Порівняння Nintendo Switch Lite vs Nintendo 2DS

Офіційний рік випуску ігрової приставки. Як правило, вказується за датою офіційного надходження в продаж. Ця інформація дає змогу визначити «вік» пристрою — і, відповідно, його функціонал (до деякої міри), в тому числі в межах власної платформи. Так, наприклад, різниця між Xbox One S і Xbox One X за назвою не особливо очевидна; але знаючи, що перша була випущена в 2016 році, а друга — в 2017 році, можна однозначно визначити, яка модель буде більше новою та прогресивною. Відповідно новинки 2020 р. і 2019 р. будуть ще краще.

Додаткові предмети, що поставляються в комплекті крім власне консолі. В даній категорії не враховуються джойстики — їхня наявність і кількість вказується окремо (див. нижче).

— Гра в комплекті. Гра (або відразу декілька ігор) під консоль — зазвичай на окремому носії зразок DVD-диска, але можуть передбачатися й інші варіанти (наприклад, ліцензійний ключ для скачування офіційною версією). Конкретні гри, що поставляються в комплекті, навіть у однієї і тієї ж моделі можуть бути різними, цей момент не завадить уточнити окремо. Однак у будь-якому разі комплектні ігри мають спільні риси: вони першопочатково оптимізовані під цю приставку, а нерідко — розраховані на те, щоб продемонструвати користувачеві всі прогресивні можливості пристрою (наприклад, управління за допомогою описаного нижче контролера руху або VR-окулярів). Вартість гри включається у вартість комплекту, однак вона, зазвичай, обходиться помітно дешевше, ніж така ж гра, яка продається окремо.

— Контролер руху. Ігровий контролер, що дозволяє керувати ігровим процесом не за рахунок натискань кнопок і відхилення важелів, а за рахунок рухів користувача. Це дозволяє грати в багато ігор, використовуючи такі ж рухи, як в реальному світі, наприклад, помахом руки з затиснутим в ній контролером імітувати кидок кулі в боулінгу або удар тенісної ракетки. Конструкція і принцип роботи таких пристроїв можуть бути різними. Так, контролер для Nintendo...Wii утримується в руці або в спеціальному адаптеру (наприклад, імітує пістолет або гвинтівку). Microsoft Kinect являє собою камеру, яка стежить за положенням тіла гравця і відповідним чином керує грою. Аналогічним чином працює PlayStation Move від Sony — тільки, крім камери, в ньому використовується зовнішній маніпулятор з яскравим кулькою-маркером. У будь-якому разі контролер руху здатний значно різноманітити ігровий процес. Краще всього купувати його відразу з приставкою — це як мінімум простіше і швидше, а нерідко ще й дешевше.

— Цифрова камера. Особливості цифрової камери залежать від форм-фактора консолі (див. вище). Так, в портативних моделях вона зазвичай являє собою «вічко», розташований над екраном або з тильної сторони; іноді камер передбачається відразу дві. В іграх таке обладнання може застосовуватися, зокрема, для розпізнавання гравця по обличчю, для роботи з технологіями доповненої реальності, для автоматичного налаштування 3D-екрана під положення голови користувача і т. ін. Крім цього, чимало портативних консолей з даною функцією допускають і «не-ігрові» варіанти застосування камери — аналогічно тому, як це робиться на смартфоні або планшеті: для відеозв'язку, трансляцій в Мережу, зйомки фото і відео і т. ін. Конкретний функціонал в обох випадках може бути різним. Що стосується настільних моделей, то тут цифрова камера зазвичай виконується у вигляді окремого пристрою і найчастіше використовується для роботи контролера руху (див. вище) або технологій віртуальної реальності (див. нижче). При цьому зазначимо, що Microsoft Kinect цифровою камерою не вважається — це повнофункціональний контролер руху, що працює без додаткового оснащення. А ось камера, використовувана в консолях PlayStation, працює тільки з контролером PS Move і системою PS VR, тому її відносять саме в цю категорію.

— Шолом VR. Шолом або окуляри віртуальної реальності — аксесуар, який посилює ефект занурення в гру. Одягнувши такий шолом, користувач може повертати і нахиляти голову, оглядаючи віртуальний простір так, ніби він дивиться на нього в реальному світі — система датчиків відповідним чином змінює зображення перед очима. Таким чином досягається максимальний ефект присутності», а ігровий процес стає більш різноманітним і цікавим. Наприклад, в перегонах або пілотажному симуляторі з допомогою шолома зручно контролювати навколишню обстановку, а в шутерах і «бродилки» може навіть передбачатися можливість заглянути за кут, витягнувши голову. Моделі, комплектовані VR-аксесуарами, можуть продаватися і без них, але комплект з консолі і шолома зазвичай обходиться дешевше, ніж шолом і приставка окремо (не кажучи вже про те, що купити все відразу зручніше і швидше). Зазначимо, що для роботи шолома VR може знадобитися цифрова камера (зокрема, саме така система використовується в приставках PlayStation); в таких випадках, якщо камери «в господарстві» ні, не буде зайвим уточнити її наявність в комплекті.

Крім описаних вище, в комплект постачання можуть входити й інші додаткові аксесуари.

Діагональ власного дисплея приставки. Дисплей за визначенням мається на портативних моделях та ігрових планшетах (див. «Форм-фактор»); в настільних ж моделях цей елемент оснащення зустрічається досить рідко і зазвичай встановлюється не в саму приставку, а на штатні контролери (які іноді можуть навіть працювати як окремі пристрої).

Чим більше розмір дисплея — тим більше, відповідно, загальний розмір зображення, що користувач бачить на екрані. Варто, однак, враховувати 2 моменти. По-перше, збільшення розміру дисплея відповідним чином позначається на габаритах самої приставки, а тому навіть у прогресивних планшетах він не перевищує 7". По-друге, якість зображення залежить не тільки від розміру дисплея, але також і від його роздільної здатності (див. нижче). Більш того, при одному і тому ж роздільній здатності картинка на більш великому екрані буде менш чіткої і більш «зернистої» за рахунок більшого розміру пікселів.

Роздільна здатність власного дисплея приставки. Цей параметр здебільшого визначає якість зображення: чим вища роздільна здатність (при тій же діагоналі) — тим більш рівною і згладженою буде «картинка», тим менш помітними будуть окремі точки, з яких вона складається. Тут, щоправда, потрібно враховувати, що відповідна роздільна здатність графіки повинна передбачатися і в самих іграх. В ідеалі вона повинна співпадати з показниками дисплея — інакше зображення буде виглядати або занадто грубим, «зернистим» (якщо роздільна здатність гри менша, ніж у екрана), або дрібним і мутним (якщо роздільна здатність гри більша). Утім, більшість платформ під портативні моделі мають певні вимоги до екранів, і виробники, навіть неофіційні, зазвичай намагаються враховувати їх.

Наявність в конструкції екрана приставки, чутливої до дотиків — на зразок тих, що застосовуються в сучасних смартфонах і планшетах; власне, ігрові планшети (див. «Форм-фактор») такими екранами оснащуються за визначенням. Сенсорний дисплей значно розширює можливості управління — в деяких іграх найзручніше керувати процесом саме за допомогою дотиків на екрані, та й загалом він, як контролер, досить універсальний. Крім того, ця функція може виявитися дуже корисною і при використанні додаткових, неігрових можливостей (наприклад, під час вебсерфінгу).

— LAN (Local Area Network). Найбільш поширений і фактично домінуючий на сьогоднішній день інтерфейс для дротового підключення різних електронних пристроїв до комп'ютерних мереж. Дозволяє працювати з локальними ресурсами, а також виходити в Інтернет. У разі ігрових приставок таке підключення може використовуватися для мережевих ігор, для роботи зі спеціалізованими ігровими сервісами, «хмарними» сховищами, оновлення прошивки і навіть для повноцінного вебсерфінгу та/або відтворення музики і відео з локальних ресурсів або Інтернет-сайтів; конкретні мережеві можливості в різних моделях різні. Зазначимо, що інтерфейс LAN встановлюється виключно в настільні консолі (див. «Форм-фактор») — для портативних він підходить слабо з цілого ряду причин.

— Wi-Fi 4 (802.11 n). В ігрових приставках бездротова технологія Wi-Fi застосовується переважно для доступу в Інтернет. Способи застосування такого з'єднання можуть бути різними: багатокористувальницькі ігри, доступ до фірмових ігрових сервісів, соцмереж, повноцінний веб-серфінг, оновлення ігор або прошивки тощо. Такий спосіб підключення зручніше дротового, оскільки позбавляє від метушні з кабелями; а для портативних моделей (див. «Форм-фактор») він фактично є єдино можливим. Конкретно ж стандарт Wi-Fi 4 (802.11 n) забезпечує швидкість передачі даних до 300 Мбіт/с і використовують два діапазони — 2,4 ГГц і 5 ГГц. Останнє забезпечує сумісність як з більш ранніми (Wi-Fi 802.11 b/g), так і з більш п...ізніми (Wi-Fi 5) стандартами. А згадана швидкість вважається порівняно невисокою, однак для більшості завдань її більш ніж достатньо.

— Wi-Fi 5 (802.11 ac). Подальший, після описаного вище Wi-Fi 4, розвиток технології Wi-Fi. Використовує діапазон 5 ГГц і дає швидкість передачі даних більше 1 Гбіт/с (в перспективі — до 6 Гбіт/с). Така швидкість не тільки спрощує передачу великих об'ємів даних (наприклад, скачування ігор або апдейтів до них), але ще й зменшує лаги в онлайн-іграх. Для сумісності з більш ранніми стандартами Wi-Fi, що використовують діапазон 2,4 ГГц, в додаток до Wi-Fi 5 може передбачатися також підтримка Wi-Fi 4.

– Wi-Fi 6 (802.11ax). Версія використовує діапазони від 1 до 7 ГГц - тобто здатна працювати і на стандартних частотах 2.4 Ггц і 5 ГГц (в тому числі з обладнанням більш ранніх стандартів), і в інших смугах частот. Максимальна швидкість передачі даних збільшилася до 10 Гбіт/с, проте основною перевагою Wi-Fi 6 стало навіть не це, а подальша оптимізація одночасної роботи декількох пристроїв на одному каналі (поліпшення технічних рішень, застосованих в Wi-Fi 5 і WiGig). Завдяки цьому Wi-Fi 6 дає найменше з сучасних стандартів падіння швидкості при завантаженому каналі.

- Wi-Fi 6E (802.11ax). Стандарт Wi-Fi 6E має технічну назву 802.11ax. Але на відміну від базового Wi-Fi 6, який називається аналогічним чином, у ньому передбачається робота в незавантаженому діапазоні 6 ГГц. Загалом стандарт використовує 14 різних діапазонів частот, пропонуючи високу пропускну здатність в найбільш людних місцях з великою кількістю активних підключень. І він зворотньо сумісний із попередніми версіями.

– Wi-Fi 7 (802.11be). Як і в попередній редакції Wi-Fi 6E, технологія підтримує роботу в трьох частотних діапазонах: 2.4 ГГц, 5 ГГц та 6 ГГц. Ширина смуги пропускання Wi-Fi 7 збільшилася з 160 МГц до 320 МГц, завдяки чому забезпечується передача більш великих обсягів даних одночасно. У IEEE 802.11be використовується модуляція 4096-QAM, що дозволяє вміщувати більше символів в одиниці передачі. Максимум із стандарту можна вичавити до 46 Гбіт/с швидкості обміну інформацією. У розрізі ігрових консолей корисним нововведенням виглядає розробка MLO (Multi-Link Operation), за допомогою якої можна агрегувати декілька каналів у різних діапазонах. Це суттєво зменшує затримки під час передачі даних, паралельно забезпечуючи низький та стабільний пінг в іграх. А при підключенні багатьох клієнтських пристроїв мінімізувати можливі затримки покликана технологія Multi-RU (Multiple Resource Unit).

— Bluetooth. Бездротовий інтерфейс, призначений для прямого з'єднання між собою різних пристроїв; досить універсальний і може використовуватися для різних цілей. В ігрових приставках варіанти застосування Bluetooth включають підключення бездротових контролерів, навушників та гарнітур, а також обмін файлами з іншими гаджетами (наприклад, з ноутбуком або планшетом); конкретні можливості цього інтерфейсу у різних моделях різні. Bluetooth використовує радіодіапазон і має дальність роботи близько 10 м, при цьому може підтримувати з'єднання навіть через стіни (хіба що радіус дії в цьому випадку знижується).

— NFC-чип. NFC (Near Field Communication) — технологія бездротового зв'язку з малим радіусом дії, близько декількох сантиметрів. Потенційно має досить великі можливості, однак на сьогоднішній день найчастіше використовуватися як допоміжний засіб при підключенні по Wi-Fi або Bluetooth. За наявності чипу NFC в обох пристроях, що з'єднуються, замість пошуку, з'єднання, авторизації та інших дій досить піднести ці пристрої один до одного і прийняти підключення. Абсолютна більшість ігрових приставок з чипом NFC — портативні (див. «Форм-фактор»).

— mini-Jack (3,5 мм). Роз'єм універсального призначення, найчастіше використовується як аналоговий аудіовихід. Простіше кажучи, у приставках такий інтерфейс зазвичай призначений для підключення навушників, колонок та інших зовнішніх аудіоаксесуарів — багато подібних пристроїв використовують саме штекер 3,5 мм, а для інших інтерфейсів існують відповідні перехідники. Водночас конкретний функціонал роз'єму mini-Jack може бути різним. Так, в одних моделях він працює тільки як вихід, в інших може використовуватись для підключення гарнітури з мікрофоном або навіть окремого мікрофона. Крім того, цей роз'єм може поєднуватися з оптичним виходом S/P-DIF (детальніше про нього див. «Додаткові»).

— miniHDMI. Зменшена версія інтерфейсу HDMI, детально описаного нижче. Встановлюється в портативних консолях і ігрових планшетах (див. «Форм-фактор»), нічим не відрізняється від повнорозмірної версії, крім габаритів роз'єму, і застосовується з тією ж метою — для підключення до телевізора чи іншого екрану та передачі відео та аудіосигналу.

— HDMI. Цифровий інтерфейс, що дозволяє одночасно передавати по одному кабелю відеосигнал високої роздільної здатності та багатоканальний звук аж до 7.1 (до того ж у високій якості та з мінімумом перешкод). Є одним з найпоширеніших в сучасній відеотехніці, переважна більшість телевізорів і моніторів мають як мінімум один вхід HDMI. При цьому для роботи з роздільною здат...ністю від HD (1280х720) і вище саме цей інтерфейс підключення вважається на сьогодні оптимальним. Тому наявність HDMI є практично обов'язковою для настільних консолей з підтримкою відео високої роздільної здатності (в портативних моделях повнорозмірний роз'єм не застосовується через відносно великі габарити).

— microUSB. Зменшена (фактично — найменша на сьогодні) версія інтерфейсу USB, широко застосовуваного в комп'ютерній техніці для підключення зовнішніх пристроїв; повністю ідентична повнорозмірній версії, за винятком форми і розмірів роз'єму. З'явилася в зв'язку з тим, що оригінальний роз'єм USB має досить великі габарити, слабо підходящі для техніки кишенькового формату; відповідно, серед приставок зустрічається зазвичай у портативних моделях і ігрових планшетах (див. «Форм-фактор»). З'єднання по microUSB розраховане на роботу приставки в ролі підключеного пристрою, slave (детальніше див. «USB 2.0»). З його допомогою можна, наприклад, завантажити на пристрій нові ігри або оновити прошивку.

— microUSB (MHL). Роз'єм, що поєднує можливості microUSB і HDMI (див. вище). За формою і розмірами повністю ідентичний microUSB, також сумісний зі звичайним інтерфейсом USB і забезпечує ті ж можливості; проте, крім цього, MHL може застосовуватися для передачі відеосигналу високої роздільної здатності та багатоканального звуку. Таке передавання забезпечується через найпростіший кабель-адаптер з штекером microUSB на одному кінці і HDMI — на іншому; при такому з'єднанні може навіть здійснюватися підзарядка акумулятора приставки. MHL був створений як мобільний стандарт і застосовується він, відповідно, в портативних моделях (див. «Форм-фактор»). Він позбавляє виробників від необхідності передбачати окремий вихід miniHDMI для виведення відео, що позитивно позначається на компактності. Втім, для нормальної роботи в режимі передачі відео необхідно, щоб телевізор або інший зовнішній екран також мав сертифікацію MHL; проте в крайньому випадку ситуацію можна виправити за допомогою простого перехідника.

— USB-C. Різновид роз'єму USB, позиціонований одночасно як заміна для повнорозмірного USB-A і для компактного microUSB. За розмірами порівнянний з microUSB, через що зустрічається переважно в портативних і гібридних консолях (див. «Форм-фактор»). Однією з особливостей цього інтерфейсу є двосторонній конектор, який можна вставляти в гніздо будь-якою стороною (на відміну від попередніх типів USB-роз'єму). За призначенням USB-C у більшості випадків аналогічний microUSB; а за швидкістю передачі даних та іншими характеристиками він зазвичай відповідає 5Gbps, 10Gbps.

Модель процесора, встановленого в ігровій приставці.

Процесор — це основний обчислювальний модуль пристрою, від його характеристик багато в чому залежать можливості приставки загалом. Проте варто відзначити, що інформація про його моделі в ігрових консолях носить зазвичай загально-довідковий і рекламний характер. Річ у тім, що приставки зазвичай конструюються під конкретну платформу, а це передбачає певні вимоги до потужності апаратної частини — щоб відповідні ігри нормально працювали. Зрозуміло, знаючи назву, можна знайти більш детальну інформацію — характеристики, результати тестів, відгуки, огляди і т. ін. і скласти максимально чітке враження про можливості процесора; однак, якщо Ви не плануєте використовувати приставку в нестандартних ролях, ця інформація навряд чи буде мати реальне практичне значення. Певний виняток становлять хіба що ігрові планшети (див. «Форм-фактор»), оскільки вони досить універсальні і можуть оснащуватися набором різноманітних програм, дані про процесор можуть виявитися корисними для оцінки того, наскільки швидко буде працювати той чи інший додаток.

Зазначимо, що в сучасних настільних приставках може встановлюватися кілька процесорів.

Продуктивність відеокарти, встановленої в ігровій приставці.

Продуктивність вимірюється в FLOPS — кількість математичних операцій з плаваючою крапкою, які процесор відеокарти здатний здійснити за одну секунду. В ігрових консолях традиційно використовується позначення в терафлопсах — трильйонах операцій за секунду.

Теоретично більш висока продуктивність означає більш прогресивну відеокарту і відповідну якість графіки. Однак на практиці цей параметр нерідко наводиться швидше в рекламних цілях, ніж для опису фактичних можливостей консолі. Річ у тім, що якість ігрової графіки залежить не тільки від можливостей відеокарти, але і від інших факторів — в тому числі загальних характеристик приставки (процесора, пам'яті тощо), а також від того, наскільки якісно ігри оптимізовані під цю платформу. Тому схожі між собою за цим показником моделі можуть помітно відрізнятися за фактичним можливостям відео. Мало того, відносно скромна відеокарта може ще й перевершити більш потужний аналог. Приміром, Xbox One S від Microsoft, маючи відеоприскорювач «всього» на 1,4 TFLOPS, підтримує роздільну здатність 4K і роботу з HDR (див. «Функції і можливості»), тоді як її ровесниця PS 4 Slim з відеокартою на 1,84 TFLOPS таких можливостей не має. Тому порівнювати за продуктивністю відео має сенс тільки консолі, які значно розрізняються за цифровими показниками.