Порівняння Squier Bullet Mustang HH vs Yamaha PAC112J

Схема розташування звукознімачів електрогітари. Літери, що використовуються в даній схемі, позначають типи звукознімачів:

– S – сингл (single). Однокотушковий звукознімач, що має вигляд вузької смужки, нерідко з рядом «кнопочок» (магнітів) за кількістю струн. Такі модулі забезпечують чисте та дзвінке звучання, що добре підходить для джазу, блюзу та інших аналогічних жанрів. З іншого боку, насиченість звуку від синглів не дуже висока, вони погано сумісні з дисторшном та іншими аналогічними ефектами, через що вони слабо підходять для «важких» стилів музики. Крім того, такі звукознімачі піддаються впливу зовнішніх магнітних полів, які можуть погіршити звук.

– H – хамбакер (humbucker). Різновид звукознімачів, що має дві котушки, першопочатково створений для компенсації недоліків синглів — зокрема, зниження рівня перешкод від зовнішніх магнітних наведень. Однак у результаті виявилося, що хамбакери помітно відрізняються за забарвленням звуку: він виходить менш виразним, але більш щільним і насиченим, завдяки чому відмінно підходить для гри «на перевантаженні» (дисторшн, овердрайв тощо). Класичний звукознімач цього типу має дві котушки, розташовані пліч-о-пліч, за рахунок чого він помітно ширший за сингл; а хамбакери класу Standard взагалі виглядають як два сингли, встановлені впритул один до одного. Однак, крім цього, трапляються й інші варіанти конструкції — наприклад, хамканселер, як...ий має котушки «в два поверхи» і порівнюваний за шириною з синглом. Також відзначимо, що існують хамбакери, здатні перемикатися в режим синглу (докладніше див. «Відсікання котушки»).

– J. Підвид звукознімачів типу S з однією котушкою та додатковим полюсом на кожну струну. Вперше цей різновид з'явився на легендарній бас-гітарі Fender Jazz Bass. Звукознімачі J мають універсальне звучання і підходять практично під будь-який стиль музики.

– P. Звукоснімачі P мають по два намагнічені полюси на кожну струну, але у них є унікальна особливість: вони розрізані навпіл і намотані у зворотному напрямку. Перевагою такого намотування є ефект хамбакера (див. тип H). Широка та довга форма звукознімача P забезпечує потужне та наполегливе звучання у таких жанрах як рок, метал, панк тощо.

– P90. Особливий різновид однокотушкових синглів з ширшою, але вкороченою шпулькою. Встановлюються такі звукознімачі в області бриджу або грифу гітари. Їхньою відмінністю є характерний «рок-н-рольний» звук з теплими, м'якими і багатими тембрами. Інструменти зі звукознімачами P90 часто використовуються у стилях альтернативного року, блюзу, інді тощо.

Схема звукознімачів описує їх типи, кількість та взаємне розташування. У нашому каталозі використовується позначення за принципом «від бриджу до грифу»: наприклад, схема HSS означає, що гітара оснащена одним хамбакером біля самого бриджу та двома синглами ближче до грифу.

Цей параметр визначає, перш за все, загальне забарвлення звуку інструмента. Наприклад, наведений вище варіант HSS даватиме звук досить чистий і виразний, але водночас трохи щільніший і нижчий, ніж на чисто «сингловій» електрогітарі. Випускається чимало моделей, що оснащуються лише одним типом звукознімачів. При цьому чим більше звукознімачів — тим, як правило, глибший і насиченіший звук. Крім того, на звучання інструменту впливає чимало інших моментів, так що при виборі не варто дивитися тільки на схему звукознімачів.

Тип перемикача звукознімачів, який використовується в електрогітарі.

Цей перемикач відповідає за ввімкнення та вимкнення окремих звукознімачів, а також може керувати відсіканням котушок (див. вище). Відповідно, виробник вибирає його тип насамперед залежно від кількості звукознімачів (див. «Схема звукознімачів»). Наприклад, 3-позиційні перемикачі характерні переважно для моделей з двома звукознімачами - вони зазвичай дають змогу включати кожен із них окремо або використовувати обидва одночасно. 5-позиційні регулятори характерні для моделей із трьома звукознімачами, що мають корпуси типу stratocaster або superstrat (див. «Форма (вид)»). Зазначимо, що конкретні комбінації звукознімачів, доступні в таких інструментах, можуть бути різними, цей момент не завадить уточнити окремо. Найпросунутіший варіант - 6-позиційний перемикач - зустрічається вкрай рідко, переважно в дорогих інструментах класу custom.

Окремий різновид перемикачів є регуляторами балансу, що застосовуються переважно в бас-гітарах (див. «Тип»). Вони відповідають не за відключення окремих звукознімачів (їх зазвичай два), а за зміну їхньої гучності щодо один одного. Грубо кажучи, це два регулятори гучності для окремих звукознімачів, об'єднані в одній ручці (самих звукознімачів, закономірно, у таких інструментах також два). По суті, управління балансом в даному випадку забезпечує ще й плавну зміну тембру: звукознімач біля бриджу краще вловлює високі частоти, звукознімач біля грифа - нижчі, ві...дповідно і забарвлення звуку змінюється в залежності від того, що з них звучить голосніше.

Загальна форма корпуса електрогітари.

Цільного корпусу електрогітари можна надати практично будь-яку форму; порожнисті корпусу такої свободи не дають, однак і серед них варіанти за формою можуть бути вельми різноманітними. Тим не менш, існують певні стандартні форми. Нерідко ці форми названі на честь певної «легендарної моделі гітари — наприклад, «Les Paul» або «Stratocaster» (за однойменною інструментів від Gibson та Fender відповідно). Описувати кожну стандартну форму немає сенсу — простіше знайти ілюстрацію в нашому каталозі або в Інтернеті.

Основною, а нерідко і єдиний момент, на який впливає форма корпуса — це зовнішній вигляд гітари. Також від цього параметра до деякої міри залежить зручність для музиканта — приміром, одні моделі дають змогу грати сидячи, спираючи інструмент на ногу, для інших такий спосіб підходить слабо або не підходить взагалі. А ось впливають обриси корпусу звучання електрогітари — питання спірне. Однозначна залежність є тільки в напівакустичних моделях, а ось для цільних корпусів немає чіткої відповіді на це питання: деякі музиканти стверджують про перевагу одних форм над іншими, але цей момент багато в чому дивиться на ситуацію заангажовано. Крім того, на якість звуку сильно впливають інші параметри (типи і кількість звукознімачів, конструкція мосту тощо).

Зараз на ринку представлені гітари з такою формою корпусу: Les Paul, Superstrat, ..."/ua/list/816/pr-23895/">Stratocaster, Jazz Bass, Precision Bass, Telecaster, PRS Santana, Flying V, SG, втім зустрічатися і зовсім нестандартні варіанти.

Матеріал, з якого виконаний корпус електрогітари. Для моделей з вирізами (напівакустичних, див. «Тип») в даному випадку може враховуватися тільки матеріал нижньої деки і бічних поверхонь, а дані по верхній деці наводитися окремо (докладніше див. «Матеріал кришки деки»).

Зараз на ринку представлені корпусу з таких дерев: червоне, клен, вільха, ясен, вільха.

Немає сенсу докладно зупинятися на кожному з матеріалів, що зустрічаються в сучасних електрогітарах. Їх різноманітність дуже велика, однак, на відміну від акустичних гітар, корпус в даному випадку грає не таку значну роль при формуванні звуку, і його матеріал порівняно слабко впливає на акустичні властивості інструменту (хоча яка конкретна ступінь такого впливу — питання спірне). При бажанні можна знайти детальні дані щодо того чи іншого матеріалу в спеціальних джерелах, однак на практиці має сенс дивитися передусім на зовнішній вигляд інструменту і його цінову категорію.

Тип бриджу, передбаченого в конструкції гітари.

Під бриджом часто розуміють деталь, що використовується для закріплення струн на корпусі, проте це не зовсім вірно. Існує чимало моделей, де бридж грає виключно роль поріжка (обмежує довжину мензури), а струна закріплюється в окремому пристосуванні (стоп-барі) або навіть у корпусі гітари, наскрізним способом (див. нижче).

Всі сучасні бриджі можна розділити на дві основні категорії. Перша — фіксовані, в яких струни встановлені нерухомо, а підтяжку під час гри можна виконувати тільки лівою рукою на грифі. Вони дещо обмежують набір прийомів, доступний музиканту, зате недорогі, компактні і не ускладнюють налаштування гітари. Другий різновид — тремоло («машинки»), які мають важіль під правою рукою гітариста, дають змогу змінювати натяг всіх струн відразу і досягати цікавих ефектів, недоступних при звичайній підтяжці. Недоліки «машинок» протилежні перевагам «фіксів»: тремоло-бриджі дорожче, нерідко громіздкі, при частому використанні можуть швидко розстроювати інструмент, а налаштування нерідко виявляється досить складною справою, що вимагає специфічних навичок та інструментів. Зазначимо, що тремоло-машинки використовуються тільки в електро- і напівакустичних гітарах, бас-гітари оснащуються тільки фіксованими струнотримачами.

Основні типи бриджів, що зустрічаються в сучасних електрогітарах, такі:

— Фіксований....Таке позначення використовується для всіх фіксованих бриджів, що не належать до описаних нижче популярних різновидів.

— Hardtail (фіксований). Відмінною рисою «хардтейлів» є металева пластина, яка грає роль підстави для іншої механіки. Така пластина встановлюється на верхній деці; вона загнута догори з дальнього (від грифа) боку, а сідла для струн кріпляться одночасно до основи і до загнутої частини. Кріплення струн нерідко робиться наскрізним. Даний тип мосту дозволяє індивідуально регулювати для кожної струни не лише довжина мензури, але і висоту над грифом.

— Tune-o-Matic (фіксований). Бридж у вигляді планки, на якій закріплені сідла для струн. При цьому струни можуть кріпитися до корпусу гітари (наскрізним способом), до окремого стоп-бару або в отворах на самому бриджі (втім, останнє зустрічається рідко). Tune-o-Matic дозволяє окремо регулювати мензуру для кожної струни, однак висота над грифом змінюється лише за рахунок зміни висоти і нахилу планки (для цього на кожному кінці планки передбачається регулювальний гвинт).

— Тремоло. Тремоло-машинки, які не належать ні до одного з описаних нижче різновидів; також цей варіант вказується в тих випадках, коли виробник з якоїсь причини не уточнив конкретний тип «машинки». У дану категорію входять досить різноманітні за конструкцією і функціоналом механізми, так що особливості такого мосту у кожному разі варто уточнювати окремо.

— Vintage Tremolo. Одна з перших різновидів тремоло-машинок, розробка фірми Fender. Зовні таке пристосування виглядає як описаний вище Hardtail, доповнений рухомим (поворотним) кріпленням і важелем для регулювання натягу; кріплення струн — найчастіше наскрізне. Варто враховувати, що Vintage Tremolo призначені насамперед для зниження ладу; підвищувати дію за допомогою такої машинки можна лише трохи, і то для цього потрібні певні хитрощі. Ще один недолік полягає в тому, що інтенсивне використання важеля тремоло досить швидко розстроює гітару — особливо якщо музикант знехтував правилами налаштування, які для Vintage Tremolo хоч і не складні, але досить специфічні. З іншого боку, і коштують «вінтажі» недорого, а компенсувати згаданий недолік можна, наприклад, застосуванням топ-локу. Класичний «вінтаж» кріпиться до корпусу шістьма гвинтами, але є і двогвинтові версії — вони простіші і водночас довше тримають стрій при активному використанні.

— Wilkinson (тремоло). Подальший розвиток конструкції описаного вище Vintage Tremolo. Однією з ключових відмінностей «вілкінсона» є те, що струни в ньому тримаються на самому бриджі, а не на корпусі гітари. Завдяки цьому бриджі цього типу набагато краще тримають стрій, ніж оригінальні «вінтажі». Крім того, важіль у таких «машинках» кріпиться без різьби, завдяки чому імовірність появи люфту зводиться до нуля. З іншого боку, коштують бриджі Wilkinson помітно дорожче, а основною їхньою функцією залишилося зниження ладу (хоча, знову ж таки, при деяких хитрощах можливо і невелике підвищення).

— Bigsby (тремоло). Ще один представник «нестаріючої класики», чи не перша система тремоло в світі. На сьогоднішній день застосовується переважно на гітарах в вінтажному стилі; особливо добре підходить для напівакустичних інструментів, оскільки кріпиться до торця гітари, а не до тонкої верхньої деки, і не створює високих навантажень на деку. Відмінною особливістю Bigsby є те, що в якості стоп-бару, до якого кріпляться струни, в таких машинках використовується круглий стрижень, що обертається від руху важеля змінює таким чином натяг струн. Завдяки цьому подібні бриджі мають цілий ряд переваг: вони можуть працювати і на пониження, і на підвищення, легко настроюються і добре тримають стрій і реагують на найменший рух важеля, даючи змогу музикантові дуже точно керувати звуком. Крім того, системи Bigsby мають стильний зовнішній вигляд. З іншого боку, вони досить масивні і громіздкі, коштують недешево, а діапазон регулювання виходить порівняно невеликим (меншим, ніж у того ж Floyd Rose).

— Floyd Rose (тремоло). Одна з найбільш популярних тремоло-систем, які застосовуються професійними музикантами. За конструкцією схоже з Vintage Tremolo, зокрема, також кріпиться на двох гвинтах і має пружину, компенсує натяг струн. Однак конструкція Floyd Rose дозволяє змінювати стрій як у бік зниження, та й в бік підвищення (посилюючи натяг), забезпечуючи можливості, недоступні при використанні «вінтажів» та аналогічних систем; а від Bigsby подібні машинки відрізняються більш широким діапазоном регулювання. Відзначимо, що в конструкцію інструментів з такими бриджами зазвичай входить топ-лок — пристосування, яке зажимає струни на грифі біля верхнього поріжка. Завдяки цьому «флойд-роузи» відмінно тримають стрій при активній роботі з важелем. Все це і зумовило популярність даних систем серед гітаристів. З іншого боку, налаштування таких бриджів і догляд за ними — справа дуже нелегка, копітка і делікатна. Так, для встановлення струн і настроювання може знадобитися цілий набір ключів; при обриві струни лад «пливе», і заміна зіпсованої струни неминуче пов'язана з перенастроюванням всієї гітари; мало того, стрій може збитися навіть від необережного переміщення інструмента або сильного удару долонею при глушінні струн. Тому машинки типу Floyd Rose рекомендуються переважно вмілим гітаристам, які мають досвід у поводженні з електрогітарами. І навіть професійні музиканти іноді вважають за краще звертатися до майстра, а не морочитися з обслуговуванням самостійно.

— Kahler (тремоло). Система, аналогічна Floyd Rose, проте вона не має пружин і закріплюється безпосередньо на корпусі, зазвичай 4 гвинтами. Це дозволяє дещо збільшити састейн (за рахунок поліпшеного контакту струн з корпусом). Інші переваги і недоліки здебільшого ті ж, що і Floyd Rose. Втім, під брендом Kahler випускаються і висококласні рішення, що коштують недешево, проте мають вдосконалену конструкцію і позбавлені ряду недоліків, зокрема, такі моделі нечутливі до зміни положення інструменту і різкому глушенню струн долонею.

— Zero Resistance (тремоло). Ще одна вдосконалена версія описаного вище Floyd Rose, відрізняється наявністю блокувального пристрою — пристосування, жорстко фіксує бридж. Завдяки цьому лад не «пливе» при обриві струни, та й настроювання гітари помітно спрощується в порівнянні з оригінальним «флойд роузом». Недолік ZR традиційний — висока ціна.

Варто зазначити, що вищенаведений список включає не конкретні марки бриджів, а лише їх загальні типи; у межах одного типу можуть зустрічатися моделі, які трохи розрізняються за конструкцією і функціоналом.

Ширина грифа електрогітари у районі верхнього поріжка. Ближче до корпусу гриф може дещо розширюватись, проте це не обов'язково, та й кут розширення може бути різним. Тому основним розміром вважається саме ширина у районі верхнього поріжка.

Цей параметр має двояке значення. З одного боку, широкий гриф незручний для музикантів з маленькими руками та короткими пальцями — діставати до далеких струн у таких випадках важко. З іншого боку, велика ширина означає більшу відстань між окремими струнами, що знижує ймовірність зачепити сусідню струну при неточному натисканні і може полегшити гру (особливо якщо гітарист має великі товсті пальці). Втім, ці моменти не є абсолютними, і зручність ігри — справа вельми суб'єктивна, яка залежить від багатьох особливостей музиканта і техніки, яку він використовує. Також не варто забувати, що грифи можуть мати різний профіль (див. вище), і інструменти з різним профілем грифа будуть по-різному відчуватися в руках навіть за однакової ширини у верхнього порожка. Тому найнадійніший метод вибору — випробувати грифи різного розміру та профілю «наживо», визначитися з оптимальним варіантом та вибирати на основі цього.

Найменша ширина грифа у верхнього поріжка у сучасних електрогітарах становить близько 39 мм. Такій розмір зустрічається переважно в бас-гітарах (див. «Тип»), що мають 4 струни і гриф, що помітно розширюється до корпусу (завдяки чому зверху його можна зробити досить вузьким, тим більше що при грі на басу ноти рі...дко затискаються у самого грифа) . Електрогітари (включаючи напівакустичні) дещо ширші – від 41 мм, показник у 43 – 48 мм вважається середнім, а у найбільших інструментах гриф може мати завширшки до 55 мм (втім, такі розміри характерні переважно для інструментів, що мають більше 6 струн) .

Радіус кривизни накладки, встановлений на грифі електрогітари.

Накладка знаходиться безпосередньо під струнами, саме до неї музикант притискає струни при грі. Якщо подивитися на гриф у поперечному розрізі, його верхня частина з накладкою матиме форму дуги; радіус цієї дуги і мається на увазі у разі. Чим менший радіус — тим випуклішою буде ця дуга, і навпаки, великий радіус відповідатиме практично плоскій поверхні.

В цілому вважається, що менший радіус накладки краще підходить для ігри акордами, а більше рівна, плоска поверхня спрощує виконання технічних пасажів з великою кількістю спеціальних прийомів на кшталт підтяжок (бендів). Середнім і, можна сказати, класичним значенням діаметра є 12", це найпопулярніший варіант серед сучасних електрогітар. Найменший показник - трохи більше 7", він зустрічається в деяких гітарах з корпусами типу Stratocaster (як в оригінальних інструментах від Fender, наприклад і в копіях ). А найбільш плоскі накладки мають діаметр 20" і більше.

Зазначимо, що нерідко зустрічаються інструменти зі змінним радіусом накладки — меншим у головки грифа (де частіше грають акордами) та більшим у корпусу (де грають соло по нотах). У разі вказується радіус у верхнього порожка.

Мензурой називають відстань від верхнього поріжка до бриджа; іншими словами — це робоча довжина відкритої (не притиснутої пальцем) струни. Чим більше ця відстань, тим сильніше повинні бути натягнуті струни для досягнення потрібної висоти звуку і тим більше зусилля потрібно докладати для їх притиснення до грифу. При цьому деякі гітаристи стверджують, що навіть невелика різниця в довжині — менше дюйма — вже забезпечує значну різницю у відчуттях при грі.

Крім того, цей параметр впливає і на забарвлення звуку. Більша довжина дає можливість отримувати більш яскравий, дзвінкий і виразний звук, а менша — більш щільний, «теплий» і згладжений. Таким чином, за інших рівних умов для гри акордами краще підходить порівняно коротка мензура, а для досягнення потрібного звуку у соло може знадобитися більш довгий інструмент.

Найбільш популярні варіанти за довжиною мензури в електрогітарах (не басах) — 24.75" («гібсонівська») і 25.5" («фендерівська»). Показники менше 22" зустрічається вкрай рідко, переважно в інструментах з мініатюрними корпусами 3/4" (див. «Розмір»), а максимальне значення становить близько 28", більш довгі інструменти практично не випускаються. А ось баси мають помітно більшу довжину (інакше струни для них довелося б робити дуже товстими або натягувати занадто слабо): в найбільш коротких моделях передбачається мензура на 30", класичним же значенням є 34".

Відзначимо, що конструкція бриджу нерідко дає можливість змінювати фактичну довжину мензури (в т. ч. для кожної струни окремо); це робиться для того, щоб інструмент точно налаштовував за ладами. Тому в характеристиках прийнято вказувати довжину мензури за замовчуванням, без додаткових підлаштувань.