Порівняння Micromed P-1 vs Levenhuk 870T

Загальне призначення мікроскопа.

У наш час зустрічається 4 основних варіанти призначення: дитячі, навчальні, лабораторні і спеціалізовані мікроскопи. При цьому різні варіанти цілком можуть поєднуватися в одній моделі – наприклад, найбільш прості і недорогі навчальні мікроскопи цілком можуть позиціонуватися також як дитячі, а лабораторні можуть мати особливу спеціалізацію. А ось докладний опис різних варіантів призначення:

— Дитячий. Найбільш прості і недорогі мікроскопи, призначені насамперед для дітей, які роблять свої перші кроки в природничих науках (а також для інших невимогливих користувачів, яким не потрібен особливо прогресивний функціонал). Відповідно, в подібних пристроях відсутні спеціальні функції на зразок блокування фокуса, освітлення по Келлеру, відеовиходів (для цифрових і оптико-цифрових моделей), тринокуляра з можливістю підключення камери тощо. Крім того, корпус може виконуватися в яскравих кольорах, а в якості матеріалу корпусу зазвичай використовується пластик. Проте, багато дитячих мікроскопів оснащуються револьверними головками для швидкого переналаштування кратності, а загальна кратність збільшення цілком може перевищувати 600х «з коробки» і 1000х в топовій комплектації.

— Навчальний. Мікроскопи, що добре підходять для застосування в навчальних цілях; іноді таке призначення н...авіть прямо вказується виробником. Конкретний функціонал подібних моделей досить різноманітний, тип також може бути різним (як біологічним, так і стереоскопічним). В цілому ж пристрої цієї спеціалізації займають проміжне положення між простими і недорогими дитячими мікроскопами і прогресивними лабораторним обладнанням. При цьому існує чимало моделей, що мають комбіноване призначення – «дитячий/навчальний» або «навчальний/лабораторний». Перший різновид простий і недорогий, в освітніх цілях він підійде в основному для школи; другий варіант, в свою чергу, може стати в нагоді навіть на університетському факультеті природничих наук.

— Лабораторний. Найбільш прогресивний різновид сучасних мікроскопів, розрахований на повноцінні лабораторні дослідження та інші серйозні завдання. Відповідно, подібні моделі коштують недешево, проте дають якісне зображення і в цілому мають найбільш широкий функціонал (хоча конкретний набір можливостей, зрозуміло, може бути різним). Серед можливостей, що зустрічаються в лабораторних мікроскопах – рухомий столик, встановлення світлофільтрів, 2 типи освітлення (нижнє і верхнє), освітлення по Келлеру, придатність для спеціальних методів мікроскопії (флуоресцентна, фазоконтрастная) тощо.

— Спеціалізований. Мікроскопи специфічної конструкції і призначення, які так чи інакше відрізняються від більш традиційних моделей. Ці відмінності можуть бути різними; відповідно, різниться і конкретна спеціалізація. Так, останнім часом досить значну популярність отримали портативні моделі для смартфонів: за допомогою спеціальної прищіпки такий прилад кріпиться прямо навпроти основної камери, і роль окуляра виконує екран гаджета. Інший популярний різновид – компактні цифрові мікроскопи без власних екранів, що підключаються до ПК або ноутбуків по USB, а то і до смартфонів по Wi-Fi (в тому числі і через Інтернет). Також сюди входить професійне обладнання з досить вузькою спеціалізацією: стереоскопи зі спеціальними кріпленнями для зубного протезування, для пайки мікросхем тощо; мікроскопи для металургійних досліджень; пристрої на штативі з виносною штангою, призначені для огляду окремих ділянок на великих предметах; порівняльні мікроскопи для балістичних і трасологічних досліджень в криміналістиці тощо.

Діапазон кратностей збільшення, забезпечуваний приладом — від мінімальної до максимальної.

Кратність мікроскопа вираховується за формулою «кратність окуляра помножити на кратність об'єктива». Наприклад, 20х об'єктив з 10х окуляром дадуть кратність 10*20 = 200х. Сучасні мікроскопи можуть оснащуватися револьверними головками на кілька об'єктивів, зум-об'єктивами (див. нижче) і змінними окулярами — так що в більшості моделей кратність можна регулювати. Це дозволяє підлаштовувати пристрій під різні ситуації: коли потрібно розглянути дрібні деталі, використовується високий ступінь збільшення, а ось для розширення поля зору кратність потрібно зменшувати.

Детальні рекомендації по оптимальним кратностям для різних завдань можна знайти в спеціальних джерелах. Тут же відзначимо, що багато виробників йдуть на хитрість і вказують максимальне значення кратності по ступеню збільшення, що досягається з додатковою лінзою Барлоу. Така лінза дійсно може дати серйозний приріст кратності, проте не факт, що зображення при цьому вийде якісним; докладніше див. «Комплектація».

— Зум-об'єктив. Об'єктив із змінною кратністю збільшення. Така оптика дозволяє плавно змінювати загальну кратність мікроскопа в певних межах, не змінюючи об'єктива/окуляра і навіть не відриваючись від спостережень. З іншого боку, зум-об'єктиви складніше і дорожче оптики з постійною кратністю. Тому вони застосовуються переважно в стереоскопічних мікроскопах (див. «Тип»): при ремонті, зборці та інших задачах, для яких застосовуються такі прилади, можливість плавного підстроювання кратності буває вкрай корисною.

— Кратність збільшення. Кратність збільшення, що забезпечується об'єктивом. Цей параметр поряд з кратністю окуляра впливає на загальний рівень збільшення приладу (див. вище). Нагадаємо, що чимало сучасних мікроскопів мають револьверні головки з декількома об'єктивами, що дає змогу підлаштовувати збільшення та ширину поля зору під ту чи іншу ситуацію; для таких моделей у цьому пункті вказується кратність всіх встановлених об'єктивів, наприклад, «4х, 10х, 40х». Також варто сказати, що інформація про кратність може містити також додаткове маркування, що повідомляє про особливості об'єктива. Так, буква s у дужках — наприклад, «40x(s)» — означає, що об'єктив доповнений пружинним механізмом, за рахунок чого знижується можливість роздавити препарат при наближенні впритул. Так звані іммерсійні об'єктиви, які «дивляться» на препарат через спеціальну рідину, маркуються за типом рідини, що використовується — «Oil» (наприклад, «10x Oi...l») або «МІ» для спеціальної олії, «W» або «ВІ» для дистильованої води і «Glyc» або «ГІ» для гліцерину (останній застосовується переважно у флуоресцентній мікроскопії). А індекс PH (іноді із цифрою) означає фазовий об'єктив, призначений для відповідного методу дослідження; при цьому цифра на об'єктиві повинна відповідати позначенню на іншій деталі – фазовому конденсорі.

— Ахромат. Один з різновидів колірної корекції, застосовуваної в об'єктивах. Необхідність колірної корекції обумовлена тим, що світло різних кольорів по-різному заломлюється лінзами, і без додаткових заходів зображення в мікроскопі розпливалося б райдужними розводами. Ахроматика — один з найпростіших різновидів колірної корекції, в такій оптиці скориговані колірні спотворення по жовтому і зеленому кольору. Об'єктиви-ахромати відрізняються простотою конструкції і невисокою вартістю. Правда, якість зображення в них далека від ідеалу: чітке зображення такий об'єктив дає тільки в центрі картинки, ширина зони різкості становить близько третини від загальної ширини поля зору, а по краях зображення можуть з'являтися червоно-сині розводи. Втім, цього цілком достатньо для загального ознайомлення, початкового навчання, а нерідко — і для більш серйозних завдань.

— Планахромат. Покращений і допрацьований різновид ахроматичних об'єктивів (див. вище). У планахроматах передбачається додаткова корекція кривизни поля, завдяки чому область чітко видимого зображення в таких об'єктивах становить не менше 2/3 від загальної ширини поля зору, а нерідко — і більше. Саме такі об'єктиви рекомендуються для серйозного навчання та професійного застосування.

— Посадковий діаметр. Розмір різьби, що використовується для встановлення об'єктива. Більший посадковий діаметр, зазвичай, означає більшу ширину об'єктива, а значить — більш високу світлосилу і кращу якість зображення. З іншого боку, великий розмір позначається на габаритах, масі і вартості оптики. В сучасних мікроскопах переважно зустрічаються діаметри від 20 до 35 мм. Знаючи розмір різьби, можна купувати змінні або запасні об'єктиви для пристрою.

— Монокуляр. Окуляр з однією лінзою, в який можна дивитися тільки одним оком. З очевидних причин використовується тільки в біологічних мікроскопах (див. «Тип»). Перевагами монокулярів є насамперед менші розміри і вартість, ніж у інших різновидів; крім того, вони не вимагають підстроювання по міжзрачковій відстані. З іншого боку, постійно дивитися одним оком в окуляр втомлює, тому даний варіант слабо підходить для ситуацій, коли у мікроскоп доводиться заглядати часто і довго.

— Бінокуляр. Здвоєний окуляр, в який можна дивитися відразу обома очима. Зазначимо, що така оптика застосовується не тільки в стереомікроскопах, першопочатково призначених для розглядання предмета через два об'єктива (див. «Тип»), але і в біологічних мікроскопах з одним об'єктивом. Річ у тім, що дивитися в оптичний прилад двома очима значно зручніше, ніж одним, очі при цьому менше навантажуються і втома настає не так швидко. Тому для серйозних завдань, пов'язаних з частим використанням мікроскопа, оптимальним варіантом є бінокуляри (або тринокуляри, див. нижче). Коштує така оптика дорожче монокулярної, проте це компенсується зручністю використання.

— Тринокуляр. Різновид бінокуляра (див. відповідний пункт), доповнений третім оптичним каналом для спеціальної камери-відеоокуляра. Така камера, зазвичай, підключається до ПК або ноутбука; встановивши її в гніздо для третього ок...уляра, можна здійснювати фото - і відеозйомку, а також виводити зображення в реальному часі на екран комп'ютера. Одночасно з цим можна дивитися в мікроскоп і звичайним способом. Пристрої з тринокулярами дуже функціональні і універсальні, однак складні і коштують недешево.

— LCD-екран. Наявність у мікроскопа LCD-екрану, що замінює традиційний окуляр. До такого приладу не потрібно кожен раз нахилятися для перегляду зображення, що буває дуже зручно, якщо спостереження потрібно поєднувати з веденням записів та іншими подібними заняттями. Мікроскопи подібної конструкції зазвичай мають функцію фото - і відеозйомки, а також різні вбудовані інструменти — наприклад, масштабну сітку для оцінки розмірів видимих об'єктів, що виводиться прямо на екран. Крім того, зображення на екрані може бачити не тільки безпосередній користувач, але і всі, хто перебуває поруч; такі можливості бувають незамінні під час навчальних занять, консультацій, презентацій тощо. З іншого боку, подібні мікроскопи виходять громіздкими і дорогими.

— Кратність збільшення. Кратність збільшення, забезпечувана окуляром. Цей параметр, поряд з кратністю об'єктива, впливає на загальну кратність збільшення приладу (див. вище). Класичним варіантом для окулярів в мікроскопах вважається 10х, однак зустрічаються і більш високі значення. В комплект поставки може входити кілька окулярів, різної кратності — для зміни загального ступеня збільшення. Зустрічається позначення кратності з буквеним індексом, наприклад, WF10x. Це означає, що окуляр має розширене поле зору (WF — широке, EWF — екстра-широке, UWF — надшироке). – Нахил. Кут нахилу окуляра вказується щодо горизонталі — і лише в тих моделях, де окуляр не є вертикальним і не має регулювання за кутом нахилу (про те й інше див. нижче). Найбільш популярний варіант у подібних моделях – 45°, коли окуляр розташований, по суті, рівно посередині між строго вертикальним і горизонтальним положенням. Такий нахил досить зручний у різних ситуаціях — і якщо користувач сидить за столом, і якщо він стоячи нахиляється до мікроскопа, що стоїть на столі. Не такий популярний, але все ж дуже поширений варіант – 30°, що передбачає ближче до горизонталі положення окулярів; така конструкція оптимально підходить для роботи сидячи, але нахилятися до подібного приладу вже не дуже зручно. І навпаки, кут 60° відмінно підходить для роботи стоячи, але і тільки; тому цей варіант можна зустріти дуже рідко, буквально в поодиноких моделях.

– Регульований нахил. Можливість змінювати кут нахилу окуляра дає можливість підлаштовувати пристрій під конкретні ситуації. Так, для роботи, сидячи за столом, краще підходить невеликий нахил (близький до горизонталі), а якщо потрібно постійно нахилятися до мікроскопа — кут краще збільшити, піднявши окуляр ближче до вертикалі. Водночас регульований нахил ускладнює конструкцію приладу та збільшує її вартість, тому що на практиці реальна потреба у подібному функціоналі виникає не так часто. Також варто сказати, що для спрощення конструкції в деяких моделях похилим робиться весь встановлений на основі прилад – включаючи об'єктив і предметний столик. Однак такі пристрої мають інший недолік: нахил предметного столика прямо пов'язаний з нахилом окуляра, і якщо потрібно розмістити препарат строго горизонтально – то оптику неминуче доведеться встановити вертикально, без інших варіантів. Тому регульований нахил (в усіх варіантах) у час зустрічається досить рідко.

– Без нахилу. Ще більш рідкісний і специфічний варіант: окуляр і вся оптична система в таких моделях розташовані вертикально. У подібний мікроскоп не дуже зручно дивитися, навіть стоячи над робочим столом, а для сидячого становища такі моделі взагалі практично непридатні. З іншого боку, у цієї конструкції є і свої переваги. Насамперед вона виходить простішою і надійнішою, ніж у аналогах із похилим окуляром — завдяки відсутності додаткових дзеркал та призм; а предметний столик у таких пристроях завжди розташований горизонтально, що буває важливо при роботі з деякими препаратами.

— Посадковий діаметр. Номінальний діаметр окуляра, використовуваного в мікроскопі, а також діаметр отвору в тубусі, призначеного для встановлення окуляра. В сучасних мікроскопах використовується кілька стандартних діаметрів, зокрема, 23 і 27 мм. На практиці цей параметр необхідний насамперед у тому випадку, якщо планується купувати запасні або змінні окуляри до мікроскопа, або якщо у господарстві» вже є окуляр, і потрібно оцінити його сумісність з даною моделлю.

— Діоптрійна корекція. Діапазон діоптрійної корекції, передбачений в окулярі. Така корекція застосовується для того, щоб короткозора або далекозора людина могла дивитися в мікроскоп без окулярів або контактних лінз. У більшості моделей з даною функцією діапазон корекції становить близько 5 діоптрій в обидві сторони; це дає змогу використовувати мікроскоп при невисокому і середньому ступені короткозорості/далекозорості.

Міжзінична відстань в мікроскопі, оснащеному окуляром «під два ока» – бінокуляром або тринокуляром.

Фактично в даному пункті вказується відстань між оптичними центрами окулярів. Для нормальної видимості вона повинна точно відповідати відстані між зіницями очей користувача – звідси, крім іншого, і назва «міжзінична». А оскільки у різних людей відстань між зіницями може помітно відрізнятися, то у всіх сучасних мікроскопах (для яких це взагалі актуально) окуляри робляться рухомими, і ширину їх розташування можна регулювати. В даному пункті, відповідно, вказується діапазон такого регулювання. Найчастіше він становить від 55 до 75 мм — цього цілком вистачає, щоб підібрати варіант майже під будь-якого дорослого користувача. Але зустрічаються і більші діапазони регулювання, переважно з розширенням в меншу сторону — наприклад, 52 – 76 мм або 48 – 75 мм.такі характеристики можуть виявитися незайвими, зокрема, якщо мова йде про дитячий мікроскоп.

Тип і/або розмір предметного столика, встановленого в мікроскопі. Нагадаємо, предметний столик – це поверхня, на якій розміщується досліджуваний препарат.

— Стаціонарний. Предметний столик, закріплений нерухомо; наведення на різкість в таких мікроскопах здійснюється за рахунок руху вгору-вниз тубуса з об'єктивом і окуляром. Такі системи прості і недорогі, проте наводити різкість, дивлячись в окуляр, що постійно рухається, не дуже зручно. Крім того, для прогресивних біологічних мікроскопів (див. «Тип») з бінокулярами і тринокулярами (див. «Окуляр») цей варіант слабо підходить ще й з деяких конструктивних причин. А ось абсолютна більшість стереомікроскопів оснащується саме стаціонарними столиками – це найбільш розумна конструкція з урахуванням специфіки застосування.

— Рухомий. У мікроскопах цього типу вся оптична система нерухомо закріплена на штативі, а предметний столик може переміщатися вгору-вниз для наведення оптики на різкість. Така конструкція зустрічається виключно в біологічних мікроскопах (див. «Тип»). Вона трохи складніше і дорожче, ніж при нерухомому столику, але в той же час значно зручніше: при наведенні на різкість окуляр не рухається, що дає змогу з комфортом підлаштовувати зображення, не відриваючись від спостереження. Крім того, саме рухомий столик є найбільш підходящим для прогресивних приладів з бінокулярами і тринокулярами (див. «Окуляр»), практично всі подібні мікроскопи мають подібне обладнання....

Що стосується розмірів предметного столика, то вони можуть варіюватися від 75х75 мм до 240х200 мм і навіть більше. Тут при виборі варто враховувати плановані розміри досліджуваних препаратів.

Особливості конструкції конденсора, встановленого в мікроскопі.

Конденсор є частиною системи підсвічування в біологічних мікроскопах (див. «Тип»). Це оптична система, яка особливим чином оброблює потік світла, що надходить на препаратное скло. Для різних ситуацій можуть знадобитися різні способи такої обробки; відповідно, в мікроскопах можуть застосовуватися різні види конденсорів. Тим не менш, найпопулярнішим в наш час є найпростіший конденсор Аббе. Він забезпечує концентрацію пучка світла і рівномірний його розподіл по полю зору. Першопочатково таке пристосування призначене для досліджень методом світлого поля, проте може застосовуватися і для фазоконтрастних спостережень. Конденсор Аббе може оснащуватися ірисовою апертурною діафрагмою — з її допомогою можна знизити яскравість освітлення — а також кольоровими світлофільтрами.

Інші, більш специфічні види конденсорів (наприклад, фазовий або темного поля) зазвичай купуються окремо і в стандартне оснащення мікроскопа включаються рідко.

В характеристиках конденсора може зазначатися N. A. — розмір апертури (діючого отвору) в міліметрах, наприклад, N. A.=1,2. Це досить специфічний параметр; досить сказати, що він підбирається виробником під комплектні об'єктиви і на вибір мікроскопа принципово не впливає.

Тип діафрагми, встановленої в мікроскоп.

Діафрагма являє собою пристосування, яке частково перекриває потік світла від системи освітлення мікроскопа. Використовується воно переважно для підлаштування освітленості, а також для деяких більш специфічних завдань (зокрема, зміни глибини різкості). При регулюванні діафрагми змінюється діаметр її робочого отвору – і, відповідно, фактичне світлопропускання; а різні типи діафрагм (ірисова або дискова) розрізняються за особливостями регулювання:

— Ірисова. Назва походить від латинського слова, що позначає райдужну оболонку ока – за схожим принципом і працюють подібні пристосування. Ірисова діафрагма складається з набору пелюсток спеціально підібраної форми (так званих ламелей). При русі на закриття ці пелюстки зсуваються від країв робочого отвору до центру, зменшуючи його діаметр, при відкритті — відповідно, рухаються назовні. Ірисові діафрагми складніше і дорожче дискових, проте мають ряд важливих переваг перед ними. Перш за все – світлопропускання у всьому робочому діапазоні таких пристосувань змінюється плавно, що дає змогу підбирати налаштування максимально точно. Управляти налаштуваннями можна, не перериваючи спостережень за препаратом; при цьому ірисові діафрагми ще й максимально компактні і легкі. Як наслідок — саме даний варіант є найбільш популярним в мікроскопах середнього класу і вище, а також нерідко зустрічається навіть в більш...простих моделях.

— Дискова. Інша назва – револьверна. Діафрагма цього типу являє собою диск з проробленими в ньому отворами різних розмірів; обертаючи диск, можна поміщати в поле зору мікроскопа різні отвори і, таким чином, міняти світлопропускання. Головними перевагами подібних пристосувань є простота конструкції, невисока вартість, надійність і простота в ремонті. З іншого боку, дискові діафрагми менш практичні і досконалі, ніж ірисові — зокрема, вони досить громіздкі і не допускають плавного регулювання. У світлі цього даний варіант застосовується переважно серед мікроскопів початкового рівня, де прогресивні характеристики не потрібні – а доступна ціна, навпаки, має ключове значення.

Наявність світлофільтрів у комплекті мікроскопа.

Світлофільтри встановлюються в систему освітлення; вони можуть бути змінними або вбудованими (зазвичай на револьверному диску). У будь-якому разі такі пристосування змінюють характеристики світла, підлаштовуючи його під особливості ситуації. Види і призначення світлофільтрів можуть бути різними, так само як їх асортимент в комплекті; ось деякі з найбільш поширених варіантів:

– Синій кольоровий. Корисний в тих ситуаціях, коли для підсвічування використовується світло від лампи розжарювання або «галогенки». Такий фільтр вирівнює колірну температуру (баланс білого), роблячи відтінки кольорів більш холодними і забезпечуючи природну передачу кольору; це особливо важливо для мікрофотографії, оскільки для отримання якісних знімків правильно виставлений баланс білого критично необхідний.

– Жовтий кольоровий. Свого роду протилежність синьому: знижує колірну температуру, надаючи зображенню більш теплий відтінок. Іноді це також буває корисно для регулювання балансу білого, однак у жовтих фільтрів є ще одна важлива область застосування: вони добре підходять для виявлення дефектів на металевих поверхнях.

– Зелений кольоровий. Ахроматні і планахроматні об'єкти, що встановлюються в більшість сучасних мікроскопів, найкраще усувають аберації в зеленій частині спектра. З урахуванням цього і застосовуються подібні фільтри: зображення, пофарбоване в зелений відтінок,...має найменше видимих спотворень. Крім того, більшість об'єктивів для фазово-контрастної мікроскопії також найбільш ефективні в зеленій частині спектра (хоча можливі й винятки).

– Матовий (дифузор). Фільтри білого забарвлення, які не змінюють відтінок світла, проте забезпечують його додаткове розсіювання. Це буває корисно, зокрема, при роботі з об'єктами невисокої кратності.

— Нейтральний. Фільтри в різних відтінках сірого кольору. Використовуються для того, щоб знизити інтенсивність освітлення, не змінюючи при цьому інших його характеристик. Подібні пристосування можуть особливо стати в нагоді при фотозйомці — а саме якщо камера не має досить короткої витримки. Відзначимо, що аналогічного ефекту можна досягти за допомогою діафрагми мікроскопа, однак при зйомці це не завжди оптимальний варіант. Так, звуження діафрагми зменшує поле зору і збільшує глибину різкості (останнє теж не завжди бажано), тоді як світлофільтри не впливають на ці параметри; до того ж в деяких ситуаціях навіть найвужча діафрагма може виявитися недостатньо «темною».

– Світлофільтри для забарвлених препаратів. Покращують видимість деталей, пофарбованих в той чи інший колір. Такі пристосування особливо популярні при дослідженнях біологічних препаратів: саме вони найчастіше обробляються барвниками, і вони ж найбільш схильні до вицвітання барвників, що ускладнює перегляд в звичайному освітленні. Відзначимо, що світлофільтри цього типу, на відміну від описаних вище кольорових, не фарбують все зображення в певний колір, а тільки приглушують всі інші кольори, крім свого «рідного».

— Флуоресцентний. Фільтри, що застосовуються у флуоресцентній мікроскопії. Діляться на два види — збуджуючі (виділяють із загального спектру підсвічування УФ-випромінювання для освітлення препарату) і замикаючі (захищають очі користувача від ультрафіолету і водночас пропускають флуоресцентне світіння препарату).