моделях використовуються гнізда стандартних розмірів — найчастіше 0,96", 1,25" або 2".

Цей параметр стане в нагоді насамперед у тому випадку, якщо Ви хочете купити окуляри окремо: їхній посадковий діаметр повинен відповідати характеристикам телескопа. Втім, 2" гнізда допускають встановлення окулярів на 1,25" через спеціальний адаптер, але зворотний варіант неможливий. Зазначимо, що телескопи з посадковим діаметром 2" вважаються найбільш прогресивними, оскільки під цей розмір випускається, крім окулярів, безліч додаткових аксесуарів (коректори спотворень, фотоадаптери, тощо), а самі 2" окуляри забезпечують більш широке поле зору (щоправда, і коштують дорожче). Зі свого боку «вічка» на 1,25" застосовуються у відносно недорогих моделях, а на 0,96" — у найпростіших телескопах початкового рівня з невеликими об'єктивами (зазвичай до 50 мм).

Кратність лінзи Барлоу, передбаченої в комплекті телескопа.

Подібне пристосування (зазвичай, воно робиться знімним) являє собою розсіювальну лінзу або систему лінз, що встановлюється перед окуляром. Фактично лінза Барлоу збільшує фокусну відстань телескопа, забезпечуючи більший ступінь збільшення (і менший кут огляду) при тому ж окулярі. При цьому кратність збільшення з лінзою можна підрахувати, помножившпи «рідну» кратність з даними окуляром на кратність самої лінзи: наприклад, якщо телескоп з 10 мм окуляром забезпечував ступінь збільшення 100х, то при встановленні 3х лінзи Барлоу цей показник складе 100х3=300х. Зрозуміло, того ж ефекту можна досягти і при встановленні окуляра зі зменшеною фокусною відстанню. Однак, по-перше, подібний окуляр не завжди може бути доступний для придбання; по-друге, одна лінза Барлоу може застосовуватися з усіма окулярами, придатними для телескопа, розширюючи арсенал доступних кратностей збільшення. Особливо така можливість зручна в тих ситуаціях, коли спостерігачеві потрібен великий набір варіантів за ступенем збільшення. Наприклад, набір з 4 окулярів і однієї лінзи Барлоу забезпечує 8 варіантів кратності, при цьому працювати з таким набором зручніше, ніж з 8 окремими окулярами.

Кратність обертаючої лінзи, передбаченої в комплекті постачання телескопа.

Без застосування подібної лінзи телескоп, зазвичай, видає перевернуте зображення об'єкта, який розглядається. При астрономічних спостереженнях і астрофотографії це здебільшого не критично, проте при розгляданні наземних об'єктів подібне положення «картинки» викликає серйозні незручності. Обертаюча лінза забезпечує переворот зображення, даючи змогу спостерігачеві бачити справжнє (не перевернуте, не віддзеркалене) положення предметів у полі зору. Зустрічається ця функція переважно у відносно простих телескопах з невисокою кратністю збільшення і невеликим розміром об'єктива — саме вони вважаються найбільш придатними для наземних спостережень. Відзначимо, що, крім «чистих» лінз, зустрічаються також обертаючі системи на основі призм.

Що стосується кратності, то вона досить невелика і становить, зазвичай, від 1х до 1,5 х — це зводить до мінімуму вплив на якість зображення (а підвищувати загальний ступінь збільшення зручніше іншими способами — наприклад, за допомогою описаних вище лінзи Барлоу).

Наявність діагонального дзеркала у конструкції чи в комплекті телескопа.

Даний аксесуар застосовується в поєднанні з лінзовими і дзеркально-лінзовими телескопами (див. «Конструкція»). У таких моделях окуляр розташований в торці труби і спрямований вздовж оптичної осі телескопа; в деяких ситуаціях — наприклад, при спостереженні об'єктів поблизу зеніту — подібне розташування може бути дуже незручним для спостерігача. Діагональне дзеркало дає змогу направити окуляр під кутом до оптичної осі, що забезпечує комфорт у згаданих ситуаціях. Щоправда, зображення зазвичай виходить віддзеркаленим (справа наліво), однак при спостереженнях астрономічних об'єктів це навряд чи можна назвати серйозним недоліком. Діагональні дзеркала можуть бути як знімними, так і вбудованими, також може передбачатися можливість змінювати кут повороту окуляра.

Спосіб кріплення труби до монтування, передбачений в телескопі.

У наш час використовується три основних таких способу: кільце, гвинт, пластина. Ось більш докладний опис кожного з них:

- Кріпильні кільця. Пара кілець з гвинтовими затискачами, встановлених на монтуванні. Внутрішній діаметр кілець приблизно відповідає товщині труби, а затягування гвинтів забезпечує щільну фіксацію. При цьому тубус телескопа, як правило, не має будь-яких спеціальних упорів і утримується в кільцях виключно за рахунок сили тертя. На практиці це дозволяє, послабивши гвинти, зрушити трубу вперед або назад, підібравши оптимальне положення під ту чи іншу ситуацію. Однак тут варто бути обережним: занадто велике зміщення кріплення від середини, особливо в рефракторах з великою довжиною труби, може порушити рівновагу всієї конструкції.
Як би там не було, кільця досить прості і в той же час зручні і практичні, а сумісність з ними обмежується виключно діаметром тубуса. У світлі цього саме даний тип кріплення найбільш популярний в наш час. Його недоліками можна назвати необхідність самостійно підбирати досить стабільне положення телескопа, а також стежити за надійною затягуванням гвинтів — їх ослаблення може привести до прослизання тубуса і навіть його випадання з кілець.

- Кріпильна пластина. Фактично мова йде про кріплення типу «ластівчин хвіст». На корпусі те...лескопа для цього передбачається спеціальна рейка, а на монтуванні — платформа з пазом. При установці труби на монтування рейка засувається в паз з торця і фіксується спеціальним пристосуванням на зразок засувки або гвинта.
Одним з ключових переваг кріпильних пластин є простота і швидкість монтажу і демонтажу телескопа. Так, відкрутити і закрутити єдиний гвинт фіксатора простіше, ніж возитися з гвинтовим кріпленням або затяжками на кільцях — тим більше що в багатьох моделях цей гвинт можна крутити руками, без спеціального інструменту. А вже про засувках і говорити не доводиться. Недоліком даного варіанту можна назвати вимогливість до якості матеріалів і точності виготовлення — інакше може з'явитися люфт, здатний помітно «зіпсувати життя» астроному. Крім того, подібне кріплення має дуже обмежені можливості по переміщенню телескопа вперед-назад на монтуванні, а то і зовсім не має їх; а планки і пази можуть відрізнятися за формою і розмірами, що дещо ускладнює підбір сторонніх монтувань.

— Кріпильний ґвинт. Монтування з таким кріпленням мають посадочне місце у вигляді літери Y, між «рогами» якої і встановлюється телескоп. При цьому він з обох сторін прикріплюється до рогів гвинтами, які вкручуються прямо в тубус; гвинтів передбачається мінімум по два з кожного боку, щоб труба не могла самостійно повернутися навколо точки кріплення.
В цілому цей варіант фіксації відрізняється високою надійністю і зручністю в процесі використання телескопа. Гвинти щільно, без люфтів, тримають тубус; при їх ослабленні може хіба що з'явитися той самий люфт, але і тільки; крім того, телескоп втримається на монтуванні і не впаде, якщо хоч один гвинт залишається хоча б частково закрученим. Крім того, місце фіксації зазвичай розміщується в районі центру ваги, що за замовчуванням забезпечує оптимальний баланс і позбавляє користувача від необхідності самостійно підшукувати точку кріплення. З іншого боку, установка і зняття труби в таких монтуваннях вимагає більше часу і клопоту, ніж в описаних вище системах; а розташування отворів під гвинти і кріпильна різьба в різних моделях, як правило, різні, і конструкції цього типу зазвичай не є взаємозамінними.