Порівняння Canon EOS C70 vs Canon EOS C200

Загальна кількість окремих світлочутливих точок (пікселів), передбачених у конструкції матриці (1 мегапіксель відповідає мільйону pixels). Цей параметр враховує як ті точки, на які потрапляє світло, так і службові, які безпосередньо не беруть участь в побудові зображення. Тому в сучасних відеокамерах він є довідковим, ніж практично значущим; фактична ж якість зображення залежить насамперед від кількості ефективних мегапікселів (див. нижче).

Тип байонета — кріплення для змінного об'єктива (див. вище), передбаченого в конструкції відеокамери. В даному пункті зазначаються тільки стандартні байонети, використовувані в об'єктивах для фотоапаратів; відеокамери, несумісні з такими об'єктивами, зазвичай використовують спеціалізовані кріплення, які не отримали широкої популярності.

— Canon EF. Байонет, першопочатково створений для дзеркальних фотоапаратів Canon EOS; нещодавно під цим брендом почали випускатися і відеокамери. Оптику під EF виготовляють і сторонні виробники, але саме кріплення використовується виключно в техніці Canon, тому що цей стандарт не є відкритим.

— Micro Four Thirds (4:3). Цей байонет є частиною однойменного стандарту, розробленого Olympus і Panasonic насамперед для «бездзеркальних» цифрових фотокамер. Використовується в моделях Panasonic, оскільки Olympus практично не випускає «класичних» відеокамер.

Sony E. Байонет, створений для Sony фірмових пристроїв; на відміну від всіх описаних вище, першопочатково призначався не тільки для фотоапаратів (бездзеркальних), але і для відеокамер.

— PL-Mount. Кріплення, застосовуване в професійній відеотехніці. Головною його особливістю є можливість встановлювати об'єктив в 4 різних положеннях — прямо, вверх ногами» і з поворотом на 90° вправо або вліво. Це розширює можливості застосування камери. Крім того, Pl-Mount відрізняється високою надійністю з'єднання, що важливо під час роботи з масивної...висококласної оптикою.

Спосіб стабілізації зображення, передбачений в конструкції відеокамери. Сама по собі функція стабілізації призначена для компенсації дрібних коливань камери — щоб вони не були помітні на зображенні. Особливо це актуально під час зйомки з рук, адже більшість сучасних моделей розраховано саме на таке застосування. За способом роботи виділяють такі варіанти:

— Оптична. За роботу подібних систем стабілізації відповідає спеціальний механізм із системою гіроскопів і рухомими лінзами, встановлений прямо в об'єктиві. Саме він вводить поправку на всі струси, вібрації і т. ін., і «картинка» потрапляє на матрицю вже стабілізованої. Оптичні системи вважаються найбільш прогресивними і ефективними, оскільки їх робота дозволяє задіяти всю площу сенсора, повністю використовувати його можливості і забезпечити хорошу якість зображення. З недоліків варто відзначити підвищення вартості та ваги камер, а також деяке зниження надійності оптики. Водночас ці моменти найчастіше не є критичними, і стабілізатори цього типу можуть застосовуватися навіть у простих і недорогих моделях.

— Електронна. Електронна стабілізація здійснюється за рахунок того, що у формуванні зображення кадру на виході бере участь не вся площа матриці, а лише деяка її частина. Простіше кажучи, електроніка камери «бере до уваги» певну ділянку сенсора і передає картинку з нього в кадр; а при малих зсувах ця «область уваги» також зміщується, за рахунок чого видиме зображення...залишається нерухомим. Перевагами електронних систем є простота конструкції, легкість, компактність і висока надійність; їх можна застосовувати навіть з найпростішими об'єктивами, встановлюваними в кишенькових камерах (див. «За напрямом»). Головний же їх недолік полягає в необхідності резервування частини матриці, що зменшує розмір і роздільна здатність фактично задіяного ділянки та негативно позначається на якості зображення.

— Оптична / електронна. У подібних системах застосовуються обидві описані вище методики — і механізм об'єктиві, і резерв на матриці. Це забезпечує надзвичайно високу ефективність компенсації коливань — зображення залишається стабільним навіть в таких умовах, в яких кожен окремий спосіб виявився б даремний. З іншого боку, недоліки обох варіантів також залишаються актуальними, а вартість камер з цією функцією досить висока.

Найбільша частота зміни кадрів, що забезпечується камерою під час зйомки відео. Мінімальною частотою для нормального перегляду вважаються класичні 24 к/с, застосовувані в кінематографі. Водночас більшість сучасних відеокамер здатні забезпечувати до 50 – 60 к/с, а для ефекту сповільненої руху можуть застосовуватися ще більш високі частоти.

На практиці даний показник важливий насамперед під час зйомки динамічних сцен. Чим вище частота кадрів — тим більш рівним буде виглядати в кадрі швидкий рух, тим менше в ньому буде ривків і тим приємніше буде загальне враження від зображення. Зворотною стороною цього є збільшення об'єму записуваних файлів (за інших рівних умов). Тому частота кадрів може робитися регульованою — щоб оператор міг вибирати оптимальний варіант для конкретної ситуації.

Формати відеофайлів, які камера може використовувати для зберігання записаних матеріалів. Якщо Ви хочете переглядати ці матеріали за допомогою окремого програвача (плеєра, медіацентру тощо) — варто переконатися, що цей програвач підтримує відповідні формати, інакше може знадобитися конвертація.

Швидкість передачі даних, що забезпечується камерою при запису відео. Також цей параметр називають бітрейтом (т. е. кількістю біт за одиницю часу). Для будь-якого формату файлів, що застосовується при записі, загальне правило таке: чим вище швидкість — тим краще якість зображення (особливо для форматів, використовують стиснення з втратами). З іншого боку, висока швидкість висуває відповідні вимоги до можливостей використовуваних карт пам'яті — докладніше див. «Підтримка карт пам'яті»; та й об'єм файлу вона збільшує відповідно. Тому зазвичай сучасні відеокамери здатні працювати з різними битрейтами; це дозволяє вибрати оптимальний варіант у залежності від того, що для Вас в даний момент важливіше — максимальна якість або можливість роботи з повільною картою.

Водночас відзначимо, що з точки зору якості даний параметр має значення переважно для професійної відеозйомки. Якщо ж камера потрібна Вам для аматорських цілей — нема чого гнатися за максимальним бітрейтом: адже подібні моделі (і карти пам'яті для них) коштують відповідно.

Найменша освітленість знімається сцени, при якій камера здатна забезпечити зображення нормальної якості. Відзначимо, що в пристроях з функцією нічної зйомки (див. нижче) цей параметр може вказуватися по-різному. В одних моделях мається на увазі мінімальне освітлення, при якому камера може знімати без підсвічування і водночас зберігати передачу кольору (як при звичайній денний зйомки); в інших — «абсолютний» мінімум світла, нижче якого неможливо використовувати навіть нічний режим. Цей момент варто уточнювати за офіційними документами виробника.

У будь-якому разі чим нижче цей показник, тим менше світла потрібно камері для роботи і тим краще вона справляється зі зйомкою в сутінках або навіть вночі. Завдяки застосуванню спеціальних технологій деякі моделі здатні працювати навіть у повній темряві, при освітленості 0 лк; це пов'язано з тим, що сучасні матриці здатні сприймати ІЧ-випромінювання, невидиме для ока. Проте найчастіше для зйомки все ж потрібна деяка кількість світла — як мінімум десяті частки люкса. Для порівняння: освітленість 0,1 лк приблизно відповідає місячної ночі при фазі Місяця «наполовину», а 1 лк можна порівняти з яскравим повним місяцем в південних широтах.

Діапазон витримок, в якому камера здатна працювати в процесі зйомки.

Першопочатково витримка — це час, протягом якого світло впливає на світлочутливий матеріал (плівку) під час зйомки окремого кадру. Для цифрових ж матриць — це проміжок часу, протягом якого з матриці зчитується зображення для побудови окремого кадру. Під час зйомки відео цей проміжок не може бути більше 1/n, де n — частота кадрів (див. вище), але може бути менше — наприклад, зйомка з частотою кадрів 30 к/с і витримкою кожного кадру 1/60 с. Для режиму фотозйомки подібні обмеження відсутні.

Довгі витримки хороші тим, що дають змогу сенсору приймати більше світла — відповідно, «картинка» виходить яскравіше, що особливо важливо при слабкому освітленні. Водночас вони підвищують ймовірність отримання змащеного зображення — за рахунок швидкого руху об'єктів у кадрі, коливання рук оператора та інших випадкових зсувів камери, які неспроможна компенсувати навіть система стабілізації. Цей ефект може стати в нагоді для художнього прийому motion blur (змазування при русі), особливо при відеозйомці, а ось в режимі фото найчастіше є небажаним. Короткі ж витримки дають змогу отримувати чіткі кадри, але з меншою кількістю світла, а у випадку відео — ще з ефектом різких, уривчастих рухів.

Відповідно, оптимальними для кожної ситуації будуть різні варіанти витримки, і чим ширше діапазон — тим більше у камери можливостей по налаштуванню під конкретні умови.

Предустановки і режими налаштування балансу білого, передбачені в камері.

Баланс білого — це характеристика, що описує особливості освітлення сцени, що знімається, та викривлення, які це освітлення вносить у сприймані камерою кольору. Її застосування пов'язано з тим, що сучасні цифрові матриці нездатні самостійно підлаштовуватися під різні джерела світла, як це робить людське око. На практиці це означає, що один і той самий предмет, відзнятий під освітленням з різною колірною температурою (наприклад, під «теплою» лампою розжарювання і «холодної» люмінесцентною лампою), без підстроювання буде виглядати по-різному. Щоб уникнути цього і застосовується налаштування балансу білого.

Основні варіанти такої установки, що застосовуються в сучасних камерах, такі:

— Авто. Згідно з назвою, в такому режимі електроніка камери самостійно оцінює специфіку освітленості сцени, що знімається, і вносить відповідні поправки в передачу кольору. Таке регулювання найбільш зручна для оператора, оскільки не потребує від нього ніяких додаткових дій — все робить автоматика. Водночас жодна подібна система налаштування не ідеальна, і не завжди забезпечує 100% відповідність балансу білого поточній обстановці. Тому навіть у найпростіших моделях зразок кишенькових (див. «За напрямом») даний варіант рідко є єдиним, не кажучи вже про професійній техніці.

— Предустановки. Можливість вибору балансу білого з декількох варіантів, що відповідають стандартним умова...м зйомки — наприклад, «сонячний день», «хмарно», «люмінесцентна лампа», «лампа розжарювання» і т. ін. Така система досить проста навіть для недосвідчених користувачів і в той самий час досить надійна і універсальна, хоча конкретні її можливості безпосередньо залежать від кількості передустановок.

— Ручний. Ручне налаштування балансу білого передбачає, що оператор сам «підказує» камері, який об'єкт вважати чисто білим — на підставі цього електроніка і вираховує характеристики освітлення (на відміну від автоматичного режиму, коли еталонний об'єкт теж визначається без участі користувача). Простіше всього використовувати для цього звичайний аркуш паперу, але процедура працює і з нейтрально-сірими предметами. Ручний режим дозволяє дуже точно виставити баланс білого для конкретної знімається сцени, проте він потребує певного часу і відповідних навичок — а тому застосовується переважно в професійних відеокамерах.

— Регулювання температури. Дана функція дозволяє задати конкретне значення колірної температури джерела світла (в кельвінах) — саме цій температурі і буде відповідати баланс білого при зйомки. Такий формат налаштування швидше і зручніше, ніж ручний, але не отримав широкого розповсюдження. Пов'язано це з тим, що він добре підходить лише для студійних умов, де точно відомі характеристики кожного джерела світла — в інших випадках ручна настроювання зазвичай надійніше.