Порівняння Marshall DSL40CR vs Marshall MG101GFX

Вид пристрою визначається елементною базою – основним типом деталей, на якому побудовані контури підсилювача потужності. Відповідно, даний параметр актуальний тільки для апаратури, що має такі підсилювачі; для кабінетів (див. «Тип») він не вказується.

Найбільшою популярністю в наш час продовжують користуватися традиційні види підсилювачів – транзисторні і лампові. Цифрові моделі помітно менш популярні, а гібридні рішення і взагалі зустрічаються рідко. Ось докладний опис кожного з цих варіантів:

– Транзисторний. Підсилювачі цього типу порівняно прості і недорогі, при цьому здатні забезпечити цілком прийнятну якість звуку (хоча все, зрозуміло, залежить від класу). Саме «транзитор» рекомендується гітаристам-початківцям в якості першого «комбіка», хоча серед подібних пристроїв зустрічаються і досить прогресивні моделі. З однозначних переваг транзисторних схем можна назвати довговічність компонентів і здатність без проблем переносити часте перенесення з місця на місце. Що стосується звуку, то в таких пристроях він виходить більш «сухим», «плоским» і «холодним», ніж в лампових моделях, що багато хто вважає однозначним недоліком. Водночас у разі електрогітар навіть цього цілком вистачає для початкового навчання, репетицій і не особливо «наворочених» виступів; крім того, в деяких транзисторних підсилювачах застос...овується специфічне оброблення сигналу, що надає звуку схожість з ламповим. А комбопідсилювачі для акустичних гітар у переважній більшості робляться саме транзисторними.

— Ламповий. Історично перший різновид підсилювачів, яка, тим не менш, до цих пір вважається чи не еталоном, якщо мова йде про електрогітару (для акустичних гітар лампові схеми практично не застосовуються). Головна перевага подібних пристроїв — відомий «теплий ламповий звук», характерне м'яке, тепле і водночас насичене забарвлення звучання. При цьому зазначимо, що рівень спотворень у лампових схем вище, ніж у транзисторних, однак ці спотворення більш приємні для слуху, багато в чому саме вони забезпечують згадане забарвлення. Широкому поширенню лампових підсилювачів перешкоджає насамперед їх висока вартість — в рази вище, ніж у транзисторних з аналогічними характеристиками. Крім цього, з недоліків подібних пристроїв варто відзначити делікатність (лампи погано переносять удари і поштовхи), швидкий знос ламп і необхідність їх регулярної заміни, а також необхідність прогрівання після вмикання. Тим не менш, професійні музиканти воліють користуватися переважно ламповими пристроями.

— Цифровий. Підсилювачі на основі мікросхем, що використовують цифрове оброблення звуку. Головною перевагою таких пристроїв є великі можливості з моделювання звучання і забезпечення різних ефектів. Зокрема, існує чимало моделей, які копіюють лампові підсилювачі: імітація виходить досить достовірною, а іноді — такою, что практично не відрізняється від оригіналу. При цьому цифрові моделі позбавлені багатьох недоліків лампової техніки: вони простіше, дешевше, довговічніше і стійкіша до ударів і струсів. Водночас вважається, що цифрове оброблення позбавляє звук індивідуальності, і багато прихильників високоякісного звуку з підозрою ставляться до цифрових рішень.

— Гібридний. Гібридними називають пристрої, що поєднують в собі транзисторні і лампові схеми; зазвичай ламповим робиться передпідсилювач, а транзисторним – підсилювач потужності. Фактично це компромісний варіант між чисто ламповими і чисто транзисторними моделями, що дає змогу об'єднати переваги і частково компенсувати недоліки. Так, гібридні рішення обходяться помітно дешевше лампових, вони легше, компактніше, не такі делікатні і мають менше ламп, що потребують регулярної заміни. А звук при цьому виходить більш м'яким, чистим і «теплим», ніж у транзисторних аналогів. Водночас подібний компроміс вибирають не так багато музикантів: ті, хто прагне до максимально якісного і достовірного звуку, вважають за краще витратитися на лампову апаратуру, а невибагливим користувачам (таким, як аматори та гітаристи-початківці) цілком вистачає транзисторних моделей. Тому гібридних моделей у продажу представлено порівняно небагато.

Номінальна потужність пристрою.

Нагадаємо, номінальною в акустиці називають найбільшу середню (середньоквадратичну) потужність звуку або сигналу, яку пристрій може видати протягом необмежено довгого часу. Окремі скачки гучності можуть в рази перевищувати даний показник, проте ключовою характеристикою є саме середнє значення. А ось конкретний сенс даного параметра залежить від типу апаратури (див. вище). Наприклад, для комбопідсилювачів в даному пункті зазвичай наводиться потужність вбудованих динаміків; можливості власного підсилювача за визначенням відповідають цій цифрі, так що для подібної апаратури номінальна потужність визначає виключно загальну гучність звучання. Також потужність акустики вказується і для кабінетів, проте тут вже стає актуальним інший момент — сумісність із зовнішнім підсилювачем (перш за все «головою»). Вихідна потужність цього підсилювача повинна бути не вище номінальної потужності кабінету, щоб уникнути перевантажень; а в ідеалі ці характеристики повинні збігатися — це дасть змогу використовувати динамік на повну потужність без спотворень звуку.

Для голови, відповідно, в даному пункті наводиться номінальна потужність на виході, яка визначає можливість роботи підсилювача з конкретним кабінетом або інший АС. Однак варто відзначити, що в якості номінальної для голів вказується максимально можливе значення потужності, яке досягається далеко не завжди. Наприклад, у багатьох моделях передбачається кілька звукових виходів – під пасивну...акустику з різним імпедансом (нагадаємо, стандартні значення імпедансу складають 2, 4, 8 і 16 Ом); а чим вище імпеданс підключеного динаміка — тим нижче буде фактична потужність. В інших головах є можливість обмеження максимальної потужності – наприклад, щоб на максимальному рівні пристрій видавав не 100 Вт, а 50 Вт або навіть 25 Вт. Іноді ці особливості поєднуються в одному пристрої.

У будь-якому разі при виборі за даним показником варто враховувати особливості планованого застосування апаратури. Наприклад, навряд чи має сенс купувати навіть 40-ватний «комбік» для практики в домашніх умовах – для цих цілей буде цілком достатньо 15 Вт, а то і менше. А якщо мова йде про ламповий пристрій, то в нашому прикладі максимальна рекомендована потужність і взагалі становитиме всього 5 Вт — специфіка лампових схем така, що при тій же номінальній потужності вони виходять ефективніше транзисторних в плані чутності. Для репетицій в групі без ударної установки (наприклад, дві гітари плюс бас) бажана потужність побільше, близько 40 «транзисторних» ват, а при наявності ударних — не менше 60 Вт. Транзисторні пристрої потужністю до 150 Вт і лампові до 40 – 50 Вт підійдуть для спеціалізованих репбаз і концертів в порівняно невеликих приміщеннях, а більш високі показники зустрічаються переважно в обладнанні для масштабних заходів. Докладні рекомендації щодо оптимальної потужності для тих чи інших умов можна знайти в спеціальних джерелах..

Окремо варто згадати басові підсилювачі: вважається, що для нормального узгодження між собою потужність басового «комбіка» повинна бути в два рази вище потужності гітарного.

Імпеданс, заявлений в характеристиках пристрою

Взагалі імпеданс – це номінальний опір змінному струму (такому, як акустичний сигнал), що створюється пристроєм, розрахованим на такий сигнал (наприклад, динаміком). Стандартні значення імпедансу, що зустрічаються в гітарній апаратурі – 2, 4, 8 і 16 Ом; але ось конкретний сенс даного параметра залежить від типу цієї апаратури (див. вище). Наприклад, для кабінетів і комбопідсилювачів в даному пункті вказується фактичний опір динаміків, встановлених в пристрої. При цьому для кабінету імпеданс напряму визначає сумісність з конкретним підсилювачем (перш за все «головою»): зовнішній підсилювач повинен бути першопочатково розрахований на можливість роботи з таким навантаженням, інакше він або перевантажить динаміки, або не зможе їх ефективно «розгойдати». А ось у другому варіанті вбудований підсилювач за визначенням оптимально сумісний з динаміками. Так що для комбопідсилювачів даний параметр має переважно довідкове значення; виняток становлять лише ситуації, коли до динаміка такого пристрою підключається зовнішній підсилювач потужності — в таких ситуаціях діють ті ж правила, що і для кабінетів (втім, в подібному форматі «комбіки» використовуються вкрай рідко).

Що стосується підсилювачів-«голів», то для них в характеристиках наводиться імпеданс кабінетів і іншої зовнішньої пасивної акустики, на які розрахований пристрій. При цьому багато «голів» мають можливість роботи відразу з декількома стандартними значеннями...імпедансу (наприклад, 4 і 8 Ом) — в таких варіантах в характеристиках вказується максимальне значення (в нашому прикладі — 8 Ом). Однак варто мати на увазі, що максимальну потужність такі моделі здатні видати лише при мінімальному значенні навантаження; докладніше див. «Потужність».

Кількість каналів, передбачена в комбопідсилювачі або окремій «голові» (див. «Тип»).

Даний параметр вказується тільки в тому разі, якщо пристрій має більше одного каналу. Канал в даному разі можна описати як свого роду «шлях» для аудіосигнала, що має свій специфічний набір налаштувань. Якщо таких «шляхів» кілька — то кожен з них можна налаштувати на свій розсуд і перемикатися між варіантами звучання буквально одним натисканням кнопки (в крайньому разі — перемиканням інструменту на інший вхід). Найбільш характерний приклад застосування даної функції виглядає так: один канал застосовується для чистого звуку, а другий — для «перевантаження» з використанням вбудованого дісторшена або овердрайву (див. «Ефекти»). Без поділу на канали звук доводилося б змінювати або переналаштуванням підсилювача (всякий раз виставляючи параметри заново, що просто незручно), або використанням зовнішніх «примочок» (а це не завжди є оптимальним варіантом з низки інших причин).

Що стосується числа каналів, то в багатоканальних моделях їх найчастіше яксамераз два — це дає згадані додаткові можливості і водночас не особливо впливає на вартість пристрою. Цей варіант є оптимальним для музикантів-початківців, проте зустрічається і в професійній апаратурі. Збільшення числа каналів дає змогу передбачити більш прогресивні варіанти передвстановлених налаштувань (наприклад, «чистий дзвінкий», «чистий теплий», «Crunch» і «Overdrive»), проте помітно усклад...нює і здорожує конструкцію. Тому чим більша дана кількість – тим менше моделей з такими характеристиками представлено на ринку. Максимальний показник, що зустрічається в сучасних гітарних підсилювачах – 6; подібну кількість можна зустріти в окремих професійних моделях, переважно з цифровою елементною базою (див. «Тип»).

Вбудовані ефекти, передбачені в комбопідсилювачі. Досягати різних ефектів можна і з допомогою зовнішніх «примочок», однак такі примочки потрібно шукати і підключати окремо, тоді як вбудовані ефекти доступні відразу і без зайвих налаштувань.

— Overdrive. Спотворення у вигляді характерного електро «дзижчання» на низьких частотах і «завивання» на високих, трохи більш м'яке, ніж distortion. Популярно, зокрема, в хард-році.

— Distortion. Достатньо жорстке і різке спотворення, схоже за звучанням з overdrive, але більш інтенсивне і яскраве. Широко використовується в різних стилях металу, зустрічається і в році.

— Reverb. Ефект, заснований на імітації багаторазової затухаючої луни від кожного звуку. Залежно від тривалості і інтенсивності повторень може надавати різне забарвлення звучанню. Використовується як художній прийом; крім того, може створювати ефект того, що гітара звучить у певному приміщенні (концертна зала, кімната з кам'яними стінами, відкрита площадка в горах тощо). Відзначимо, що налаштування реверберації може здійснюватися як за окремими параметрами (інтенсивність, тривалість луни та ін), так і шляхом вибору встановленого набору параметрів (наприклад, «різкий звук в кімнаті» або «м'який звук в залі»).

— Tremolo. Першопочатково тремоло — це ефект тремтіння звуку, що виникає...за рахунок невеликих і швидких коливань гучності кожної ноти. Іноді під цим терміном розуміють вібрато (див. нижче) — аж до того, що самі виробники гітарних підсилювачів під ефектом тремоло мають на увазі ефект вібрато, і навпаки. Так що конкретну специфіку даного ефекту в кожному разі варто уточнювати окремо. У будь-якому разі тремоло може бути «фіксованим» або налаштовуватися по глибині (діапазону зміни гучності) і швидкості (частоті тремтіння).

— Vibrato. Ще один ефект «тремтіння» звуку, який часто плутають з тремоло (див. вище) — аж до того, що обидва терміни використовуються як тотожні. Однак це невірно; різниця полягає в тому, що вібрато здійснюється за рахунок швидких коливань ноти не по гучності, а по частоті. Аналогічного ефекту можна досягти на гітарі за рахунок «пульсуючої» підтяжки струни, проте використовувати вбудований інструмент підсилювача здебільшого значно зручніше.

— Chorus. Ефект, покликаний імітувати хорове звучання інструменту. Для цього підсилювач копіює звук гітари і відтворює декілька копій одночасно з оригінальним сигналом, дещо зрушуючи їх за часом (десь на 20 – 30 мс з постійною зміною) і частоті. Правда, повноцінного хорового звучання таким способом добитися неможливо, однак ефект є досить оригінальним сам по собі.

— Delay. Специфічний різновид реверберації (див. «Reverb»), що отримав поширення як окремий ефект. Delay імітує чітку одноразову луну від відтвореного звуку; для цього вихідний сигнал копіюється і відтворюється з певною затримкою у часі (не менше 50 мс).

Крім описаних вище, в сучасних гітарних комбопідсилювачаї можуть зустрічатися і інші ефекти, зокрема:

— Flanger. Ефект, що нагадує посвист реактивного двигуна; нерідко його порівнюють з літаком, що злітає. Створюється аналогічно описаному вище Chorus'у, відрізняється від нього меншим часом затримки і наявністю зворотного зв'язку.

— Echo. Ще один різновид реверберації, аналогічний ділею (див. «Delay»). Відрізняється тим, що в даному разі ехо відтворюється багаторазово.

— Octaver. Ефект, при якому до сигналу додається його копія, зрушена на октаву або дві.

— Wah-Wah. Ефект, що забезпечує характерне «квакаюче» звучання.

У будь-якому разі даний список не є вичерпним: у сучасних гітарних підсилювачах можна зустріти і інші, більш специфічні варіанти оброблення звуку. Уточнити конкретну специфіку таких ефектів можна за документацією виробника.

Тип лінійного входу, передбаченого в підсилювачі.

Лінійний вхід використовується для подачі звуку із зовнішнього джерела на гітарний підсилювач («комбік» або «голову»). При цьому вхідний звуковий сигнал надходить на вхід підсилювача потужності і через нього – на вбудований динамік або зовнішній кабінет. У будь-якому разі дана функція дає змогу об'єднати «живий» звук інструменту з додатковим супроводом: наприклад, до лінійного входу можна підключити плеєр із записаною партією ударних і баса і розучувати партію гітари під супровід – або виступати в форматі «людина-оркестр».

Для лінійного входу можуть використовуватися різні типи роз'ємів:

— Mini-Jack (3.5 мм). Гніздо під стандартний штекер 3.5 мм mini-Jack. Такий інтерфейс застосовується переважно в портативній аудіотехніці, в стаціонарних пристроях більш популярні Jack 6.35 мм і RCA.

— Jack (6.35 мм). Роз'єм, який аналогічний за конструкцією mini-Jack 3.5 мм і відрізняється лише розмірами. Власне, через розміри даний тип штекера практично не зустрічається в портативній аудіотехніці, зате досить популярний в стаціонарній. Теоретично роз'єм типу Jack може використовуватися для балансного підключення (див. нижче), однак в гітарних комбопідсилювачах частіше зустрічається звичайний небалансний вхід.

— RCA. Роз'єм під коаксіальний кабель зі штекером типу «тюльпан». Застосовується виключно у стаціонарній аудіотехніці. Стандартний вхід RCA...складається з двох гнізд (під стереозвук, лівий і правий канал), але в гітарних комбопідсилювачах роз'єм всього один, оскільки використовувати стерео в даному разі немає сенсу — достатньо й одного каналу.

— Балансний XLR. Характерний роз'єм круглої форми з трьома контактами, досить великого розміру. Термін «балансний» описує специфіку передачі сигналу: вона здійснюється не по двох, як при звичайному підключенні, а по трьох проводах, два з яких працюють у протифазі. За рахунок цього більша частина перешкод, що наводяться на дріт, гаситься сама собою, без використання будь-яких спеціальних фільтрів, що дає змогу застосовувати кабелі великої довжини без шкоди для якості сигналу. Балансне підключення зустрічається переважно у професійній аудіотехніці. Як і у разі з описаним вище RCA, стандартний вхід XLR включає два роз'єми (лівий і правий канал стерео), але в гітарних «комбіках» використовується спрощена версія, на один роз'єм.

Деякі комбопідсилювачі оснащуються відразу декількома видами лінійних входів — наприклад, Jack і RCA. Зазвичай це означає наявність окремих роз'ємів кожного типу. Теоретично кілька входів дають змогу одночасно підключати кілька джерел сигналу, однак на практиці таку можливість варто уточнити окремо.

Тип розриву (send/return), передбаченого в комбоусилителе.

Під розривом у цьому разі мають на увазі набір роз'ємів для підключення блока ефектів між підсилювачем і підсилювачем потужності «комбіка». Один з таких роз'ємів (вихід передпідсилювача) зазвичай підписаний «Send», другий (вхід підсилювача потужності) — «Return». За наявності такого інтерфейсу до комбоусилителю можна підключати різні «примочки», доповнюючи його ефектами, першопочатково не передбаченими у конструкції (див. «Ефекти»). А тип розриву визначає формат підключення «примочки». Варіанти можуть бути такими:

— Послідовний. Найпростіший варіант підключення: «примочка» включається безпосередньо між підсилювачем і підсилювачем потужності, і аудіосигнал цілком проходить через неї.

— Паралельний. При даному типі підключення сигнал на виході передпідсилювача розділяється: одна частина йде через «примочку», друга — в обхід її. Обидва потоку надходять на міні-мікшер, де знову поєднується в один сигнал. Така схема підключення складніше і дорожче послідовної, однак дає більше можливостей: мікшер дозволяє змінювати співвідношення між оригінальним і обробленим сигналом, налаштовуючи таким чином підсумкове звучання. При цьому в багатьох моделях передбачається можливість взагалі відключити оригінальний сигнал і подавати на підсилювач потужності тільки оброблений потік, як при описаному вище послідовному посилення.

Тип виходу на навушники, передбаченого в конструкції підсилювача.

Навушники будуть корисні перш за все в ситуації, коли не можна шуміти — наприклад, при вправах на гітарі в пізній час. А варіанти їх підключення можуть бути такими:

— Mini-Jack (3.5 мм). Вихід під стандартний штекер 3.5 мм mini-Jack. Таким штекером оснащується більшість сучасних навушників, особливо початкового і середнього рівня. Однак за якістю і надійності з'єднання він помітно поступається більш великому Jack 6.35 мм (див. нижче), тому в комбоусилителях зустрічається порівняно рідко.

— Jack (6.35 мм). Роз'єм досить великого розміру, розрахований переважно на стаціонарну аудіотехніку. Як основний спосіб підключення рідко зустрічається серед навушників, переважно це професійні моделі. Водночас підключити в таке кубло навушники з роз'ємом 3.5 мм mini-Jack можна за допомогою найпростішого перехідника (у багатьох «вухах» такі перехідники навіть включаються в стандартний комплект поставки); а саме з'єднання виходить щільним, надійним і з мінімумом перешкод від точки контакту. Завдяки цьому більшість «комбіків» використовує саме цей тип роз'єму.

Тип виходу (виходів) на кабінет, передбаченого в конструкції пристрою.

Нагадаємо, кабінетами називають спеціалізовану пасивну акустику для гітарних підсилювачів; докладніше див. «Тип». Відповідно, виходи на таку акустику за визначенням є практично у всіх «головах» (див. там же); виняток становлять лише одиничні моделі, які призначені для використання з навушниками і не мають повноцінних підсилювачів потужності. Крім цього, даний тип виходів зустрічається і в багатьох повноцінних «комбіках», а також деяких активних кабінетах. При цьому формат його використання може бути різним: в одних моделях зовнішній кабінет може працювати паралельно з вбудованим динаміком, в інших доводиться вибирати щось одне. В будь-якому разі, дана особливість розширює можливості комбопідсилювача, даючи змогу застосовувати з ним не тільки вбудовану акустику, але і інші підходящі за характеристиками кабінети.

У будь-якому разі тип даного виходу повинен збігатися з типом входу на самому кабінеті – інакше підключення в кращому випадку буде потребувати використання перехідника, а в гіршому виявиться і зовсім неможливим. А ось основні варіанти подібних роз'ємів, актуальні в наш час:

– Jack (6.35 мм). Один з найпопулярніших роз'ємів в сучасній аудіотехніці і найпоширеніший тип виходу на кабінет в гітарних підсилювачах. Це обумовлено, зокрема, тим, що даний роз'єм має порівняно невеликі розміри, а кабелі під нього обходяться порівняно недор...ого і доступні повсюдно. Правда, за рядом характеристик даний інтерфейс поступається іншим стандартам, описаним нижче. Наприклад, він не передбачає замка для додаткової фіксації штекера в гнізді і не підходить для високих потужностей і струмів (на відміну від Speakon). А балансне підключення (таке, як в XLR) хоча і є для Jack технічно можливим, проте на практиці застосовується вкрай рідко — гітарні підсилювачі і кабінети зазвичай використовують двоконтактні роз'єми з класичним (не-балансним) підключенням. Проте, необхідність в більш прогресивних варіантах підключення виникає переважно в ситуаціях, що передбачають підвищені вимоги до якості, потужності та/або перешкодостійкості — в студіях звукозапису, на великих концертних майданчиках тощо. Для інших же ситуацій можливостей даного інтерфейсу зазвичай більше ніж достатньо.

— Speakon. Спеціалізований професійний роз'єм для підключення пасивної акустики, широко застосовуваний в концертній апаратурі. Забезпечує дуже якісний і щільний контакт, має фіксатор для запобігання випадковим відключенням, розрахований на більш високі струми (і, відповідно, потужності), ніж XLR і тим більше Jack. Крім того, гнізда і штекери Speakon характеризуються також якісною ізоляцією, що надійно захищає струмоведучі частини від вологи і дотику людини.
Відзначимо, що таке підключення може використовувати різну кількість контактів — 2, 4 або 8 (відповідно, для одного, двох або чотирьох каналів звуку); втім, останній варіант в гітарних підсилювачах практично не зустрічається. Сам роз'єм має круглу форму, з контактами, розташованими по колу; при цьому 2-контактний штекер може працювати з 4-контактним гніздом, але не навпаки. Конкретну ж конфігурацію даного виходу не завадить уточнити окремо. Однак в будь-якому разі наявність Speakon зазвичай є ознакою потужного і прогресивного підсилювача, розрахованого переважно на концертне застосування.

— XLR. Характерний круглий роз'єм з 3 контактами і металевою оболонкою навколо них на штекері; така оболонка нерідко доповнюється замком, що додатково фіксує штекер в гнізді. Втім, головна перевага даного інтерфейсу полягає в тому, що кабелі і роз'єми XLR зазвичай працюють в так званому балансному форматі. Такий формат підключення передбачає не два, а три дроти – умовно кажучи, два сигнальних і один загальний «ноуь»; а сигнал на вході обробляється таким чином, що перешкоди, наведені на кожен дріт із зовнішніх джерел, виявляються «у протифазі» і взаємно гасяться. Завдяки цьому балансне з'єднання дає змогу якісно і чисто передавати аналоговий аудіосигнал навіть при великій довжині кабелю. З іншого боку, сам роз'єм має досить великі розміри, його наявність неминуче позначається на вартості, а реальна потреба в балансному виході на кабінет виникає не так вже й часто. Тому даний роз'єм особливою популярністю не користується.

— Jack / XLR. Поєднання двох описаних вище типів виходів в одному підсилювачі. Детальніше про кожен тип див. вище; тут же відзначимо, що найчастіше це окремі роз'єми, хоча технічно можливий і інший варіант — комбіноване гніздо, що допускає підключення і Jack, і XLR. Ці нюанси варто уточнювати окремо. У будь-якому разі дане поєднання робить підсилювач більш універсальним і означає наявність в ньому балансного виходу (див. «XLR» вище); однак подібна універсальність, як і балансне підключення, на практиці потрібні порівняно рідко, тому і дане поєднання не набуло поширення.

— Speakon / Jack. Ще один комбінований варіант, що передбачає наявність двох описаних вище типів виходів. Він дещо популярніший, ніж поєднання Jack і XLR; також відзначимо ще два специфічних моменти. По-перше, в даному варіанті різні види роз'ємів виконуються виключно у вигляді окремих гнізд. По-друге, за кількістю виходів Jack можна визначити тип «Спік-она»: в даному разі кожен роз'єм 6.35 мм відповідає за один канал звуку — відповідно, якщо таких виходів два, то єдиний Speakon також буде двоканальним (тобто чотирьохконтактним).