Порівняння B.Well WN-115 vs B.Well WN-114

— Ультразвуковий. Як випливає з назви, розпилення діючої речовини в таких інгаляторах відбувається через дію ультразвуку: під час вібрації спеціальної пластини рідина розділяється на окремі краплі. Розмір таких крапель дуже малий — близько 5 мікрон і навіть менше — завдяки чому під час вдихання вони легко проникають навіть у найвужчі ділянки бронхів; водночас сам вдих не викликає проблем, оскільки температура «пару» не відрізняється від температури навколишнього повітря. Ультразвукове розпилення досить ефективне, воно забезпечує високу продуктивність і гарний терапевтичний вплив. А найбільш інгалятори можуть бути дуже компактними (аж до кишенькового виконання, см. «Призначення») і працюють практично безшумно. З їх недоліків варто відзначити досить високу вартість і малу дальність дії — відстань від розпилювального елемента до маски не повинна перевищувати 10 – 15 см. Це створює деякі незручності, особливо під час проведення процедур з дітьми. Крім того, ультразвукові моделі непридатні до роботи з деякими видами лікарських препаратів — одні ліки погано піддаються ультразвуковому розпиленню, в інших від такого розпилювання руйнуються діючі речовини.

— Компресорний. Цей тип інгаляторів забезпечує розпилення через роботу компресора, що подає потужний потік повітря у ємність з лікувальним розчином. Це дає змогу створювати «холодний пар» на кшталт того, що вироб...ляється описаними вище ультразвуковими моделями. Щоправда, компресорні агрегати мають досить велику вагу, серед цього типу рідше зустрічаються кишенькові моделі; а під час роботи вони створюють характерний шум, через що слабо придатні для маленьких дітей. З іншого боку, подібні пристрої досить універсальні: здебільшого вони підходять для будь-яких типів лікарських препаратів, які застосовують під час інгаляцій, до того ж можуть оснащуватися пристроями для зміни розміру частинок (див. нижче).

— Сольовий. Різновид інгаляторів з досить вузькою спеціалізацією: вони дають можливість дихати «солоним» повітрям (таким, як на морі чи в соляних печерах). Такі процедури здавна вважалися сприятливими для здоров'я, зокрема, під час деяких захворювань дихальних шляхів. Будова моделей цього типу зазвичай досить проста: вони являють собою ємності особливої форми, усередині яких розташовується лікувальна сіль (плюс захисний фільтр, щоб випадково не вдихнути крупинки цього наповнювача). Під час вдихання повітря проходить через шар солі, насичуючись корисними іонами, мікроелементами й т. ін. Перевагами сольових інгаляторів є невеликі розміри, відсутність потреби в живленні, повна безшумність, а також досить невисока вартість (власне, більшу частину вартості складає ціна наповнювача). Головний недолік випливає із призначення: ні для чого, крім сольових інгаляцій, пристрої цього типу застосовувати не можна.

— Паровий. Інгалятори, у яких для роботи використовується випаровування рідини під дією температури; також їх іноді називають «тепловологі». Однією з відмітних особливостей таких моделей є висока температура речовини, що вдихається; вона забезпечує як позитивні, та й негативні моменти. Так, парові інгалятори забезпечують тепловий вплив, недоступний в інших типах, проте з цієї ж причини їх не можна застосовувати за умови значно підвищеної температури тіла; та й загалом список протипоказань досить великий. Крім того, багато лікарських речовин руйнуються за умови підвищених температур, і перелік препаратів, доступних для парових інгаляцій, досить невеликий — набагато менший, ніж в інших видах процедур. Також більшість таких пристроїв, має досить великий розмір крапель і підходить лише для впливу на верхні дихальні шляхи.

— Стаціонарний. Інгалятори, призначені для постійної роботи на одному місці і не розраховані на зручність при регулярному перенесенні (не кажучи вже про можливості використання «на ходу»). Вони не мають таких суворих обмежень за розмірами та живлення (див. нижче), як кишенькові, що дозволяє створювати досить потужні і продуктивні пристрої, які вміщують велику кількість ліків. Головний же недолік обумовлений самим призначенням: стаціонарні моделі не підходять для постійного носіння при собі, та й в поїздках вони не дуже зручні.

— Кишеньковий. Невеликі інгалятори, створені в розрахунку на зручність транспортування і можливість постійно тримати такий прилад при собі. Не всі з них, щоправда, настільки компактні, щоб влізти саме в кишеню — але в жіночу сумочку чи шкільний рюкзак такий пристрій без проблем поміститься. Кишенькові моделі зазвичай оснащуються автономними джерелами живлення, або взагалі не вимагають живлення (див. «Тип — Соляний»). Загалом вони менш потужні і продуктивні, ніж стаціонарні.

У цю категорію включені інгалятори, виконані в характерному «дитячому» дизайні. Таке оформлення може включати яскраві кольори, додаткові декоративні деталі (наприклад, у вигляді фігурок) і навіть оригінальну форму всього корпусу інгалятора — у вигляді тваринки, казкового замку і т. ін. Також сюди включені моделі, штатно випускаються у «дорослому» виконанні, але мають і «дитячий» варіант забарвлення.

Кількість лікарського препарату, який інгалятор здатний розпорошити за хвилину.

Оптимальна швидкість розпилення може бути різною, залежно від роду захворювання, особливостей пацієнта, використовуваного складу для інгаляцій і т. ін. Детально ці моменти розписані в медичних рекомендаціях. Відповідно, дані про швидкості розпилення визначають, наскільки ефективним буде інгалятор для певної ситуації. Крім того, від цього параметра залежить час роботи пристрою на одній «заправці» ємності для ліків.

Деякі моделі мають регулятор швидкості розпилення — у таких випадках у характеристиках зазвичай вказується максимальне значення.

Оскільки не всі частинки мають однакові розміри, в даному пункті вказується саме середній, найбільш поширений розмір частинок при розщепленні в даному в інгаляторі.Відповідно більш низькі значення дають змогу легше і глибше проникати в бронхи.

Максимальний рівень шуму, вироблюваний інгалятором під час роботи у штатному режимі. Чим нижче цей показник, тим комфортніше використання пристрою, тим простіше застосовувати його в ситуаціях, коли гучні звуки небажані (наприклад, при проведенні процедур для дітей або при включенні в пізній час). Тут потрібно враховувати, що залежність фактичного рівня шуму від кількості децибел не є лінійною: зростання на 3 дБ відповідає збільшення шуму у 2 рази, на 20 дБ — в 100 разів. Тому оцінювати фактичну гучність роботи найпростіше за порівняльними таблицями. Ось деякі значення з цих таблиць, актуальні для сучасних інгаляторів:

30 дБ — можна порівняти з пошепки, максимально допустимий за санітарними нормами рівень шуму в житлових приміщеннях в нічний час;
35 дБ — розмова забарвлення;
40 дБ — звичайна мова на відстані близько 10 м;
45 дБ — розмова звичайним голосом;
50 дБ — розмова трохи голосніше звичайного, вважається максимальним рівнем шуму, не завдає помітних незручностей;
55 дБ — двигун легкового авто;
60 дБ — телевізор на середній гучності;
65 дБ — голосні розмови на відстані до 1 м.

Види насадок, що входять в комплект поставки інгалятора.

— Маска доросла. Маскою називають насадку, одночасно закриває рот і ніс; часто в конструкції передбачається ремінець або інше пристосування для закріплення на голові. Подібні насадки хороші тим, що пацієнт під час процедури гарантовано буде вдихати лікарський препарат, навіть якщо «зіб'ється» з запропонованого формату дихання (наприклад, вдихне не ротом, а носом). Крім того, маски можна застосовувати навіть під час сну або при несвідомому стані пацієнта; та й загалом вони зручніше. З іншого боку, концентрація вдихуваного аерозолю в таких випадках буде нижче, ніж під час роботи зі спеціалізованими пристроями. Крім того, розмір більшості масок робить їх досить незручними при перенесенні в кишені або сумці разом з відповідним інгалятором (див. «Призначення»). Як випливає з назви, в даному випадку мається на увазі різновид маски, розрахована на середнього дорослої людини.

— Маска дитяча. Зменшений варіант маски, розрахований на дітей. В конструкції можуть передбачатися додаткові декоративні елементи (див. «Зовнішність для дітей»), а по функціоналу і основним особливостям такі маски не відрізняються від дорослих, описаних вище.

— Насадка для носа. Насадка, призначена для подачі лікарського препарату безпосередньо в ніс. Зазвичай виконується у вигляді характерної «вилки» з двома окремими...виступами, які поміщаються в ніздрі. Виступи можуть бути сконструйовані таким чином, щоб злегка стискати носову перегородку і забезпечувати таким чином утримання насадки, не створюючи особливого дискомфорту. Подібні пристосування надзвичайно корисні, коли основною метою обробки є носова порожнина — наприклад, при лікуванні риніту (нежиті): вони забезпечують більш високу концентрацію ліків, ніж маски. Також варто відзначити, що насадки для носа займають менше місця.

— Насадка для рота. Насадка для вдихання лікарського препарату через рот. Будучи спеціалізованим пристосуванням, що забезпечує більш високу концентрацію діючої речовини, ніж маска; особливо це важливо при необхідності інтенсивної обробки ротової порожнини і гортані. Крім того, розмір таких насадок невеликий і вони набагато краще підходять для використання з кишеньковими інгаляторами. З недоліків варто відзначити необхідність у свідомому участю пацієнта: необхідно щільно утримувати трубку губами і вдихати через рот. Це не так зручно, як використовувати маску, і дещо обмежує сферу застосування.

— Мережу. Живлення від стандартної побутової мережі 230 В. Цей варіант дозволяє створювати інгалятори практично будь-якої потужності і продуктивності, а під час використання Вам не доведеться переживати, що в пристрої сяде батарейка: воно буде працювати, поки є напруга у мережі. З недоліків варто виділити неможливість роботи без розеток і відповідні обмеження рухливості. Внаслідок усього цього живлення від мережі в чистому вигляді широко використовується в стаціонарних інгаляторах (див. «Призначення»), але майже не зустрічається серед портативних.

— Батарейки. Живлення від змінних батарей стандартного типорозміру — найчастіше АА («пальчикових»). Таке живлення повністю автономно і дозволяє застосовувати інгалятор навіть у повному відриві від цивілізації»; а заміна розрядженої батареї не займає багато часу (зрозуміло, за наявності запасний) — на відміну від перезарядки вбудованого акумулятора. З іншого боку, даний варіант не дозволяє створювати пристрої високої потужності, а тому застосовується переважно в кишенькових моделях (див. «Призначення»). Його недоліком порівняно з вбудованими акумуляторами (див. нижче) є необхідність додаткових витрат: Вам доведеться або кожен раз докуповувати запасні одноразові елементи, або віддати досить велику суму за акумулятори, що перезаряджаються. Крім того, знайти магазин за батарейками часто буває складніше, ніж розетку на...230 В для зарядки пристрою.

— Акумулятор. Живлення від власного акумулятора оригінального зразка, який може бути незнімним. Як і описані вище батареї, даний варіант призначений переважно для компактних моделей кишенькових; водночас акумулятори можуть мати досить високу потужність і нормально працювати навіть зі стаціонарними інгаляторами. Їх перевагами є невисока вартість і простота в експлуатації: замість того, щоб регулярно докуповувати і міняти батарейки, достатньо періодично ставити пристрій на зарядку. З недоліків варто відзначити неможливість швидкої заміни елементу живлення — акумулятор, що сів доводиться дозаряджати, що вимагає часу і наявності джерела електрики. З іншого боку, специфіка використання більшості інгаляторів така, що цей недолік здебільшого не є критичним.

Зазначимо, що існують моделі з комбінованим живленням — мережа/батарейки або мережа/акумулятори. Таке поєднання дає змогу поєднати переваги обох варіантів і компенсувати недоліки, а також робить прилад максимально універсальним — для кожного окремого випадку можна вибирати оптимальний варіант живлення.