Порівняння Celestron Astro Fi 130 vs Celestron SkyProdigy 130

Найбільшу корисне збільшення, яке здатний забезпечити телескоп.

Фактична ступінь збільшення телескопа залежить від фокусних відстаней об'єктива (див. вище) і окуляра. Поділивши перше на друге, отримуємо ступінь збільшення: наприклад, система з об'єктивом 1000 мм і окуляром 5 мм дасть 1000/5 = 200х (за відсутності інших елементів, що впливають на кратність, таких як лінза Барлоу — див. нижче). Таким чином, встановлюючи в телескоп різні окуляри, можна змінювати ступінь його збільшення. Однак підвищувати кратність понад певної межі просто не має сенсу: хоча видимі розміри об'єктів при цьому будуть збільшуватися, їх деталізація не покращиться, і замість невеликого і чіткого зображення спостерігач буде бачити велике, але розпливчасте. Максимальне корисне збільшення якраз і є тією межею, вище якого телескоп просто не зможе забезпечити нормальну якість зображення. Вважається, що за законами оптики цей показник не може бути більшим, ніж діаметр об'єктива в міліметрах, помножений на два: наприклад, для моделі з вхідних лінзою на 120 мм максимальне корисне збільшення складе 120х2=240х.

Зазначимо, що робота на даній ступеня кратності не означає максимальної якості і чіткості зображення, проте у деяких випадках може виявитися досить зручною; докладніше про це див. «Макс. дозволяюче збільшення»

Найменше збільшення, яке забезпечує телескоп. Як і в разі максимального корисного збільшення (див. вище), в даному випадку мова йде не про абсолютно можливого мінімуму, а про межі, заходити за який не має сенсу з практичної точки зору. В даному випадку цей межу пов'язаний з розмірами вихідного окуляра телескопа — грубо кажучи, цятки світла, проєктованого окуляром на око спостерігача. Чим менше збільшення — тим більша вихідна зіниця; якщо він стає більше, ніж зіницю ока спостерігача, то частина світла в око, по суті, не потрапляє, і ефективність оптичної системи знижується. Мінімальне збільшення — це таке збільшення, при якому діаметр вихідного зіниці телескопа дорівнює розміру зіниці ока в нічних умовах (7 – 8 мм); також цей параметр називають «равнозрачковое збільшення». Використання телескопа з окулярами, що забезпечують менші значення кратності, вважається невиправданим.

Зазвичай, для визначення равнозрачкового збільшення використовують формулу D/7, де D — діаметр об'єктива в міліметрах (див. вище): наприклад, для моделі з апертурою 140 мм мінімальне збільшення становитиме 140/7 = 20х. Однак ця формула справедлива лише для нічного застосування; при спостереженні днем, коли зіницю в оці зменшується в розмірі, фактичні значення мінімального збільшення більше — близько D/2.

Діаметр простору в полі зору телескопа, закритого яким-небудь елементом конструкції.

Екранування зустрічається виключно у моделях з дзеркалами (рефлекторах і дзеркально-лінзових, див. «Конструкція»): особливості їхньої будови такі, що якийсь допоміжний елемент (наприклад, дзеркало, направляє світло в окуляр) неодмінно розташовується на шляху потрапляє в об'єктив світла і перекриває його частина. Екранування за діаметром вказується у відсотках від розміру об'єктива телескопа (див. вище): d/D*100%, де d— діаметр екрану, D — діаметр об'єктива. Також цей показник називають «лінійний коефіцієнт екранування».

Сторонній предмет у полі зору може створити перешкоди при спостереженні — наприклад, у вигляді темної плями при наведенні телескопа точно на джерело світла. Однак набагато більш серйозним недоліком є помітне зниження контрастності, пов'язане з дифракцією світла навколо екрану, і, відповідно, погіршення якості зображення. Лінійний коефіцієнт екранування є основним показником того, наскільки екран впливає на якість «картинки»: значення до 25% вважаються непоганими, до 30% — прийнятними, до 40% — терпимими, а екранування більш ніж на 40% за діаметром призводить до серйозних викривлень.

Площа простору в полі зору телескопа, закритого яким-небудь елементом конструкції.

Екранування зустрічається виключно у моделях з дзеркалами (рефлекторах і дзеркально-лінзових, див. «Конструкція»): особливості їхньої будови такі, що якийсь допоміжний елемент (наприклад, діагональне дзеркало, див. нижче) неодмінно розташовується на шляху потрапляє в об'єктив світла і перекриває його частина. Сторонній предмет у полі зору може створити перешкоди при спостереженні — наприклад, у вигляді темної плями при наведенні телескопа точно на джерело світла. Однак набагато більш серйозним недоліком є помітне зниження контрастності, пов'язане з дифракцією світла навколо екрану, і, відповідно, погіршення якості зображення. При цьому чим більший екран, тим сильніше вплив на якість «картинки».

Екранування по площі вказується у відсотках від загальної площі об'єктива: s/S*100, де s — площа екрану, S — площа об'єктива. Цей параметр на практиці використовується набагато рідше, ніж описане вище екранування за діаметром, оскільки залежність якості зображення від площі екрану описується більш складними формулами, та й саму площу визначити важче. Також відзначимо, що деякі виробники або продавці можуть використовувати дані екранування по площі в маркетингових цілях. Наприклад, для телескопа з екрануванням за діаметром в 30% екранування по площі складе всього 9%; друга цифра створює оманливе враження невеликих розмірів екрану, тоді як фактично він досить великий і...вже помітно впливає на контрастність і якість зображення.

Тип фокусера (механічного вузла, який відповідає за фокусування зображення), передбаченого в конструкції телескопа. Процедура фокусування передбачає переміщення окуляра телескопа щодо об'єктива; різні типи фокусерів відрізняються за типом механізму, який забезпечує подібне переміщення.

— Рейковий. Як випливає з назви, подібні фокусери використовують механізм на основі зубчастої рейки, що переміщується за рахунок повороту ведучої шестерні; а ця шестерня, зі свого боку, пов'язана з ручкою фокусування. Головними перевагами рейкових систем є простота і невисока вартість. Водночас подібні механізми не дуже точні, до того ж часто мають люфти. У зв'язку з цим фокусери даного типу характерні переважно для недорогих телескопів початкового рівня.

— Крейфорда. Фокусери системи Крейфорда використовують роликові механізми, в яких зубці відсутні, а переміщення окуляра здійснюється за рахунок сили тертя між роликом і рухомою поверхнею. Вони вважаються значно більш прогресивними, ніж рейкові — зокрема, завдяки відсутності люфтів і плавному фокусуванні. Єдиним серйозним недоліком «крейфордів» можна назвати певну ймовірність проковзування; однак за рахунок застосування спеціальних матеріалів і інших конструктивних хитрощів подібна ймовірність практично зводиться до нуля. Завдяки цьому даний різновид фокусерів зустрічається навіть у найбільш прогресивних телескопах професійного рівня.

— Різьбовий. Конструкція різьбового...фокусера має в основі дві трубки — одна вставлена в іншу і посаджена на різьбу. Рух окуляра, необхідний для фокусування, здійснюється за рахунок обертання навколо поздовжньої осі – аналогічно тому, як ґвинт рухається в різьбі. Подібні фокусери максимально прості і недорогі, проте схильні до помітних люфтів і потребують регулярного змащення. Крім того, вони досить незручні для астрофотографії: при налаштуванні фокусу доводиться обертати приєднану до окуляра камеру. Тому даний різновид фокусуючих механізмів зустрічається досить рідко, в основному в невеликих і недорогих телескопах.

Розмір «посадкового місця» під окуляр, яке передбачене у телескопа. У сучасних моделях використовуються гнізда стандартних розмірів — найчастіше 0,96", 1,25" або 2".

Цей параметр стане в нагоді насамперед у тому випадку, якщо Ви хочете купити окуляри окремо: їхній посадковий діаметр повинен відповідати характеристикам телескопа. Втім, 2" гнізда допускають встановлення окулярів на 1,25" через спеціальний адаптер, але зворотний варіант неможливий. Зазначимо, що телескопи з посадковим діаметром 2" вважаються найбільш прогресивними, оскільки під цей розмір випускається, крім окулярів, безліч додаткових аксесуарів (коректори спотворень, фотоадаптери, тощо), а самі 2" окуляри забезпечують більш широке поле зору (щоправда, і коштують дорожче). Зі свого боку «вічка» на 1,25" застосовуються у відносно недорогих моделях, а на 0,96" — у найпростіших телескопах початкового рівня з невеликими об'єктивами (зазвичай до 50 мм).

Наявність просвітлюючого покриття на поверхні лінз, а іноді – також призм телескопа. Таке покриття створює на скляній поверхні характерні кольорові відблиски або райдужні розводи.

Сенс просвітлення зрозумілий вже з назви: така особливість покращує загальне світлопропускання, забезпечуючи таким чином більш світле, чітке і якісне зображення. Для телескопів це особливо важливо, оскільки такі прилади застосовуються в основному в нічний час і мають справу з дуже невеликою кількістю світла. Загальний принцип роботи просвітлюючих покриттів полягає в тому, що вони знижують коефіцієнт відбиття лінзи/призми, даючи можливість більшій кількості світла проходити через неї. На практиці це реалізується так: світло проходить через покриття до основного скла, відбивається від нього, однак замість того, щоб розсіятися — досягає межі між покриттям і повітрям і відбивається вже від неї, розвертаючись «назад» в первісний напрямок. Подібним чином можна знизити втрати світла на відображення з 5 % (лінза без покриття) до 1% при одношаровому і 0,2% і навіть менше при багатошаровому просвітленні; при цьому, завдяки мікроскопічній товщині, подібні покриття не вносять геометричних спотворень у видиме зображення.

Як правило, тип просвітлення додатково уточнюється в документації виробника, і а іноді і прямо в характеристиках. Всього основних типів 4, ось їх основні особливості:

– Одношарове (C). Один шар покриття на окремих (не на всіх) оптичних елементах, а найчастіше — і...взашалі тільки лише на зовнішній поверхні об'єкта. Це найбільш простий і недорогий варіант, застосовуваний в основному в недорогих моделях, не розрахованих на серйозні завдання. Пов'язано це з тим, що в цілому одношарове просвітлення діє лише на частину видимого спектру, через що поступається багатошаровому як за ефективністю, так і за достовірністю кольоропередачі (іноді спотворення кольорів можуть бути вельми помітними). А в даному разі таке покриття ще й нанесено не на все, а лише на окремі деталі оптичної системи. Так що хоча одношарове просвітлення краще, ніж взагалі ніяке, але підходить воно в основному для розважального застосування.

– Повне одношарове (FC). Одношарове покриття, нанесене на всі оптичні елементи телескопа. Дає максимальну ефективність, доступну для подібних покриттів в принципі. Однак оскільки даний тип покриття ефективний лише для відносно невеликої частини видимого спектру, то якість передачі кольорів все одно виходить нижче, ніж в багатошарових системах.

– Багатошарове (MC). Покриття з декількох шарів з різними показниками заломлення, нанесене на один або на кілька елементів оптики (але не на все). Кількість шарів може бути різною — від 2 – 3 в порівняно недорогих рішеннях до 6 – 8 і більше в висококласних телескопах. Однак навіть порівняно прості багатошарові покриття перекривають практично весь видимий спектр і в рази перевершують одношарові за ступенем зниження відображень. Так що якщо для вас важливі гарна яскравість і достовірна кольоропередача — то даний варіант буде кращим, ніж навіть повне одношарове просвітлення, не кажучи вже про неповне. З іншого боку, і обходиться така оптика дорожче рішень з одним шаром просвітлюючого покриття.

– Повне багатошарове. Найбільш прогресивний тип просвітлення: багатошарове покриття, нанесене на всі елементи оптичної системи. Цей варіант забезпечує надзвичайно високе світлопропускання і достовірну кольоропередачу, однак і обходиться недешево. Тому його можна зустріти в основному серед висококласних телескопів; а спеціально шукати модель з таким просвітленням варто тоді, коли і яскравість картинки, і достовірність кольорів мають для вас принципове значення.

Наявність діагонального дзеркала у конструкції чи в комплекті телескопа.

Даний аксесуар застосовується в поєднанні з лінзовими і дзеркально-лінзовими телескопами (див. «Конструкція»). У таких моделях окуляр розташований в торці труби і спрямований вздовж оптичної осі телескопа; в деяких ситуаціях — наприклад, при спостереженні об'єктів поблизу зеніту — подібне розташування може бути дуже незручним для спостерігача. Діагональне дзеркало дає змогу направити окуляр під кутом до оптичної осі, що забезпечує комфорт у згаданих ситуаціях. Щоправда, зображення зазвичай виходить віддзеркаленим (справа наліво), однак при спостереженнях астрономічних об'єктів це навряд чи можна назвати серйозним недоліком. Діагональні дзеркала можуть бути як знімними, так і вбудованими, також може передбачатися можливість змінювати кут повороту окуляра.

Загальна вага телескопа в зірці – з урахуванням монтування і штатива.

Невелика вага зручна насамперед для «похідного» застосування і частих переміщень з місця на місце. Однак зворотною стороною цього є скромні характеристики, висока вартість, а іноді — і те, і інше. Крім того, легша підставка гірше згладжує струси і вібрації, що може бути актуальним в деяких ситуаціях (наприклад, якщо місце спостереження знаходиться недалеко від залізниці, де часто проходять товарні поїзди).