Порівняння MikroTik CSS326-24G-2S+RM vs Huawei S1720-28GFR-4TP

Максимальна кількість MAC-адрес, яке може одночасно зберігатися в пам'яті комутатора. Вказується в тисячах, наприклад, 8K-8 тисяч.

Нагадаємо, MAC-адреса-це унікальна адреса кожного окремого мережевого пристрою, що використовується при фізичній маршрутизації (на 2 рівні мережевої моделі OSI). З такими адресами працюють Комутатори всіх типів. А вибирати свіч за розміром таблиці варто з урахуванням максимальної кількості пристроїв, яке передбачається з ним використовувати (в тому числі в розрахунку на можливе розширення мережі). Якщо таблиці не вистачатиме-комутатор буде перезаписувати нові адреси поверх старих, що здатне помітно уповільнити роботу.

Кількість стандартних мережевих роз'ємів LAN формату Gigabit Ethernet, передбачена в конструкції комутатора.

Згідно з назвою, такі роз'єми забезпечують швидкість передачі даних до 1 Гбіт/с. Першопочатково Gigabit Ethernet вважався професійним стандартом, та й зараз реальні потреби в таких швидкостях виникають переважно при виконанні спеціальних завдань. Тим не менш, гігабітними мережевими адаптерами в наш час оснащуються навіть відносно недорогі комп'ютери, не кажучи вже про більш прогресивну техніку.

Що стосується кількості роз'ємів, то вона відповідає числу мережевих пристроїв, яке можна підключити до «свичу» напряму, без використання додаткового обладнання. У випадку Gigabit Ethernet кількість роз'ємів до 10 включно вважається порівняно невеликим, від 10 до 25 — середнім, а наявність більш ніж 25 портів цього типу характерно для моделей професійного рівня. Водночас варто відзначити, що в деяких «свичах» окремі роз'єми цього типу поєднуються з оптичними SFP або SFP+ (див. нижче). Такі роз'єми мають маркування «combo» та враховуються як при підрахунку LAN, так і при підрахунку SFP/SFP+.

Кількість оптичних мережевих портів стандарту SFP, передбачена в конструкції комутатора. Підкреслимо, що мова йде про «звичайні» SFP; дані по SFP+, як правило, вказуються окремо.

Конкретно в свічах під маркуванням «SFP» зазвичай мається на увазі роз'єм під оптоволокно зі швидкістю підключення в 1 Гбіт/с. Формально це не так багато в порівнянні зі швидкостями LAN; однак даний формат підключення має низку переваг перед Ethernet. Одним з головних є велика ефективна дальність: згаданий гігабітний стандарт, що застосовується в комутаторах, працює з кабелем довжиною до 550 м, причому за мірками оптоволокна це ще дуже небагато. Правда, сам кабель чутливий до перегинів і потребує досить делікатного поводження; з іншого боку, він абсолютно несприйнятливий до електромагнітних перешкод. З іншого боку, в цілому формат SFP помітно менш популярний в мережевому обладнанні, ніж LAN; тому і портів такого типу навіть в прогресивних пристроях передбачається небагато. Так, найбільшого поширення набули рішення на 2 роз'єми або 4 роз'єми SFP, хоча зустрічається і більша кількість – 6, 8, а то і 10 і більше. Також варто враховувати, що в комутаторах можуть використовуватися так звані combo-роз'єми, що поєднують в собі SFP і Ethernet; наявність таких портів уточнюється в примітках, вони враховуються як при підрахунку LAN, так і при підрахунку SFP.

Уточнимо, що входи Uplink також нерідко використовують даний...тип роз'єма; однак їх кількість вказується окремо (див. нижче).

Кількість оптичних портів SFP+, передбачена в конструкції комутатора. Відразу уточнимо, що мова йде про звичайні мережеві порти; входи Uplink також можуть використовувати цей інтерфейс, проте їх кількість навіть в цьому разі вказується окремо (див. нижче).

Загальними перевагами оптоволокна перед звичайним Ethernet-кабелем є велика дальність зв'язку і нечутливість до електромагнітних перешкод. А конкретно SFP + являє собою розвиток оригінального стандарту SFP; в комутаторах такі роз'єми стандартно працюють на швидкості 10 Гбіт/с. Що стосується кількості таких портів, то при всіх своїх перевагах оптоволокно в мережевому обладнанні все ж використовується досить рідко. Тому найбільшого поширення отримали комутатори на 1 – 2, рідше 4 роз'єми SFP+, хоча зустрічається і більша кількість. Також варто враховувати, що в комутаторах можуть використовуватися так звані combo-роз'єми, що поєднують SFP+ і RJ-45; наявність таких портів уточнюється у примітках, вони враховуються як при підрахунку RJ-45, і при підрахунку SFP+.

Кількість роз'ємів Uplink, передбачене в конструкції комутатора.

«Uplink» в даному випадку — це не тип, а спеціалізація роз'єму: так називають мережний інтерфейс, через який комутатор (і підключені до нього мережеві пристрої) зв'язуються з зовнішніми мережами (включаючи Інтернет) або сегментами мережі. Іншими словами, це свого роду «ворота», через які весь трафік з сегмента мережі, що обслуговується комутатором, передається далі. Uplink, зокрема, може використовуватися для підключення до аналогічного «свичу» (для горизонтального розширення мережі) або до пристрою більш високого рівня (зразок комутатора ядра).

Відповідно, кількість роз'ємів Uplink — це максимальне число зовнішніх підключень, яке може забезпечити комутатор без використання додаткового обладнання. Конкретний тип такого роз'єму може бути різним, проте зазвичай це один з різновидів LAN або SFP; докладніше див. «Тип Uplink».

Тип роз'єму (роз'ємів), що використовується в комутаторі в якості інтерфейсу Uplink.

Докладніше про такий інтерфейс див. вище; тут же відзначимо, що в якості Uplink зазвичай використовуються такі ж мережеві порти, як і для підключення до комутатора окремих пристроїв. Ось основні варіанти таких роз'ємів:

— Fast Ethernet — мережевий роз'єм LAN (під «виту пару») з підтримкою швидкості до 100 Мбіт/с. Така швидкість вважається невисокою за сучасними мірками, тоді як порт Uplink висуває підвищені вимоги до пропускної здатності — адже через нього йде трафік від всіх пристроїв, що обслуговуються комутатором. Тому в такій ролі порти Fast Ethernet використовуються переважно в недорогих і застарілих моделях.

— Gigabit Ethernet — роз'єм LAN з підтримкою швидкості до 1 Гбіт/с. Такої швидкості нерідко буває достатньо навіть для досить великої мережі, при цьому самі роз'єми коштують порівняно недорого.

– 2.5 Gigabit Ethernet – роз'єм LAN з підтримкою швидкостей до 2.5 Гбіт/с.

— 10Gigabit Ethernet — роз'єм LAN з підтримкою швидкості до 10 Гбіт/с. Такі можливості дають змогу комфортно працювати навіть з дуже великими об'ємами трафіку, однак помітно впливають на ціну комутатора. Тому даний варіант зустрічається рідко, переважно у висококласних моделях.

— SFP. Роз'єм під оптоволоконний кабель, що підтримує швидкість близько 1 Гбіт/с. При цьому перед Gigabit Ethernet, що має аналогічну...пропускну здатність, такий роз'єм має одну помітну перевагу – більшу дальність підключення (зазвичай до 550 м).

– SFP+. Розвиток описаного вище стандарту SFP. У комутаторах зазвичай передбачається швидкість підключення до 10 Гбіт/с; як і оригінальний стандарт, помітно перевершує за ефективною дальністю підключення Ethernet. З іншого боку, реальна необхідність у таких швидкостях виникає не так часто, а обходиться SFP+ досить дорого. Тому наявність таких роз'ємів Uplink характерна переважно для висококласних моделей з великою кількістю портів.

– SFP28. Черговий розвиток SFP із підвищеною пропускною здатністю до 25 Гбіт/с.

– QSFP / QSFP+. Найбільш швидкісні SFP аж до 40 Гбіт/с.

Зазначимо також, що описані вище роз'єми (крім хіба що Fast Ethernet) рідко застосовуються як єдиний тип входу Uplink. Помітно більшого поширення отримали поєднання електричних та оптоволоконних портів — SFP/Gigabit Ethernet та SFP+/10Gigabit Ethernet. Це забезпечує універсальність у підключенні, даючи можливість використовувати найбільш зручний у тій чи іншій ситуації тип кабелю; а при необхідності, зрозуміло, можна використовувати відразу всі входи Uplink. Однак варто врахувати, що в окремих моделях інтерфейси Ethernet та SFP можуть поєднуватися в одному фізичному роз'ємі. Тож перед покупкою цей нюанс не завадить уточнити окремо.

Існують також комутатори, які використовують поєднання двох типів SFP – SFP/SFP+; однак таких моделей мало і належать вони переважно до професійного рівня.

Наявність в комутаторі консольного порту. Цей роз'єм застосовується для управління налаштуваннями пристрою з окремого комп'ютера, який і відіграє роль пульта управління — консолі. Перевагою такого формату роботи є те, що доступ до функцій комутатора не залежить від стану мережі; крім того, на консолі можна використовувати спеціальні утиліти, що забезпечують більш широкі можливості, ніж звичайний веб-інтерфейс або мережеві протоколи (див. «Управління»). Найчастіше консольний порт використовує роз'єм стандарту RS-232.

— DHCP-сервер. Функція, що полегшує управління IP-адресами підключені до комутатора пристроїв. Без власного IP-адреси коректна робота мережного пристрою неможлива; а підтримка DHCP дозволяє присвоювати ці адреси як вручну, так і повністю автоматично. При цьому для автоматичного режиму адміністратор може задати додаткові параметри (діапазон адрес, максимальний час використання однієї адреси). І навіть в повністю ручному режимі робота з адресами здійснюється тільки засобами самого комутатора (тоді як без DHCP довелося б прописувати ці параметри ще й у налаштуваннях кожного пристрою в мережі).

— Підтримка стекування. Можливість роботи пристрою в режимі стека. Стек являє собою кілька комутаторів, сприйманих мережею як один «свіч», з одним MAC-адресою, однією IP-адресою і з загальною кількістю роз'ємів, рівним сумарною кількістю портів у всіх задіяних пристроях. Ця функція стане в нагоді, якщо Ви хочете побудувати велику мережу, на яку не вистачає можливостей одного «свіча», але не хочете ускладнювати топологію.

— Link Aggregation. Підтримка комутатором технології агрегування каналів. Ця технологія дозволяє об'єднувати декілька паралельних фізичних каналів зв'язку в один логічний, що підвищує швидкість і надійність з'єднання. Простіше кажучи, свіч з такою функцією можна підключити до іншого пристрою (наприклад, маршрутизатор) не одним кабелем, а відразу д...вома або навіть більше. Збільшення швидкості при цьому відбувається за рахунок підсумовування пропускної спроможності всіх фізичних каналів; щоправда, загальна швидкість може бути менше суми швидкостей — з іншого боку, об'єднання декількох порівняно повільних роз'ємів часто обходиться дешевше, ніж використання обладнання з більш прогресивним одиничним інтерфейсом. А підвищення надійності здійснюється, по-перше, за рахунок розподілу загального навантаження по окремим фізичним каналах, по-друге, за рахунок «гарячого» резервування: вихід з ладу одного порту або кабелю може знизити швидкість, однак не призводить до повного розриву з'єднання, а при відновленні працездатності канал включається в роботу автоматично.
Зазначимо, що для Link Aggregation може використовуватися як стандартний протокол LACP, так і нестандартні фірмові технології (останнє характерне, наприклад, для комутаторів Cisco). Крім того, існує досить багато альтернативних найменувань даної технології — port trunking, link bundling тощо; іноді різниця полягає лише в назві, іноді є й технічні нюанси. Всі ці подробиці варто уточнювати окремо.

— VLAN. Підтримка комутатором функції VLAN — віртуальних локальних мереж. У цьому разі зміст цієї функції полягає в можливості створювати окремі логічні (віртуальні локальні мережі в межах фізичної «локалки». Таким чином можна, наприклад, розділити відділи у великій організації, створивши для кожної з них свою локальну мережу. Організація VLAN дозволяє знизити навантаження на мережеве обладнання, а також підвищити ступінь захисту даних.

— Захист від петель. Наявність в комутаторі функції захисту від петель. Петлю в даному випадку можна описати як ситуацію, коли один і той самий сигнал запускається в мережі з нескінченного циклу. Це може бути наслідком некоректного підключення кабелів, використання надлишкових сполук (redundant links) і деяких інших причин, але в будь-якому разі подібне явище може «покласти» мережу, а значить, є вкрай небажаним. Захист дозволяє уникнути появи петель — зазвичай шляхом відключення «зациклених» портів.

— Обмеження швидкості доступу. Можливість обмежити швидкість обміну даними для окремих портів комутатора. Таким чином можна знизити навантаження на мережу і запобігти «забивання» каналу окремими терміналами.

Зазначимо, що цим списком справа не обмежується: у сучасних комутаторах можуть зустрічатися і інші можливості.

— Вбудований. Вбудований блок живлення не займає місця зовні, однак може помітно збільшити габарити і вагу всього комутатора. Через це даний варіант зустрічається досить рідко — переважно серед моделей з монтажем в стійку (див. «Форм-фактор»), де зовнішній блок може створити значні незручності, а також серед найбільш потужних настільних комутаторів, для яких обмеження за габаритами і вазі некритичні.

— Зовнішній. Теоретично зовнішній блок живлення потребує додаткового місця, а тому не настільки зручний, як внутрішній. На практиці ж більшість блоків цього типу має досить компактні розміри і оснащується «вилками» для розеток прямо на корпусі — іншими словами, блок встановлюється на розетці, і вже звідти дріт тягнеться до комутатора. А відсутність схем живлення і трансформаторів всередині корпусу позитивно позначається на компактності. Завдяки всьому цьому цей варіант вельми популярний серед настільних моделей (див. «Форм-фактор»), насамперед початкового і середнього рівня.

— Без БЖ. Відсутність блока живлення як у конструкції, так і в комплекті постачання — досить рідкісний випадок, який зустрічається в трьох різновидах комутаторів. Перший різновид — це моделі, які використовують живлення формату PoE (див. вище) і не потребують окремих джерел енергії. Потужність PoE порівняно невелика, тому до цієї категорії належать порівняно прості пристрої з невеликим числом портів. Другий різнови...д являє собою професійні світчі, блоки живлення для яких продаються у вигляді внутрішніх модулів, що встановлюються окремо; у такому обладнанні може передбачатися навіть можливість використання одночасно двох БЖ (основного і резервного) та їх гарячої заміни. Третій вид — комутатори з встановленням на DIN-рейку (див. «Форм-фактор») і які мають клеми для підключення спеціалізованого зовнішнього джерела живлення.