Порівняння Panasonic SC-UX100 vs Harman Kardon Go Play Wireless

— Музичний центр. Музичні центри являють собою стаціонарні аудіосистеми, включають програвач, підсилювач і акустику; їхньою відмітною особливістю є колонки, виконані окремо від основного блока. У деяких моделях можуть передбачатися кріплення для встановлення колонок на основний блок, але ці кріплення швидкороз'ємні, а довжина дротів дає змогу розміщувати акустику окремо.

— Мінісистема. Мінісистеми являють собою відносно невеликі пристрої, які виконані в цільних корпусах; незважаючи на невеликі розміри, вони зазвичай розраховані на стаціонарне використання, хоча можуть мати автономні джерела живлення (див. нижче). Функціонал мінісистем може бути різним: одні моделі, по суті, являють собою колонки з трохи розширеними можливостями, в інших ці можливості можуть бути порівнянні з повноцінними музичними центрами і навіть мати бездротову зарядку.

— Магнітола. Магнітоли мають характерний дизайн, що нагадує касетні магнітофони; а деякі з них навіть здатні працювати з касетами, див. «Носії». Як і описані вище музичні центри, такі пристрої мають все необхідне для прослуховування — програвач, підсилювач і акустику; однак колонки зроблені незнімними, а функціонал у магнітол зазвичай більш скромний. З іншого боку, подібні моделі придатні для перенесення і можуть використовуватися навіть для відтворення музики на ходу — практи...чно обов'язковими рисами магнітол є наявність ручки для транспортування і можливість автономного живлення (див. нижче) від змінних батарей.

— Підлогова система. Призначення аудіосистем даного типу зрозуміло вже з назви: вони першопочатково розраховані для встановлення на підлогу. Таке встановлення дає можливість створювати досить великі пристрої з потужною акустикою; власне, більшість підлогових аудіосистем фактично являє собою комплект колонок з вбудованим програвачем. Втім, є і досить компактні моделі даного типу, що допускають настільне або настінне встановлення при від'єднаній підставці.

— Для вечірок. Аудіосистеми для організації запальних музичних вечірок у колі друзів та близьких. Подібні моделі здатні озвучити широке місце як у приміщенні, так і на вуличному танцполі. Нерідко аудіосистеми для вечірок доповнюються вбудованими світловими ефектами для створення дискотечної атмосфери, також до них можуть підключатися мікрофони, що оцінять шанувальники караоке. Альтернативні назви таких аудіосистем – Party-колонка чи PartyBox.

— Для музикантів. Прогресивні колонки без світломузики з гарною якістю звучання спеціально для музикантів, які дають виступи на вулиці або беруть участь у виїзних заходах. Подібні моделі призначаються не для повноцінних концертів, а скоріше для «живих» виступів у публічних місцях. Аудіосистеми нерідко припускають можливість підключення музичних інструментів, також часто комплектуються ручкою за типом валізи для зручності перенесення апаратури. Якщо підпадає під вищеописане, але є світлові ефекти – Для вечірок.

— Розумна колонка. Аудіосистеми у вигляді порівняно невеликих поодиноких колонок з «розумною» системою електронного управління. Для таких пристроїв можна виділити чотири ключові особливості: підключення до Інтернету (зазвичай через Wi-Fi), синхронізація зі смартфоном або планшетом (зазвичай так само), підтримка голосових команд і розширена функціональність. По суті, смарт-колонки не є класичними аудіосистемами, а універсальними «помічниками» з динаміками для відтворення музики; а можливості голосового управління виходять далеко за межі «музичних» функцій. Так, багато моделей дають змогу виставляти таймер або будильник на смартфоні, управляти компонентами розумного дому, отримувати довідку по різним запитам тощо. При цьому нерідко підтримується контекстуальне розпізнавання команд, з можливістю оброблення складних запитів на кшталт «постав групу, яку я слухав вчора ввечері».

— Вбудована пам'ять. Власна пам'ять дає змогу зберігати і відтворювати музику та інший контент безпосередньо за допомогою аудіосистеми, без використання зовнішніх носіїв (які можуть зіпсуватися чи загубитися). Така пам'ять може бути заснована на жорстких дисках або SSD-модулі; перший варіант забезпечує гарну ємність при невисокій вартості, другий — швидше і надійніше.

— USB-порт. Класичний USB-порт, який в даному разі зазвичай використовується для флешок, зовнішніх жорстких дисків або інших пристроїв з функцією накопичувача — наприклад, мініатюрних плеєрів. Функції USB включають як мінімум пряме відтворення, однак можуть передбачатися й інші можливості — зокрема, обмін файлами з вбудованою пам'яттю (див. вище). Крім того, у разі необхідності через цей порт може здійснюватися і зарядка підключеного пристрою (наприклад, того ж кишенькового плеєра).

— Кардридер. Пристосування для читання інформації з карт пам'яті; такі носії досить популярні в сучасній електроніці. Найчастіше кардрідери призначені для різних версій карт SD або microSD, але можуть зустрічатися і інші варіанти; цей момент у кожному разі варто уточнювати окремо. Призначення цієї функції багато в чому аналогічно описаному вище USB-порту: насамперед вона застосовується для прямого відтворення, але можуть зустрічатися і інші функції.

— ...ef="/ua/list/18/pr-46075/">CD. Наявність CD-приводу означає, як мінімум, можливість роботи з дисками, записаними у форматі CD Audio (до 74 хвилин високоякісного звуку, з поділом на доріжки). Крім того, в сучасних аудіосистемах нерідко передбачається підтримка дисків з MP3-файлами; в такому форматі на один диск можна вмістити цілу збірку альбомів, однак якість звуку виходить більш низькою. А іноді навіть є можливість відтворення дисків формату DVD.

— Вінілові платівки. Вбудований програвач для відтворення музики з вінілових платівок. Технічно такі носії є остаточно застарілими, проте у них все ще є чимало відданих шанувальників. Крім того, чимало аудіосистем з даною функцією підтримують запис на USB (див. «Додатково»); це може стати у нагоді власникам «вінілу», охочих перевести свої бібліотеки на сучасні носії.

Крім вищезгаданих, у сучасних аудіосистемах можуть передбачатися й інші види носіїв. Наприклад, деякі моделі оснащуються входами USB type B, завдяки чому можуть підключатися до комп'ютера через USB-роз'єм і працювати в ролі комп'ютерної акустики з розширеними можливостями (такими, як копіювання музики з ПК на зовнішній носій або навпаки).

Радіодіапазони, які приймає тюнер музичного центру. На сьогоднішній день найчастіше зустрічається підтримка таких діапазонів:

- FM. Частина ультракороткохвильового (УКХ) діапазону в межах від 87,5 МГц до 108 МГц. Використовує частотну модуляцію, що дає змогу транслювати музику у форматі стерео із досить високою якістю звучання, а також передавати сигнали RDS (див. RDS). На даний момент більшість музичних радіостанцій на території СНД веде мовлення саме в цьому діапазоні, внаслідок чого FM підтримується в абсолютній більшості аудіосистем. Недоліком даного варіанта є обмежена зона прийому — максимум кілька десятків кілометрів від передавача — тому FM-трансляції можна слухати зазвичай у межах одного міста та навколишніх околиць.

- AM (від англ. amplitude modulation - амплітудна модуляція) - радіомовлення, що використовує амплітудну модуляцію. Зазвичай, під цим терміном мається на увазі мовлення на середніх хвилях в діапазоні 520-1610 кГц; на ці частоти розраховано більшість споживчих AM-приймачів. Дальність прийому AM-станцій може обчислюватися сотнями кілометрів, проте якість звуку при цьому нижча, ніж на FM, тому в даному форматі ведуть мовлення переважно «розмовні» та новинні радіостанції.

- DAB +. DAB це абревіатура від Digital Audio Broadcasting, тобто. "цифрове радіомовлення"; а "+" означає вдосконалену версію цього стандарту. Формально DAB+ — це діапазон, а й формат передачі сигналу: на відмінність всіх описаних вище варіантів, він, як...випливає з назви, цифровий. Це дає ряд переваг над традиційними передавачами — зокрема, велику дальність при меншій потужності та високу якість звуку, що транслюється. Крім того, цей звук практично не схильний до спотворень: слабкі перешкоди на його якість не впливають, а при критичному зниженні потужності передавача сигнал не спотворюється, а зникає повністю. Останнє, щоправда, можна записати у недоліки; Проте справді значним недоліком цього варіанта є хіба що його слабка поширеність (поки що) у країнах СНД. Технічно таке мовлення може здійснюватися у будь-якому діапазоні вище 30 МГц, проте практично використовується кілька варіантів (залежно країни), які стосуються УКВ-диапазону. Зазначимо, що тюнери DAB+ здатні приймати радіопередачі оригінального стандарту DAB, але не навпаки.

Загальна потужність звуку забезпечується аудіосистемою на максимальній гучності, іншими словами — сумарна потужність усіх динаміків, штатно передбачені пристрої (включаючи сабвуфер).

Чим вище потужність, тим голосніше буде звучати система і тим більшу площу вона зможе перекрити. З іншого боку, висока потужність помітно позначається на ціні, габарити, вагу і енергоспоживання пристрою. Крім того, при оцінці і порівнянні з даним показником варто враховувати деякі нюанси. По-перше, деякі виробники йдуть на хитрість і приводять в характеристиках не середню, а пікову потужність звуку; такі цифри можуть бути дуже вражаючими, але до реальної гучності вони мають досить слабке відношення. Так що якщо вам здається, що заявлена потужність занадто висока — не завадить дізнатися, що саме мається на увазі в даному випадку. По-друге, при порівнянні варто враховувати наявність сабвуфера — він грає допоміжну роль, однак на нього може припадати більше половини від сумарної потужності системи. Через це при рівній загальній потужності пристрій з сабвуфером може виявитися тихіше моделі без сабвуфера: наприклад, система 2.0 на 40 Вт буде мати по 20 Вт на основний канал, тоді як у моделі 2.1 на 40 Вт на сабвуфер може припадати 20 Вт, і всього за 10 Вт — на основні динаміки.

Номінальна потужність звуку (див. «Потужність системи») на кожному з основних каналів аудіосистеми. Цей показник найчастіше зазначається в моделях з сабвуфером (див. «Кількість каналів»); знаючи його, можна оцінити розподіл потужності між основними колонками і низькочастотним динаміком.

Чутливість визначає інтенсивність реакції акустики на сигнал певного рівня; простіше кажучи, чим вище цей показник — тим вище буде гучність акустичної системи при тому ж рівні сигналу. Зазначимо, що у разі аудіосистем цей параметр відіграє другорядну роль: він важливий для підбору акустики під підсилювач, а тут обидва компоненти здебільшого оптимально підібрані виробником один під одного.

Загальний діапазон частот, відтворений акустикою аудіосистеми. Вимірюється від нижнього порога самої низькочастотної колонки до верхнього — найбільш високочастотної: наприклад, в системі 2.1 з основними колонками на 100 – 22000 Гц і сабвуфером на 20 – 150 Гц загальне значення буде становити 20 – 22000 Гц.

Загалом чим ширший частотний діапазон — тим повніше буде відтворений звук, тим менше низьких і високих частот буде втрачено через недостатніх можливостей акустики. З іншого боку, не варто забувати, що фактична якість звуку залежить і від ряду інших параметрів — насамперед амплітудно-частотної характеристики. Крім того, чутні людиною частоти знаходяться в проміжку від 16 Гц до 22 кГц; відхилення від цих значень досить малі, а з віком верхня межа ще й знижується. Тому з практичної точки зору не має сенсу передбачати занадто широкий частотний діапазон; а вражаючі показники кшталт 10 – 50000 Гц, що зустрічаються в моделях топового класу, зазвичай, є своєрідним «побічним ефектом» високоякісних динаміків (і одночасно — маркетинговим ходом), ніж реально значущим моментом.

Фазоінвертор являє собою трубку, встановлену в корпусі колонки і має вихід в навколишній простір. Довжина трубки підібрана так, що з вихідного отвору виходить сигнал, перевернутий по фазі щодо сигналу з фронтальної частини дифузора. Це підсилює звуковий тиск і покращує звучання колонок, в тому числі на низьких частотах. Варто враховувати, що такі аудіосистеми варто розміщувати на певній відстані від стін, меблів тощо — інакше може виникати гул через руху повітря по трубці фазоінвертора.

Аналогічну функцію в деяких моделях виконує пасивний випромінювач (див. нижче).

Наявність функції еквалайзера в аудіосистемі.

Еквалайзер дозволяє змінювати тембр звуку, регулюючи гучність по окремих смугах частот. Найпростіший варіант такої регулювання передбачає 2 смуги (високі і низькі частоти), однак найчастіше смуг більше. У будь-якому разі еквалайзер може стати в нагоді як для тонкого налаштування звуку під власні уподобання, так і для компенсації недоліків зовнішньої або штатної акустики, підключених навушників і т. ін. — наприклад, якщо динаміки «провалюють» визначені смуги частот. Крім того, у багатьох аудіосистемах є набір попередніх налаштувань еквалайзера (пресетів), зазвичай розрахованих на різні стилі музики — «Класика», «Рок», «Поп» і т. ін. Може також передбачатися можливість створення і редагування власних пресетів.