Порівняння Ibanez GRX70QA vs Ibanez GRG270B

Матеріал, з якого виконаний корпус електрогітари. Для моделей з вирізами (напівакустичних, див. «Тип») в даному випадку може враховуватися тільки матеріал нижньої деки і бічних поверхонь, а дані по верхній деці наводитися окремо (докладніше див. «Матеріал кришки деки»).

Зараз на ринку представлені корпусу з таких дерев: червоне, клен, вільха, ясен, вільха.

Немає сенсу докладно зупинятися на кожному з матеріалів, що зустрічаються в сучасних електрогітарах. Їх різноманітність дуже велика, однак, на відміну від акустичних гітар, корпус в даному випадку грає не таку значну роль при формуванні звуку, і його матеріал порівняно слабко впливає на акустичні властивості інструменту (хоча яка конкретна ступінь такого впливу — питання спірне). При бажанні можна знайти детальні дані щодо того чи іншого матеріалу в спеціальних джерелах, однак на практиці має сенс дивитися передусім на зовнішній вигляд інструменту і його цінову категорію.

Матеріал, з якого виконана кришка деки - додаткова накладка на верхню деку, що грає насамперед декоративну роль і надає інструменту приємного вигляду. Не варто плутати таку кришку із захисною накладкою (про неї див. вище). А в напівакустичних інструментах з порожнім корпусом (див. «Тип») в даному пункті може вказуватися матеріал верхньої деки, окрема кришка як така при цьому може бути відсутня.

У цілому значення даного параметра аналогічно матеріалу корпусу (див. вище) - з поправкою на те, що кришка деки безпосередньо визначає ще й зовнішній вигляд електрогітари, а в напівакустичних моделях впливає на звук сильніше, ніж решта корпусу. Втім, основним критерієм при виборі за цим параметром можуть бути естетичні переваги музиканта.

Тип бриджу, передбаченого в конструкції гітари.

Під бриджом часто розуміють деталь, що використовується для закріплення струн на корпусі, проте це не зовсім вірно. Існує чимало моделей, де бридж грає виключно роль поріжка (обмежує довжину мензури), а струна закріплюється в окремому пристосуванні (стоп-барі) або навіть у корпусі гітари, наскрізним способом (див. нижче).

Всі сучасні бриджі можна розділити на дві основні категорії. Перша — фіксовані, в яких струни встановлені нерухомо, а підтяжку під час гри можна виконувати тільки лівою рукою на грифі. Вони дещо обмежують набір прийомів, доступний музиканту, зате недорогі, компактні і не ускладнюють налаштування гітари. Другий різновид — тремоло («машинки»), які мають важіль під правою рукою гітариста, дають змогу змінювати натяг всіх струн відразу і досягати цікавих ефектів, недоступних при звичайній підтяжці. Недоліки «машинок» протилежні перевагам «фіксів»: тремоло-бриджі дорожче, нерідко громіздкі, при частому використанні можуть швидко розстроювати інструмент, а налаштування нерідко виявляється досить складною справою, що вимагає специфічних навичок та інструментів. Зазначимо, що тремоло-машинки використовуються тільки в електро- і напівакустичних гітарах, бас-гітари оснащуються тільки фіксованими струнотримачами.

Основні типи бриджів, що зустрічаються в сучасних електрогітарах, такі:

— Фіксований....Таке позначення використовується для всіх фіксованих бриджів, що не належать до описаних нижче популярних різновидів.

— Hardtail (фіксований). Відмінною рисою «хардтейлів» є металева пластина, яка грає роль підстави для іншої механіки. Така пластина встановлюється на верхній деці; вона загнута догори з дальнього (від грифа) боку, а сідла для струн кріпляться одночасно до основи і до загнутої частини. Кріплення струн нерідко робиться наскрізним. Даний тип мосту дозволяє індивідуально регулювати для кожної струни не лише довжина мензури, але і висоту над грифом.

— Tune-o-Matic (фіксований). Бридж у вигляді планки, на якій закріплені сідла для струн. При цьому струни можуть кріпитися до корпусу гітари (наскрізним способом), до окремого стоп-бару або в отворах на самому бриджі (втім, останнє зустрічається рідко). Tune-o-Matic дозволяє окремо регулювати мензуру для кожної струни, однак висота над грифом змінюється лише за рахунок зміни висоти і нахилу планки (для цього на кожному кінці планки передбачається регулювальний гвинт).

— Тремоло. Тремоло-машинки, які не належать ні до одного з описаних нижче різновидів; також цей варіант вказується в тих випадках, коли виробник з якоїсь причини не уточнив конкретний тип «машинки». У дану категорію входять досить різноманітні за конструкцією і функціоналом механізми, так що особливості такого мосту у кожному разі варто уточнювати окремо.

— Vintage Tremolo. Одна з перших різновидів тремоло-машинок, розробка фірми Fender. Зовні таке пристосування виглядає як описаний вище Hardtail, доповнений рухомим (поворотним) кріпленням і важелем для регулювання натягу; кріплення струн — найчастіше наскрізне. Варто враховувати, що Vintage Tremolo призначені насамперед для зниження ладу; підвищувати дію за допомогою такої машинки можна лише трохи, і то для цього потрібні певні хитрощі. Ще один недолік полягає в тому, що інтенсивне використання важеля тремоло досить швидко розстроює гітару — особливо якщо музикант знехтував правилами налаштування, які для Vintage Tremolo хоч і не складні, але досить специфічні. З іншого боку, і коштують «вінтажі» недорого, а компенсувати згаданий недолік можна, наприклад, застосуванням топ-локу. Класичний «вінтаж» кріпиться до корпусу шістьма гвинтами, але є і двогвинтові версії — вони простіші і водночас довше тримають стрій при активному використанні.

— Wilkinson (тремоло). Подальший розвиток конструкції описаного вище Vintage Tremolo. Однією з ключових відмінностей «вілкінсона» є те, що струни в ньому тримаються на самому бриджі, а не на корпусі гітари. Завдяки цьому бриджі цього типу набагато краще тримають стрій, ніж оригінальні «вінтажі». Крім того, важіль у таких «машинках» кріпиться без різьби, завдяки чому імовірність появи люфту зводиться до нуля. З іншого боку, коштують бриджі Wilkinson помітно дорожче, а основною їхньою функцією залишилося зниження ладу (хоча, знову ж таки, при деяких хитрощах можливо і невелике підвищення).

— Bigsby (тремоло). Ще один представник «нестаріючої класики», чи не перша система тремоло в світі. На сьогоднішній день застосовується переважно на гітарах в вінтажному стилі; особливо добре підходить для напівакустичних інструментів, оскільки кріпиться до торця гітари, а не до тонкої верхньої деки, і не створює високих навантажень на деку. Відмінною особливістю Bigsby є те, що в якості стоп-бару, до якого кріпляться струни, в таких машинках використовується круглий стрижень, що обертається від руху важеля змінює таким чином натяг струн. Завдяки цьому подібні бриджі мають цілий ряд переваг: вони можуть працювати і на пониження, і на підвищення, легко настроюються і добре тримають стрій і реагують на найменший рух важеля, даючи змогу музикантові дуже точно керувати звуком. Крім того, системи Bigsby мають стильний зовнішній вигляд. З іншого боку, вони досить масивні і громіздкі, коштують недешево, а діапазон регулювання виходить порівняно невеликим (меншим, ніж у того ж Floyd Rose).

— Floyd Rose (тремоло). Одна з найбільш популярних тремоло-систем, які застосовуються професійними музикантами. За конструкцією схоже з Vintage Tremolo, зокрема, також кріпиться на двох гвинтах і має пружину, компенсує натяг струн. Однак конструкція Floyd Rose дозволяє змінювати стрій як у бік зниження, та й в бік підвищення (посилюючи натяг), забезпечуючи можливості, недоступні при використанні «вінтажів» та аналогічних систем; а від Bigsby подібні машинки відрізняються більш широким діапазоном регулювання. Відзначимо, що в конструкцію інструментів з такими бриджами зазвичай входить топ-лок — пристосування, яке зажимає струни на грифі біля верхнього поріжка. Завдяки цьому «флойд-роузи» відмінно тримають стрій при активній роботі з важелем. Все це і зумовило популярність даних систем серед гітаристів. З іншого боку, налаштування таких бриджів і догляд за ними — справа дуже нелегка, копітка і делікатна. Так, для встановлення струн і настроювання може знадобитися цілий набір ключів; при обриві струни лад «пливе», і заміна зіпсованої струни неминуче пов'язана з перенастроюванням всієї гітари; мало того, стрій може збитися навіть від необережного переміщення інструмента або сильного удару долонею при глушінні струн. Тому машинки типу Floyd Rose рекомендуються переважно вмілим гітаристам, які мають досвід у поводженні з електрогітарами. І навіть професійні музиканти іноді вважають за краще звертатися до майстра, а не морочитися з обслуговуванням самостійно.

— Kahler (тремоло). Система, аналогічна Floyd Rose, проте вона не має пружин і закріплюється безпосередньо на корпусі, зазвичай 4 гвинтами. Це дозволяє дещо збільшити састейн (за рахунок поліпшеного контакту струн з корпусом). Інші переваги і недоліки здебільшого ті ж, що і Floyd Rose. Втім, під брендом Kahler випускаються і висококласні рішення, що коштують недешево, проте мають вдосконалену конструкцію і позбавлені ряду недоліків, зокрема, такі моделі нечутливі до зміни положення інструменту і різкому глушенню струн долонею.

— Zero Resistance (тремоло). Ще одна вдосконалена версія описаного вище Floyd Rose, відрізняється наявністю блокувального пристрою — пристосування, жорстко фіксує бридж. Завдяки цьому лад не «пливе» при обриві струни, та й настроювання гітари помітно спрощується в порівнянні з оригінальним «флойд роузом». Недолік ZR традиційний — висока ціна.

Варто зазначити, що вищенаведений список включає не конкретні марки бриджів, а лише їх загальні типи; у межах одного типу можуть зустрічатися моделі, які трохи розрізняються за конструкцією і функціоналом.

Наявність в електрогітарі системи наскрізного кріплення струн.

У класичному наскрізному кріпленні роль стоп-бару грає сам корпус інструменту — в ньому робляться отвори, в яких закріплюються струни (з боку мосту). Перевагою такої конструкції є покращений контакт струн з корпусом, що дає змогу досягти гарного састейна. Втім, тремоло-машинках (див. «Бридж») зустрічається і інша різновид наскрізних кріплень — коли отвори розташовуються не на корпусі, а на бриджі; зокрема, саме цей варіант характерний для машинок Vintage Tremolo. В таких випадках сама по собі наскрізне кріплення є лише конструктивною особливістю бриджу, а контакт струн з корпусом залежить від особливостей кріплення «машинки» на корпусі і може бути різним.

Лад — це проміжок між поріжками на грифі; кожен такий проміжок відповідає за свою ноту (інтервал між ладами — півтону). Відповідно, чим більше ладів, тим більше нот можна взяти на одній струні. Однак варто враховувати, що ширина проміжків між поріжками зменшується по мірі наближення до бриджу, і якщо ладів багато, гра на високих ладах може виявитися непростою справою, що вимагає дуже високої точності.

Найпопулярніші на сьогоднішній день варіанти — 22 або 24 лада, вони зустрічаються в більшості електрогітар всіх типів. В басах зустрічається і менша кількість (20 ладів і 21 лад), оскільки відстань між поріжками на таких інструментах більше, і грифи, відповідно, при тому числі ладів виходять більш довгими, ніж у гітар.

Загалом звертати увагу на цей параметр має сенс насамперед професійним музикантам, яким принципово важливо велике «простір для маневру».

Окрему категорію являють собою безладові інструменти, повністю позбавлені порожков. Практично всі вони належать до бас-гітар; зустрічаються і без електрогітари ладів, проте дуже рідко. У таких інструментах роль поріжка грає палець музиканта, притискуючи струни до грифа. Техніка гри на безладових гітарах помітно складніше: по-перше, для добування чистих нот необхідно дуже точне розташування пальця; по-друге, така кон...струкція знижує гучність звуку і тривалість састейна, і для отримання звуку потрібної гучності можуть знадобитися спеціальні прийоми гри (а для басів — ще й більш важкі струни). З іншого боку, відсутність ладів дає професійному музиканту ряд додаткових можливостей. Приміром, на безладовом грифі можна робити дуже плавні слайди, без ступеневого переходу між нотами, а сам інструмент не прив'язаний до стандартного 12-ступенному строю, що може дуже стати в нагоді в деяких областях музики (експериментальної, східної тощо). Також відзначимо, що безладова бас-гітара і за звучанням, і за технікою гри дуже близька до класичного контрабасу, що особливо цінують любителі джазу і інших схожих стилів.

Профіль грифа, встановленого в електрогітарі.

Профіль грифа називають його форму в розрізі, точніше — форму задньої частини грифа. На звучання гітари даний параметр практично не впливає, проте безпосередньо позначається на зручності гри. В ідеалі гриф повинен «наповнювати» руку, однак і не бути надто великим, інакше не вийде обхопити його в потрібній мірі.

Профілі позначають буквами С, D, V і U — залежно від того, яку букву нагадує гриф в розрізі. Профіль D — найбільш плоский, C — трохи більш опуклий, з майже рівномірним кривизною по всій довжині, U — більш об'ємний, з більшою шириною профілю в районі накладки, а профіль V в класичному вигляді має вигляд кута з заокругленою вершиною. Існують також модифікації цих варіантів — наприклад, «thin», що передбачає зменшену товщину профілю, або «modern», зі злегка поліпшену (в теорії) ергономікою.

Найбільш популярні види профілю — C, U і їх «сучасні» (modern) модифікації. Профіль C — майже напівкруглий, профіль U — більш об'ємний, у накладки грифа його краю майже паралельні і лише ближче до задньої частини грифа різко закруглюються. Термінами modern C і modern U позначаються різні поліпшені версії даних профілів, їх форма може бути різною.

На практиці ж вибір профілю грифа залежить виключно від особистих уподобань гітариста, особливостей його рук...і бажаної техніки гри. Таким чином, не існує «ідеальної» форми профілю — в кожному випадку оптимальний вибір буде різним. Ідеальний варіант — випробувати кілька типів профілю «наживо», визначитися, який з них виявиться більш зручним, і вибирати інструмент з грифом такого ж або подібного за формою профілю.

Ширина грифа електрогітари у районі верхнього поріжка. Ближче до корпусу гриф може дещо розширюватись, проте це не обов'язково, та й кут розширення може бути різним. Тому основним розміром вважається саме ширина у районі верхнього поріжка.

Цей параметр має двояке значення. З одного боку, широкий гриф незручний для музикантів з маленькими руками та короткими пальцями — діставати до далеких струн у таких випадках важко. З іншого боку, велика ширина означає більшу відстань між окремими струнами, що знижує ймовірність зачепити сусідню струну при неточному натисканні і може полегшити гру (особливо якщо гітарист має великі товсті пальці). Втім, ці моменти не є абсолютними, і зручність ігри — справа вельми суб'єктивна, яка залежить від багатьох особливостей музиканта і техніки, яку він використовує. Також не варто забувати, що грифи можуть мати різний профіль (див. вище), і інструменти з різним профілем грифа будуть по-різному відчуватися в руках навіть за однакової ширини у верхнього порожка. Тому найнадійніший метод вибору — випробувати грифи різного розміру та профілю «наживо», визначитися з оптимальним варіантом та вибирати на основі цього.

Найменша ширина грифа у верхнього поріжка у сучасних електрогітарах становить близько 39 мм. Такій розмір зустрічається переважно в бас-гітарах (див. «Тип»), що мають 4 струни і гриф, що помітно розширюється до корпусу (завдяки чому зверху його можна зробити досить вузьким, тим більше що при грі на басу ноти рі...дко затискаються у самого грифа) . Електрогітари (включаючи напівакустичні) дещо ширші – від 41 мм, показник у 43 – 48 мм вважається середнім, а у найбільших інструментах гриф може мати завширшки до 55 мм (втім, такі розміри характерні переважно для інструментів, що мають більше 6 струн) .