Порівняння Pro-Ject Tube Box DS2 vs Pro-Ject Tube Box DS

Діапазон звукових частот, відтворюваних фонокорректором. Оцінюючи цей параметр, варто мати на увазі кілька важливих моментів. По-перше, в даному разі враховується не вся смуга пропускання, а діапазон, в якому нерівномірність АЧХ фонокорректора (за стандартом RIAA) не перевищує зазначеного виробником значення. По-друге, людське вухо здатне сприймати звук лише в межах 16 – 20 000 Гц (у деяких людей — до 22 000 Гц). В ідеалі аудіосистема повинна перекривати весь цей діапазон — інакше частина низьких і/або високих частот може виявитися обрізаної; а ось передбачати більш широкий діапазон з практичної точки зору не має сенсу. Тим не менш, зустрічаються фонокоректори з досить солідними показниками, наприклад, 5 – 35 000 Гц. Такі характеристики зазвичай є «побічним ефектом» високоякісних аудиосхем, вони вказуються виробником з рекламними цілями.

Ще один момент, який варто враховувати при виборі — частотний діапазон інших компонентів аудіосистеми. Наприклад, навряд чи варто шукати принципово фонокоректор з нижнім порогом 16 Гц, якщо підсилювач потужності підтримує частоти тільки від 40 Гц і вище.

В якості примітки до цього пункту може зазначатися нерівномірність RIAA, наявна в даному діапазоні частот. У більшості моделей він становить від ±1 до ±6 дБ; чим нижче значення, тим рівніше АЧХ і тим якісніше звук.

Коефіцієнт гармонійних спотворень, забезпечуваний фонокорректором під час роботи зі звукознімачем типу MM (див. «Призначення»).

Чим нижче цей показник, тим менше спотворень дає фонокоректор, тим більш достовірним виходить сигнал на виході. Повністю уникнути таких спотворень неможливо, але можна знизити їх до рівня, не сприймається людиною. Так, вважається, що рівень гармонік в 0,5 % і нижче вже не чути навіть «тренованим вухом». Проте варто також враховувати, що на якість чутного звуку впливають також спотворення від інших компонентів аудіосистеми. Тому коефіцієнт гармонік фонокорректора повинен бути не просто нижче 0,5 %, а як можна більш низьким. Непоганим показником вважаються значення в соті частки відсотка, відмінним — в тисячні і нижче.

Вхідна ємність фонокорректора під час роботи зі звукознімачем типу MM (див. «Призначення»).

Від цього параметра залежить сумісність з конкретним звукознімачем. Правило підбору в даному випадку таке: сумарна ємність фонокорректора і сполучних дротів повинна відповідати ємності «голови», в крайньому разі — хоча б не перевищувати її (інакше звучання помітно погіршиться). Для того, щоб спростити узгодження, може передбачатися можливість налаштування вхідний ємності (див. «Регулювання»).

Коефіцієнт гармонійних спотворень, забезпечуваний фонокорректором під час роботи зі звукознімачем типу MC (див. «Призначення»).

Чим нижче цей показник, тим менше спотворень дає фонокоректор, тим більш достовірним виходить сигнал на виході. Повністю уникнути таких спотворень неможливо, проте можна знизити їх до рівня, не сприймається людиною. Так, вважається, що рівень гармонік в 0,5 % і нижче вже не чути навіть «тренованим вухом». Проте варто також враховувати, що на якість чутного звуку впливають також спотворення від інших компонентів аудіосистеми. Тому коефіцієнт гармонік фонокорректора повинен бути не просто нижче 0,5 %, а як можна більш низьким. Непоганим показником вважаються значення в соті частки відсотка, відмінним — в тисячні і нижче.

Коефіцієнт посилення, забезпечуваний фонокорректором під час роботи зі звукознімачем типу MC (див. «Призначення»).

Даний параметр описує, наскільки збільшується рівень сигналу на виході фонокорректора щодо рівня на вході. Традиційно він записується в децибелах; перевести в децибели «рази» можна за спеціальними формулами або таблиць. Знаючи коефіцієнт підсилення, можна оцінити фактичний рівень вихідного сигналу при використанні того чи іншого звукознімача. Наприклад, якщо в характеристиках зазначено 74 дБ (5010х), а звукознімач видає 0,5 мВ, то в підсумку рівень сигналу на виході фонокорректора без додаткових регулювань буде складати 0,5*5010 = 1005 мВ, чого більш ніж достатньо для прямого підключення до підсилювачу потужності (мінімальним рівнем для цього вважається 150 мВ). Водночас відзначимо, що серед MC-фонокорректоров зустрічаються моделі з досить невисоким коефіцієнтом посилення, розраховані на специфічні формати застосування — наприклад, на роботу в ролі передпідсилювача для MM-фонокорректора.

Вхідна ємність фонокорректора під час роботи зі звукознімачем типу MC (див. «Призначення»).

Від цього параметра залежить сумісність з конкретним звукознімачем. Правило підбору в даному випадку таке: сумарна ємність фонокорректора і сполучних дротів повинна відповідати ємності «голови», в крайньому разі — хоча б не перевищувати її (інакше звучання помітно погіршиться). Для того, щоб спростити узгодження, може передбачатися можливість налаштування вхідний ємності (див. «Регулювання»).

— Рівня. Можливість регулювати рівень вихідного сигналу (RMS). Дана функція застосовується насамперед для підстроювання фонокорректора під зовнішній підсилювач потужності. Будь-який такий підсилювач має обмеження по максимальній потужності вхідного сигналу, інакше виникає перевантаження з усіма витікаючими з цього наслідками (від спотворень звуку до виходу з ладу електроніки). Даний регулятор дозволяє уникнути таких ситуацій: якщо рівень вихідного сигналу фонокорректора дуже високий, його можна знизити, а при підключенні до менш чутливого підсилювача — відповідно, підвищити. Теоретично за рахунок цієї налаштування можна змінювати і загальну гучність звуку, однак на практиці це вкрай не рекомендується, краще використовувати спеціально призначені для цього регулятори.

— Вхідний чутливості. Можливість змінювати вхідні чутливість фонокорректора. Детальніше про вхідної чутливості див. відповідні пункти; тут же відзначимо, що в ідеалі її значення повинно бути таким же або трохи нижче, ніж рівень вхідного сигналу. Наприклад, для MM-картриджа на 4 мВ допускається чутливість коректора в 3 мг або 4 мг, але от 5 мВ вже буде недостатньо. І навпаки, дуже низький поріг чутливості може призвести до перевантаження системи. Ця налаштування дозволяє виставити оптимальне значення під той чи інший звукознімач.

— Вхідного імпедансу. Дана регулювання дозволяє підбирати оптим...альне співвідношення між вихідним імпедансом звукознімача і вхідним імпедансом фонокорректора. Детальніше про вхідному імпедансі див. відповідні пункти. Тут же відзначимо, що дана функція особливо важлива для MC-звукознімачів (див. «Призначення»), оскільки ММ-«голови» зазвичай мають стандартне опір в 4,7 кОм і їм налаштування не потрібна.

— Вхідний ємності. Можливість змінювати вхідну ємність фонокорректора для підстроювання під інші компоненти системи — у цьому разі звукознімач і з'єднувальні дроти. Нагадаємо, що в ідеалі сумарна ємність коректора і дротів повинна бути дорівнює ємності «голови», інакше в звуці може з'явитися неприємна забарвлення і додаткові спотворення. Без регулювання вхідної ємності досягти цього відповідності буває дуже непросто. Дана функція особливо актуальна для роботи з MM-звукознімачами.

— Балансу. Можливість ручного розподілу рівня гучності між правим та лівим каналом стереозвуку. Таким чином можна «зрушувати» чутний звук вправо або вліво по своєму бажанню. У фонокорректорах дана функція корисна насамперед тим, що на зношених та/або неякісних пластинках баланс нерідко виявляється збитим, і для приведення звуку до норми доводиться вдаватися до ручного налаштування. Така налаштування може стати в нагоді і в інших випадках — наприклад, якщо до зсуву балансу призводить акустика самого приміщення. Водночас відзначимо, що управління балансом не є ключовою функцією для фонокорректоров: по-перше, воно може передбачатися і в інших компонентах аудіосистеми (ресивері, підсилювачі потужності); по-друге, додаткові регулювання ускладнюють пристрій і підвищують імовірність спотворення звуку. Як наслідок, у висококласних моделях дана можливість практично не зустрічається.

— Phono. Вхід для підключення звукознімача; є у всіх фонокорректорах за визначенням. При цьому в різних моделях для даного входу можуть використовуватися різні типи роз'ємів. Найпростіший варіант — стандартні RCA («тюльпани»); такі роз'єми мають порівняно невеликий розмір, проте не дуже стійкі до перешкод, вони застосовуються переважно в моделях початкового і недорогого середнього рівня. Більш прогресивний варіант — XLR вхід, характерний цілий роз'єм з трьома контактами і круглим обідком. Він зазвичай працює у форматі балансного підключення, при якому роль фільтра перешкод грає сам дріт; це дає змогу досягти якісного чистого звуку навіть при великій довжині кабелів, що особливо важливо для професійної аудіотехніки. Зустрічаються також моделі з обома типами роз'ємів.

— RCA. Лінійний вхід, виконаний у вигляді пари роз'ємів RCA (під лівий і правий канал). Самі по собі лінійні входи застосовуються для підключення зовнішніх джерел аналогового сигналу — наприклад, CD-програвача, тюнера і т. ін. Першопочатково робота з такою технікою не є основним завданням фонокорректоров, тому і даний інтерфейс зустрічається в них рідко. Втім, в деяких випадках він може виявитися до речі: наприклад, за наявності цифрових виходів (див. нижче) коректор можна використовувати в якості аналого-цифрового перетворювача для зовнішнього аудіопристрої. А конкретно RCA, також відомі як «тюльпани», вельми популярні у стаціонарній аудіотехніці, однак мають порівняно...невисоку помехостойкость (нижче, ніж у тих же XLR).

— XLR. В даному разі мається лінійний вхід, що використовує пару роз'ємів XLR. Детальніше про лінійному вході і про роз'ємі XLR див. вище (пункти «RCA» і «Phono» відповідно). Тут же варто сказати, що наявність лінійних XLR є ознакою пристрою професійного рівня.

— Mini-jack 3.5 mm. Лінійний вхід, використовує стандартний роз'єм 3.5 мм mini-Jack. Про лінійному інтерфейсі загалом див. «RCA» вище. А стандарт mini-Jack примітний як невеликими розмірами, так і тим, що дозволяє передавати стереозвук через одне гніздо, тоді як в інтерфейсах RCA і XLR потрібно пара роз'ємів, по одному на канал. Водночас він поступається великим роз'ємам по надійності і якості з'єднання, до того ж розрахований швидше на портативні пристрої на зразок кишенькових плеєрів. А тому зустрічаються такі входи переважно в фонокорректорах початкового рівня.

— RS-232. Також відомий як COM-порт. Службовий роз'єм, застосовуваний для підключення фонокорректора до комп'ютера і управління налаштуваннями через ПК. Таке управління може бути зручніше і давати більше можливостей, ніж власна панель або пульт коректора.

— Критичний. Службовий вхід, призначений для включення фонокорректора по сигналу з іншого пристрою з тригерним виходом — наприклад, підсилювача. Ця особливість полегшує «пробудження» всієї аудіосистеми: коректор не потрібно включати окремо, досить включити керуючий пристрій.

- RCA. Найчастіше в даному випадку мається на увазі лінійний вихід у вигляді пари роз'ємів RCA ("тюльпан") - по одному на кожен канал стерео. Цей вихід призначений для передачі аудіосигналу лінійного рівня на інші компоненти системи, наприклад, аудіоресивер або активну акустику. Сам же роз'єм RCA вважається стандартним для лінійного інтерфейсу, входи цього типу є у більшості стаціонарних аудіопристроїв.

- XLR. Ще один різновид лінійного виходу (див. «RCA» вище), в даному випадку — побудований на роз'ємах XLR. Головною перевагою цього інтерфейсу є те, що він забезпечує т.з. балансне підключення, що дає змогу працювати з кабелями великої довжини без погіршення якості звуку. Крім того, самі роз'єм забезпечують щільне з'єднання і оснащуються фіксаторами для додаткової надійності. З іншого боку, вони помітно більші за ті ж RCA, а тому застосовуються переважно у професійних фонокорректорах, для яких згадані переваги є ключовими.

- USB (type B). Вихід для підключення фонокоректора до комп'ютерної техніки. Наявність цього роз'єму дає змогу оцифровувати аудіокомпозиції з грамплатівок та інших носіїв (наприклад, з магнітофонних стрічок та котушок) та зберігати їх у пам'яті комп'ютера для подальшої обробки або передачі на смартфон/MP3-плеєр, наприклад.

- Коаксіальний S/P-DIF. Аудіовиход для передачі звуку у цифров...ому вигляді через роз'єм RCA. Не варто плутати цей роз'єм із «звичайним» лінійним RCA — у цьому випадку використовується одне гніздо і принципово інший формат передачі сигналу, також бажано мати спеціальний екранований кабель. За можливостями коаксіальний інтерфейс аналогічний оптичному і відрізняється від нього, з одного боку, більшою чутливістю до перешкод, з іншого — міцнішим і невибагливішим кабелем.

- Оптичний. Ще один різновид цифрового аудіовиходу, який використовує, відповідно до назви, оптоволоконний кабель. Головною перевагою такого підключення є повна нечутливість до електромагнітних перешкод. З іншого боку, сам кабель досить делікатний і потребує акуратного поводження.

- На навушники. Спеціалізований вихід для підключення навушників прямо до фонокоректора. Зазвичай використовує роз'єм 3,5 мм mini-Jack або 6,35 мм Jack. Зазначимо, що пряме підключення «вух» у разі передбачається не так для звичайного прослуховування музики, як для спеціальних завдань. Наприклад, діджей, що грає сет, або звукооператор, що записує музику з платівки на зовнішній пристрій, за допомогою навушників можуть постійно контролювати звук, що надходить на виходи фонокорректора.

- Тригерний. Службовий вихід, що дає змогу використовувати фонокоректор для автоматичного включення інших компонентів аудіосистеми. При «пробудженні» коректор через цей вихід подає сигнал, що керує, і підключені до нього пристрої з тригерними входами включаються автоматично. Це позбавляє необхідності включати кожен компонент окремо.