Порівняння звукових карт

— Звичайна. У цю категорію включені всі звукові карти, не мають яскраво вираженої спеціалізації і не належать ні до одного описаному нижче увазі. Зазвичай, мають набір характеристик початкового або середнього рівня і призначені для нескладних повсякденних завдань: прослуховування музики і ігрового звуку через звичайні колонки або навушники, спілкування в Мережі через мікрофон і т. ін. Звичайні звукові карти оснащуються як цифро-аналоговим, так і аналого-цифровим перетворювачем, вони можуть бути як внутрішніми, так і зовнішніми.

— Аудіофільскій (Hi-Fi). Звукові карти, розраховані на любителів високоякісного звуку; також вони можуть стати в нагоді фахівцям, які займаються професійною обробкою аудіо і потребують максимально точному відтворенні отриманого сигналу. Відповідно, моделі цього типу відрізняються високою якістю збірки, прогресивними компонентами, а також наявністю додаткового оснащення, великою кількістю інтерфейсів і розширеними можливостями по настройці (причому як програмними, так і апаратними, включаючи навіть можливість заміни окремих компонентів схеми). Однак і коштують такі карти відповідно.

— Геймерська. Звукові карти, першопочатково створені як компоненти для прогресивних ігрових систем. Відповідно, головним призначенням таких моделей є високоякісна передача ігрового звуку, в т. ч. тривимірного і багатоканального. Зазвичай геймерсь...кі аудіокарти оснащуються прогресивними ЦАП і підтримують різні спеціальні стандарти (див. нижче); крім того, вони можуть мати додаткове оснащення на зразок виносних модулів керування (див. нижче). Абсолютна більшість моделей цього типу робиться внутрішніми, проте вони часто мають досить оригінальне оформлення (що стане у нагоді любителям моддінгу, використовують прозорі корпусу).

— ЦАП. Абревіатура від «цифро-аналоговий перетворювач». Зазвичай під цим терміном розуміють складовий елемент звукової карти, проте в даному випадку мова йде про окремий вид аудіокарти, відмінною рисою яких є відсутність аналого-цифрового перетворювача (АЦП). Відповідно, ЦАП здатні лише передавати звук з комп'ютера на навушники, колонки тощо, та не можуть використовуватися для оцифровки звуку з мікрофона або іншого зовнішнього джерела сигналу. Відзначимо, що в цю категорію входять різні моделі — від найпростіших адаптерів «USB-навушники», розміром з «флешку», до прогресивних рішень аудіофільского класу.

— Аудіоінтерфейс. Свого роду противагу описаним ЦАП: аудіоінтерфейси призначені насамперед для оцифровки надходить на вхід звуку (наприклад, з мікрофона або електрогітари). Відповідно, вони не тільки в обов'язковому порядку оснащуються аналого-цифровими перетворювачами — зазвичай, ці АЦП мають досить прогресивні характеристики і великі можливості по підстроюванні звуку (а в деяких моделях для цього передбачаються навіть апаратні перемикачі). Водночас аудіоінтерфейси можуть працювати і в режимі конвертації цифрового звуку в аналоговий (простіше кажучи — на вивід звуку на навушники/колонки). Вартість таких пристроїв досить висока, тому купувати їх має сенс тільки тим, хто планує багато працювати з записом звуку.

Від типу залежить спосіб встановлення і підключення звукової карти.

— Внутрішня. Такі моделі розраховані на роботу в якості постійного компонента системи. Вони встановлюються в системний блок комп'ютера, в роз'єм на материнській платі (PCI або PCIe, див. «Інтерфейс підключення») таким чином, що зовні зазвичай розташовується тільки панель з входами і виходами. Одним з головних переваг внутрішніх карт є компактність — вони не займають місця зовні і практично не впливають на габарити системного блока. При цьому по функціоналу такі моделі можуть варіюватися від простих бюджетних варіантів до прогресивних професійних рішень. З іншого боку, в підключенні внутрішні карти менш універсальні і більш складні, ніж зовнішні: для цього потрібно як мінімум розібрати корпус ПК, а можливості установки обмежуються як характеристиками материнської плати, так і наявністю місця всередині корпусу. Також вважається, що карти цього типу більш схильні до електромагнітних перешкод, оскільки знаходяться в безпосередній близькості до електронних компонентів комп'ютера.

— Зовнішня. Як випливає з назви, моделі цього типу під час роботи розташовуються зовні корпусу ПК і використовують відповідні інтерфейси підключення — USB або FireWire (див. нижче). З переваг зовнішніх карт варто відзначити насамперед зручність підключення: адже підключити штекер до зовнішнього гнізда набагато простіше і швидше, ніж морочитися з...начинкою корпусу. За рахунок цього одну карту можна з легкістю використовувати на декількох комп'ютерах, переподключая при необхідності. Крім того, вони незамінні для ноутбуків і деяких настільних комп'ютерів, де установка внутрішніх аудіокарти конструктивно не передбачено. Ще одна перевага полягає у віддаленості від «начинки» комп'ютера, що знижує рівень перешкод. Головним же недоліком цього типу карток можна назвати необхідність додаткового місця під них поблизу від комп'ютера; при цьому більш прогресивні моделі, зазвичай, і місця займають більше. Крім того, для пристроїв з додатковим живленням (див. нижче) Вам потрібно окрема розетка.

Основний інтерфейс, який використовується для підключення звукової карти до комп'ютера або іншого пристрою.

Як і самі звукові карти, використовувані у них інтерфейси діляться на внутрішні ( PCI, PCI-E USB, USB C, FireWire, Thunderbolt, 3.5 мм mini-jack, Bluetooth). Ось детальніший опис кожного з цих варіантів:

– PCI-E. Основний сучасний інтерфейс підключення внутрішньої периферії (зокрема звукових карт) до материнських плат комп'ютерів. Використовується у більшості моделей внутрішнього типу (див. вище). Головною перевагою рішень з PCI-E є те, що роз'єми для їх підключення можна знайти практично на будь-якій сучасній «материнці». Правда, ці роз'єми можуть знадобитися для інших комплектуючих – відеокарти, ТВ-тюнера або навіть SSD-накопичувача; проте навіть на найпростіших материнських платах слотів PCI-E зазвичай кілька, тому цей момент не можна назвати серйозним недоліком.

– PCI. Інтерфейс підключення плат розширення до материнської плати ПК. Є попередником PCI-E, має значно меншу пропускну спроможність і скромніші можливості, тому загалом є застарілим. Тим не менш, у наш час продовжують випускатися і материнські плати з такими роз'ємами, і звукові карти під інтерфейс PCI (у тому числі досить прогресивні). Це пов'язано з тим, що для роботи зі...звуком досить порівняно невисокої пропускної спроможності; а встановлення аудіокарти в слот PCI залишає вільними роз'єми PCI-E, які можуть знадобитися для комплектуючих, більш вимогливих до швидкості підключення. У будь-якому разі перед покупкою подібної звуковий карти не завадить окремо переконатися, що на «материнці» є роз'єм для її підключення.

– USB. Підключення через стандартний порт USB. Донедавна це був найбільш популярний інтерфейс для зовнішньої периферії, що зустрічався практично у всіх ПК та ноутбуках. Саме під USB робили більшість зовнішніх звукових карт. Недолік цього способу підключення – роз'єми USB можуть знадобитися і для інших пристроїв, що утворює проблеми при невеликій кількості портів і периферії. З іншого боку, подібні ситуації виникають не так часто, а для їх вирішення достатньо мати під рукою USB-розгалужувач (хаб).

Окремо зазначимо, що на зміну повнорозмірним гніздам USB у сучасних ПК та ноутбуках прийшли компактніші USB С (див. нижче).

– USB С. Периферійний роз'єм із симетричною контактною групою, яким часто замінюються повнорозмірні USB-порти на борту сучасних ПК та ноутбуків. Під цей інтерфейс робляться багато нових моделей зовнішніх звукових карт. Винятком із правила є лише окремі екземпляри під Thunderbolt (див. нижче) — для них як периферійний роз'єм підключення вказується саме Thunderbolt, а не USB С.

– Thunderbolt. Універсальний периферійний роз'єм, який застосовується переважно в комп'ютерах та ноутбуках Apple. Варто враховувати, що різні покоління Thunderbolt розрізняються за типом фізичного роз'єму: версії v1 і v2 використовують гніздо miniDisplayPort, версія v3 – гніздо USB С. Так що при виборі звукової карти з таким підключенням потрібно обов'язково уточнити цей момент. З іншого боку, версії Thunderbolt із різними роз'ємами цілком взаємно сумісні через відповідні перехідники.

– FireWire. Він же IEEE 1394. Інтерфейс для зовнішніх пристроїв, який деякий час тому користувався певною популярністю, проте на сьогодні практично вийшов із вжитку.

– 3.5 мм (mini-jack). Mini-jack є одним із найпоширеніших аудіороз'ємів. Однак він зазвичай передбачається як один із аудіовходів (див. нижче) і вкрай рідко використовуваний як основний інтерфейс підключення звукової карти до зовнішнього пристрою. Подібне підключення зустрічається переважно в спеціалізованих геймерських моделях, розрахованих у тому числі на використання з консолями. При цьому в таких моделях роз'єм mini-jack може робитися комбінованим, з можливістю підключення як лінійного (аналогового) сигналу по звичайному електричному дроту, так і оптичного (цифрового) сигналу по кабелю TOSLINK. Нагадаємо, оптичний інтерфейс примітний повною нечутливістю до зовнішніх перешкод, він дає змогу передавати багатоканальний звук, проте кабелі для такого з'єднання потребують акуратності в обігу.

– Bluetooth. Бездротове з'єднання за стандартом Bluetooth. Зустрічається в основному в моделях, розрахованих на використання зі смартфонами та планшетами — дротових роз'ємів у таких гаджетах небагато, а ось Bluetooth-модулі є практично гарантовано. Щоправда, спочатку при подібній передачі звук сильно стискається, що помітно впливає його якість; однак для виправлення цього недоліку в сучасних Bluetooth-аудіокартах зазвичай передбачається підтримка aptX. Зрозуміло, цю технологію має підтримувати й джерело сигналу — в цьому варто переконатися перед покупкою.

Найбільш прогресивний формат багатоканального звуку, який звукова карта здатна видавати на вихід.

— 2. Стандартний стереозвук на два канали — лівий і правий. Такий формат дозволяє забезпечити відчуття об'ємності звучання (особливо при використанні навушників), чого цілком достатньо для більшості нескладних завдань. Однак він відчутно програє багатоканального звуку по «ефекту занурення», що може виявитися критичним для вимогливих геймерів і аудіофілов.

— 5.1. Класичний і найбільш популярний на сьогодні формат багатоканального об'ємного звуку: центральний канал, два фронтальних і два тилових дають змогу добитися повноцінного «ефект оточення», а окремий канал під сабвуфер забезпечує насичене звучання низьких частот.

— 7.1. Формат 7.1 відрізняється від 5.1 наявністю двох додаткових каналів. Варіантів по локалізації цих каналів існує декілька — наприклад, пара бічних колонок, пара додаткових динаміків над фронтальними і т. ін. В будь-якому разі формат 7.1 забезпечує більш достовірну передачу об'ємного звуку, ніж 5.1, однак коштують такі карти дорожче, а спеціалізованого контенту під 7.1 існує менше.

При виборі звукової карти за кількістю каналів варто врахувати такі моменти. По-перше, багатоканальні варіанти здатні видавати звук і більш простих форматів (так, карта 7.1 може використовуватися для акустики 5.1), а висновок стереозвуку...підтримується взагалі всіма моделями. По-друге, сучасне мультимедійне ПО (зокрема, кодеки) дозволяє виводити багатоканальний звук через карту з меншою кількістю каналів — наприклад, програвати звук 5.1 через двоканальну карту зі стереодинаміками без втрати якості. По-третє, для повноцінної роботи багатоканального звуку Вам знадобиться не тільки карта, але і відповідна акустика; а тому не має сенсу спеціально шукати багатоканальну модель, якщо Ви плануєте користуватися виключно стереоколонками.

Розрядність цифро-аналогового перетворювача (ЦАП) звукової карти. Під ЦАП в даному випадку мається на увазі частина схеми, яка перетворює цифрові дані про звуці (машинний код) в аналогові імпульси, що подаються безпосередньо на зовнішнє пристрій — колонки, навушники і т. ін. Розрядність є одним з основних параметрів (поряд з частотою дискретизації), що описують якість роботи ЦАП: чим вона вища — тим достовірніше буде відтворюватися звук, тим менше спотворень у нього буде внесено при перетворенні.

Розрядністю ЦАП в 16 біт зазвичай мають звукові карти початкового рівня — цього достатньо для хорошої якості звуку. В інших випадках найчастіше зустрічаються 24-бітні перетворювачі, а вже для прогресивних моделей, зокрема геймерських (див. «Вид») вони є практично обов'язковими.

Найбільша частота дискретизації, що забезпечується цифро-аналоговим перетворювачем (ЦАП) аудіокарти. Про роль ЦАП докладніше див. п. «Розрядність» вище. Тут же відзначимо, що якість його роботи прямо залежить від частоти дискретизації: чим вона вище, тим менше спотворень виникає при перетворенні звуку.

Зазвичай у звукових картах зустрічаються стандартні значення максимальної частоти дискретизації:

44,1 кГц — відповідає якості звуку Audio CD;
48 кГц — DVD;
96 кГц — DVD-Audio 5.1;
192 кГц — DVD-Audio 2.0 (з низки причин двоканальний звук має більш високу частоту дискретизації, ніж багатоканальний); 384 кГц.

Ще один специфічний момент полягає в тому, що якість звуку, відтвореного на комп'ютері, не може бути вище можливостей звукової карти. Іншими словами, якщо звуковий файл записаний з більшою частотою дискретизації, ніж здатна забезпечити аудіокарта — якість його звучання буде знижена: наприклад, на 44,1-кГц карті навіть звук DVD-Audio буде звучати як Audio CD. Тому якщо Ви хочете повною мірою насолодитися високоякісним звучанням — варто вибрати модель з високою частотою дискретизації.

— Підсилювач для навушників. Наявність окремого підсилювача для навушників в конструкції звукової карти. Таке оснащення дозволяє як мінімум покращити загальне звучання «вух», а також реалізувати різні додаткові налаштування для такого звучання (наприклад, окремий регулятор гучності). А деякі навушники — насамперед моделі Hi-Fi рівня з високим імпедансом — в принципі не можуть використовуватися без спеціальних підсилювачів.

— Модуль управління. Наявність зовнішнього модуля управлінняв конструкції звукової карти. Такий модуль фактично являє собою пульт управління з дротовим підключенням; він не дає такої свободи переміщення, як бездротовий пульт ДУ (див. нижче), однак обходиться дешевше і нерідко виявляється більш зручним. Так, модуль управління не обов'язково повинен знаходитися в прямій видимості щодо аудіокарти, а довжини дроту найчастіше цілком вистачає, щоб розмістити пристрій під рукою користувача. Правда, набір регулювань, винесений на зовнішній блок, зазвичай обмежений самими базовими налаштуваннями; проте навіть цього, зазвичай, цілком достатньо для комфортного використання. До того ж на блоці управління нерідко передбачаються ще й додаткові роз'єми для підключення навушників і мікрофону. Крім того, ця функція особливо зручна в іграх — вона дозволяє настроювати звук, не відволікаючись від самої гри. Втім, зовнішніми модулями можуть оснащуватися і інші різновиди звукових карт (див. «Вид»...).

— Пульт ДУ. Наявність пульта дистанційного керування в комплекті поставки звукової карти. Не варто плутати цю функцію з описаним вище зовнішнім модулем управління: в даному випадку мається на увазі класичний бездротовий ІЧ-пульт, на зразок тих, що застосовуються в телевізорах. Такий пристрій не обов'язково охоплює всі можливості аудіоадаптера, проте набір функцій пульта може бути досить великим. З іншого боку, необхідність керувати звуковою картою на відстані виникає вкрай рідко, і здебільшого для цього достатньо згаданого модуля. Так що моделі з пультом ДУ не набули особливого поширення.

— Вихід на передню панель. Можливість підключення внутрішньої звукової карти (див. «Тип») до роз'ємам на передній панелі ПК. Для цього на платі передбачається спеціальний конектор (або кілька конекторів), який з'єднується з відповідним роз'ємом (роз'ємами) за допомогою дроту. Зручність даної функції очевидно: в настільних комп'ютерах передня панель розташовується ближче всього до користувача, і саме до неї найлегше підключати периферію, передбачає часте підключення і відключення — таку, як навушники та мікрофони. Власне, роз'єми під такі пристрої найчастіше і виводяться на передню панель.

Кількість в конструкції звукової карти входів, використовують роз'єми стандарту 3.5 мм mini-Jack. Цей роз'єм, який застосовується зазвичай для передачі аналогового сигналу, є одним з найбільш популярних у сучасній аудіотехніці. Говорячи про входах, варто відзначити, що більшість комп'ютерних мікрофонів призначені для підключення до роз'єму 3.5 мм; це також стосується окремих мікрофонних штекерів у гарнітур. Водночас конкретне призначення гнізд mini-jack у різних звукових картах може бути різним; мало того, в деяких моделях одне і те ж гніздо може перенастроюватися і навіть змінювати призначення (з входу на вихід і навпаки). Ці моменти, зазвичай, уточнюються в характеристиках.

До роз'єму 3.5 мм можна, за допомогою найпростішого перехідника, підключити штекер 6.35 мм (Jack).

Кількість в конструкції звукової карти виходів з роз'ємами стандарту 3.5 мм mini-Jack. Саме такий роз'єм використовує переважна більшість сучасних комп'ютерних навушників і колонок всіх цінових категорій (хоча в топової техніці він зустрічається відносно рідко), та й в інших аудіопристроях споживчого класу він дуже популярний. Тому практично всі звукові карти початкового і середнього рівня мають як мінімум одне гніздо формату 3.5 мм; відсутність таких виходів характерна для спеціалізованих моделей (наприклад, ЦАП, див. «Вид»). Також відзначимо, що одиничний вихід mini-jack може працювати максимум з двома каналами, однак цей інтерфейс застосовується і в системах багатоканального звуку — в цьому випадку аудіокарта оснащується декількома роз'ємами, кожен з яких відповідає за свою частину системи. Наприклад, для систем 5.1 один роз'єм виділяється на центр, один на пару фронтальних каналів, один на пару тилових і один сабвуфер.

Як і у випадку з входами 3.5 мм (див. вище), виходи цього типу можуть мати різне призначення і навіть мають функцію переналаштування.