Порівняння iBasso DC05 vs Shanling UA1

Модель ЦАП — цифро-аналогового перетворювача, встановленого в підсилювачі.

Згідно з назвою, ЦАП відповідає за конвертацію цифрового сигналу (наприклад, надходить на оптичний вхід або USB, див. «Входи») в аналоговий формат, з яким і працює безпосередньо підсилювач. Наявність такого перетворювача у зовнішньому «усилке» буває важливо з урахуванням того, що в багатьох популярних джерела сигналу — зразок смартфонів або вбудованих звукових карт — встановлюються досить прості і недорогі ЦАП, з невисокою якістю звучання; на зовнішньому обладнанні це якість може виявитися значно вище. А від характеристик ЦАП безпосередньо залежить якість перетворення і, відповідно, особливості звуку на виході: навіть самий прогресивний підсилювач потужності не «врятує» сигнал, перетворений зі значними похибками. Відповідно, знаючи модель перетворювача, можна знайти детальні дані по ньому — від офіційних характеристик до практичних оглядів — і оцінити, наскільки підсилювач з таким модулем задовольняє вашим вимогам.

Номінальна потужність, що видається підсилювачем при підключенні навушників (або іншого навантаження) з імпедансом в 32 Ом.

Сама по собі номінальна потужність — це найбільша середня потужність, яку пристрій здатний видати протягом тривалого часу без перевантажень; окремі «стрибки» сигналу можуть мати і більш високий рівень, однак загалом можливості підсилювача визначаються насамперед даним показником. При цьому фізичні особливості звукової апаратури такі, що фактична потужність, що видається на навантаження, буде залежати від опору цієї навантаження. Тому в характеристиках підсилювачів для навушників часто наводять дані для різних значень імпедансу. А опір 32 Ом дає змогу досягти досить непоганої якості звучання за мірками низькоомних навушників, при цьому воно не настільки високе, щоб створити проблеми для вбудованих підсилювачів смартфонів і іншої компактної техніки. Тому більшість дротяних навушників загального призначення (не професійних) виконуються саме в цьому опорі, і якщо в характеристиках підсилювача взагалі вказується потужність для певного імпедансу — то найчастіше саме для 32 Ом.

У найскромніших сучасних підсилювачах вихідна потужність при такому опорі становить від 10 до 250 мВт; значення у 250 – 500 мВт можна назвати середніми, 500 – 100 мВт — вище середнього, а найбільш потужні моделі здатні видати і більш 1000 Вт. Вибір за конкретними показниками потужності залежить від чутливості використовуваних навушників, а також від рівня звукового тиску (просто кажучи, гучності), якого планується досягти за рахунок підсилювача. Існують спеціальні формули і таблиці, що дозволяють обчислити мінімальну необхідну потужність для певної гучності при заданої чутливості «вух». Однак у випадку 32-омних навушників далеко не завжди має сенс «влазити в розрахунки». Приміром, згаданих 10 мВт більш ніж достатньо для розкачки навушників зі скромною чутливість 96 дБ до гучності більше 105 дБ — цього вже вистачає для прослуховування музики на цілком пристойній гучності. А для того, щоб досягти цих же «вухах» рівня в 120 дБ, що забезпечує повноцінне сприйняття самих гучних звуків (зразок вибухів, грому і т. п.) — потрібно видати потужність трохи вище 251 мВт. Так що на практиці звертати увагу на дану характеристику і вдаватися до розрахунків/таблиць доводиться переважно в тих випадках, коли доводиться використовувати навушники на 32 Ом з порівняно невисокою чутливістю — 95 дБ і менше.

Частотний діапазон, підтримуваний підсилювачем на виході; простіше кажучи — діапазон, який дана модель здатна видати на навушники або інше аналогове пристрій handsfree.

Теоретично чим ширший частотний діапазон — тим багатше звучання підсилювача, тим нижче ймовірність, що нижній або верхній край чутних частот виявиться «обрізаним». Однак при оцінці даного параметра варто враховувати кілька нюансів. По-перше, середньостатистична людина здатна чути частоти від 16 до 22 000 Гц, а з віком ці кордони поступово звужуються. Тим не менш, підсилювачі для навушників досить часто зустрічаються і більш обширні робочі діапазони, причому вони бувають досить вражаючими — так, для окремих моделей заявляється набір частот від 1 Гц до 60 000 Гц, а то й до 100 000 Гц. Подібні характеристики є свого роду «побічним ефектом від застосування висококласних схем обробки звуку; з практичної точки зору ці цифри не мають особливого сенсу, однак вони є показником високого класу підсилювача і часто використовуються в рекламних цілях.

Другий нюанс полягає в тому, що будь-які навушники також неминуче мають свої обмеження по частотам — причому ці обмеження можуть бути більш значними, ніж в підсилювачі. Тому при виборі не завадить врахувати і характеристики навушників: наприклад, не варто спеціально шукати підсилювач з верхньою межею частот в повні 22 кГц, якщо в навушниках, які планується з них використовувати, ця межа становить всього 20 кГц.

В завершення відзначимо також, що са...м по собі широкий частотний діапазон не гарантує високої якості звуку — воно в більшій мірі залежить від інших факторів (АЧХ, рівень спотворень і т. п.).

Співвідношення між загальним рівнем корисного сигналу, що видається підсилювачем, і рівнем фонового шуму, що виникає внаслідок роботи електронних компонентів.

Повністю уникнути фонового шуму неможливо, проте його цілком можна знизити до максимально незначного рівня. Чим вище співвідношення сигнал/шум — тим чистіше звук, видаваний пристроєм, тим менше в ньому помітні власні перешкоди від підсилювача. У найскромніших з цієї точки зору підсилювачах даний показник становить від 70 до 95 дБ — не видатне, однак цілком допустиме значення навіть для Hi-Fi техніки. Нерідко можна зустріти і більш високі цифри — 95 – 100 дБ, 100 – 110 дБ і навіть більше 110 дБ. Дана характеристика має особливе значення під час роботи підсилювача в ролі компонента багатоскладниковий аудіосистеми (наприклад, «вініловий програвач – фонокоректор – передпідсилювач – підсилювач для навушників». Річ у тім, що в таких системах підсумкові шуми всіх компонентів на виході підсумовуються, і для чистоти звуку вкрай бажано, щоб ці шуми були мінімальними

Окремо варто підкреслити, що високе співвідношення сигнал/шум саме по собі не гарантує високої якості звуку загалом.

Динамічний діапазон, забезпечуваний підсилювачем.

Максимально спрощено динамічний діапазон можна описати так: це діапазон між найбільшим і найменшим рівнем сигналу на виході, в межах якого зберігається нормальна чутність і заявлене в характеристиках співвідношення сигнал/шум (див. вище). Цей параметр розраховується за логарифмічним співвідношення між максимальним та мінімальним рівнем сигналу і вказується в децибелах; чим більше число, тим ширший динамічний діапазон.

Відзначимо, що загальний діапазон будь-якого підсилювача ширше, ніж динамічний; однак при занадто низькому рівні вихідного сигналу чутний звук буде «забиватися» власними шумами приладу, а при занадто високому помітно збільшується рівень спотворень. У світлі цього загальну якість звучання прийнято визначати саме по динамічному діапазону; зокрема, від цього показника залежить, наскільки ефективно підсилювач здатний впоратися зі звуком, що мають значні перепади гучності (наприклад, оркестровими партіями). Що стосується конкретних цифр, то найбільш скромні значення в сучасних підсилювачах для навушників становлять близько 90 дБ, у найбільш прогресивних моделях цей показник може досягати 130 дБ і вище.

Коефіцієнт гармонійних спотворень, що виникають під час роботи підсилювача.

Таким викривленням неминуче піддаються будь-які електронні схеми, а від їх рівня залежить якість і достовірність звуку на виході. Відповідно, в ідеалі коефіцієнт гармонік повинен бути як можна нижче. Так, за загальним правилом рівень 0,09 % і нижче (соті частки відсотка) вважається непоганим, а рівень менше 0,01 % (тисячні частки відсотка) — відмінним. Винятком є лампові пристрою: в них допускаються і більш високі значення (на десяті частки відсотка), однак цей момент у багатьох випадках є не недоліком, а особливістю (докладніше див. «Ламповий»).

Також варто відзначити, що малий коефіцієнт гармонік особливо важливий при використанні підсилювача у складі багатокомпонентних аудіосистем — наприклад, при прослуховуванні музики з вінілового програвача з зовнішнім фонокорректором. Річ у тім, що в таких системах на підсумкових звук впливає сума спотворень від усіх компонентів — а вона, знову ж, має бути як можна нижче.

Спосіб регулювання рівня, передбачений в підсилювачі, простіше кажучи — спосіб управління гучністю.

Найчастіше за таку регулювання відповідає спеціальне коліщатко (поворотний регулятор), однак зустрічаються також моделі з кнопками. Ось особливості кожного варіанта:

— Коліщатком. Найбільш поширений у наш час тип регулятора гучності; його популярність пов'язана передусім із двома моментами. Перший — це зручність у використанні: управління коліщатком зрозуміло на інтуїтивному рівні, до того ж такий регулятор можна без особливих труднощів знайти і повернути напомацки, наосліп (це особливо важливо для портативних моделей — див. «Тип»). Другий момент — універсальність: коліщатко можна пов'язати як з простим аналоговим контуром управління, так і з цифровою схемою. Мало того, аналогова регулювання (вважається оптимальною для висококласної техніки) в сучасних підсилювачах для навушників здійснюється тільки поворотними регуляторами. До недоліків даного варіанта можна віднести хіба що деяку громіздкість порівняно з кнопками, однак навіть у кишенькових моделях цей момент часто не є критичним.

— Кнопками. Управління гучністю за допомогою кнопок; це можуть бути як дві окремі клавіші, так і «качелька» на зразок тих, що застосовуються у багатьох портативних гаджетах. У будь-якому разі такі регулятори більш компактні, ніж коліщатка. З іншого боку, таке управління здійснюється тільки електро...нним способом: кнопки подають сигнал на керуючі схеми, які змінюють гучність відповідним чином. Такий формат вважається менш підходящим для високоякісної аудіотехніки, ніж аналогове управління: додаткові цифрові схеми не тільки ускладнюють конструкцію, але ще й є потенційним джерелом додаткових перешкод. Тому кнопкове управління в наш час можна зустріти рідко — в окремих моделях портативних підсилювачів (див. «Тип»), де дане рішення передбачається переважно для зменшення габаритів.

Типи входів, передбачені в конструкції підсилювача.

Сучасні підсилювачі для навушників можуть оснащуватися аудіовходами як аналогового (mini-Jack 3.5 мм, Jack 6.35 мм, RCA, XLR), так і цифрових форматів (S/P-DIF c коаксіальним або оптичним підключенням), а також портами USB OTG і USB type B. Ось детальніший опис кожного з цих входів:

— Mini-Jack (3.5 мм). Один з найбільш популярних сучасних аудиороз'ємів. В даному випадку застосовується переважно для підключення до підсилювача аналогового сигналу; це може бути сигнал лінійного рівня або звук з виходу на навушники від зовнішнього пристрою (ці нюанси варто уточнювати окремо), при цьому сам роз'єм найчастіше має класичний трьохконтактний формат і відповідає відразу за обидва канали стерео. Завдяки невеликим розмірам mini-jack дуже зручний для застосування в портативних моделях (див. «Тип»). З іншого боку, він менш помехостоек, ніж аналогічний за конструкцією Jack 6.35 мм, і має менш великі можливості — зокрема, майже не застосовується для балансного підключення. Тому в стаціонарних моделях цей інтерфейс зустрічається помітно рідше.
Окремо відзначимо, що в апаратний порт типу 3.5 мм можуть бути вбудовані також інш...і види входів — наприклад, коаксіальний і/або оптичний (детальніше див. нижче). Тим не менш, наявність mini-jack вказується тільки в тому випадку, якщо цей роз'єм здатний працювати в традиційному аналоговому форматі.

— Jack (6.35 мм). Аудіороз'єм, багато в чому аналогічний описаному вище mini-jack — зокрема, також застосовується переважно для підключення аналогового сигналу. Ключова відмінність полягає в більших розмірах. Через це входи типу Jack застосовуються помітно рідше, причому переважно в стаціонарній техніці (див. «Тип»); але, з іншого боку, великий діаметр розширює можливості роз'єму. По-перше, з'єднання виходить більш надійним, ніж у гніздах 3.5 мм, з меншою ймовірністю виникнення перешкод і випадкового відключення. По-друге, такі входи можуть застосовуватися навіть для балансного підключення (хоча така можливість є далеко не обов'язковою, до того ж для балансного сполуки найчастіше використовують роз'єми XLR; про них і про подібному форматі підключення див. нижче). Тому для високоякісної стаціонарної техніки такі входи вважаються кращими, ніж mini-jack.

— RCA. Технічно RCA — це тип роз'єму, який може використовуватися з різними цілями. Проте в даному випадку мається на увазі цілком конкретний варіант застосування — у форматі лінійного входу (для аналогового аудіосигналу). У такому форматі один фізичний роз'єм відповідає за один канал звуку, тому вхід цього типу зазвичай складається з пари гнізд — під лівий і правий канал. Загалом лінійний RCA практично не застосовується в портативних пристроях, зате дуже популярний у стаціонарній аудіотехніці. Він трохи уступає більш прогресивним стандартам (зразок XLR, див. нижче) по функціоналу і помехостойкости, однак цього інтерфейсу нерідко виявляється цілком достатньо як для повсякденного, так і для нескладного професійного застосування.

— XLR. Першопочатково XLR — це роз'єм характерною круглої форми, з набором контактів у вигляді штирків (і гнізд під них) і додатковим фіксатором на зовнішньому кільці. Він може мати різне число контактів і застосовуватися в різних форматах. Однак у підсилювачах для навушників, говорячи про входи XLR, зазвичай мають на увазі інтерфейс для балансного підключення аналогового (лінійного) аудіосигналу. Такий інтерфейс зазвичай складається як мінімум з пари контактних роз'ємів — по одному на кожен канал стерео (більш рідкісний варіант — один загальний шестиконтактний роз'єм, фактично версія «два в одному»). Що стосується балансового підключення, то це особливий формат, що використовує три дроти на канал (замість стандартних двох) і спеціальний спосіб обробки сигналу на вході. За рахунок цього способу перешкоди, що виникають через сторонніх наведень в кабелі підключення, взаємно гасяться при вступі на підсилювач; по суті, сам кабель відіграє роль фільтра перешкод. Це дозволяє працювати навіть з досить довгими дротами без шкоди для чистоти звуку. З іншого боку, роз'єми XLR мають досить великі розміри, а підтримка балансного формату позначається на вартості пристрою. Тому загалом даний інтерфейс вважається професійним, він встановлюється в підсилювачі відповідного рівня, переважно стаціонарні (за рідкісними винятками).

— Коаксіальний S/P-DIF. Різновид інтерфейсу S/P-DIF, яка використовує електричний кабель (на противагу описаним нижче оптичному). Загалом формат S/P-DIF дозволяє передавати через один роз'єм відразу кілька каналів звуку, в тому числі працювати з багатоканальними форматами (хоча в підсилювачах для навушників найчастіше використовується стерео). А електрична різновид цього інтерфейсу трохи дешевше оптичної і не потребує особливої акуратності при поводженні з кабелем. Її недоліком є деяка схильність до електромагнітних перешкод, однак для компенсації цього моменту кабель зазвичай робиться екранованим.
Відзначимо, що в якості апаратного роз'єми коаксіальний вхід S/P-DIF найчастіше використовує гніздо RCA. Проте не варто плутати цей інтерфейс з описаним вище аналоговим RCA: це принципово різні стандарти, не сумісні між собою. Крім того, в деяких моделях (зокрема, портативних) вхід цього типу може бути фізично поєднаний з роз'ємом 3.5 мм; в цьому разі одне гніздо може працювати в різних форматах (залежно від обраних налаштувань), а для використання коаксіального інтерфейсу потрібно кабель зі спеціальним роз'ємом (або відповідний перехідник).

— Оптичний S/P-DIF. Різновид інтерфейсу S/P-DIF, яка використовує оптоволоконний кабель TOSLINK для передачі цифрового звуку в стерео або багатоканальному форматі (втім, останнє для підсилювачів під навушники не характерно). Головною перевагою такого підключення перед описаним вище коаксіальним є повна нечутливість до електромагнітних перешкод. З іншого боку, оптичний кабель досить делікатне, він погано переносить сильні натиски і перегини.
Варто сказати, що в деяких підсилювачах — особливо портативних — оптичний вхід може вбудовуватися прямо в роз'єм 3.5 мм, і для роботи з подібним входом потрібен кабель, що має штекер відповідної конструкції. Сам роз'єм може працювати в різних форматах — залежно від виставлених налаштувань і підключеного кабелю.

USB OTG). Першопочатково USB OTG — це стандарт, що дозволяє підключати різноманітну USB-периферію (таку, як флешки) до портативних гаджетів на зразок смартфонів або планшетів. Однак у підсилювачах для навушників ця функція має свою специфіку, її в кожному випадку варто уточнювати окремо. Так, більшість моделей з USB OTG належать до портативним, і у них цей вхід застосовується в класичному форматі — для прийому цифрового аудіосигналу з microUSB, USB-C або іншого аналогічного роз'єми в портативному гаджеті (якщо гаджет першопочатково передбачає таку можливість). А ось в стаціонарних підсилювачах (див. «Тип») назвою «USB OTG» можуть позначати інтерфейс для підключення до ПК, якщо цей інтерфейс не використовує USB Type B, а інший тип роз'єму. Ці нюанси варто уточнювати окремо.

— USB (Type B). Інтерфейс для підключення підсилювача до USB-порту комп'ютера і передачі звуку в цифровому вигляді; іншими словами — роз'єм для використання підсилювача в ролі зовнішньої звукової карти. Формально USB Type B — це строго певний тип USB-роз'єму, має характерну квадратну форму; саме такий роз'єм зазвичай встановлюється в стаціонарні моделі. А ось в портативних пристроях цю роль можуть виконувати порти іншого типу — наприклад, microUSB; однак вони в таких випадках теж позначаються як USB Type B

В будь-якому випадку, сенс підключення підсилювача у форматі зовнішньої звукової карти полягає насамперед у тому, що вбудовані аудіокарти сучасних комп'ютерів зазвичай мають досить скромні характеристики, і на зовнішньому обладнанні можна досягти набагато більш якісного звуку.

Тип живлення, використовуваного підсилювачем.

У сучасних моделях можна зустріти живлення від мережі, від акумулятора і від USB-порту. При цьому в деяких пристроях може передбачатися відразу два варіанти (а то і всі три відразу) — це дозволяє вибирати найбільш зручний спосіб живлення залежно від ситуації. Крім того, зустрічаються підсилювачі з підтримкою режиму Power Bank — ця можливість теж вказується в даному пункті, хоча вона не є типом живлення, а додатковою функцією моделей з вбудованою батареєю.

Ось детальніший опис кожного варіанта:

— Від мережі. Живлення від звичайної розетки на 230 В. Таке живлення дуже зручно з практичної точки зору: час роботи підсилювача виходить необмеженим (поки є напруга у мережі), а вихідна потужність може бути практично будь-хто. Головний недолік цього варіанта — власне залежність від розеток; однак для стаціонарних моделей (див. «Тип») цей момент не є критичним, тому більшість подібних пристроїв використовують саме живлення від мережі (причому найчастіше — як єдиний варіант). Зустрічаються і портативні підсилювачі з можливістю підключення до мережі — в таких випадках воно передбачається як додаткова опція, що дозволяє економити заряд акумулятора за наявності поблизу розеток (а переважно — ще й заряджати батарею в процесі такого використання).

— Від акумулято...ра. Живлення від власної вбудованої батареї. Таке джерело живлення ускладнює конструкцію підсилювача, збільшує його вага та вартість, а час роботи на заряді неминуче виходить обмеженим. З іншого боку, акумулятор дозволяє працювати незалежно від наявності поблизу розеток. Тому даний варіант надзвичайно популярний серед портативних підсилювачів (див. «Тип») — тим більше, що з акумулятором простіше досягти високої вихідної потужності, ніж при живленні від USB (яке теж підходить для подібної техніки). А ось стаціонарні рішення з власними батареями зустрічаються вкрай рідко, причому в них, зазвичай, акумулятор є «запасним варіантом» на додаток до іншого типу живлення (а в деяких стаціонарних підсилювачах наявність батареї залежить ще й від модифікації).

— Від USB-порту. Живлення від USB роз'єму — зазвичай, того ж самого, який використовується як джерело цифрового аудіосигналу. Особливості такого живлення залежать не стільки від конкретного підсилювача, скільки від пристрою, з яким він застосовується. Так, при використанні з ПК подібне підключення багато в чому схоже з підключенням до мережі: час роботи виходить необмеженим, а потужність підсилювача може бути досить високою (хоча і не настільки високою, як при використанні розетки), однак про свободу переміщення не йдеться. Смартфони та інші мобільні гаджети, навпаки, автономні, проте їх виходи живлення не відрізняються високою потужністю. З іншого боку, вона для них найчастіше і не потрібно, і однозначним недоліком можна назвати хіба що той момент, що підсилювач додатково витрачає заряд батареї гаджета. Підключення до ноутбука поєднує риси обох описаних вище варіантів: потужність живлення порівнянна з USB-портами стаціонарних ПК, при цьому ноутбук може працювати і без розетки.

— Функція Power Bank. Можливість роботи підсилювача в режимі повербанка — тобто зовнішньої батареї для зарядки різних гаджетів, таких як смартфони або кишенькові плеєри. Дана функція за визначенням означає, що підсилювач оснащений вбудованим акумулятором (див. вище); сам пристрій найчастіше належить до портативних (див. «Тип»), проте зустрічаються і стаціонарні рішення з режимом Power Bank. Варто враховувати, що конкретна ємність акумулятора в підсилювачах з цією функцією буває різною; нерідко вона вельми невисока, і пристрій дозволяє швидше «продовжити життя» гаджетом, ніж, повноцінно зарядити його. Однак навіть така можливість буває вельми корисною — наприклад, якщо потрібно дочекатися важливого дзвінка, проте ви забули зарядити смартфон, а зарядного пристрою або розетки для нього під рукою немає.