Порівняння BRAVIS LED-19F1000 19 " vs Ergo LE19CT1000AU 19 "

Максимальна яскравість зображення, забезпечувана екраном телевізора.

Зображення на екрані повинно бути досить яскравим для того, щоб для його розгляду не доводилося надмірно напружувати очі. Однак і занадто висока яскравість небажана — вона теж буде призводити до стомлення. При цьому оптимальний рівень яскравості залежить від навколишніх умов: чим інтенсивніше навколишнє світло — тим яскравіше повинен бути і екран телевізора. Так, у сонячний день екран, можливо, доведеться «викрутити» на максимум, а ввечері, при приглушеному світлі, більш комфортним буде порівняно тьмяне зображення. Крім того, зазначимо, що для великих екранів вимагається більш висока яскравість, оскільки вони розраховані на більшу відстань до глядача.

Таким чином, чим вище число в даному пункті — тим більший запас по яскравості має дана модель, тим краще вона покаже себе при інтенсивному зовнішньому освітленні. Найменшим показником, достатнім для більш-менш комфортного перегляду в будь-яких умовах, вважається 300 кд/м² для моделей з діагоналлю до 32", 400 кд/м² для моделей в діапазоні 32 – 55" і 600 кд/м² для великих екранів на 60" і більше. При цьому запас по яскравості в будь-якому разі зайвим не буде. А ось при менших показниках, можливо, для комфортного перегляду доведеться кілька затемнювати кімнату.

Рівень статичної контрастності, забезпечуваною екраном телевізора.

Контрастність у загальному значенні — це співвідношення яскравості між максимально яскравим білим і максимально темним чорним кольором, який здатний видати екран. За інших рівних умов чим вище контрастність екрану — тим краще якість передачі кольору і деталізація, тим менша ймовірність, що на занадто яскравих або занадто темних ділянках зображення неможливо буде розглянути деталі. Статична ж контрастність описує максимальну різницю яскравості, досяжну в межах одного кадру, без зміни яскравості зображення — в цьому полягає її відмінність від динамічної контрастності (див. нижче).

Значення статичної контрастності значно нижче, ніж у динамічної, однак ця характеристика є найбільш «чесною». Саме від неї залежать властивості зображення, видимого на екрані в конкретний момент, саме вона описує базові властивості екрану, без урахування програмних засобів, передбачених виробником у «начинці» телевізора.

Час відгуку можна описати як максимальний час, необхідний кожному пікселю екрана для зміни яскравості, іншими словами — найбільший час від надходження на піксель управляючого сигналу до перемикання його в заданий режим. Фактичний час перемикання може бути і менше, якщо яскравість змінюється незначно, він може обчислюватися мікросекундами. Однак значення має саме найбільший час — він описує гарантовану швидкість спрацьовування кожного пікселя.

З часом відгуку безпосередньо пов'язана насамперед частота зміни кадрів (див. відповідний пункт): чим менше час відгуку – тим більшу частоту кадрів можна забезпечити на цій матриці. Втім, фактична швидкість зміни кадрів може бути і менше теоретичного максимуму, все залежить від «начинки» телевізора. Також відзначимо, що загальна якість зображення в динамічних сценах залежить передусім від частоти кадрів. Тому можна сказати, що час відгуку є допоміжним параметром: звичайному користувачеві ці дані потрібні вкрай рідко, а в характеристиках вони наводяться переважно в рекламних цілях.

Номінальна потужність звуку, що видається акустичною системою телевізора.

Чим більший екран і чим більше передбачуване відстань до глядача-тим потужніше повинна бути акустика для того, щоб її було нормально чутно. Виробники враховують цей момент, до того ж найчастіше передбачають ще й солідний запас по гучності. Так що якщо телевізор купується для домашнього перегляду в тихій спокійній обстановці — на потужність звуку можна не звертати особливої уваги: її гарантовано вистачить для такого застосування. Спеціально ж шукати моделі з динаміками високої потужності має сенс для галасливої обстановки — наприклад, кафе або іншого громадського закладу. Докладні рекомендації з цього приводу можна знайти в спеціальних джерелах, тут же відзначимо, що навіть в таких випадках непоганою альтернативою може стати підключення зовнішніх колонок.

— Коаксіальний S/P-DIF). Інтерфейс для передачі звуку в цифровому форматі, що дозволяє передавати багатоканальний звук по одному кабелю з роз'ємом RCA («тюльпан»). По стійкості до перешкод даний стандарт дещо програє оптичному (див. нижче) — це зумовлено принциповими відмінностями між цими інтерфейсами. З іншого боку, електричний кабель більш надійний, ніж оптоволокно, і не такий чутливий до тиску і перегинів.

— Оптичний. Вихід для передачі цифрового аудіосигналу по оптоволоконному кабелю; допускає передачу багатоканального звуку. Примітний повною нечутливістю до електромагнітних перешкод. З іншого боку, оптоволоконний кабель досить крихкий, його потрібно берегти від перегинів і сильних натискань.

— Mini-Jack (3.5 мм) на навушники. Стандартний роз'єм 3.5 мм для підключення навушників. Навушники можуть стати у нагоді, якщо потрібно дотримуватися тиші і використовувати динаміки телевізора не можна — наприклад, в пізній час доби; або навпаки, якщо навколо шумно і звук телевізора погано чути. Велика частина сучасних «вух» використовує штекер mini-Jack, тому саме цей роз'єм є стандартним виходом на навушники в телевізорах. А в деяких моделях такий вихід може застосовуватися також в ролі лінійного — наприклад, для підключення окремих колонок, звукозаписуючого пристрою тощо.

— На сабвуфер. Окремий вихід для підключення до телевізора сабвуф...ера — динаміка для відтворення низьких і наднизьких частот. Аудіосистеми без сабвуферів зазвичай відтворюють ці частоти досить слабо. Застосування «саба» дозволяє досягти максимально глибокого і насиченого звучання, що особливо актуально при перегляді фільмів з великою кількістю спецефектів або високоякісних записів з концертів. Водночас варто відзначити, що подібні виходи в телевізорах зустрічаються досить рідко: передбачається, що вимогливому слухачеві скоріше підійде повноформатна зовнішня аудіосистема, ніж окремий сабвуфер.

— Лінійний. Стандартний аналоговий інтерфейс для передачі звуку; зазвичай, передбачає передачу двоканального стерео. Використовується насамперед для підключення до телевізорів активних колонок та іншої аудіотехніки (наприклад, аудіоресиверів або підсилювачів потужності). Може використовувати різні типи роз'ємів, однак найчастіше передбачається або mini-Jack 3.5 мм, або пара гнізд RCA під кабелі «тюльпан». Зазначимо, що тут мається на увазі саме окремий лінійний вихід; в деяких моделях цю функцію може виконувати роз'єм 3.5 мм для навушників (див. вище), однак для них наявність лінійного виходу не вказується.

Левова частка телевізорів має настінне кріплення VESA, яке може відрізнятися за розміром. Основа для такого кріплення являє собою прямокутну пластину з чотирма отворами під гвинти по кутах. Головною характеристикою такого кріплення є відстань між отворами — вона вимірюється по сторонах прямокутника і виражається двома цифрами. Оригінальний формат VESA — 100х100, такі кріплення застосовуються для більшості РК-телевізорів середнього розміру. Для невеликих екранів передбачені кріплення 75х75, для великих — 200х200 і більше (аж до 800х400).

Однак існують моделі, які оснащені штатним (фірмовим) кріпленням від виробника. Переважно це або ультратонкі телевізори, або дизайнерські лінійки. У будь-якому випадку, наявність кріплення на стіну входить в комплекті і підходить тільки обраній моделі.

Електрична потужність, штатно споживана телевізором. Даний параметр сильно залежить від діагоналі екрана і потужності звуку (див. вище), проте він може визначатися іншими параметрами — насамперед додатковими функціями і технологіями, реалізованими в конструкції. Варто відзначити, що більшість сучасних LCD-телевізорів досить економічні, і найчастіше даний параметр не відіграє суттєвої ролі — здебільшого енергоспоживання складає порядку декількох десятків ватів. І навіть великі моделі з діагоналлю 70 – 90" споживають близько 200 – 300 Вт — це можна порівняти з системним блоком малопотужного настільного ПК.